Аратта » Про організацію » Ідея
Ти біла людина людства

Народе мій - ти дійсно Віл, хоча з тебе, і тільки з тебе і почалося все...

Арію! Оріюі Варвару!. З твого чорнозему і самих добрих кліматичних умов, пішло життя - на болота Європи і в піски Азії. Народе мій - ти біла людина людства, що вижила в первинній колисці - на землях, де були мамонти, де було тепло, де було багато птиці і риби.

  «НАРОДЕ МІЙ! ТИ БІЛА ЛЮДИНА ЛЮДСТВА, ЩО ВИЖИЛА В ПЕРВИННІЙ КОЛИСЦІ...»

 Ти збудував земляні піраміди - Могили, ще задовго до всесвітнього потопу і потім це зробив і в Азії, і в Африці. А в Могилах твоїх ціла культура народу твого - і писемність, і наука, і вся цивілізація. Могили ці по всіх степах наших. І кожен достойний син твій жив на нашій землі, мріючи, що коли душа піде по Рай-Дузі у вирій-Рай з тіла його - бути йому захороненим на Степовій Могилі. Тоді душа його заповітом довго і легко житиме над рідним народом, вирієм освітлюючи йому шлях розуму. І ти Тарасе Шевченко теж писав свої ключові слова ф Заповіту: "Як умру, то поховайте мене на Могилі." Та не виконали Заповіт Великого Кобзаря "схоронити його на Великій Переяславській Могилі", не доходять тепер його слова Світла і Розуму до рідного народу. Народе мій - ти дійсно Віл. Був колись Биком, але ж другою вірою тебе кастрували, ти вірив в Сонце і в сили природи, ти вірив у всесвітній Розум, і що ти його частина. Ти вірив, що твоє серце - це любов, а Лада (Венера) - це богиня твого серця.

Мій Бог мене рабом не називав

Ти вірив в Перу на, Зевса, а зло на ворога - це від бога твого. Ти як бог, а бог як ми. Бог бачить - і ти бачиш, бог чує - і ти чуєш, бог кохає - і ти кохаєш... Кастрували тебе, кріпкий здоровий народе, в якого хрест був - знак Сонця, а свастика -Сонце, що крутиться. Кольори червоні і чорні, орел, як символ злих сил. Народ, в легендах якого лицар перетворюється у вовка, а гасло релігії "Ненавидь ворога народу свого".

«ЯКЩО БУДЕШ РАБОМ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ, ТО БУДЕШ РАБОМ І НА ТОМУ СВІТІ...»

Великий войовничий народе, що в бій завжди йшов з двома мечами -один для ворога, а другий мав розмір невеликий, держало від витягнутих рук, а кінець меча до твого живота... В полон ти не здавався, бо в тебе був малий меч і заповідь богів твоїх: "Якщо будеш рабом на цій землі, то будеш рабом і на тому світі".

Ти був людиною честі і волі, праці і лицарства. Ти був Арій, Орій, Варвар, Рус, Косак.

А зараз живеш ти, народе мій, з вірою в якогось Саваота, а то й не знаючи, як його звати, не віруєш Сонцю, Землі, Воді, Розуму, Коханню - Всесвіту. Лише коли лихо - ти згадуєш ім'я бога свого, просячи ДАЙ БОЖЕ (Дажбоже). А в найдовшу ніч, 25 грудня, святкуєш Різдво Світа Божого, колядуєш (свято Сонця - день збільшується), щедруєш, посіваєш, радієш Купалі (рівноденню), святкуєш Великдень, при цьому віддаєш шану чоловічому плодороддю та й дивень випікаєш у вигляді чоловічого продовження життя і готуєш крашені і писані яйця. Готуєш і згадуєш, але в тебе вже цього немає, і тому ти - Віл, і цей День Великдень назвали «Пасха» ті, що насправді в тебе його забрали. Але все одно цей день за твоїм календарем - місяцем, а місяць по місяцю, що на небі 14 днів росте, 14 днів спадає, а повністю місяць 28 днів. А в 28 днях - чотири неділі по 7 днів, і кожен день місяця і неділі це перший день, і тому він Понеділок, а другий - Вівторок, а субота називався - шостак. Та й жінка чекає дитину твоїх дев'ять місяців, а не календарних.

