Український одяг

"Український одяг: сучасний та традиційний"

Вхід
Закрити
Привіт Сірома
Вхід для козаків:
Зареєструватись
Звичайна реєстрація Зареєструватись за допомогою мереж:

2016р.
30-03-2010
admin
26578
0

Національний український одяг Поділля


  • Не нравится
  • +34
  • Нравится
Кам'янці.

" data-top1="150" data-top2="20" data-margin="0" data-path="/templates/SICH-2016/js/" data-image="http://kampot.org.ua/imag/ukraine/odag/36765353.jpg">
Національний український одяг Поділля

Землі між Дністром та Південним Бугом з XIV ст. називають Поділлям. На час приєднання цієї території до Київської держави (X ст.) її заселяли уличі. V XII ст. її західна частина увійшла до Галицької землі, східна — до Київської. Після монгольської навали земля була під Золотою Ордою, а у 1360-х рр. була відвойована Литовсько-Руською державою. Було утворено удільне Подільське князівство, споруджено низку фортець, серед яких Кам'янець, що згодом і гав головним містом краю. Боротьба між Польщею та Литвою за Поділля завершилася його розділом на польське Західне (з центром у Кам'янці) та литовське Східне (з центром у Брацлаві). Після Люблінської унії (1569 р.) Брацлавське воєводство перейшло до Польського королівства. Під час Визвольної війни Брацлавщина стає козацькою територією. Серед українських земель Поділля найбільше постраждало від Руїни, у 1672 р. його окупували турки. 1699 р. край повернувся під польську владу, яка у 1793 р. змінюється російською. У складі Російської імперії утворено Подільську губернію з центром у Кам'янці.

Топографічний регіон Поділля охоплює історичну територію з такою ж з назвою, а також східну частину історичної Галичини (до 1918 р. була провійнції Австро-Угорщини) та північно-східні наддністрянські райони Бессарабії (до 1812 р. належали Молдавському князівству, а пізніше —до 1918 р. — Російській імперії).

Одяг жінок ПоділляІсторичні перипетії знайшли свій вияв і у формуванні вбрання подолян, вишитих сорочок. Етнографічний регіон Поділля за сучасним адміністративно-територіальним поділом охоплює майже всю територію Тернопільської області (за винятком північних — Кременецького та Шумського, й західних — Бережанського, Підгайського та Монастирського районів), придністровських районів (Заліщицького та Хотинського) Чернівецької області, переважну більшість районів Хмельницької області (за винятком Славутського, Шепетівського, Білогірського, Ізяславського та Полонського), всю Вінницьку та південно-західні райони Черкаської області (Монастирищенський, Христинівський та Уманський), західні райони Кіровоградської (Гайворонський та Ульяновський), а також північні райони (Савранський, Балтський, Колимський, Котовський, Любешівський та Ананьївський) Одеської області. Подільський етнографічний регіон на північному сході межує з Волинню, на північному сході і сході — з Середнім Подніпров'ям, на південному заході — з Буковиною та Покуттям, на заході — з Опіллям. На південному сході межею регіону слугує державний кордон з Молдовою.

 

Наслідком культурно-історичної своєрідності формування земель як Західного і Східного Поділля, розділених упродовж майже ста п'ятдесяти років річкою Збруч, так і придністровських районів Буковинського Поділля, які у 1918-1940 рр. входили до Румунії.
Для пошиття одягу подоляни широко використовували лляні та конопляні полотна. Сприятливі умови чорноземного Поділля стимулювали вирощування якісних сортів коноплі, а відтак і вироблення найкращих конопляних полотен, вишитих сорочок. Крім конопляних, подільські сільські ткалі виготовляли понад 20 видів лляних полотен. Завдяки здатності полотняних волокон активно сприймати барвник, лляні та конопляні полотна широко застосовували для виготовлення вибійчастих одягових тканин. Для святкових жіночих та чоловічих сорочок, для жіночих головних уборів (наміток, хусток) виготовляли тонке полотно, ткане як простим переплетінням, так і бурунчукове або серпанкове, виробництво якого було поширене у придністровських районах. Завдяки міцності та гарній фактурній поверхні (у вигляді рельєфних смужок, віконець) полотно саржевого переплетіння призначалося на виготовлення верхнього літнього одягу: полотнянок, каптанів, горсетів, запасок, вишиванка, опинок, спідниць, чоловічих штанів. Подоляни при пошитті святкових жіночих сорочок, вишиванок та чоловічих вишиванок, штанів використовували здатність полотна тривало зберігати складки ("ряси", "карби"). Для пошиття запасок та обгорток широко використовували штучні тканини, зро-блені вовняними нитками домашнього прядіння по лляній чи конопляній основі. Для пошиття верхнього одягу виготовляли різні доморобні види сукна. З хутра та шкури овець шили верхній зимовий одяг. Після Першої світової війни західноподільське селянство почало вживати військові суконні тканини, перефарбовуючи їх у темні кольори: чорні, сині, брунатні.

