20 століття

"Історія України 20 століття"

Вхід
Закрити
Привіт Сірома
Вхід для козаків:
Зареєструватись
Звичайна реєстрація Зареєструватись за допомогою мереж:

2016р.
25-06-2013
admin
3217
0

Кенгірське повстання


  • Не нравится
  • +5
  • Нравится
(16 травня -26 червня 1954р)

40 днів повстання, 40 днів свободи.

 

Повстання, що отримало назву Кенгірське, відбулося поблизу великого селища міського типу Джезказган, яке було районним центром Карагандинської області Казахської РСР. У 1948 року на базі ліквідованого Джезказганського табору військовополонених №39 було утворено особливий табір № 4, який отримав назву «Степлаг» і зайняв частину території Карлагу від Карсакпая до Балхаша.

" data-top1="150" data-top2="20" data-margin="0" data-path="/templates/SICH-2016/js/" data-image="http://kampot.org.ua/uploads/posts/2013-06/1372165294_kengir.jpg">
Кенгірське повстання

(16 травня -26 червня 1954р)

40 днів повстання, 40 днів свободи.

 

Повстання, що отримало назву Кенгірське, відбулося поблизу великого селища міського типу Джезказган, яке було районним центром Карагандинської області Казахської РСР. У 1948 року на базі ліквідованого Джезказганського табору військовополонених №39 було утворено особливий табір № 4, який отримав назву «Степлаг» і зайняв частину території Карлагу від Карсакпая до Балхаша.

У повстанні брало участь близько 8000 ув’язнених, більшість з них — засуджені по політичних статтях, саме після смерті Сталіна багатьох в’язнів ГУЛАГу влада амністувала, але це не стосувалося тих, хто свідомо боровся з системою, тим більше українських патріотів, всього в Степлагу було українців 46% — 9596 чоловік, серед яких було багато колишніх членів ОУН і бійців УПА. Які і стали серцем повстання.

 

Кенгір – селище, розташоване за декілька кілометрів північніше Джезказгана на річці Каракінгір. В’язні Степлагу були задіяні на будівництві Кенгірського водосховища і гідровузла, ТЕЦ, а також збагачувальної фабрики і об’єктів соцкультпобуту селища Кенгір (майбутнього міста Джезказган), на добуванні руди в шахтах і кар’єрах, розташованих поблизу селища Джезказган (Рудник), у Джездах і Балхаші.

„Степлаг” – це особливий концентраційний табір, де перебували переважно молоді націоналісти – члени ОУН, прибалтійські партизани, колишні солдати й офіцери Червоної армії, що мали тривалі терміни ув’язнення, а часто і додаткові терміни за дійсні чи вигадані “злочини”, здійснені у таборах. Склад політичних в’язнів, серед яких найбільше було українських націоналістів, визначав політичну та ідейну спрямованість переважної більшості ув’язнених, а також характер Кенгірського повстання.
Управління «Степлагу» в Джезказгані відзначалось особливою жорстокістю, нормою були знущання над в’язнями, побої, вбивства, невмотивовані розправи. Тож режим терору в табірних пунктах і на виробництвах, де працювали в’язні, міг довести лише до повстання.

 

Початок повстаня.

На Великдень, 15 травня 1954 року колону дівчат вели з нічної зміни на цегельному заводі в зону. Назустріч їм паралельною дорогою ішла на роботу колона хлопців. Хлопці привіталися: «Христос воскрес!», дівчата відповіли: «Воістину воскрес!» Адже і в жіночій, і в чоловічій зоні були переважно українці! Один із конвоїрів полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні — 13 в’язнів було вбито відразу, п’ятеро з 33 поранених померли потім у лікарні. Звістка про цей випадок збурила концтабір і, очевидно, стала початком визрівання масштабного повстання.

Адміністрація, відчуваючи це, перевела в зону політв’язнів 600 кримінальників, сподіваючись спровокувати різанину, аби мати легальну підставу для введення військових частин. Але хлопці, серед яких був і Володимир Караташ, переговорили з урками, пояснивши, що в разі чого зуміють себе захистити, а свої права краще боронити разом. І кримінальники не підвели. За всі 40 днів повстання з їхнього боку не було жодної зради.

