Вишивка на людській долі, або ефект форми в дії

Костюм - це захист фізичного тіла у нашому світі.  Грамотний костюм – це можливість правильно жити і взаємодіяти з Стихіями,людьми. Грамотний костюм сприяє еволюційному розвитку самої людини. Правильні матеріали для людини є ті, що дала природа:

льон - людське з'єднання всіх рівнів буття,

бавовна – встановлює спокій,

шерсть - захист .

Все частіше українські дизайнери починають звертатись в своїх роботах до національних традицій оформлення одягу, особливо жіночого, на сукнях, дорогих і звичайних, з'являється українська вишивка, і навіть на чоловічих краватках та трусах з'являються візерунки наших предків.

Українські мільйонери, бізнесмени та політики уже мають своїх улюблених дизайнерів які створюються для них індивідуальний одяг з вишивкою.

Вишивка в сучасному одязі - 21 століття.
Фото одягу та речей з українською вишивкою.
Вишиванки з Кам'янця-Подільського:

Комплекс вбрання українців Степу був створений переселенцями з різних регіонів України.

Вбрання українців Степу формувалося у взаємодії з культурними традиціями інших народів (росіян, болгар, греків, німців та інш.), які селилися поруч з українцями на правах державних колоністів.

Неоднорідні за своєю етнічною приналежністю переселенці — вихідці з різних місць України — приносили з собою різноманітні культурні традиції. Під впливом прогресуючих ринкових відносин на селі та бурхливого розвитку фабрично-заводських центрів на землях Південної України відбувалися зміни у побуті переселенців.

З усіх видів традиційної матеріальної культури степових українців (система харчування, житло, сакральна архітектура тощо) найсуттєвіших змін зазнало вбрання. З одного боку, воно втратило значну кількість регіональних ознак, притаманних населенню тих земель, вихідцями з яких були переселенці, а з іншого — збагатилось як новітніми міськими елементами, так і запозиченнями в іноетнічних сусідів. Але цей процес відбувався по-різному в різних регіонах українського Степу.

А на початку XX ст. під впливом міської культури у побут входять сорочки на кокетці з великим викотом горловини та рукавами, пришитими до кокетки. Своєрідність вишивки слобожанських вишиваних сорочок полягала у поліхромній орнаментиці, виконаній півхрестиком і дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою, що надавало їм рельєфності. Характерним було шиття білими нитками, настилування (лиштва), вирізування. Переважали геометричні й рослинно-геометризовані узори.

Землі між Дністром та Південним Бугом з XIV ст. називають Поділлям. На час приєднання цієї території до Київської держави (X ст.) її заселяли уличі. V XII ст. її західна частина увійшла до Галицької землі, східна — до Київської. Після монгольської навали земля була під Золотою Ордою, а у 1360-х рр. була відвойована Литовсько-Руською державою. Було утворено удільне Подільське князівство, споруджено низку фортець, серед яких Кам'янець, що згодом і гав головним містом краю. Боротьба між Польщею та Литвою за Поділля завершилася його розділом на польське Західне (з центром у Кам'янці) та литовське Східне (з центром у Брацлаві). Після Люблінської унії (1569 р.) Брацлавське воєводство перейшло до Польського королівства. Під час Визвольної війни Брацлавщина стає козацькою територією. Серед українських земель Поділля найбільше постраждало від Руїни, у 1672 р. його окупували турки. 1699 р. край повернувся під польську владу, яка у 1793 р. змінюється російською. У складі Російської імперії утворено Подільську губернію з центром у Кам'янці.

Етнографічний регіон Опілля запозичив свою назву у географічного краю, який неширокою смугою простягається вздовж передгір'я Карпат. Сама назва означає місцевість, вільну від лісу. За історико-географічним районуванням Опілля відноситься до Галичини. За сучасним адміністративно-територіальним поділом Опілля охоплює південну частину Старосамбірського, Самбірського, Дрогобицького, Стрийського та Жидачівського районів та крайню північ Сколівського району Львівської області, північну частину Долинького та Рожнятівського, Калуський, Галицький, Рогатинський райони Івано-Франківської області, Бережанський, Зборівський, Козівський, Підгаєцький та Монастириський райони Тернопільської області. Опільський регіон на півночі межує з Галичиною, на південному сході — з Західним Поділлям, на південному заході — з Бойківщиною. Межею регіону на заході є державний кордон з Польщею. Опільський комплекс вбрання" виявляє ознаки переходового типу між галицьким на півночі, бойківським на півдні та лемківським на заході. Сорочки вишиванки опільських жінок були переважно уставковими, з "крискою" (невеликим стоячим комірцем) або невеликим виложистим коміром, які здебільшого оздоблювали вишивкою.

Розповімо про жіночий безрукавний плечовий одяг на теплу пору року поверх сорочок. У різних районах краю його по-різному називали: камізоля, камізелька, камазоля, лайбик, лейбик, лайбік, бунда, гунча.

Шили його із домотканого конопляного, бавовняного полотна, сукна, фабричної тканини (шовк, атлас, сатин, ситець, шерсть) та шкіряних кушнірських виробів. Вишивкою оздоблювали передні поли, спинку, кишені різними техніками шиття - хрест, низинка, гладь, а із 30-х років XXст -вишивкою із бісеру. Наприклад, на Хустщині мені повідали: "У селі в давнину шили гладьом і казали "заповнюємо передню полу, спинку". Вишивка була голубим, синім, черленим кольорами. А коли почали вшивати (вишивати) хрестиком вишиванки, то вшивали різними кольорами".

Галицький комплекс найбільш яскраво виявляється в трьох локальних варіантах — північно-західному (Яворівщина на кордоні з Волинню та Польщею), центральному (Городоччина і Миколаївщина, які межують з Опіллям) та східному (Золочівщина на пограниччі з Західним Поділлям). Уставкові яворівські жіночі сорочки вишиванки виділялися яскравою поліхромною вишивкою рослинної орнаментики, якою оздоблювали уставки, манжети та відкладний комір. Декоративне оздоблення яворівських сорочок формували виконаними червоною заполоччю пишними квітково-рослинними мотивами, які доповнювали делікатним вкрапленням вишитих синіми, чорними та жовтими нитками маленьких листочків та контрастно виділених серцевин квітів або лише їх контурних підводок. У вишивці яворівських сорочок поєднувалась гладь і стебелева техніки. Цей принцип поєднання двох технік при виконанні вишивки отримав назву "яворівка", або "бавничкова вишивка".