Жіночі вишиванки сорочки Поділля були представлені практично всіма типами крою, характерними для традиційного вбрання українців. За кроєм рукава сорочки були безуставковими та уставковими (мали рукав з уставкою). За кроєм станка розрізняли додільні сорочки та сорочки з підтичкою, а за характером з'єднання полотнища станка — тунікоподібні сорочки та сорочки з гесткою. У районах Східного Поділля переважали додільні сорочки та сорочки до підточки з уставковим типом рукава. Станок цих сорочок зшивався з двох пілок, ширину якого збільшували вставними клинами, які вшивали внизу у бокові шви. Найдавніший безуставковий тип крою зберігали жіночі сорочки, вишванка лише у крайніх південно західних районах Західного Поділля. У придністровських районах деяке поширення набули сорочки тунікоподібного крою. На початку XX ст. в центральних районах Західного Поділля та в південних районах Східного Поділля з'явились сорочки з гесткою.
Подільська жіноча вишивкаПодільські прийоми з'єднання (мережування) окремих частин сорочки були різними. На Західному Поділлі його виконували лише невибіленими нитками. На Східному Поділлі застосовували не лише нитки натурального кольору, а й кольорову заполоч; особливо виділялися біхромне (чорно-червоне), ритмічно змінне змережування "черв'ячком" та складне різ-нокольорове змережування "шабак" у вигляді орнаментальної вишивки настилом по попередньо зробленій нитяній основі з петельок.
Подільським жіночим сорочкам вишиванкам були притаманні різноманітні форми викінчення горловини. Найпоширенішою була форма стоячого вузького комірця ("обшивки"), поруч з якою у західних районах побутували й високі коміри. Виложисті форми комірів жіночих сорочок вишиванок були характерні для центральних та південних районів Східного Поділля. У вишитих жіночих сорочках придністровських районів переважала безкомірна форма викінчення горловини: верхню частину густо зібраних на нитку пілок станка та рукавів лише укріплювали обметуванням білою чи кольоровою ниткою або заводили до вузенької смужки (обшивки).
Переважаючою формою крою рукавів була поликова. Викінчували рукави по-різному: на Західному Поділлі призбираний край рукавів заводили у манжети меншої або більшої висоти — вузьку "облямівку" чи "дуди"; в центральних та південних районах Східного Поділля рукави викінчували манжетами або воланами ("шлярками"). У тунікоподібних вишиваних  жіночих сорочках придністровських районів Поділля край рукавів зовсім не призбирували, оформлюючи його мережаним чи тачковим плетінням.
Розмаїття художнього оформлення подільських сорочок виявлялось в характері використаних матеріалів, у способах декорування і самому розміщенні декору, у виборі мотивів, в їх розробці та колористиці.
У подільській вишивці переважали складні геометричні форми двокольорової та поліхромної колористики. Серед великої різноманітності технік вишивки (стебнівка, верхоплут, заволікання, мережка, вирізування, виколювання, гладь, хрестик, колодка, розсоха, "позаіглений" шов, "кучерявий" шов, ланцюжок), які використовували подолянки, найбільш поширеною, а відтак регіонально визначальною була низинка. А занизування й вирізування подолянки виконували не лише білими та сірими нитками, а й кольоровими.
Жіночі вишиванки подільські сорочки виділялися тим, що обабіч кожної зі сторін вишитої пазухи були розташовані вертикальні вузькі смуги вишивки: в один ряд (погрудок) або в два ряди ("погрудок з прибоками"), які йшли під коміра до етапу. Аналогічний композиційний прийом симетричного розташування довгих (від коміра до стану) вертикальних вузьких смуг вишивки
повторювали і на задній пілці сорочки.
Жіноча сорочка вишиванка ПоділляВишивка на уcтавках жіночих сорочок ж Східного Поділля складалася і двох або трьох нешироких дрібноузорчастих смуг, які відрізнялися одна під одної візерунком, кольором та виконувалися у техніці вирізування, виколювання, гладдю, низинкою, хрестиком або гладдю в комбінації з іншими техніками — стебнівкою, верхоплутом, заволіканням, мережкою. Крім вузеньких прямих та хвилястих гірлянд, орнаментальну композицію складали ромби, розетки та мотиви, утворені поєднанням ромбічної основи з рогоподібними відростками. В межах однієї орнаментальної композиції, утвореної з однотипних геометричних мотивів (квадратів, прямокутників, ромбів, 5-подібних, сваргоподібних та рогоподібних), переважало типово подільське почергове біхромне поєднання чорних та червоних кольорів. В південно-західних районах вишивали переважно чорною бавовняною або вовняною ниткою з домішкою червоного, жовтого або помаранчевого кольорів. Подекуди до традиційного чорного, червоного та чорно-червоного колориту додавалися блідо-жовті або сині кольори. Зустрічалися вишивки білого або жовтого кольору, які називалися "весільними".
Вишивка на уставках жіночих сорочок північно-західних районів Західного Поділля виявляла аналогії з покутсько-гуцульськими традиціями у використанні геометризованих мотивів, вишитих у теплих кольорах. Набувши етнічного символу, прийоми вишивки на поликах ("плечиках", "підберенні") жіночих сорочок у 20-ті роки XX ст. почали поширюватися і в центральних районах Західного Поділля, у яких до того часу вони були відсутні.
Найбільшою пишністю виділялося оздоблення поликів жіночих сорочок населення придністровських районів Поділля, де відчувалися давні впливи Балкан та Передньої Азії. Високі полики цих сорочок вишивали візерунком, що мав сітчасту композицію, або у вигляді одного ряду крупних рослинно-геометричних медальйонів, які розташовували на великій відстані один від одного, або у вигляді поперечних смуг. Верхню частину поля рукава під поликом оформляли у вигляді зморщечки — вишитої смуги шириною від 5 до 10 см. її одноколірний (жовтий, світло-зелений, іноді синій або чорний), переважно геометричний візерунок вишивали на яскраво зеленому, червоному або оранжевому тлі технікою "настилу". Майже до початку XX ст. тут побутували такі техніки вишивки: "колодка" (вовняними нитками), "розчоха", "гобеленовий" шов-півхрестик (шитий вовняними нитками)

