Козацтво

"Розділ історії про Козаків від зародження до занепаду"

Вхід
Закрити
Привіт Сірома
Вхід для козаків:
Зареєструватись
Звичайна реєстрація Зареєструватись за допомогою мереж:

2016р.
28-03-2010
admin
10243
1

Козаки-найманці на службі європейських держав


  • Не нравится
  • +24
  • Нравится
залучити запорожців до участі у «Священній Лізі» — союзі християнських держав, занепокоєних посиленням експансії турків-османів у Європі.

" data-top1="150" data-top2="20" data-margin="0" data-path="/templates/SICH-2016/js/" data-image="http://kampot.org.ua/imag/history/kozaku/img5.jpg">
Козаки-найманці на службі європейських держав

Вже до кінця XVI століття запорізьке козацтво перестало бути дивиною, екзотичним явищем для Європи. Україна, яка входила до складу Речі Посполитої, починає відігравати все важливішу роль у міждержавних відносинах країн Старого Світу. І, попри те, що запорізькі козаки були підданими польського короля, вони дуже часто вели самостійну політику у військовій сфері, не озираючись на Варшаву.

Так, після кількох їхніх  вдалих походів у 80-х роках XVI століття (насамперед після взяття і зруйнування турецької фортеці Бендери 1583 року) ватиканська дипломатія вирішила залучити запорожців до участі у «Священній Лізі» — союзі християнських держав, занепокоєних посиленням експансії турків-османів у Європі.

Польща, в особі її короля, трансільванського князя Стефана Баторія, стосовно Порти займала примирливу позицію. Наляканий приготуваннями турків до війни після перемоги козаків у Бендерах, він наказав стратити у присутності турецьких дипломатів 31 запорізького козака, які брали участь у цьому поході. Війна з Московією у Лівонії цікавила Стефана Баторія набагато більше, тому він і намагався не псувати стосунків із султаном.

 Козаки найманці

Козаки - найманці відбивають атаку кавалерії

 

Попри блискучу перемогу союзного християнського флоту над турецьким біля мису Лепанто 1571 року, вже через чотири роки Венеціанська республіка втрачає острів Кіпр. Османська імперія 1585 року укладає з Венецією, котра мала могутній флот, мирний договір, після чого всі намагання папського престолу укріпити позиції «Священної Ліги» (зокрема й шляхом залучення до неї запорожців), виявилися марними. Турецька дипломатія взяла гору.

Запорізькі козаки
Козацьке військо 17ст.
 

Та вже у 90-х роках XVI століття західні політики знову починають шукати контактів із запорожцями. Так у 1593 — 1594 роках папський посланник Олександр Комулович і посол імператора Рудольфа II Еріх Лясота зуміли за певну плату найняти і направити до Молдови, що була васалом Порти, загін із 12 тисяч добровольців.

Повернувшись до Регенсбурга, Е. Лясота, який залишив вельми цікаві записи про свою поїздку до Запорізької Січі, занотував: «Мене і козаків (послів) прихильно прийняв на аудієнції цісар (імператор) у присутності таємних радників, причому козаки подарували цісареві два турецьких прапори». Похід очолив майбутній керівник повстання проти поляків Северин Наливайко. Молдавський господар зазнав поразки і на деякий час визнав себе васалом австрійських Габсбургів.

Козаки фактично вперше виступають у ролі кондотьєрів (найманців), навряд чи такими їх можна було назвати, коли вони воювали під знаменами свого сюзерена — короля Речі Посполитої. Окрема тема — участь запорізьких козаків у походах Лжедмитрія I та Лжедмитрія II у 1607—1612 роках до Московії. Та знову ж таки, головним натхненником самозванців був саме польський король. У 1604 році гетьман Семен Скалозуб із 4-тисячним загоном виступив у похід на чорноморське узбережжя Туреччини; багато в чому саме ця подія зірвала запланований напад османів на Австрію. Активність запорожців на північних рубежах Порти не слабшала і у 10 — 30-х роках ХVII століття. Походи гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, вирішальна роль козаків у перемозі над турками і татарами 1620 — 1621 рр. під Хотином загальновідомі, і не ставляться під сумнів навіть польськими істориками.