мапа Кенгіру

Повстання почалося 16 травня оголошенням загального страйку. Табірне начальство, ніби поступившись, пообіцяло виконати вимоги, але вже увечері стало зрозуміло — ніхто нічого виконувати не збирається. В’язні вигнали всю охорону й обслугу, зруйнували мури між концтабірними пунктами, захопили господарчий двір. Охорона намагалася перешкодити цьому кулеметними чергами, не обійшлося без жертв, але повсталі хитрощами і маневрами зуміли домогтися свого. На звільненій від чекістів території фактично було організовано самоврядування: на загальному мітингу обрали комісію, яка керувала життям вільної республіки. Вона повинна була спрямовувати хід повстання, підтримувати порядок і дисципліну (про моральність дбали священики, яких чимало було серед в’язнів, вони проводили богослужіння, відспівували померлих, навіть повінчали кілька пар), вести переговори з представниками влади, дбати, щоб усі життєво необхідні підрозділи — харчоблок, лікарня, лазня, склади, майстерні — працювали безперебійно.

Життя повстанців в Кенгірі:

За всі 40 днів повстання не було жодного випадку грабунку, насильства, злодійства, міжконфесійних чи міжнаціональних конфліктів. Повсталі випускали стіннівки, плакати, складали відозви до солдатів і офіцерів дивізії, яка оточила «вільну територію», листівки. Свої звернення до мешканців селища Кенгір вони потім розсипали з допомогою повітряних зміїв (винахід японців, яких у зоні було з десяток) серед житлових будинків.

Тим, хто вижив, запам’яталася надзвичайно колоритна постать — гуцулка Параска, міцної статури дівчина, яка могла подужати будь-якого хлопця. Під час тих подій вона як донор віддала багато своєї крові пораненим.

Фото Кенгірського концтабору

Фото Кенгірського концтабору

Уже 27 травня відбулися переговори з представниками влади, на яких, крім табірного начальства, були присутні тодішній заступник міністра МВС СРСР генерал С.Єгоров і начальник ГУЛАГу генерал І.Долгих. Повсталі вимагали: зняти принизливі номери з одягу політв’язнів, ліквідувати обмеження на листування, посилки, дозволити побачення з рідними, скоротити тривалість робочого дня до восьми годин, зняти замки з дверей та грати з вікон бараків, поліпшити харчування та побутові умови, звільнити неповнолітніх, старих і хворих, притягнути до кримінальної відповідальності охоронців, які розстрілювали невинних людей і, нарешті, почати перегляд справ політв’язнів. Учасники переговорів ніби з усім погоджувалися, але до реальних кроків так і не дійшло.

Острівець свободи жив своїм життям. Місцеві умільці налагодили автономне електроживлення, інженери сконструювали радіопередавач, з допомогою якого збиралися сповістити світу про події, що відбувалися в повсталому Кенгірі. Ходила чутка, що 22—23 червня це таки вдалося зробити. Багато хто вважає, що саме це стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння влади, — вона не могла змиритися з поширенням цієї інформації.

Штурм повстанців:

26 червня з 3 години 25 хвилин до 4 годин ранку комісія МВС по радіо звернулася до повсталих політв’язнів із вимогою здатися, з повідомленням про введення військ. Після цього в зону було введено 1 600 осіб, солдат із 98 собаками, 3 пожежні машини, 5 танків Т-34. Це був єдиний випадок використання танків для придушення повстання у таборах.
Почалася кривава розправа. В'язні організували самооборону, забарикадувавшись у шести бараках. У страшній кривавій борні у хід пішли танки, їм допомагали літаки стріляючи згори. Солдати-піхотинці кидали у в’язнів газові шашки і стріляли. М.Сорока разом із санітарами рятував поранених. Очевидець тих подій д-р Варконі згадує: „Побачивши танки, в’язні жіночого табору, щоб рятувати своїх друзів вийшли назустріч ворогу. Майже всі вони були святково вдягнуті у вишиті сорочки. Близько двох сотень (у багатьох джерелах подають їх у кількості п’ятисот) цих українських жінок і дівчат взялися за руки і лавами рушили проти танків. Але танки не зупинилися. Вони навіть не зменшили швидкість й один за одним переїхали живу фалангу. Одночасно емведисти кинулися до бараків, розстрілюючи кожного зустрічного...”