ми), гладь-крученка, "позаіглений" шов (шовковими нитками), лічильна гладь та ланцюжок (шиті "сухозліткою" — срібними та золототканими нитками).
Своєрідність композиції вишивок вишиванок на полі рукавів проявлялася у пріоритетному виборі одного з варіантів композиції: стрічкової (горизонтальної, вертикальної чи скісної), сітчастої (квадратної, ромбічної, прямокутної чи кільцевої), вертикально-стовпоподібної або вільної з різномасштабних елементів.
Рукави східноподільських сорочок оформляли різними видами композицій: з широкої смуги прозорої вишивки ("різаної ножем"), яку виконували чорними та червоними нитками; вільною з різномасштабних елементів; з ритмічно-змінним біхромним (чорним та червоним) поєднанням однотипних геометричних мотивів; поєднання горизонтальної та вертикальної орнаментованих смуг.
У виборі композиції для західноподільських сорочок віддавали пріоритет стрічковій та сітчастій. У центральних районах комірці жіночих сорочок та низ рукавів (поверх морщення) обводили вузенькою, вишитою на два хрестика чорною смужкою.
Оформлення рукавів сорочок придністровських районів вирізнялося найбільшим розмаїттям. Тут переважали всі три варіанти стрічкової композиції (горизонтальна, вертикальна та скісна), всі варіанти сітчастої (квадратна, ромбічна, прямокутна, кільцева), "килимова" (в шаховому порядку) та вертикально-стовпоподібна. Вони характеризувалися поліхромністю вишивки, своєрідної за колоритом та орнаментом. Тло вишивки було чорним, з додаванням червоного, іноді жовтогарячого або фіолетового. Коли тло було суцільно зашитим, для підкреслення в узорі окремих ліній використо-вували срібні й золоті нитки, бісер та стеклярус.
Різноманітними за кроєм були и чоловічі вишиті сорочки: безуставкові, тунікоподібні та з кокеткою. Горловини були як без-комірними, так і з коміром. Коміри були двох видів: комір-стійка та відкладний виложистий.
Чоловічі сорочки Східного Поділля переважно були безуставковими, з цільнокроєними рукавами, викінченими манжетами, зі стоячим чи відкладним коміром. На Західному Поділлі і особливо у Придністров'ї переважали тунікоподібні сорочки та сорочки з гесткою. Рукави у обох видів були широкими і прямими, мали вільне викінчення або були зібрані у манжети. Сорочки були як зі стоячими та відкладними комірами, так і без коміра.
Вишивкою оздоблювали переважно комір, пазушний розтин, маніжку та манжети рукавів. У придністровських районах у чоловічих тунікоподібних сорочках, які носили поверх штанів навипуск, вишивкою декорували також з'єднувальні шви, поздовжні смуги на рукавах, викінчення широких прямих рукавів та поділ.
Хустка ПоділляВ чоловічих вишиванках сорочках Поділля прийоми вишивки мали широку варіативність. У північних районах побутували сорочки з плечовими швами і без них, зі стоячим або відкладним коміром. Пазушний розріз, манжети та комір оздоблювались червоно-чорною вишивкою. Орнаментика чоловічих сорочок була переважно рослинною. В центральних районах Західного Поділля чоловічі сорочки прикрашали чорною вишивкою, яку виконували у техніці "низинка" ("миканка", або "виворотне") та "різаним" стібом, подібним до різьби. Чоловічі сорочки південних районів Західного Поділля були поликовими безкомірними, з прямими рукавами без манжетів; в оздобленні використовували всі прийоми, притаманні оздобленню жіночих сорочок.
Реліктові форми незшитого жіночого поясного одягу представлені запасками (у вигляді двох вузьких полотнищ) та обгортками, гуньками, опинками, горбатками (одне полотнище, яким обгорталися навколо стегон).
Домоткані запаски виготовляли переважно зі штучних тканин. їх ткали з кольорової вовни по лляній чи конопляній основі в дрібні поперечні смужки. Особливою оригінальністю колористичного рішення відзначалися запаски Східного Поділля. Основне полотнище чорного кольору перетикали ледве помітними смугами білої вовни, а на подолі рельєфно виділяли кілька різнокольорових смуг, витканих "репсовою технікою" або "під дошку". Ширше застосування мали білі лляні запаски, прикрашені тканими смугами або вишивкою.
Обгортки також виготовляли з цільного, але втричі довшого від запаски шматка домотканої вовняної тканини чорного або темно-брунатного кольору, перетканого впоперек смужками червоних, жовтих та помаранчевих ниток. Ним обгорталися навколо стегон. Краї обгорток обрамляли різнокольоровими (червоними, малиновими, жовтими або брунатними) смугами. Широкий край обрамляли смужкою червоного кольору, а вузькі прикрашали різнокольоровими смужками, витканими по червоній основі. По низу полотнище обводили поперечними кольоровими смугами, а спереду і з обох боків — поздовжніми. Горбатки придністровських районів були тричастинними: центральна частина завжди була чорною і при вдяганні залишалася позаду; дві бічні — піснівки — мали кольорову смугу шириною в 4-5 см, яка утворювалась двома вузькими різнокольоровими смужками ("засновками"). Піснівки завжди були яскравих кольорів: вохристого, малинового, зеленого, синього. Краї полотнища горбатки спереду накладали один на інший. Для більшої свободи рухів один з долішніх кінців обгортки відвертали і підтикали під широкий тканий пояс, яким оперізували стан.
Подільський одяг незаміжніх дівчатЖіночий поясний одяг північно-східних районах Поділля був представлений широкими спідницями (літниками та димками), які шили у чотири шматки ("пінки") і домотканого чи купованого гонкого полиш,і або і домотканої однотонної чи смугастої вовняної гканини Більш заможні використовували переважно "шалінову" тканину (крамну вовняну вишневу або синю тканину) для пошиття спідниць — широких у складки або плисованих. По низу спідниці обводили тканою смугою червоного кольору, яку викінчували червоним плетеним кантом або широкою чорною "оксамиткою". Призбираний у талії верхній край заводили у пояс, який зав'язували вовняними шнурами. V південно-східних районах спідниці шили іноді й з доморобної вовняної картатої (у білу клітинку на чорному тлі) тканини. Поділ оформляли тканою смугою червоного, фіалкового, малинового та рожевого кольорів.