 

Пригоди козаків у Прибалтиці :

 

Козаки-найманці
реконструкція образу козаків найманців

6 листопада 1601 року козаки приєдналися до поляків під Валмієру. Українське військо являло собою самостійну, окрему за своєю структурою та організацією військову машину. Загальна чисельність бойового складу нараховувала 2032 вояки. Крім козаків при обозі перебувало 100-200 вільнонайманих селян.

Останні, як казав один із сучасників, «…на війну в козацтво ходили, але в товаришах не були». Військо формувалося з чотирьох полків п’ятисотенного складу кожен, артилерії й обозу. На чолі з’єднання стояв уславлений гетьман Самійло Кішка. Він мав свій штаб, що складався з обозного, писаря та восьми осавулів. При гетьмані перебував невеличкий загін «прапороносців, сурмачів, бембеничів і трембачів». Військові музики мали передусім грати сигнали задля управління військом на марші, стоянці та під час бою. Обозний – фактично заступник гетьмана, він стежив за станом обозу. Йому підпорядковувалися 20 візничих, які безпосередньо керували обозним персоналом, і 12 гармашів. Кожен гармаш відповідав за конкретну гармату (фальконет чи сороку), а вже обслугу набирали з простих козаків. Стандартною зброєю кожного вояка був мушкет і шабля. Крім того, деякі козаки мали луки й пістолі. На озброєнні також були списи й бойові коси. Військо добре забезпечували шанцевим інструментом, військовою амуніцією та боєприпасами.

Козацький табір
Козацький табір відступає у бойовому порядку

Керівник кампанії, великий коронний гетьман Ян Замойський, доручив Самійлові Кішці йти в авангарді армії. Козаки мали проводити розвідку та розширити безпечну від ворога зону навколо польського війська. Український полководець виконав завдання блискуче. Коли козацька розвідувальна сотня підступила під місто Ергеме, січовики розіграли панічний відступ і виманили ворожий гарнізон у поле, де шведський загін було оточено та знищено. За два тижні козаки розігнали всі ворожі гарнізони, фуражні та розвідувальні команди ворога навколо польського війська. В результаті шведське командування остаточно втратило зв’язок із обложеними, а поляки, своєю чергою, змогли зосередити всі сили на облозі. 19 грудня гарнізон Ергеме капітулював. Це сталося досить вчасно, оскільки Кішка за шість днів до цього попереджав Замойського про рух дев’ятитисячного шведського війська з метою деблокади міста Валмієру. В день капітуляції Валмієру шведи вибили українців із міста Карксі, де була козацька штаб-квартира. В той самий день ворог розгромив розвідувальний загін запорожців. Проте вже за кілька днів Кішка фланговими маневрами змусив шведів відступити.

Попри військові успіхи, ситуація для польського війська складалася не найкраще. Передусім бракувало грошей на виплату воякам, тож утримати дисципліну було нереальною справою. Жовніри масово грабували край, причому діставалося підданим і шведського, і польського монарха. Але найзагрозливішим стало дезертирство. Королівське військо зазнавало більших втрат через утікачів, аніж загиблих і поранених.

Запорожці теж висловлювали невдоволення умовами служби. Зростала кількість загиблих, поранених і хворих. До того ж, за браком фуражу почався падіж коней. Але Замойському за допомогою обіцянок і виплат з особистого фонду вдалося таки втримати козаків на фронті. Вже 30 грудня Кішка рушив навздогін за шведами.

Дізнайся більше про пригоди в Прибалтиці

 

Участь у Тридцятилітній війні :

Незабаром у Європі розгорілася перша загальноєвропейська війна — Тридцятилітня війна (1618 — 1648). У ній брали участь австрійські й іспанські Габсбурги, Баварія, ряд німецьких католицьких князівств (за підтримки папського престолу) з одного боку, і — блок німецьких протестантських князівств та Чехія, яким допомагали на певних етапах Данія, Швеція, Франція, Трансільванія, Англія й Голландія — з іншого боку. Залежно від того, хто наймав козаків, на боці тих сил і брали вони участь у цій війні.

