Кам'янець-Подільський » Кам'янець-Туристичний » 7 чудес
Смотрицький каньйон - пам'ятка природи і містобудування

Протягом багатьох століть дивовижна пам'ятка природи - кам'янецький каньйон - викликає захоплення людей. Річка Смотрич, прокладаючи собі шлях повз високі береги, утворила скелястий півострів, кам'яне плато якого стало основою для заснування міста. Врешті-решт саме природа була чи не найголовнішим чинником при заснуванні міста і його відродженні після монголо-татарської навали.

Легенда розповідає, що литовські князі Коріатовичі, які після перемоги над татарськими ханами стали володарями Поділля, під час полювання загнали оленів на острів з високими берегами і так були вражені його неприступністю і красою, що "умуровали" тут місто, яке назвали "Кам'янець". Співавтором створення Старого міста стала людина, яка протягом століть вписувала свою будівельну майстерність у чудовий витвір природи. Із заснуванням міста нерозривно пов'язана і забудова каньйону.

Археологічні знахідки (римські монети, кераміка, рештки житла і виробництва) свідчать, що люди в долині Смотрича жили з давніх-давен. У 1956 році в руслі річки на місці пляжу був знайдений кнехт-камінь у вигляді великого гриба, що використовувався для кріплення човнів біля причалу. Ця знахідка свідчить на користь того, що в більш ранні часи річка Смотрич використовувалась для судноплавства і була водним торговельним шляхом, який вів до Кам'янця. Протягом століть змінювалось русло річки (в одних місцях мілини зникали, в інших - з'являлись нові і продовжувала забудовуватись долина, з'являлись нові укріплення, порохівні, змінювалось місце розташування млинів, замість дерев'яних та фахверкових будинків будувались кам'яні. Вздовж річки по обидва боки розташовувались вулиці, що своїм напрямком повторювали її русло.

Сучасний вигляд каньйону

На місцях бродів були побудовані досконалі гідротехнічні укріплення Польської та Руської брам, а на верхній кромці каньйону, наче подовження скель, виростали міцні мури й оборонні вежі. В самих скелях знаходиться до 20 печер, які під час військових дій використовувались для зберігання пороху. Відомо, що у XVIII ст. старости подільські і коменданти пильнували, щоб у щілинах не було тріщин і промоїн, по яких ворог міг би потрапити в долину річки. Такі тріщини закладали камінням на будівельному розчині, а урвища скель постійно вирівнювались. З боку міста в потужну товщу скель врізувались спуски і стежки, що вели до річки. Всі ці дороги і стежки мали ворота і брамки, які на ніч закривались. Біля річки знаходились криниці і колодязі, з яких населення брало воду. Краєзнавець Сергій ШКУРКО нараховував їх майже 100.

Каньйон та фортеця на поч. 20ст.

У XIX ст. це був густо заселений район міста із сформованими вулицями: вулиця вздовж лівого берега називалася Онуфрієвська, а вулиця на правому березі була поділена на частини: від Руської брами до казарм - Руська, далі - Віттовський провулок, від міської лікарні до Нового мосту - Преображенська, а далі до Польської брами - Набережна.

Склад населення був надзвичайно різноманітним як за національністю, так і за родом занять. В основному тут жили небагаті люди: дрібні торгівці, ремісники, семінаристи і гімназисти винаймали тут помешкання, частими відвідувачами в шинках були солдати місцевого гарнізону. Біля річки знаходились лазні: міська, єврейська, міського гарнізону.

Долина річки Смотрич завжди була улюбленим місцем відпочинку кам'янчан. Люди старшого віку пам'ятають ще часи, коли в 50-60-ті роки тут був міський пляж і човнова станція.

У зв'язку з підготовкою матеріалів для включення культурного пейзажу Кам'янця-Подільського до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО запрошуємо читачів газети здійснити з нами Подорож по каньйону. Розпочнемо "її з Карвасар, які з давніх часів були наче передпокоєм при в'їзді в Кам'янець. Тут зупинялися купці зі сходу і заходу, яким, за розпорядженням кам'янецького старости під страхом тюремного ув'язнення не дозволялось жити в місті більше, ніж три дні. "Караван-сараями" називали постоялі торговельні двори для караванів. Від того, можливо, і виникла назва Карвасари.