Поверх шитого широкого поясного одягу жінки одягали фартухи, запаски. Матеріалом для фартухів служили конопляні й лляні домоткані полотна та фабричні тканини: перкаль, міткаль, кашемір, оксамит. За кроєм фартухи були одноплатовими прямими та дво- чи триплатовими призбираними, іх декорували по низу двома-трьома шовковими стрічками та поперечними маленькими складочками ("загинками"). Нижній край одноплатових фартухів підрублювали під мережку або завершували мереживом, пле-теним гачком. Кути нижнього краю двоплатових фартухів часто заокруглювали, або до їх краю пришивали оборки чи "френзлі" (бахрому). У святкових фартухах, оздоблених по всьому полю, домінували композиції з яскравих квітів або широкі смуги барвистих геометричних орнаментів.
Чоловічим поясним одягом були портки — вузькі штани з білого або вибійчаного в смужечки полотна. У придністровських районах Колишні чоловічі полотняні штани перед святами спеціально зво-ложували та складали у поперечні складки, які при висиханні ство-рювали ефект "гармошки". Ці штани називали "рисованими", або "гармонійкою". До них носили сорочку навипуск. В негоду надягали лляні чи конопляні штани вибиванки, а взимку — холошні (суконні штани, до яких сорочку заправляли всередину).
В літню пору мешканці центральних районів Західного Поділля в якості верхнього одягу носили халатоподібні полотнянки з білого льону, прикрашені червоною китайкою у вигляді зірок, з численними квітчастими нашивками. В холодну погоду жінки поверх камізельок носили чорні кабати з рукавами, обшиті чорною "оксамиткою".
Найпоширенішим демісезонним верхнім вбранням як жінок, так і чоловіків була свита. її шили з доморобного сукна брунатного, чорного, сірого або білого кольорів. За кроєм свити були: прямоспинними, з приталеними підрізними чи відрізними спинками; з боковими клинами чи без них. Горловину доповнювали стоячим або виложистим коміром. Чоловіча свита відрізнялась від жіночої наявністю капюшону (вилоги, кобки, ботородиці). Оздоблювали свити плетеними шнурами з кольорової вовни. Жіночі вишиті свити мали шалевий або фігурний комір. Лінія талії, комір, кишені оздоблювали вишивкою та волічкою (кольоровими вовняними нитками).
Довгу подільську чугаїну шили з грубого домашнього сукна брунатного кольору. Вона була прямоспинною, з прямими широкими рукавами, під які вставляли клинці, звужені до поясу. Нижче поясу з обох боків вставляли великі клини. Стоячий комір зав'язували червоними шнурами. Усі шви і низ оторочували червоним шерстяним шнуром. З обох боків на лінії талії пришивали декоративні ґудзики з різнокольорової вовни. Коротку подільську "гуньку-манту" шили з чорного сукна. її відкладний комір вистрочували по краю кольоровими нитками, поли і рукави вгорі розширювали суцільним клином. Вишивкою кольоровими вовняними і шовковими нитками виділялась східноподільська опанча, пошита з сукна. Вишивкою у вигляді простих геометричних фігур оформляли капюшон (богородицю, кобку), вилоги, груди верхньої поли.
Жіноче вбрання подолянок було доволі різноманітним. З доморобного сукна (на зиму) та з полотна (на літо) шили також кацабаї, каптани, куртаки.
Чушка — короткий жіночий приталений верхній одяг з доморобного брунатного сукна, з вузькими рукавами, без коміра. Виріз шиї, поли, обшлаги рукавів та нашиті спереду дві накладні кишені обшивали чорною чи червоною тасьмою або нашивками з тонкого фабричного сукна. Поли застібували на кістяні ґудзики та повітряні петлі.
і фабричної бавовни на ваті та на підкладці виготовляли прямоспинний зі вставками по боках.
у вигляді кофти з вузькими рукавами — так званий кафтанчик, що зазвичай носили не застібуючи. Побутували й польки — довгі, виготовлені з домотканого сукна жупани з відрізною спинкою. Носили також приталені, з призбираною спинкою, каптани з вибійчаної тканини та жупани з крамної сірої, у чорні смужечки, тканини.
Заможні подолянки носили шлафроки (шляфрони) — верхній плечовий одяг з широким коміром і вилогами, шитий переважно з купованої тканини. їх обшивали оксамитом чи шовком зеленого кольору або опушували хутром.
Чоловічим верхнім демісезонним вбранням, окрім свити, слугували сіряк та опанча.
Чоловічу чугаїну, як і жіночу, шили приталеною, зі складками від талії, з декоративними кишенями та прямими рукавами з одворотами. Комір робили виложистим, загостреним ззаду. Основні шви на спині та по боках, обшлаги рукавів, кишені, комір, обидві поли на грудях і поли по краю обрамляли смугами з червоних та блакитних шнурів.
З елементів міської моди 1920-30-х рр., що увійшли до комплексу жіночого вбрання західноподільських районів, були пошиті з тканини безрукавки різної довжини: короткі камізельки, горсети, горсики, кептарі та подовжені горсети, жупани. їх шили на підкладці з білого вовняного полотна, темних вовняних тканин або оксамиту; вишивали різнокольоровою заполоччю різнокольоровим бісером, стеклярусом, лелітками у вигляді квіткових візерунків. Зимовим вбранням і жінок, і чоловіків служили короткополі та довгополі кожухи. Традиційними для придністровських районів були корот кополі кожухи. їх шили або прямоспинними в перекид, без плечових швів, з виложистим коміром, або відрізними і при збираними по лінії талії, з коміром-стійкою. Уздовж застіб ки на грудях та на лінії талії кожухи пишно орнаментували за допомогою вишивки та аплікації. Своєрідність оформ лення придністровських кожухів полягала в і ому, що пишпою вишивкою и аплікації ю акцентували лінію талії в межах вставки бічних клинів.

