Село Зарічанка - історія та люди
admin 16 910 8
СИВА ДАВНИНА ТА ЇЇ ТАЄМНИЦІ
Розділи:
Історія Церкви 20ст. Література Фото Зарічанки
Карти Зарічанки Про автора Фотоальбом села
РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЛЯНЦКОРУНСЬКИХ ЦЕРКОВ ТА ШКІЛ.
Перша згадка про церкву на території тодішніх Ходиківців відноситься до XVI століття. Дослідник Поділля Сицинський повідомляє нам, що у 1581 році в Ходиківцях був священик. Також в селі вже було дві уніатських церкви: "Вознесенская" в самому містечку і "Рождествено-Богородичная" в передмісті Заболотівці, що сьогодні називається Драганівкою . Проте історик не вказав, де вони знаходились.
Якщо говорити про більш точний період заснування церкви то слід з'ясувати про виникнення уніатських церкв на Україні. Як відомо із загальної історії у 1596 році була підписана Брестська унія, за якою було визнано верховенство Папи Римського. Але Сицинський згадує уніатського священика в Ходиківцях саме під 1581 роком. Тому можна зробити припущення, так як доказів не має, що церква в Ходиківцях була заснована ще в ХVст. адже за твердженням Дмитра Блажейовського ще з часів Київської Русі панувала думка про з в'язок з першим Римом, щоб не триматись другого (Константинополя- Стамбулу). Автор стверджує про укладання деяких договорів з Папом на Ліонському соборі (1245), на Константському (1418), та на Флорентійському (1439), саме на цьому соборі була підписана унія Київської митрополії з Римом . І саме з цього часу виникають уніатські церкви. Також як відомо з метою запровадження католицизму на землях Поділля у 1375 році папа Григорій XI видав буллу про створення Подільської біскупії (єпископства) з центром у Кам'янці . Іде організація різних місіонерських орденів, які сприяли здійсненню нових агресивних планів польсько-шляхетських магнатів щодо подільського краю. Тому цілком очевидно, що місцеві священики могли прийняти унію, що бути на рівних правах з католицькими священиками.
Єврейська синагога в Лянцкоруні. Фото з "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.).— S. 68. (пол.)"
В 1738 році була побудована Вознесенська церква, в самому містечку, на пожертвування прихожан і освячена Скальським деканом Георгієм Демиковським з згоди Аонасія Шептицького.
Огляд цієї церкви 10 лютого 1748 року дає змогу нам взнати про те, що ця церква була дерев'яна, нова, покрита гонтою огороджена дерев'яним тином. Церква має в своєму розпорядженні 5 дзвонів, які висіли на стовпах. В середині приміщення знаходились такі приналежності: "дарохранительница с замочкомь" в якій зберігався святий хліб, ковчег цинковий, "святьшя тайньї", "антиминсь с мощами", дерев'яний хрест, два цинкових підсвічники, цинкова чаша з приналежностями, стаканчиків для вина (атриіек) - чотири, ручний дзвіночок, мідна кадильниця, всі богослужебні книги, три священицьких ризи (перша -"гродетуровьія" зеленого кольору, друга - "бархатная из камки" цегляного кольору, ще й до того ж порвана, третя - траурна з атласу), зірка (ггіит) фунтова жовтого кольору, чотири "стихария". десять поясів і "єпитрахилей", повний іконостас, три хоругви (одна із полотна а дві інші з "шелковой китайкь голубого цвьета", престол покритий двома покровами та хрест для хресних ходів .
Візит 1791 року 25 червня описує Вознесенську церкву так: "церква в іменії Є.С.Іоакима Ланцкорунського, старости Нурского. Заложена й освячена, преподобним Георгієм Ломиковським, бувши деколи благочинним, м.Скали. Церква з пиляного дубового дерева з трьома верхами, семикутним зводом, з трьома залізними на куполах хрестами, середній похилився, побудована дуже гарно. Дах в доброму стані, обставлена кругом "портиком", дуже низьким; вікон з залізними решітками - 6 і З вікна без решіток. "Паперть" - кам'яна, в якій двері з замками. При вході в "Паперть" дзвіниця на підвалинах, що 6 зруб складені із дубового дерева; а вище підвалин двері на дерев'яних осях, закривається висячим замком. Дах міцний з залізним хрестом на куполі з 5 дзвонами. Двері ведучі в церкву, дубова з навісом, з петлями залізними на таких же "крюччях". Інші двері з півночі теж дубові на залізних петлях, що закриваються дерев'яним брусом, що засувається в залізні "щекольдьі" і висячим замком. Підлога в середині із пиляного дубового дерева. В олтарі престол дерев'яний, покрашений, покритий однією скатертиною, що не знімається, другою з льону, що зложена вдвоє, а третьою звичайною. На олтарі "антимись" преосвяченого Аоанасія Шептицького, а на ньому "дарохранительниця", при іконі І.Христа з розп'яттям і різьбою. Недалеко від престолу шафа з ящиками, покритий клейонкою при двох іконах "Спасителя й Богоматері".