 Козаки-найманці на службі європейських держав
План розташування військ перед битвою під Білою Горою 1620 р. Згори протестантське військо, знизу католицьке. У лівому нижньому кутку плану зображена кінна частина війська католиків, позначена як "3000 козаків"

У жовтні 1619 року, в самий розпал облоги Відня повсталими чехами і трансільванцями Бетлена Габора, до Закарпаття ввійшов 10- тисячний корпус найманців-запорожців, які стали під знамена імператора Фердинанда II Габсбурга. 22 листопада 1619 року вони розгромили трансільванців, взяли в облогу міста Кошице і Пряшев у Словаччині і фактично зірвали плани військ Антигабсбурзького блоку, змусивши їх зняти облогу Відня. Однак козаки, у зв’язку з відмовою австрійців виплатити їм всі належні гроші, у середині грудня 1619 року повернулися на Січ.

1631 року дві тисячі козаків на боці армії генералісимуса «Священної Римської імперії» Альбрехта фон Валленштейна брали участь у бойових діях у Сілезії проти Саксонії — союзника тріумфатора цієї війни, шведського короля Густава II Адольфа. Із запорожців формували ескадрони легкої кінноти у підрозділах імперських генералів Верта й Галласа, причому сам Валленштейн віддавав їм перевагу, цінуючи козаків вище за польських гусарів і не нижче за визнаних майстрів глибоких рейдів у тил ворога — хорватів.

У книзі Володимира Січинського «Чужинці про Україну» наводяться цікаві дані про участь козаків у бойових діях імперців у Люксембурзі. Так у № 81 (1631 р.) тижневика «Gazette de France» знаходимо також вельми цікаві відомості про 4-тисячний загін кінних українських козаків під керівництвом полковника Тараського, який під прапорами імператора воював у Люксембурзі, Фландрії та Пікардії проти французьких військ генерала де Суассона. Після першої невдачі «козаки напали на французів зі страшним криком; наші люди (французи), не звикли до такого крику, так злякалися, що почали тікати і відступили до болота на іншому березі річки...»

Одного разу французькі воєначальники не дійшли згоди з козацькими чільниками з приводу платні за їхні «послуги», і французи зневажливо дорікнули їм за «принизливий меркантилізм»: «Ми воюємо за нашу честь, а ви — за гроші». На що козаки відповіли: «Кожен воює за те, чого йому не вистачає».

Участь козаків у різних війнах пізнього середньовіччя мала неабиякий вплив на розвиток військової справи в Україні. Багато козаків, що пройшли чудовий вишкіл у тридцятилітній війні, згодом брали участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.

Луї XIV запросив на службу 2400 українських козаків, які морським шляхом через Гданськ і Кале потрапили до Франції. За даними багатьох істориків, саме Богдан Хмельницький та Іван Сірко були ватажками козаків, які брали найактивнішу участь в облозі іспанської на той час фортеці Дюнкерк. Врешті 11 жовтня 1646 року гарнізон Дюнкерка капітулював.

Австрійське командування створювало із запорожців легкі кавалерійські полки та ескадрони, які здійснювали проникаючі рейди до північної та північно-східної Франції. Так у лютому 1636 року двотисячний кавалерійський полк запорожців через річку Маас біля Вердена увірвався до провінції Шампань, розгромив частини французів, що розквартирувалися там і з багатою здобиччю повернувся до місця розквартирування австрійських військ — до Люксембургу.

Умови служби козаків завжди визначалися в договорах (контрактах). Простий запорожець отримував щомісяця до 6 талярів, а полковник Павло Носковський, який був командиром полку — 200 талярів, що на ті часи було просто астрономічною сумою. Однак умови контракту повністю не виконувалися австрійським урядом, тому восени 1636 року козаки Носковського полишають театр бойових дій і по дорозі на батьківщину, у Сілезії, чинять бунт, вимагаючи в імперської влади негайного розрахунку. Невдячні австрійці висилають цілий каральний корпус, який сильно пошарпав полк запорожців і змусив їх перейти австрійсько- польський кордон.