Так звані ремісницькі кожухи і ВИЛОЖИСТИМ хутряним коміром, який у вигляді трикутника спадав на спину, оздоблювали скроміше. На грудях розміщували кілька вертикальних смуг, симетричних відносно лінії застібки. Кожна з них, виконана аплікацією та вишивкою, обрамлялася шкіряними смугами з хутряною опушкою. Лінію талії підкреслювали вузенькою вишитою смужкою з кольоровим нитяним помпончиком на кінці або двома дзеркально вишитими рядами невеличких смужечок з невеличким помпончиком або вишитим трикутничком на кінці.
Подільске намистоДовгополі кожухи центральних та північних районів Західного Поділля оздоблювали аплікацією з кольорової шкіри, доповнюючи такий декор рослинними мотивами, вишитими ланцюжком на спині. На Східному Поділлі побутували приталені кожухи і "тулуб'ясті кожухи", прикрашені вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, вовняними шнурами. Нижній кут правої поли східноподільських довгополих кожухів декорували аплікацією, а груди та зовнішній край кожуха — стрічками з червоних вовняних або шовкових ниток. Краї хутряного одягу опушувалися баранячим, кролячим чи навіть котячим хутром. Прямоспинний тулуб шили з овчини, виправленої набіло. По краю опушували котячим хутром, а виложистий комір робили з чорних смушок.
Крім того, подолянки носили бекеші з фабричного сукна, підбиті лисячим чи котячим хутром.
У придністровських районах носили також своєрідні кожушанки з короткими до ліктів рукавами, "куці кожушки" та лейбики — хутряні безрукавки з подовжнім розрізом спереду. Лінія застібки, краї пройм, кишені, бічні шви і поли прикрашалися аплікацією з сап'яну або тонкого фабричного кольорового сукна та вишивкою кольоровими вовняними нитками, дрібним бісером і стеклярусом у вигляді рослинної орнаментики.
Жінки зазвичай підперезувалися узорноплетеними різноколірними смужками-поясами з бахромою, на кінці якої підвішували невеликі помпончики з вовняних ниток.
V південних районах Східного Поділля поверх широкого поясу, який викінчували китицями з червоних та синіх гарусних ниток, нанизаних бісером молочного та чорного кольорів, жінки вузенької (до 2,5 (м) смужечки червоної о або синього кумачу, яку прикрашали різнокольоровим бісером, та пришитого до неї виложистого круглого 10- або 20-сантиметрового в'язаного з різноколірного бісеру сітчастого комірця.
У центральних районах Західного Поділля дівчата під комірцем сорочки носили яскраво-синю стрічку, а поверх неї на вузенькій стяжечці — хрестик і червоні корали. Молодиці на шиї носили "правдиві корали" від трьох до дванадцяти разків. Крупні корали були шліфовані або рублені ("тяті"). Справжні корали пізнавали по тому, що в час спеки вони ставали рожевими, а взимку — темно-червоними. До коралів зазвичай носили два або чотири дукати, оправлені в золото або бронзу.
Бідніші замість коралів носили шийну прикрасу із нанизаних смолянок — коралів, зроблених з глини.
Шийними прикрасами дівчат придністровських районів служили також і перла. Значна кількість (до 25-30) разків перлів укладалися таким чином, що довжина кожного наступного разка збільшувалась від найкоротшого при шиї до найдовшого, який спускали до пояса. Наприкінці XIX ст. замість правдивих коралів почали вживати шнурки різнокольорових імітованих перл. Бідні носили скляні різнокольорові пацьорки, переважно чеського виробництва.
На пальцях носили обручки та персні зі свинцю, срібла і дуже рідко — з золота. Хлопці у свята мали забаву — знімати обручки з пальців дівчат.
У подільських дівчат існувало багато варіантів заплітання коси: в одну косу, плетену "трійкою" з червоною стрічкою, яка звисала по спині; в одну косу, яка плелася "в четвірку" чи "у п'ятірку", зачеплялася понад вухами двома вінками і спадала ззаду на спину; у дві коси, які плели високо над вухами і закладали довкола голови; в багато попліток ("дрібниці"), які закладали на голову у вигляді вінка. Дівчата ходили з розплетеним волоссям лише у дні смутку (у Велику П'ятницю або коли хтось у родині помер) та в день свого весілля. Бинди — напівшовкові, заткані різнокольоровими нитками стрічки — вплітали в коси. На межі Західного та Східного Поділля дівчата викладали заплетені коси навкруги голови, а при скронях спускали кучері ("сунизки"), які для блиску й краси натирали живицею з вишні.