Вознесенська церква поступово прикрашалась і добудовувалась. Так при ревізії 1748 року, ця церква являла собою нову, огороджену деревяним забором, а при ревізії 1759 року дах церкви і огорожі вимагав починки. Церковні сосуди при ривізії 1748 року, були всі цинкові, а під час ревізії 1759 року чаша, "дискоть", зірка і ложечка були срібні з позолотою. Підлога в церкві при ревізії 1759 року була камяна, а вже 1785 року виставлена дуже гарними досками. Про "ризях" на іконах при ревізіях 1748, 1759, 1785 і 1787 взагалі не згадується, а при ревізії 1791 року згадується про "ризі" на іконах місцевого спасителя, Богоматері, і св. Миколая. Також поступову збільшується кількість срібних сосудів, це і ковчег для зберігання святої тайни, дароносиць для наставляння хворих, монстрації з "Мельхиседекомь" і кадильницею. Збільшуючись утварю поступово церква Вознесіння Господнього, з дня на день зменшувалась духом православ'я. При ревізіях 1748 року ще не згадується про "гумералахь", "корпоралахь", "пурифікаторах" і тому подібне. А при ревізіях 1759 року вони зустрічаються. Згадки про монстрації і дзвіночках при стіні зустрічається вперше тільки при ревізії 1791 року. Все це за думкою автора показувало, що римо-католики рахували руську унію перехідною ступіню до католицизму.
Візит Богородничої церкви 13 серпня 1759 року описує цю церкву так: церква дерев'яна з дубового дерева з трьома куполами, побудована гарно в квадрат з хрестами, в стінах скріплена болтами, дах вимагає починки. Алтар один пристойно побудований з образом Присвятої Діви Марії Скорблящої і дерев'яною "дарохранительнецею", яка розмальована і закривається на замок, в ній зберігаються святі тайни в цинковому ковчезі з узорами на зовнішній стороні. Престол деревяний і низький покритий двома скатертинами з льону. Під скатертинами "антимись" з мощами невідомими. Хрест на "дарохранительниці" дерев'яний з розп'яттям, інший - цинковий.
Жертовник з образом Присвятої Богородиці, накритий просте нею. Підлога камяна вложена погано. Віконець в олтарі два, в середній церкві -3, четверте маленьке, "деісусь" з апостолами, пророками і чотирма немісцевими іконами з різьбою. По лівій стороні церкви знаходиться алтарь різьбою, прикрашений образом святого Михаїла Архангела, престол дерев'яний, покритий малими скатертинами, хрест дерев'яний з різьбою. Двері церковні на залізних завісах з внутрішнім залізним замком. Дзвіниця біля церкви частково дубова, з трьома дзвонами .
Саме з 1759 року і з'являється перша згадка про школу в містечку, на жаль опису приміщення школи, що була розташована біля церкви не має.
З приєднанням Поділля до Росії у 1793 році уніатська церква попадає під заборону і всі уніатські парафії перетворюються на православні, а їх майно і землі стають власністю православної церкви . Процес переходу лянцкорунської уніатської парафії відбувся у 1796 році, саме в цей час лянцкорунські уніати з'єдналися з православною церквою. Лянцкорунські священики стали підкорятись Мар'янівському десятиночальству в особі священика Іоана Левицького. На той час Кам'янецький уїзд складався із 5 округів чи десятоначалств .
В 1737 році була побудована дерев'яна Різдв'яно-Богороднича церква старанням священика Василія Ляховецького. Ця церква являла собою дерев'яну трьох купольну будівлю. В 1826 році її прихід був приєднаний до Св'ято-Вознесенської церкви.
З 1826 року власність об'єднаних церков була такою: площа земель становила 71 десятину 2279 сажень з них забудовано 2 десятини 90 сажень, орні землі складали 44 десятини 747 сажень в Лянцкоруні і 15 десятин 1442сажень в Драганівці .
Щодо освіти на початку ХІХст. то слід сказати, що понад 90% населення Поділля було не грамотним. Двері учбових закладів були відкриті тільки для дітей поміщиків, дворян, духовенства і чиновників. Лише окремі сільські діти могли навчатися в одно-двокласних парафіяльних училищах (школах), яких було мало. Так, в 1925 році у Подільській губернії діяло 44, а в 1830 р. - 47 таких шкіл, в яких навчалось 1133 учні . Така складна ситуація з освітою селян була насамперед пов'язана з тим, що серед поміщиків, дворян та урядовців панувала думка про те, що освічений кріпак буде становити загрозу для самодержавства.