 

Всі учасники Кенгірського повстання, які залишилися живими, дали підписку про нерозголошення інформації стосовно тих подій.

 

Після придушення

 

З 21 липня по 8 серпня 1955 року в Джезказгані відбувався суд над уцілілими активістами повстання. 18 вересня 1956 по присуду розстріляні Г. Келлер і Ю. Кнопмус. Останній перед смертю зміг передати записку, в якій вказав, що зрадив їх Кузнєцов. Е Слученков покутував у таборах до 1980-х років.

А Кострицький звільнений у травні 1957, помер 1995 року у селі Ярців на Івано-Франківщині. В. Скірук написав прохання про помилування на ім'я К. Ворошилова, звільнився з таборів 1966 року, помер в Луцьку 1998.

 

Спогади учасників

2005 року за сприяння Івана Манчуленка випущено спогади «Кров Кенгіра» колишнього воїна УПА Юрія Ференчука — засуджений на 25 років таборів і 5 — спецпоселення. Під час повстання — учасник першої штурмової групи; не підлягав реабілітації. Повернувся із заслання 1958, заочно закінчив Московський народний університет мистецтв. Автор книги «Буковинські Карпати у вогні повстання».

У 1956 році очевидець Кенгіра лікар-угорець Ференц Варконі зумів потрапити на Захід. Він перший розповів світові про повстання.

У січні 2010 побачили світ спогади Івана Мамчура (Рокитне під Львовом, вояк ОУН, псевдо «Вільховий») «Нас доля світами водила. Сторінки пережитого» у літературному опрацювання Романа Лубківського та Левка Різника.

 

Вшанування пам'яті

 

Пам'ятник жертвам Кенгірського повстання встановлено в листопаді 1998 року — завдяки коштам, зібраним з ініціативи українця США, члена Українського Конгресового Комітету Америки, голови Ради Допомогового комітету Івана Буртика, освячено 26 червня 1999 в місті Сатпаєв Карагандинської області. Активісти Українського Культурного Центру під проводом голови — Романа Степановича Бурди — встановили Хрест Пам'яті на одному з місць масового поховання ув'язнених 2-го табірного пункту. Поруч із пам'ятником в 2004 році встановлені ще два — Посольством Литви й від Російської православної церкви.

 

Значення Кенгірського повстання:

Кенгірське повстання тривало 42 дні – від 16 травня до 26 червня 1954 р. Попри те, що повстання було придушене, політв’язні – повстанці Кенгіру – здобули перемогу, яка своїм значенням перевищувала жертви. Трагедія і героїзм повстанців – яскравий приклад незламності, прагнення до волі. Чітка організація постання та його масштабність свідчать про рівень політичних в’язнів: освіченість, інтелектуалізм, досвід національно-визвольної боротьби тощо. О.Солженіцин відзначав, що сила Кенгірського страйку в єдності. Об’єднуючу роль зіграли українські націоналісти, які гуртувалися між собою і ставали гідним прикладом згуртованості для представників інших поневолених націй і народів у боротьбі за свої права, у боротьбі за незалежність своїх національних держав.