Взимку та ранньою весною дівчата за відсутності живих квітів прикрашали голову "сухенькими віночками", які виготовляли з без-смертників, нашитих на червону гарусну тасьму, або "збираними віночками" у вигляді гарусної жовтої тасьми, зібраної "городочками", перенизаними різнокольоровим дрібним дутим скляним намистом сріблястого кольору.
В особливо урочистих випадках дівчата прикрашали голову "золотим віночком", виплетеним з соломи шириною до 40 см, який занурювали у розтоплений віск і зовні обклеювали сусальним золотом.
Весільний вінок відзначався своєрідністю форми. На Східному Поділлі він виплітався з барвінку у вигляді довгої петлі, яка накладалась на голову і спускалась по спині. Такий вінок називався "довгим". На Західному Поділлі весільний вінок складався з оксамитової шапочки, яку порядово розшивали стрічками з коралів та дрібних квітів. На потилиці квіти укладали в букет. Чоло прикрашали золоченим вінком з барвінку, а на плечі спускали шовкові стрічки.

Заміжні жінки навивали розчесане волосся на конопляний шнурок, конопляну косу ("тічку"), скручений шматок полотна або дерев'яний обручок, обшитий полотном (кибалку, гибалку, хомевку, обруч, кичку). Навите в такий спосіб волосся ховали під білий полотняний чепець ("чепку", "чопець"). Західноподільські очіпки виготовляли з білої або кольорової ажурно в'язаної сітки, по краю обшивали білим полотном. На Східному Поділлі каптур (очіпок, що мав вигляд круглого берета) шили з полотна, яке фарбували переважно у жовтий колір. Зовнішню сторону прикрашали вишивкою вовняними нитками червоного, бузкового, зеленого та чорного кольорів у вигляді орнаментальних кругів. На потилиці очіпок стягувався шнурком. Поверх чепця пов'язували білу намітку (рантух, нафраму), яка мала вигляд узорнотканого білого полотняного виробу довжиною до 2,5 м і шириною до 0,5 м. Його прикінцеві частини прикрашали орнаментальними смужками, витканими кольоровими нитками, а край викінчували бахромою з різнокольорового бісеру. Смугою рантуха (тонкого полотна 2 м завдовжки, кінці якого викінчували тканим або вишиваним узором) покривали голову, кінцями обвивали підборіддя.

