Слов'янська доба, Літописи
Етимологічний словник назв Південної Русі

Етимологічний словник літописних, географічних назв Південної Русі

Формат: DjVu

Мова: Українська

Рік видання: 1985

Розмір: 4.02 мб.

У словнику зібрано, історично, географічно і номенклатурно визначено, простежено в розвитку і взаємозв'язках з іншими утвореннями, етимологізовано та оформлено в лексикографічних статтях (їх понад 700) топонімікон, зафіксований до початку XIV ст. давньоруськими літописами у південній частині Київської Русі та иа суміжних територіях (в межах УРСР). Для дослідників — лінгвістів, істориків, географів, етнографів, усіх, хто цікавиться питаннями походження власних географічних назв. Відповідальний редактор О. С. Стрижак Рецензенти М. Я- Бріцчн, М. Ф. Котляр, О. Б. Ткаченко Редакція мовознавства 4602020000-01? Е М22І(04)-85 Б3"11-22"85 © Видавництво «Наукова думка», 1985

slovnuk_litopus_nazv.rar [4,02 Mb] (cкачувань: 240)

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ PСP

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ

АВТОРИ І. М. ЖЕЛЄЗНЯК А. П. КОРЕПАНОВА Л. Т. МАСЕНКО О. С. СТРИЖАК

ПІДГОТОВКА ЕЛЕКТРОННОГО ВИДАННЯ: «ІЗБОРНИК» http://litopys.kiev.ua/

28.VI.2006 КИЇВ НАУКОВА ДУМКА

1985

Скріншоти:

ПЕРЕДМОВА

Словник є безпосереднім продовженням і наслідком тривалої науково-дослідницької роботи ономастів Інституту мовознавства АН УРСР , що завершилася виходом у світ «Словника гідронімів України» (К., 1979.— 781 с), монографії «Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв'язках» (К., 1981 .-260 с; далі ГУММЗ), а також багатьох інших ономастичних праць і задуманий як перша дискусійно-експериментальна частина серії етимологічних словників, що мають за певними історичними періодами виявити, всебічно описати й сприяти вивченню походження на базі, насамперед, вітчизняної та ін. документації й наукової аргументації комплексу географічних назв УРСР від найдавніших часів до наших днів і стати, таким чином, органічним компонентом повного зводу топонімії Слов'янщини (над підготовкою до його укладання працюють ономасти багатьох європейських країн). Словник становить лексикографічну працю, де зібрано, географічно й. хронологічно прив'язано, простежено в розвитку та взаємозв'язках з іншими аналогічними утвореннями, а також зроблено спробу пояснити чи синтезувати відомі вже версії походження топонімікону південної частини Київської Русі та контактних з нею територій, зафіксованого видатними історико-хронікальними, художньо-науковими, як і політико-ідеологічнимн, пам'ятками східних слов'ян — давньоруськими літописами. Якщо нижня межа реєстру Словника (IX ст.) пояснюється початком датованого викладу подій і фактів вітчизняної історії, зокрема ономастичиих, зафіксованих найдавнішими пам'ятками східнослов'янського літописання, виниклого, можливо, у X ст., але збереженого принаймні десь із XI—XII ст., то верхню (XIII ст.) визначено на основі прийнятої в радянському мовознавстві періодизації, за якою в XIII ст. завершується розвиток давньоруської мови, а в наступному (XIV ст.) вже безпосередньо виявляються особливості мов української, російської та білоруської.

Основне завдання цього Словника,— праці не тільки лінгвістичної, а, значною мірою, й історико-географічної,— звести широку фактичну та генетичну інформацію про кожен давньоруський літописний топонім нашої республіки, висвітлити вже тепер осяжні глибини місцевого (а отже, й гідронімного як найтривалішого) розвитку, тісно пов'язаного з розбудовою матеріальної й духовної культури творців цієї системи назв, забезпечити виявлення шляхів і напрямів міграцій її носіїв та з'ясування їхньої ролі у визначенні історичної долі цієї частини Південно-Східної Європи. Хоч «темні» назви й не втрачають функціонального, а інколи й іншого значения, вони є, як правило, лише цінним резервом, який важко ввести в серйозний науково-теоретичний обіг.