Гравюра Наполеона Орди. Вигляд на Стару фортецю

У XVIIст. Під час захоплення міста турками на Карвасарах оселилися татари-липки. У численних заїжджих дворах і шинках відвідувачі розраховувались польськими злотими,

турецькими піастрами, російськими копійками, а деколи просто товарами. Поруч з православною церквою знаходились єврейські молитовні будинки, є згадки навіть про мечеть. З давніх будівель на Карвасарах залишилося декілька глинобитних будинків і Хрестовоздвиженська церква, побудована в 1799 році на місці більш ранньої.

У 30-ті роки XX ст. під фортецею з'явилася споруда, що стала ознакою нових радянських часів - гідроелектростанція, яка дала перший промисловий струм в 1935 році. До будівництва гідроелектростанції біля Замкового мосту по обидва боки від каналу стояли два старовинних млини. Сам Замковий міст є однією з найцікавіших пам'яток міста. З ним пов'язані важливі історичні події, легенди, цікаві наукові гіпотези.

З покоління в покоління серед кам'янчан передається легенда про скарб турецького султана, що начебто знаходиться під мостом. У 1685 році на мості за наказом турецького намісника було страчено молодшого сина великого Богдана - Юрія Хмельницького. Та перш за все Замковий міст є пам'яткою архітектури ХІУ-ХУІІ ст., досконалою оборонною спорудою. З обох боків міст був укріплений оборонними мурами з бійницями, які, проходячи повз міську браму, знаходили продовження в міських мурах і тягнулися по кромці каньйону далі на південь і схід.

У ХУІ-ХУІІ ст. забудова між Замковим мостом і Руською брамою з міркувань безпеки була відсутня. Руська брама являла собою досконалі гідротехнічні укріплення, що охороняли в'їзд в місто з південного боку. Вона складалася з 8 веж і 100 м мурів з бастіонами, укріплення були забезпечені з боку річки шлюзовою системою, що перетинала русло. На брамі до наших часів збереглося дві кам'яні плити: на одній, з західного боку, зображено одноголового орла - герб Польського королівства, а на другій, з боку міста, Святого Георгія - героя польської громади Кам'янця. Вулиця, що піднімається нагору від брами до міста, називається Руською. Поруч з Руською брамою в будинку Лянскоронських знаходився монастир домініканок і костел.

Під час загарбання міста турками (1672-1699 р.р.) вони влаштували тут стайні, комори, казарми. Століттям пізніше, за наказом кам'янецького коменданта і архітектора Яна де Вітте, на цьому місці побудована споруда казарм, яка наче зрослася зі скелею, така ж сіра і неприступна. Побудовані військові казарми у 1760-1780 р. Кам'янчани високо оцінили архітектурну майстерність свого коменданта, майже протягом всього XIX ст. казарми називалися Віттовими, а частина вулиці біля них - Віттовським провулком. У ті часи в будівлях розміщувався міський гарнізон і військовий госпіталь. У 1831 році на посаді військового лікаря тут працював відомий російський вчений, автор "Тлумачного словника живої великоруської мови" Володимир ДАЛЬ.

У цій частині завжди існував міст через Смотрич до міського передмістя Руських фільварків. У 1893 році дерев'яний міст було замінено на кам'яний, а замість стежки вимуровані кам'яні сходи. Біля мосту в будинку під № 100 з 1863 до 1874 р.р. жив відомий польський письменник Антоній ПЕТКЕВИЧ (Адам Плуг).