Голові підвищення циліндричної форми. Взимку жінки покривали голову двома вовняними хустками: чорну зав'язували на потилиці, а поверх неї надягали білу ("плахтину"). Хустки пов'язували так, що один кінець вільно звисав позаду на плечах, а два інших зав'язували під підборіддям. Спосіб зав'язування хусток на потилиці називали "руським". При цьому могли зав'язувати обидва кінці або під вільно спадаючим третім, або поверх нього. Старші жінки зв'язували позаду всі три кінці разом "під спід", а дівчата "під бороду". У південних районах молодиці зав'язували хустку "турецьким способом" — маленьким вузликом на чолі.
Давньою формою чоловічої зачіски була стрижка в кружок ("під макітру"), яка збереглася на Поділлі аж до початку XX ст.
Жіночий поясВзимку старші чоловіки носили смушкові шапки, а молодь — кашкети і капелюхи, які купляли в місті. Влітку старші чоловіки носили солом'яні капелюхи власного виробу, плетені з пшеничної чи житньої соломи технікою "в косички". В центральних районах Західного Поділля солом'яні брилі плели з вузькими крисами та гостроконечними верхами з пласкими денцями, що нагадувало гостроверхі татарські шапки. У деяких районах Західного По-ділля парубки в якості святкових носили капелюхи з пав'ячими перами. Чоловічим святковим убором був габик — капелюх чорного чи синього кольору, який міг бути м'яким з широкими крисами або твердим з вузькими крисами. Хлопці носили влітку чорні вовняні або оксамитові кашкети з вишитими оточками (обичайками), а взимку — високі чорні або сиві козацькі шапки з баранячого хутра. У придністровських районах солом'яні капелюхи опоясували кольоровими шнурками.
Жіночим взуттям на щодень слугували звичайні юхтові чоботи, а на свято сап'янові кольорові — червоні або жовті — "сап'янці на рипах", які шили місцеві чоботарі зі шкіри високого ґатунку. Заможні взували черевики чорного або червоного кольору, з високими шнурованими халявами, на підборах, звужених донизу. Лінії з'єднання деталей та верхню частину халяв оздоблювали стрічковими узорами, декоративними швами, технікою тиснен-ня або набивання цвяшків з випуклими голівками. V святкових черевичках пишно декорували закаблуки поєднанням шкіряних заготовок, різних за фактурою та кольором. У 1920-1930 рр. на Західному Поділлі з'явилися мешти — літні туфлі.

