Легенда про битву 1673 року

Польський полководець Ян Собеський нестримно увірвався в легенду «Дух полководця», пов'язану з історією Хотинської фортеці. Сміливий воїн, по-розумному хоробрий, у бою винахідливий, ініціативний, він роздмухує натхнення польських істориків, поетів і зараз. Віддають йому данину пошани й інші народи за перемоги над турецькими військами під Хотином, під Віднем. Завдячуючи цим перемогам, агресія Османської імперії в Європу у II половині 17 сторіччя була зупинена.

Він був непоказний на вигляд; кремезний, з невиразними рисами обличчя, з темним волоссям, але в ньому ще при народженні заграла сила впевненості, нестримного руху на подолання перешкод. Я. Собеський мав уміння володіти військом, яке він ніколи не заставляв виконувати завдання вище реальних сил. Він вірив непохитно завжди в свою щасливу зірку-долю. З 1666 року ставши коронним гетьманом Польщі, Ян Собеський успішно воював на Правобережній Україні. Але на час, про який розповідає ця легенда, у 1673 році позаду була для Польщі ганебна поразка. Одна з найкращих у Європі 3-х системна оборона Кам'янецької твердині у 1672 році опинилась у руках турків. Бусурмани на мечеті перетворювали християнські храми. По іконах Спасителя, Божої Матері і усіх Святих топталися коні переможців - мусульман. Усюди точились розмови про зраду правлячої верхівки польської держави, про зраду тих, хто тільки й думав про своє розкішне життя і статки. Адже Магомет IV ще у січні 1672 року об'явив війну Польщі. А до серпня сейм так і не прийняв рішення про виділення коштів на додаткове озброєння і збільшення гарнізону Кам'янця. Те, що Польське воєводство за Бучацькою угодою відійшло до Османської імперії, заділо честь і гонор поляків.

Польща щороку мала сплачувати Туреччині контрибуції у сумі 22 тисячі червінців. Тільки Собеський не втратив надії на реванш.

Щоб не платити контрибуцію, сейм ухвалив кошти на 60 тисячну армію і 50 гармат. Сейм оголосив мобілізацію - «посполите рушеніе». Патріотів виявилось не так вже й багато. Але 30 тисяч (з них 12 тисяч литовців та 5 тисяч українських козаків) готові були завдати туркам перцю. Обставини походу були сприятливі. Кримський хан був хворий, татари через епідемії не могли підтягнути допомогу. Була холодна осінь, а турецькі війська не були забезпечені теплим одягом.

Через Хотин йшов єдиний шлях, який з'єднував Кам'янець із Стамбулом. У Кам'янець, у турецький гарнізон треба було туркам постачати вояків, боєприпаси, харчі. Саме тому у Хотинській фортеці, забезпечуючи важливий сухопутний і річковий шлях, в цей час було розташоване 40-тисячне турецьке військо. Яну Собеському було доручено підвести до Хотина 30 тисячне польсько-литовське військо, яке підтримували загони українських козаків на чолі з Михайлом Ханенком.

Турки мали велику перевагу у чисельності війська та в озброєнні. На Хотинських валах стояли тільки яничари, які славились у рукопашних боях. Тільки цього відбірного війська яничар під Хотином було 18 тисяч. Хусейн-паша вважався одним з кращих військових керівників Османської імперії. 120 гарматам в його розпорядженні протистояло лише 50 гармат полководця Яна Собеського.

Та все ж таки Хусейн-паша в чужому краї більше надіявся на вали і стіни Хотинської фортеці і не наважився дати бій війську

Яна Собеського у відкритому полі. А, як відомо, чия відвага, того й перевага. Щастя завжди на боці відважних.

А паша сидів у фортеці, як морква на грядці. І про те, що холодна ніч буде його війську небезпечніше, ніж гарматні постріли, паша догадався, коли вже програвся. Сталося так, що хоч круть хоч верть, а туркам всеодне смерть.

А у Яна Собеського, як казали, голова була для слави, а руки для булави. Любили турки воювати, коли тепло, та зробили їм під Хотином пекло. Як це сталося?

Перемога народжується у серці полководця. Це таємничий процес, навіть містичний. Ніхто в польському таборі не здогадувався, що Я.Собеський замислює з'єднану атаку всього війська відкласти до слідуючого ранку. Всю ніч армії суперників стояли одна проти одної: без їжі, без води, без сну у пронизливій холодній осені під зливою.

Паша невиразно відчував: якщо його військо простоїть ніч під холодним дощем, то для перемоги Яну Собеському не знадобляться ні кулі, ні мечі: бо військо його не звикло до сурового клімату.

Радники Хусейна-паші пропонували повести війська в атаку, не чекаючи бойових дій з боку війська Польщі. Але паша не віддав такого наказу. А на ранок після закличної промови Яна Собеського, який особисто об'їхав усі полки, турки спинити атакуючих вже не могли. Під час битви турками оволодів жах, тому що воїни су-противника захищались від них, як від загарбників і мали фізичну і моральну перевагу на цій землі, на якій виросли і змужніли.

Якщо 10 листопада 1673 року військо на чолі з Яном Собеським розбило тільки передову турецьку армію Хусейна-паші, то на другий день, починаючи з ранку, вже й сама могутня Хотинська фортеця падала перед переможцями. Паша втік, але у Стамбулі його чекав зашморг, який сам султан вдягнув йому на шию. З яничар мало хто залишився живий. Поразка була повна. 20 тисяч турків загинуло у ході битви, 6 тисяч втікачів потонули у водах Дністра, 10 тисяч турків добрались до Кам'янця, але їх у дорозі знищили подільські опришки.

Захоплені в таборі турків трофеї були величезні: 120 гармат і 300 знамен. Ян Собеський у шатрі, який сяяв золотом, посилав звістки у всі кінці про щасливу перемогу, яку над турками отримали об'єднані сили польського-литовського і козацького війська, керовані ним.

Ця перемога під Хотином дарувала корону гетьману Яну Собеському, якого поляки називають «Король-сонце». Недаремно люди кажуть, що вдалий полководець має мати не тільки силу й відвагу, але й витримку. Щастя і перемога даються тим, хто вміє чекати. Тому ім'я Яна Собеського залишається символом перемоги і для сучасних поляків, народу, який не переписує кожний раз заново своє минуле, який не відрікається від жодної із сторінок своєї історії каже: «І ганьба, і слава - то є наша історія».