Кенгірське повстання стало одним з найяскравіших виразників кризи ГУЛАГу. Воно спричинило серйозні зміни в каральній системі. Було проведено реорганізацію виправно-трудових таборів, створено нові табірні відділи з меншою кількістю ув’язнених, зосереджених в одному місці, оскільки цей фактор мав вирішальне значення під час повстання. Здійснено перегляд всієї системи кадрів, що займались вихованням і наглядом за ув’язненими, з вимогою більш суворої репресивної політики. Поступово почалось демонтування величезної мережі концентраційних таборів, чим змінювалася сама роль МВС в економіці країни. ГУЛАГ як економічна “імперія” міг вижити тільки за умови посилення терору і беззаконня, однак це було прямим протиріччям потребам бюрократичного апарату. Тому була здійснена повна реорганізація системи: протягом кількох років було звільнено дві третини ув’язнених, виправно-трудові табори (ВТТ) були скасовані; в’язні, що відбували термін ув’язнення у ВТТ, були переведені до колоній, а особливо небезпечні – до тюрем. Основною метою примусових робіт оголосили перевиховання ув’язнених, а не експлуатацію їхньої праці. Це «перевиховання» носило тоталітарний характер, було спрямоване на нівелювання особистості. Протягом кількох років було звільнено дві третини ув'язнених, величезна мережа концтаборів була суттєво зменшена. ГУЛАГ було реорганізовано, зменшилась роль концтаборів і в економіці СРСР.

 

«Гімн Кенгірського повстання»

В Кенгірі діяв хор, який організував  Михайло Сорока, колектив виконував «Гімн Кенгірського повстання» — на слова та мелодію Сороки, пісню «Любіть Україну» на слова В. Сосюри, «Соколи, соколи, ставайте в ряди», виконувалися пісні тих національностей, які були в таборі та мали бажання прилучитися до хору.
 Помер Сорока у 1971 році в радянських концтаборах, провівши там понад 30 років написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану».

У гарячих степах Казахстану

Сколихнулися спецлагера,

Розігнулись потомлені спини,

Бо стогнати тепер не пора.

 

У святому пориві

Розірвались нариви.

Ми не будем, не будем рабами

І не будем носити ярма.

 

Впали мури, що нас розділяли,

І зустрілися брат і сестра,

Дочка з батьком, дружина із мужем,

А дівчина стріча юнака.

 

Перший подих свободи

Об'єднав всі народи.

Ми не будем, не будем рабами,

І не будем носити ярма.

 

Воєдино всі мови злилися,

Одна віра колише серця,

У тривогах і на барикадах

Дівча разом з плечем юнака.

 

Наше гасло – свобода

Для усього народа.

Ми не будем, не будем рабами

І не будем носити ярма.

 

Братня кров Воркути і Норильська,

Колими, Рудника, Кенґіра

Переповнила чашу насильства

І з'єднала усі лагера.

 

Тим, що впали за волю,

Ми клянемось сьогодні,

Що не будем, не будем рабами, -

Боротьбу доведем до кінця!

Що не будем, не будем рабами, -

Боротьбу доведем до кінця!

 

Спогади учасниці Кенґірського повстання Омеляни Воцехович-Рафальської

Про повстання у Вікіпедії

Завантажити реферат про Кенгірське повстання:

referat_kengir.docx Розмір файла: 49.13 Kb


Ім'я:*
E-Mail:
Коментар:
Схожі новини:
Українські рингтони Українські футбольні команди
Чат для козаків:
  • Полужирний
  • Похилий
  • Підкреслений
  • Закреслений
  • |
  • Смайли
  • Силка
  • Зображення
  • Вставка відео
  • Цвет текста
  • Цитата

    Останні повідомлення на форумі

    ФорумТемаАвторВідповіло
    Історія України » Україна Кам’янець-Подільський - місто петля! admin 0 (1827)
    Україна » Спорт в Україні Вихід Усика під пісню Скрябіна admin 0 (2958)
    Україна » Вибори та політика Скандал. Офшори української еліти! admin 0 (6687)
    Україна » Українська культура Мовна мапа України admin 0 (5917)
    Україна » Вибори та політика Українці на яких насрали наші політики! admin 0 (5964)

    Війна на сході України. Фото.4 червня 2016 року один з кращих вітчизняних фотографів Дмитро Юрійович Муравський, офіцер департаменту преси Міноборони, відзначав свій день народження оригінальним чином - працював в селищі Широкино під Маріуполем, яке знаходиться на самій передовій. Селище утримують вояки батальйону морської піхоти.

    Війна на сході України. Фото.
    Українське радіо Телеканали онлайн Українські інформери Стартова сторінка Анекдоти Тости та привітання мапи України Український гороскоп Антисуржик Український інтернет магазин Джерела з історії України Історія УПА