Аратта » Про організацію » Ідея
Куди йде Україна?

Для того, щоб на науковому рівні здійснити геополітичне пророцтво, мало знати, що було колись з нашою країною і нацією, але й усвідомити те, що з нею відбувається нині. Сучасні реалії нашого життя цілком закономірні. Ми маємо останній етап пострадянського періоду розвитку, а точніше остаточної деградації пострадянської України.

Сучасний Нострадамус

По пальцях однієї руки у світі можна полічити людей, які здатні «видати на гора» прогноз геополітичної погоди не на найближчі три дні, а хоча б на рік чи два. Владоможці на таких людей не звертають уваги і дехто з них, як колись Нострадамус, вимушені видавати свої пророцтва у вигляді художніх творів, поем і романів. А потім авторів цих опусів після здійснення їх пророцтв суспільство звинувачує в тому, що саме за розробленими ними умоглядними сценаріями відбулися війни, жахливі терористичні акти, екологічні катастрофи.

Звичайно, таким людям живеться не легко. Постійна внутрішня заангажованість, перманентне намагання вловити мінливу сутність подій, які наближаються, роблять таких людей самотніми одинаками, тому що з ними майже неможливо спілкуватися. Перебуваючи «на своїй хвилі», вони нічого більше не помічають і за власною сутністю є надзвичайно наївними людьми, вважаючи, що їхня правда комусь потрібна.

Справа в тому, що при всій пристрасності бажання довідатися, що їх чекає в майбутньому, люди внутрішньо бояться його і воліли б, щоб нічого не змінювалося. Тому багато років тому, коли я очолював заснований мною відділ геополітики й геостратегії і пророкував масштабні терористичні акти в Нью-Йорку з використанням цивільної авіації, і ця стаття була надрукована в одному лондонському часописі, радіо «Свобода» організувала передачу, де мене обізвали «новоявленим лжепророком». Ну що ви тепер скажете, хлопці?

В футурологічному романі «День Незалежності», зовсім не випадково виданому до 24 серпня цього року, написано, що я бачу кольорові пророчі сни. Це дійсно так. Багато років тому я немало налякав уночі свою дружину, стрімко стрибнувши з ліжка до письмового столу, де почав щось гарячково записувати. Декілька днів потому дружина підозріло до мене приглядалася. Мабуть вирішила, що на ґрунті напруженої наукової роботи (я тоді працював в Академії наук) в мене «поїхав дах».

Але проходили місяці й роки, і ніяких негативних наслідків для родини від моїх періодичних нічних наскоків на письмовий стіл так і не виявилося. Дружина дала мені спокій. Іноді я забував те, що приснилося, а потім воно раптом виникало по дорозі на роботу. Я немало дивував пасажирів тролейбусів і автобусів, які проїжджали мимо, сидячи біля проїжджої частини навпопічки і щось гарячково записуючи. З часом виникли і були систематизовані цілі томи пророцтв, які десь на 90% збувалися, а може і на всі 100%, так як я не володів всією інформацією про те, що відбулося. Так як про це з тих чи інших міркувань не повідомлялося.

Що нас чекає в найближчі роки?

Ну а тепер до України. Впродовж останніх століть від часу загибелі Київської Русі Україна відчувала неослабний геополітичний тиск одразу з трьох геостратегічних напрямків. Сформувався класичний «опорний каркас» території. З північного заходу тиснули поляки, з північного сходу росіяни, з півдня турки.

Здавалося б в українців немає жодного шансу на виживання, так як навіть двосторонній геополітичний одночасний тиск не здатна витримати жодна країна і нація. Україна і українці, не зважаючи на небачені у світовій історії втрати вижили і відновили свою державність. Чому? Об’єктивно, за наукою мали б загинути, але незбагненно, алогічно вижили.

Де наука безсила, необхідно задіяти езотеричні знання. Історія людства вказує на те, що такі речі відбувають лише з тими людьми, народами і державами, на які покладена якась місія. Усвідомлюють ці народи цю місію, чи не усвідомлюють – не має значення. Приміром, українці не усвідомлюють, але що вони можуть змінити? Завдання для системи, її місію завжди виставляє надсистема, а не сама система встановлює її собі. Це вже не якісь там інтуїтивні пророцтва, а сучасна наукова методологія.

