Козацтво, Історичні документи
Гадяцький договір

Гадяцький договір — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви.

В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип — федеративного устрою Речі Посполитої.

Умови та наслідки Гадяцької угоди Текст Гадяцького договору

Умови угоди:

• Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.
• Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство.
• Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою.
• ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети.
• Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана.
• Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану.
• Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам.
• ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно”.
• Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.
• Саме останній пункт значною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини.

«Річ Посполити трьох народів», 1658 р.

Наслідки угоди:

Угода не було прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому вимусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Не бачачи іншого виходу з ситуації гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.

Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.

В підсумку Росія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Росії. Козацтво отримало ще менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, и на кінець XVIII ст. практично втратило свій політичний вплив.

Передумови підписання угоди

Іван Виговський. Портрет невідомого художника XVII ст.

Після смерті Богдана Хмельницького в серпні 1657-го на час до повноліття його сина Юрася гетьманом обрано генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського. Москва, під зверхністю якої Україна перебувала третій рік, від Переяславської ради в січні 1654-го, формально визнає обрання Виговського. Насправді ж підтримує більш лояльного до неї полтавського полковника Мартина Пушкаря, який повстав проти нового гетьмана. У травні 1658-го Виговський із допомогою кримськотатарської орди здобуває Полтаву і винищує прихильників свого конкурента. Розправа була прямою конфронтацією з Москвою.

Після тривалих переговорів гетьман у вересні збирає в Гадячі козацьку раду. Прибувають на неї й польські дипломати. Повернутися Війську Запорозькому до складу Речі Посполитої переконують козаків не так Виговський чи полковники, як посланець польського короля — волинський шляхтич Станіслав-Казимир Беньовський. Промовляючи на раді, він ”бранил Москву, уверял, что у москалей другая вера, чем у казаков, что москали не дозволят им свободно приготовлять водку, мед и пиво, прикажут надевать московские зипуны и лапти, запретят носить сапоги и впоследствии станут переселять казаков за Белоозеро, — пише історик Микола Костомаров. — А с другой стороны, обещал им счастье в союзе с Польшей. Теперь, — говорил он, — не будет более рабства: строгий закон не допустит панам своевольствовать над подданными”.

— Вітчизна озивається до вас: я вас породила, не москалі! — завершив свою промову Беньовський. — Схаменіться, будьте рідними дітьми, а не виродками!

Представники Війська Запорозького підписують договір про входження до Речі Посполитої, який згодом в істориків отримає назву Гадяцької угоди.

Ідеї триєдиної Речі Посполитої ожили в часи польського повстання 1830—1831 років. На її гербі поряд із польським орлом і литовським вершником мав з’явитися й ”герб Русі” — київський архістратиг Михаїл. Тогочасний проект

На початку 1659-го оприлюднено царську грамоту. Виговського в ній названо зрадником, а народ закликано до повстання. Гетьман відповідає універсалом, де звинувачує царя в намаганні ліквідувати козацькі права та вольності. Починається війна. У липні в битві під Конотопом царське військо зазнає поразки від козацько-татарської армії.

Московські воєводи заходять із тилу: шукають спільної мови з тими в Україні, хто незадоволений умовами Гадяцького договору, грають на антипольских настроях. Кошовий Іван Сірко, із яким Виговський давно не міг порозумітися, із Січі завдає татарам удару в тил. Тож орда полишає гетьмана сам на сам із ворогами як усередині України, так і на її північно-східному кордоні. ”Підставили” й поляки: при ратифікації обмежили Гадяцькі статті. Зокрема, королеві на затвердження мали подавати не одну кандидатуру гетьмана, а чотири. У вересні 1659 року Виговський складає булаву. Обраний гетьманом Юрій Хмельницький заявляє про вірність цареві. Але вже наступної осені й він переходить на бік поляків. Коли старшина знову ставить перед ними питання про ”Гадяцькі комісії”, поляки його відкидають.

Велике князівство Руське не проіснувало й півроку — якщо рахувати від моменту ратифікації угоди на сеймі у Варшаві. Та ідея Гадяцького договору — побудови Речі Посполитої як польсько-литовсько-української федерації оживала і згодом. Через півстоліття Генеральний суддя Василь Кочубей у доносі цареві Петрові І на гетьмана Івана Мазепу писав: ”Октоврія 10 дня (1707 року. — ”ГПУ”), ку вечеру, були замкнені двері у избі пана гетмана, а он, писар, в синех будучи хотив биті для свого діла у пана гетмана, але не могл допустити. И когда з той изби вийшол покоевий Дмитро, питал его писар, кто есть у пана, и что диется? Он сказал, же ”есть панове полковники, а діло у їх такое, жи читают пакта Комиссии Гадяцкое”.