«НАРОДЕ МІЙ, ТИ ВІЛ, БО ЗРАДИВ ВІРУ СВОЮ...»

Ти мав все, народе мій, але вкрали в тебе все, після того, як в тебе забрали те, що у Великдень (на Пасху) ти випікаєш і прикрашаєш. Народе мій - ти Віл і тому, що зрадив Віру свою, і що духів і богів твоїх символи-кольори, свастики, герби і легенди забрали інші народи, і йдеш ти мовчки на бойню. Одні тільки сльози течуть з твоїх очей, але ти мовчки йдеш, і коли землю ореш, і коли тебе зараз заріжуть... Вимираєш мовчки. Скільки ж для цього треба сміливості і байдужості до себе, щоб так вмерти.

Та шакали й гадюки, якщо їм щось і відрубати - все одно опір мають, а ти йдеш на бойню мовчки, як кілька століть, так і сьогодні. Одні тільки тихі, гіркі сльози в твоїх очах. Та й вчать тебе ж святі отці "Молись за ворога свого, як за самого себе ... " - Молись за різника ... А як не зможе зараз зарізати - загоне в союзну комору до "братів" названих. Тобі там буде краще ? Народе мій, ти дійсно Віл. Пом'янемо твою силу на Великдень і згадаймо, як ти вірив в Сонце (Дажбога), і сьогодні скажемо: Дажбоже, яким Биком, народе, ти був, які пасовища Всесвіту від Англіі до Японії, від Скандінавії до Єгипту звоював, яку культуру дав усьому світу. То невже ті шакали руді, картаві карлики, що не знали твоєї мови, не бачили твого поту - знову зроблять з тобою те, що робили століттями?

Народе мій, Арію мій - лицар-вовк в червоно-чорному плащі життя або смерті, з орлом і прапором кольорів Бога життя-сонця і Бога розуму неба, з мечем хреста сонця і місяця.

НЕВЖЕ Й НАСТУПНІ СТОЛІТТЯ ТИ БУДЕШ ВОЛОМ УЯРМЛЕНИМ?

Невже й наступні століття ти будеш Волом в руках 200 років потому вилуплених американських біло-жовто-чорно-червоних курчат незрозумілої породи, раси і культури, чи 40-річного палестинського мешканця, що живе в місті твого символу твого князя РУСа, що й сьогодні ЄРУСАЛИМ (місто). Звоюй же, Арій-Рус, свої землі, свою волю, свою гідність. Не дай себе, великий Бик, каструвати поганам, а примнож свої сили, аби не трапилося з тобою, як з тими великими римлянами: народу не стало, а залишилась одна тільки латинська мова...

Арію, Орію, Варвари, Русичу, Косаче, народе мій - що ж ти наробив, зрадивши Богів своїх і заповіді їхні? За це й розплата ... За це не стало твого Я, і ти десять століть не Бик, а Віл, не в Яві (наяву), а НаВі (небутті). Не буде твого Я - не стане і тебе, народе мій. ... Лиш земляні піраміди-Могили по всіх степах, як ті бики, як пам'ять про народ і його самобичування лишаться...

«НАРОДЕ МІЙ! НЕ ЙДИ У НЕБУТТЯ!»

Народе мій, що зрадив своїх Богів й Могили - не йди у небуття! Та стань Биком, ти ж не Віл, бо є в тебе своє могутнє Я.

Я - Арій, Я - Орій, Я - Варвар, Я .- Рус, Я - Косак. Я - найдавніша біла людина Всесвіту й людства...

Володимир Пилипенко, М.Кременчук