Кам'янець-Подільський » Відомі люди Кам'янця-Подільського » Лікарі
Костянтин Григорович Солуха

Костянтин Григорович Солуха (17 травня 1861р. – 28 січня 1922рр.) належить до найкращих синів Поділля, і як висловився про нього його сучасник, активний громадський діяч, Віктор Приходько: «Рідне Поділля золотими літерами на довічні часи мусить вписати у свої аннали ім’я кращого з своїх синів».

Саме Костянтину Солусі ми завдячуємо великій просвітницькій діяльності на Поділлі серед українського люду у дореволюційні часи і часи становлення української державності 1917 – 20 рр.

 Народився 17 травня 1861 року у с.Коритне Балтського повіту Подільської губернії, в родині українського сільського священика. Кость отримав освіту в другій Київській гімназії, де близько познайомився з життям українських народознавчих гуртків, цікавився мистецтвом, співав у хорі видатного композитора Миколи Лисенка. Закінчивши у 1879 році гімназію, вступив на медичний факультет Київського університету, де полюбив лікарську справу, захопився ідеєю українського відродження, й визначив для себе три головні складові, яким й присвятив своє життя – професія, родина, громадська діяльність.

 Після закінчення університету в 1886 році, Костя Солуху направили на п’ять років полковим лікарем 28-го піхотного полку Варшавського округу. Проте він не прослужив зазначеного строку. Його перевели на Поділля, де потребували медичних кадрів. У 1889 році його направили дільничним лікарем містечка Оринин Кам’янецького повіту, де не те що лікарні, навіть медичного пункту не було. Як згадував Кость: «Став налагоджувати всю справу з нуля. Лікарню довелося зробити в корчмі, хоча обладнання майже ніякого не було, а на медикаменти відпускалося 150 руб. на рік. Територія дільниці велика, кругом темнота народу і авторитет повитух та знахарів». Отож, перші медичні кроки для лікаря-початківця були нелегкими. Проте селяни зразу оцінили надзвичайне ставлення до себе молодого «дохтора», який ще й до того ж, говорив з ними рідною мовою. Своїм ставленням до селян, які зверталися до нього не тільки за медичною допомогою, але й за людськими порадами, Кость здобув надзвичайну популярність серед населення як людина і кваліфікований лікар. По кількох роках лікарської практики в Оринині, Кость Солуха отримав дві пропозиції – перейти на роботу до столиці імперії, або на посаду ординарного лікаря Кам’янецької губернської лікарні. Вибір молодий лікар зупинив на рідному Поділлі. Кам’янецька лікарня була найбільшою в губернії, мала 300 штатних ліжок, амбулаторію, аптеку, «богодільню» для старців. У 1894 році Кость переїхав до міста над Смотричем, де прожив все життя, розвинув свій лікарський талант, створив сім'ю, розпочав громадську роботу.

 Важливо те, що Кость Солуха був одним із найпрогресивніших лікарів Поділля. У 1915 році він став застосовувати пневмоторакс в лікуванні тяжкого недугу – туберкульозу, або як його називали – сухоти. Придбавши власним коштом декілька приладів для пневмотораксу, Кость встановив їх в губернській лікарні, в своєму будинку, де вів приватну практику, та в шпиталі, де відкрив цілий павільйон для лікування тяжкохворих. Наслідки лікування були вражаючі, губернією розповсюджується звістка, що доктор Солуха рятує від сухот. З ближчих і дальших сіл і навіть із сусідньої Австрії і Румунії з’їжджались сухотники лікуватися до славного лікаря. Пізніше донька Тетяна в своїх спогадах напише, що «один професор Празької клініки, спочатку не повірив, що Кость Солуха вже в 1915 році лікував туберкульоз пневмотораксом». Однак, незабаром переконався, що саме «на українському Поділлі існував на той час модерний лікар великого масштабу, який мав найсміливіше на той час лікування туберкульозу, а також власний спосіб лікування плямистого тифу, що давав мінімум смертності».

 Справжнім дітищем Костя Солухи можна назвати Подільську «Просвіту». Вихований на старих українських традиціях, саме Костянтин Григорович став одним з основоположників просвітницького руху на Поділлі, сприяв пробудженню українських сил до національно-культурної праці. Ще у 1901 році він разом із священиком і істориком Є.Сіцінським, вчителями С.Іваницьким, В.Чехівським та іншими однодумцями організували невеличку місцеву українську громаду. Революційні події 1905 року дали деякі свободи українській інтелігенції й сприяли заснуванню в Кам’янці-Подільському Українського товариства «Просвіта» – першого на Поділлі. Її головою від початку до 1917 року був саме Кость Солуха. Подоляни розповсюджували українську літературу, заснування бібліотек, читалень, драматичних і хорових гуртків, читали лекції, влаштовували виставки. Царський уряд перешкоджав цьому, але навколо товариства все одно гуртувалась інтелігенція, молодь. Найтяжчі часи настали з початком війни 1914 року. Роботу призупинили, а згодом подільську «Просвіту». Проте, одразу після 1917 року товариство відновило діяльність.

З часу заснування Подільської «Просвіти»  – був її незмінним головою. Своїм великим авторитетом, у ті реакційні роки відстоював можливість своєї громадської діяльності.

Діяльність до революції:

- Розповсюдження української преси та літератури;

- розповсюдження картин та портретів українських діячів;

- збирання коштів на пам’ятник Тарасу Шевченку, який планувалося встановити у місті;

- концертна та театральна діяльність з українським спрямуванням;

- збирання коштів на різні доброчинні цілі;

- робота по створенні селянського банку;

- участь у перекладі та підготовці Четвероєвангелія українською мовою (1906 – 1911рр.)

Діяльність після перевороту 1917 року:

- ініціатива з відкриття у місті Українського Університету, через що Кость Солуха вважається одним із духовних батьків першої вищої школи на Поділлі;

- самовіддана робота по збиранню книжок серед кам’янчан та подолян для формування університетської бібліотеки.

- активна просвітницька діяльність;

- участь в Комітеті допомоги хворим та пораненим козакам;

- участь у філії Червоного Хреста;

- у роки розрухи, пошестей (1919 – 1920рр.) Кость Солуха зневажаючи на небезпеку працює серед заражених небезпечними хворобами, через що й сам захворів;

Ось як його характеризує Григорія Солуху Віктор Приходько у своїй книзі «Під сонцем Поділля»: « …вражав цілістю і монолітністю, викликаючи невільну повагу як прихильників, так і ворогів. Прекрасний лікар і безкорисливий чоловік, він користувався любов’ю всіх національностей міста Кам’янця. Його кликали до хворих багаті й бідні».

Тодішня громадськість високо цінила його заслуги, чого не скажеш про радянські часи.

Кость Солуха був на запрошений, від громадськості Поділля, на урочистий прийом в честь Симона Петлюри;

День народження Костя Солухи 14 вересня 1919 року, святкували у переповненому Українському клубі, тут його вітали численні громадські і національні організації;

Була тоді заснована в Державному Університеті спеціальна стипендія на його честь.

Мирослав Мошак

Сергій ЄСЮНІН