На повороті річки існувала давня вірменська церква, позначена на гравюрах і планах XVII ст. Але в кінці XVIII ст. цієї церкви вже не було. У 1771р. граф Йозеф де Вітте, зайнявши після смерті батька посаду коменданта фортеці, придбав у Катерини ГЖИБОВСЬКОІ мальовничу ділянку і побудував тут садибу. Сьогодні лише поодинокі дерева на березі річки, рейки склепінчастих підземель нагадують нам про мальовничу садибу, на якій знаходився літній палац, оточений садом. Як видно з архівних креслень, палац був побудований біля самої води, а сад мав чітко сплановані алеї, що тягнулися вздовж двох берегів річки, між якими був перекинутий місток. На мілині, посередині річки, була влаштована альтанка, до якої добиралися на човнах. Мабуть ми вже не дізнаємося, чи то з боку Йозефа де Вітте була данина моді, чи втілив він в життя один з проектів свого талановитого батька, а, може, до кам'янецького коменданта дійшли чутки про парк в Умані, що його заклав на честь Софи (невірної дружини) граф Потоцький. У 1800 році відставний генерал спростував в очах кам'янчан свою репутацію скупого, подарувавши цю садибу Подільському приказу громадської опіки для влаштування в ній лікарні для бідноти.

У другій половині XIX ст. "Сади Вітте" були улюбленим місцем відпочинку Кам'янчан.

У цій частині до річки вели штучно влаштовані в скелях ходи для безпечного проходу. Для захисту міста протягом ХУ-ХУІІІ ст. по кромці каньйону були побудовані вежі Різницька, Кравецька і Гончарна. Вежі будувалися на кошти ремісничих цехів, які жили в цій же частині. Поруч з Гончарною знаходилось дві єврейські синагоги. Зараз одна з них (Реміснича) перебудована в ресторан. Раніше від цієї синагоги вимощений бруківкою спуск вів до єврейської лазні (до теперішнього часу не збереглася), що знаходилась біля самої річки.

В районі Новопланівського мосту, на місці, де знаходиться один з його на-скельних пілонів, стояла Спасо-Преображенська церква. На протилежному березі, якраз в тому місці, де по скелі струменить стрічка водоспаду, з 1593 року існувала церква Святого Онуфрія. Трохи вище за течією в давні часи знаходились міські млини: руський і вірменський, а далі, за кам'яним мостом, млин польський.

Частина каньйону від Старопоштового спуску до Польської брами була найбільш густо заселеною. Тут знаходились заїжджі двори, шинки, будинки розпусти. Семінаристи, які винаймали тут квартири, назвали цей куток "Палестиною". З давніх споруд до нашого часу зберігся Пороховий погріб, побудований в кінці XVIII ст. на місці більш давнього. Напис на кам'яній плиті "Пам'ятай про майбутнє" нагадує про суворі часи. Наприкінці XIX ст., неподалік від порохового погребу, баронесою Евеліною ЮНІЙ був побудований пивзавод.

Від Польської брами, що захищала в'їзд в місто з північного боку, до нашого часу збереглося лише дві вежі на правому березі і одна - на лівому. За описом 1564 р.р. Польська брама складалася з 5 веж і 180 м мурів. Укріплення займали майже всю прибережну смугу. Арковий міст над річкою з'єднував згадані вежі. У нижній частині мосту, під водою, були влаштовані шлюзи, які в разі небезпеки зачинялися, і тоді вода затоплювала весь каньйон, перетворюючись в нездоланну перешкоду для ворогів. У багатьох джерелах говориться про існування в цій частині підземного переходу під річкою; про церкву, що в давнину провалилася в цей підземний хід, і навіть про церковні дзвони, що звучать в цьому місці з-під води на Великдень.

В систему Польської брами входить вежа, що побудована просто на скелі, якраз в тому місці, де русло річки розширюється, утворюючи брід. Місце розташування визначило і назву цієї вежі - "Вежа на броді". У другій половині XIX ст. в цьому місці над скалою був влаштований бульвар.

Далі за греблею смуга землі попід замком носить назву Видрівка. Ця земля була подарована російською царицею Катериною II козаку Видрі. У XIX ст. тут був побудований млин - єдиний з кам'янецьких млинів, що зберігся до нашого часу.

Територія каньйону річки Смотрич є одночасно пам'яткою природи і містобудування. Одним з першочергових завдань регенерації національного історико-архітектурного заповідника є розробка програми з відродження каньйону. Завдання кам'янчан - не лише зберегти цю унікальну пам'ятку, а й наповнити долину Смотрича новим життям, створити умови для відпочинку і розвитку туризму.

Ганна КІВІЛЬША, завідувачка відділу НІАЗ "Кам'янець".