31 травня 1846 році почалося будівництво нової Св'ято-Вознесенської церкви на новому місці серед селянського поселення і була закінчена в 1863 році. Проте будівництво церкви не було ще закінчене, так як згадуються розкидані каміння, та різні уламки, навколо церкви, а також Земські справники прохають надати кошти для завершення повного будівництва. Також біля церкви будувалася дзвіниця, що була закінчена дещо пізніше - у 1870 році. Обидві будівлі будувалися з каменю та були огороджені кам'яною огорожею, а біля дзвіниці була зведена дерев'яна сторожа .
Гульдман нам повідомляє, що церква будувалася на кошти прихожан та старанням священика Іоана Левицького. Він також вказує на наявність в церкві трьохярусного іконостасу, що був обновлений у 1892 році, та ікони Святого Миколая в срібляній різьбі на якій напис: "Нaes уestis facta аnnо 1771", живопис на іконі підновлена.
Десь з другої половини ХІХст. Між священиками та селянами і поміщиками починають виникати конфлікти за землю. Так у 1853 році до губернії надійшла жалоба в якій Лянцкорунський священик просить обмежувати землю церкви стовпами, щоб ніхто її не міг собі привласнити .
У 1863 році священик Вознесенської церкви (що знаходилась у володінні поміщиків Жумотинського і Туского) Іоан Левицький, скаржився знову у губернію. Його скарга була направлена проти поміщика Івана Витвицького, який у 1852 році зобов'язався побудувати нову церкву протягом 10 років і не виконав своєї обіцянки. А також протягом цих років він навіть не видав маленької допомоги церкві. Поміщик Туский виділив для побудови нової церкви 100 рублів. Священик також повідомляє, що він збирає гроші для ремонту церкви завдяки своїм прихожанам. Які здають гроші на "просительную" книжку яка була надана єпархіальним начальством. Церква потребувала негайної штукатурки а також потрібно було закінчити будівництво дзвіниці. А для приведення церкви в належний стан потрібно було 3 тисячі рублів. У 1886 році був побудований дерев'яний будинок для священика, а в 1892 збудовано приміщення для церковних служителів на гроші поземельних зборів .
Із скасуванням кріпацтва при церквах починають функціонувати церковно - парафіальні школи. Поряд з церковно-парафіальними школами відкривалися і школи грамотності, які являли собою особливий тип школи і не вважалися за правильно організовані, з одно або дворічним терміном навчанням. Хоч вони й були погано забезпечені матеріально і мали слабо підготовлених учителів, проте відігравали відчутню роль у поширені грамотності на селі.
Безперечно у Лянцкоруні діяли і Церковно-Парафіальні школи та школи грамотності, адже ще в 1795 році при Богородничній церкві існувала школа.
А у 1884 році було зведено нове приміщення для церковно-приходської школи, що від тепер мала свій власний дерев'яний будинок. Також у 1886 році був побудований новий деревяний будинок для священика, а ще через 7 років були зведені будинки для церковослужителів. Всі ці будівлі були зведені на кошти, що були зібрані від поземельного збору .
Лянцкорунський прихід в 1879 році складався з населення: містечка Лянцкорунь. передмістя Заболотівки та Драганівки. Два самостійних приходи церков "Вознесіння Христова" і "Рождества Преблагословения ДевьІ Марии", що була в передмісті-Заболотівка.
При церквах були чоловічі і жіночі братства. Чоловіче братство керувалось старшим братом а жіноче відповідно старшою сестричкою. Старший брат мав свого помічника, а старша сестричка помічницю. Братства вели окремо прибутково-витратні книги, по яким розраховували видатки на користь церкви, вони гроші на церкву не давали, а тільки купляють великі свічки, які запалюють у визначені моменти при богослужіні. Церква отримувала такі доходи, як як дохід від продажі свічок, "кошельковий" збір по неділям і святковим дням під час літургії, дохід в церковну кружку, що збирався під час поховань та весіль та на "пособіє", яке видавали вищезгадані церковні братств, а також цехи ковалів, "сапожників" та кожушників повині були купляти по 20 свічок(вагою 20 фунтів) на цех .
На 1879 рік братства уже не існували так як самі церкви були зруйновані, а на їх місце була побудована нова кам'яна церква в Заболотівці "Вознесіння Христова".
У 1905 році в містечку було відкрито однокласне міністерське училище, де переважно здобували освіту діти заможніх селян с. Летава .