 

___________________________

 

Галичина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.34-45
Опілля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.47 - 53
Поділля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 55 -73
Середнє Подніпров'я // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 75 - 89
Полтавщина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.С.91 - 105
Слобожанщина // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.  С. 106 -114
Степ // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 117 - 131

Мітки до сторінки: вишивка, вишиванка, одяг, сукня, поділля

Ім'я:*
E-Mail:
Коментар:
Схожі новини:
Українські рингтони Українські футбольні команди
Чат для козаків:
  • Полужирний
  • Похилий
  • Підкреслений
  • Закреслений
  • |
  • Смайли
  • Силка
  • Зображення
  • Вставка відео
  • Цвет текста
  • Цитата

    Останні повідомлення на форумі

    ФорумТемаАвторВідповіло
    Історія України » Україна Кам’янець-Подільський - місто петля! admin 0 (1807)
    Україна » Спорт в Україні Вихід Усика під пісню Скрябіна admin 0 (2944)
    Україна » Вибори та політика Скандал. Офшори української еліти! admin 0 (6673)
    Україна » Українська культура Мовна мапа України admin 0 (5903)
    Україна » Вибори та політика Українці на яких насрали наші політики! admin 0 (5950)

    Війна на сході України. Фото.4 червня 2016 року один з кращих вітчизняних фотографів Дмитро Юрійович Муравський, офіцер департаменту преси Міноборони, відзначав свій день народження оригінальним чином - працював в селищі Широкино під Маріуполем, яке знаходиться на самій передовій. Селище утримують вояки батальйону морської піхоти.

    Війна на сході України. Фото.
    Українське радіо Телеканали онлайн Українські інформери Стартова сторінка Анекдоти Тости та привітання мапи України Український гороскоп Антисуржик Український інтернет магазин Джерела з історії України Історія УПА