Великий занепад, Цікаво почитати
Устима Кармелюка застрелили гудзиком

Ім'я Устима Кармалюка стоїть поряд з ім'ям майже міфічного Олекси Довбуша. Він один, із тих, хто заперечив думку про український народ, як народ інертниний, пригнічений, не здатний до бунту. Ще за життя про нього складали легенди і пісні, а обсяг художніх творів про Кармалюка в десятки разів перевершує обсяг документальних джерел. Його повстанська діяльність тривала понад двадцять років, охопила крім Подільської губернії частину Київщини і Бессарабії.

До імені Кармелюка звертались у своїх творах Марко Вовчок, Михайло Старицький, Степан Васильченко, Василь Кучері. Харківському композитору Валентинові Костенко належить опера "Кармелюк". Фольклорні добутки про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Народні чутки приписують цьому шляхетному розбійнику авторство ряду пісень. Хоча найвідоміша, "За Сибіром сонце сходити", складена усе-таки не ним.

Портрет Кармелюка

Перегортаючи документальні сторінки його життєпису вражає нелюдська витримка українського повстанця і надзвичайна прихильність долі. В давнину таких людей називали характерниками, чародіями.

Легендарний Кармалюк народився 27 лютого 1787 року в селі Головчинці Літинського повіту в сім'ї кріпака. У віці сімнадцяти років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик Пігловський не міг пережити того, що його власний раб не дозволяв собою потурати, а тому вирішив позбутися Устима і віддав його на 25 років до царської армії. Устим, який не захотів коритись царській муштрі, утік з 4-го уланського полку в м. Кам'янець-Подольському. Однак незабаром він був спійманий і засуджений до 500 ударів пліттю. Після чого його направили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк тікає з під варти. А опинившись на волі формує і очолює повстанський загін селян.

З цього часу на Поділлі активізується селянський рух, на чолі якого стояв Устим Кармалюк. До його загону приєднались втікачі з царської армії. В різних подільських містах спалахують повстання. Прості люди щиро любили Кармалюка і завжди давали йому пристановище, харчі та іншу поміч. Дуже цікавим є той факт, що у повстаннях брали участь не лише українці, а й поляки та євреї. Вихрест з євреїв Василь Добровольський довгі роки був найближчим сподвижником Кармалюка; поляки Ян і Олександр Глембоцькі. Фелікс Янковський та Олександр Витвицький до кінця життя були вірними товаришами Устима; євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувидович Сокольницький, Арон Віняр та багато інших. Всі ці люди на очних ставках і допитах ніколи не зрадили Кармалюка, за що каралися і були вивезені до Сибіру.

За словами тих, хто знав або бачив Кармалюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв. Житель с. Гуменці Мисливський згадує, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота в місцевого здирці-окупанта і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання сказав: "Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть... Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка..."

У 1817 року жандарми таки схопили його й засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік і з В'ятської етапної в'язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.

Башта в якій сидів Кармелюк

Манікен уславленого месника

Невдовзі після того, як його запроторили у Кам'янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в'язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам'яного стовпа у вежі Юлія II, яку в народі прозвали Папською, а після ув'язнення в ній Устима - Кармалюковою. Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська.

У 1825, після етапу, що тривав більше року, Кармалюк з Тобольскої каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову тікав, був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси - один із самих знаменитих документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закидав за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні - ранком камера була порожня. Через кілька місяців поміщики знову тремтіли у своїх садибах.

У 1828 - знову піймання, знову Сибір (Боровлянський скляний завод у Тобольскії губернії), знову втеча. …Невгамовний улюбленець долі знову очолює повстання. Перелякані поміщики звернулися за допомогою до уряду. Для боротьби з Кармалюком був створений спеціальний орган - Галузинецька комісія. У 1830 році- черговий арешт. Через два роки Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із літинської в'язниці…

Ніяка людина, виконуючи волю долі, сама від долі не вільна. Кармалюка, так само, як і легендарного опришку Олексу Довбуша, доля наздогнала при зустрічі з жінкою. Одні пишуть, що вона була його коханкою, інші - що в її хаті повинна була відбутися конспіративна зустріч Кармалюка з побратимом. Чи було це жіноче підступництво, чи господарка була підкуплена, чи просто залякана - думки теж розходяться. Кармалюк ступнув за поріг і був відразу застрелений: у сінях була засідка.

Стріляли, говорить переказ, не кулею, а ґудзиком - тільки так можна убити "характерника", тобто чаклуна, яким вважали отамана.

Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали Устима Кармалюка в Летечеві, де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам'ятник. Допитавши 2700 осіб, урядова комісія встановила, що Кармалюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців, які здійснили понад тисячу наступів, а все відібране у панів майно роздавали бідноті.

В Головчинцях резонанс справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена відмовитись від свого прізвища, аби не зазнавати репресій. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955 р., коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотній процес зміни прізвищ, майже всі Кармани стали Кармалюками.

До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна (дивись на початку статті та нижче оригінал) та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.

Єдиний достовірний портрет Кармелюка належить пензлю Тропініна