Після 1907 року були на Поділлі починають утворюватись земські школами з чотирирічним навчанням. Ми лише віднайшли дані про стан Лянцкорунської народно-початкової школи в 1911р. та 1917р., яка знаходилась на місці Церковно-Приходської школи, що була відкрита у 1884р., а на 1917 рік вона вже називалась Лянцкорунсько - Драганівська народно-початкова школа.
У 1911 році школа була відремонтована чи побудована заново, на її побудову було затрачено 2500 рублів. Школа складалась з однієї класної кімнати розміром 14 на 9 на 4 аршина відповідно з площею підлоги 137 квадратних аршин, з трьох учительських кімнат, однієї кухні, шкільне приміщення обігрівало 4 печі. При школі були раніш побудовані хлівець розміром 5 на 4 аршини, та відхоже місце розміром 3 на 4 аршини. Шкільний дах зроблений з Ґонти, стіни з дерева і глини, фундамент кам'яний а підлога дерев'яна. Школа була застрахована в "обществе губернського страхований". Однак нове приміщення було тісне, вологе та холодне.
Розмір шкільної садиби складав 200 кв. Сажень, половина з цієї садиби знаходилась під будинками й подвір'ям, а друга половина під городом і садком і 1918 році була знищена огорожа., що була навколо шкільного подвір'я.
Щоб більш точніше сформувати образ школи на початку ХХст. Ми вирішили подати дані про гігієнічний стан шкільного приміщення, та шкільний інвентар. За висновками перевірки 1911 року в школі були такі недостатки: 14 неправильно зроблених лавки, погана вентиляція, повністю відкрите і "безвільно" зроблене відхоже місце, відношення площі підлоги до площі вікон було як 9 до 1 (при нормі 4 до 1).
На той час вчителями в школі працювали люди, що закінчували духовну семінарію, однорічний учительський курс, єпархіальну жіночу школу (Див. Таб.2.1, усі дані в таблиці подані в оригіналі).
В шкільній бібліотеці знаходилось 849 підручники для учнів і 224 для вителів, 2 наочних посібники, а також 436 книжок пожертвуваних школі. Шкільний інвентар складався з таких речей: 14 лавок, 2 шкафи, 2 класних дошки, 4 стола, 2 образи, 1 ослін, 3 стільця, 2 табурети, 26 картин по священій історії, 1 часи, 1 лампа, 1 діжка, 2 відра, 1 кварта, 1 коромисло, 3 вішалки, 1 лопата та 1 образ св. Миколая. Ці речі були оцінені на суму 249 карбованців. На перше січня 1918 року в школі навчалось 76 учнів (див. додатки Таб. 2.2, дані подані в оригіналі) .
Якщо ми повністю розкрили стан освіти до 1917 року, то з документами які б розкрили нам стан церковного життя на початку XX ст. ми не віднайшли. На кінець ми б хотіли подати узагальнюючий список священиків, що жили і творили в Лянцкоруні .
І так до Св 'ято-Вознесеської церкви відносяться такі священики:
Петро Уранович (1675-1771) - руколожений православним єпископом Радовенським, але у 1715 році він отримав усиновлення від уніатського єпископа Варлаама Шептицького, яким і був переведений в містечко Лянцкорунь 15 червня 1732 року ; При Урановичі з 1753 року коадютом (помічником) був священик Стефан Керницький.
Павло Кобельський(1771-1798)
Петро Левицький( 1798-1842)
Іоан Левицький( 1842-1878)- племінник Петра Левицького. За Іоана була побудована у 1863 році церква.
Андріан Двірницький(1878-1885)
Прохор Стопакевич(1885-1901)
Священики Різдв 'яно-Богородницької церкви:
Василій Ляховецький (1719-1759)- був рукоположений в 1719році, але презент отримав в 1738 році і керував церквою до 1759 року. За його старанням і була побудована ця церква.
Димитрій Козовський( 1759-1789)
Димитрій Дреницький( 1789-1790)
Іоан-Сельський( 1790-1826)
З перших письмових згадок про містечко життя його жителів було тісно повязано із церковним життям. Тому будівлі церков були найкращими у Лянцкоруні, церковні ризи поступово збагачувалися від дерев'яних до золотих.
В другій половині XIX ст. в містечку широко запроваджується освіта серед селян, не говорячи вже про євреїв, що завжди були найосвіченішим прошарком.
29.05.1990р. почато будівництво церкви, закінчилось будівництво 10.10.1992р.
Перший батюшка московського патріархату був о.Міхайло.
Друга церква перебудована в 1994 р., належала до Української Православної Церкви де правив о. Василь Поймлий.
Обидві церкви будувались під керівництвом Турика М.С.