Дуже цікаве, але не до кінця роз’яснене питання про участь козаків у складі французьких військ в облозі морської фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Точно відомо, що Богдан Хмельницький, який займав тоді другу за значущістю на Січі посаду — військового писаря, 1644 року зустрівся у Варшаві з послом Франції графом де Брежі. Саме останній порадив кардиналові Джуліо Мазаріні, котрий визначав усю зовнішню політику Франції, взяти козаків на службу.

Нарешті у жовтні 1645 року після довгих переговорів полк запорізьких козаків (до 2400 чоловік) морським шляхом через польський порт Гданськ вирушив до Кале. І ось тут починається найцікавіше — історики (українські, французькі, польські) давно ведуть суперечку про те, хто ж очолював цей загін українських найманців. Польський дослідник Збігнев Вуйцик говорить (після багаторічних пошуків у польських та французьких архівах), що Богдан Хмельницький, однозначно, все ж таки не був у Франції. Також важко погодитися і з думкою більшості українських дослідників, які кажуть про те, що командували запорожцями біля Дюнкерка полковники Іван Сірко та Солтенко. Цікаво, що про них у період з 1648 по 1655 роки, у роки Визвольної війни українського народу проти Польщі, практично нічого не було відомо, — і це за дуже скрупульозної роботи писарської служби Війська Запорізького.

Та все ж таки можна з певністю сказати, що козаки брали участь у жовтні 1645 року в бойових діях у Фландрії і взятті приступом фортеці Дюнкерк (капітуляцію іспанського гарнізону було прийнято 11 жовтня 1646 року). Однак знову, як і в Імперії, місцеві власті ошукали найманців (цілком у дусі того часу), і частина з них повернулася в Україну, а частина перейшла на бік іспанців.

Із закінченням 1648 року Тридцятилітньої війни і підписанням мирного договору в Мюнстері й Оснабрюцці, бойові дії між Францією та Іспанією не завершилися. Є свідчення того, що окремі підрозділи запорізьких козаків воювали з французами на боці іспанців 1655 року у Фландрії.

Школа Тридцятилітньої війни, яку пройшли дуже багато козаків, що згодом брали участь у Визвольній війні з 1648 року, мала позитивний вплив на боєготовність запорожців. Силу їх дуже скоро біля Жовтих Вод, під Корсунем, Пилявицями та Зборовом відчули регулярні війська Речі Посполитої.

 

 Дізнайся більше про участь у Тридцятилітній війні

Мітки до сторінки: козак, козаки

Коментарі:
остап


Сірома
smailuk6
04-06-2012
0
0

Ім'я:*
E-Mail:
Коментар:
Схожі новини:
освідчення в коханні
Чат для козаків:
  • Полужирний
  • Похилий
  • Підкреслений
  • Закреслений
  • |
  • Смайли
  • Силка
  • Зображення
  • Вставка відео
  • Цвет текста
  • Цитата

    Останні повідомлення на форумі

    ФорумТемаАвторВідповіло
    Історія України » Україна Кам’янець-Подільський - місто петля! admin 0 (1741)
    Україна » Спорт в Україні Вихід Усика під пісню Скрябіна admin 0 (2888)
    Україна » Вибори та політика Скандал. Офшори української еліти! admin 0 (6616)
    Україна » Українська культура Мовна мапа України admin 0 (5847)
    Україна » Вибори та політика Українці на яких насрали наші політики! admin 0 (5895)

    Війна на сході України. Фото.4 червня 2016 року один з кращих вітчизняних фотографів Дмитро Юрійович Муравський, офіцер департаменту преси Міноборони, відзначав свій день народження оригінальним чином - працював в селищі Широкино під Маріуполем, яке знаходиться на самій передовій. Селище утримують вояки батальйону морської піхоти.

    Війна на сході України. Фото.
    Українське радіо Телеканали онлайн Українські інформери Стартова сторінка Анекдоти Тости та привітання мапи України Український гороскоп Антисуржик Український інтернет магазин Джерела з історії України Історія УПА