Тенденція очевидна, впродовж останніх століть геополітичний тиск з боку Туреччини у ХVІІІ столітті зійшов нанівець, В середині ХХ століття теж трапилося і з Польщею. Наприкінці ХХ століття різко ослаб він і з боку Росії. Закономірно виникла незалежна держава Україна. Уже майже 20 років існує вона на політичній карті світу і зараз нас дуже цікавить, що ж буде з нашою державою, а відповідно і з нами в найближчі десятиліття.

Аналіз геостратегічного положення України однозначно говорить про те, що доля України вирішуються суто геополітично за її межами. Українці генетично мають величезний внутрішній потенціал до самоорганізації. Історія каже нам, що при зникненні зовнішнього геополітичного тиску українці здатні самоорганізуватися впродовж 2-3 місяців. Згадаємо не лише Хмельниччину чи Коліївщину, але й Волинь 1943 року, коли німці відступили, а радянські війська ще не наступили. Протягом місяця були розгорнуті військомати, школи військових старшин, витворилася медична служба тощо. Нація самоорганізувалася. Так буде і в ХХІ столітті.

Циклічність розвитку подій в нашій державі ні в кого не викликає ніяких сумнівів. Очевидно, що періоди і етапи розвитку політичної карти світу з часом суттєво скорочують свою протяжність. Нинішні 20-25 річні етапи відповідають сотням років розвитку цивілізації у минулому. Найбільше, що може виділити історія для України для остаточного подолання пострадянського етапу, це 5-6 років. Далі наша держава катакліктично перейде до єдино логічного і природного власне українського шляху розвитку з наступними етапами:

1) гостра криза з руйнуванням повністю прогнилої пострадянської системи державного управління і усуненням від влади корупціонерів і антиукраїнських елементів. Це не буде важко, так як всі вони давно вже засвітилися і їхні списки «ким треба» складено;

2) внутрішня стихійна самоорганізація української нації зі знищенням «п’ятої колони» в період відсутності реальної державної влади;

3) висунення лідера нації, який не уособлюватиме в собі її характерних негативних рис і не буде замішаний в жодному корупційному скандалі;

4) соціально-економічна реформа на основі мобілізації всіх наявних ресурсів як України, так і діаспори;

5) швидкий соціально-економічний розвиток країни;

6) тривалий період процвітання, економічної і політичної стабільності.

В геостратегічному сенсі неминуче розпростається українська геостратегічна «пружина», яка була віками стиснута потрійним геополітичним тиском з боку Туреччини, Польщі і Росії. До цього треба бути готовим хоча б психологічно.

Росії вже немає!

Російська імперія приречена. Ми ж, через повну інформаційну блокаду нічого не знаємо у своїй масі, що там відбувається. Північний Кавказ Росією вже втрачений. Остаточно і назавжди. Чи чули ви щось про ісламізацію Чувашії, «сірих вовків» Татарстану і «башкирських вовків»? Може ви щось знаєте про події в Бурятії чи Якутії?

І розпадатися вона закономірно буде в два етапи. Спочатку менша, європейська частина збереже назву Росія, а потім і вона розвалиться і остаточно зникне штучно придумана назва Росія, як назавжди зникла не менш штучна назва Югославія, як би її не намагалися зберегти.

Я не випадково пишу про країну останнього геополітичного тиску на Україну, тобто Росію. В останній знаходиться практично ще одна за площею етнічна українська територія, яка заселена нашими однокровними братами-українцями. Генетика, голос крові, це глибинні речі. І як би не намагалася Росія русифікувати жителів своєї чорноземної частини, Кубані, Ставропілля, Тереку, вони все одно є нашими братами, генетичними українцями.

Як геополітик я знаю про доповідні записки ФСБ керівництву Росії, де наводяться дані, що 55 мільйонів громадян Росії є етнічними українцями за походженням. Ми не можемо віддати їх на поталу ні ісламським, ні китайським, ні яким іншим екстремістам і політиканам. Це величезний інтелектуальний і генетичний резерв майбутньої Великої України.

Велика Україна неодмінно відбудеться.   І не тому, що цього хочу я чи ще хтось інший. Це закономірний історичний процес і об’єктивний розвиток, а його не дано змінити нікому.

Петро Масляк, віце-президент Академії наук вищої школи України, академік,  професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка,  доктор географічних наук (економічна та соціальна географія)