Український одяг

"Український одяг: сучасний та традиційний"

Вхід
Закрити
Привіт Сірома
Вхід для козаків:
Зареєструватись
Звичайна реєстрація Зареєструватись за допомогою мереж:

2016р.
30-03-2010
admin
23199
0

Традиційний одяг Полтавщини


  • Не нравится
  • +30
  • Нравится
Традиційний одяг Полтавщини

 

На Полтавщині була поширена додільна сорочка з рукавами уставкового типу. Верх її станка, виготовленого з трьох полотнищ й пришитими до нього уставками, навколо шиї збирали в густі збори, які обшивали вузенькою смужкою полотна лиштвою. До уставки широке полотнище рукава пришивали, попередньо зібравши його верхній край дрібненькими, фігурно викладеними зборками пухликами, які формували своєрідним способом стягування двома рядами ниток.

Вишивку на жіночих сорочках  вишиванках розміщували на уставках, підопліччі, манжетах (чохлах) і подолі, а чоловічих — на комірі чи біля нього, внизу рукавів і навколо пазухи. Композиційно орнамент на рукавах жіночих сорочок розташовувався як суцільно — по всьому полю рукава вертикальними смугами, так і в шаховому порядку окремими орнаментальними мотивами.

 

 

Для вишивки вишиванок використовували одноколірні нитки: білі, або підфарбовані відпаром кори.
В оздобленні переважав геометричний орнамент, який виконували різними техніками (вирізуванням, лиштвою, мережками та прутиком), причому рукава вишивали переважно вирізуванням та лиштвою, а нижній край ("пелену") мережкою і прутиком. Для сорочок Полтавщини пули характерні вишивки, виконані лічильною гладдю, вирізуванням, виколюванням, зерновим виводом, мережкою. Мережки виконувалися виключно білим кольором. Завдяки цій техніці створювався контраст ажурного узору дірочок (мережок) з рельєфною вишивкою "настилуванням", "лиштвою" (лічильною гладдю).

Регіонально показовою була вишивка "білим по білому" ("біллю"), тобто білими нитками. При вишиванні "білим по білому" для підкреслення орнаменту створюється ефект ( світлотіні завдяки використанню сіро-голубої або сіро-жовтої нитки. Колористична гамма вишивки полтавських сорочок збагачувалась також за рахунок використання ниток пастельних відтінків: сірого, блакитного, зеленого, вохристого, коричневого.
У випадку кольорової вишивки червоний колір поєднували з синім, рідше з чорним.

Особливістю полтавської вишивки, вишиванок є поєднання рослинного, рослинного та геометричного орнаментів. Характерними мотивами вишивки полтавських сорочок були "гілка" та "ламане дерево". Основу геометричного орнаменту становлять прості геометричні фігури: скісний та прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви.
Внаслідок переважання лічильних технік рослинні мотиви вишивок  українських сорочок набули геометризованих форм. Типово полтавський композиційний прийом у вигляді вертикально розташованої ламаної гілки ("ламане дерево") збагачується такими геометризованими рослинними мотивами, як "дубове листя", "калина", "рожі", "ягідки" тощо.

 Плахти виготовляли технікою різнокольорового перебору. Вражаючою була кольорова різноманітність тканих шовком або гарусом узорів полтавських плахт, що зафіксували їхні назви: "картата", "синятка", "чорнятка", "коропова луска й перець", "стовпата", "шашечки", "недогони", "половинчасті", "косарями поткана" тощо. Буденним жіночим поясним одягом та одягом бідніших верств полтавського жіноцтва були, крім напівплахт, також і дерги. Дерга являла собою зшите з трьох шматків чорного сукна полотнище, яким жінки обгор-талися довкола стану.

Поверх плахти чи напівплахти надягали у вигляді прямокутного шматка вовняної тканини своєрідний фартух — запаску. На лінії талії її пов'язували тканим поясом. Запаска могла бути одноколірною (синьою, червоною) або "узористою" (з червоної чи синьої вовняної тканини з набивним чорним узором). Такі запаски підшивали по низу кількома рядами вузьких вовняних стрічок червоного та блакитного кольорів. Святкові запаски виготовляли також з шовкової кольорової

тканини на підкладці або з парчі. Полотнище цих запасок укладали трьома або п'ятьма "бантовками" (зустрічними складками). Закладений складками верх парчевих плахт пришивали до вузької смуги тканини, яка слугувала поясом, а низ викінчували широкою смугою чорного оксамиту.

Починаючи з кінця XIX ст. плахту поступово витіснила спідниця. II шили широкою, зібраною у поясі в зборки чи складки з декількох пілок фабричних вовняних тканин та різнокольорового ситцю. По низу такі широкі спідниці традиційно викінчували пришитою широкою смугою чорного оксамиту, плису чи ситцю або своєрідною новомодною щіточкою — фабричною вузькою тасьмою темних кольорів.

Нагрудний одяг представляли керсетки — безрукавки на підкладці, виготовлені з легкої фабричної тканини. їх шили з високим станком і "вусами" на спині, з відрізним, рисованим в талії (зібраними в дрібні складки-зборки) станком. Різноманітністю відзначалися невідрізні в талії і відрізні керсетки, розширені до низу трьома-дев'ятьма вусами (клинами). Права пола була ширшою і заходила на ліву. Спочатку їх шили з доморобного сукна, а з появою фабричних тканин — з ситцю, сатину, байки. На грудях керсетку прикрашали плисом та викладеним з оксамиту своєрідним орнаментом вазонного типу, розташованим симетрично.

Згаданий декоративний прийом разом із завищеною талією ( створював ефект монументальності, статичності та стрункості фігури.)
Комір обшивали плисовими смугами, а по низу рукавів та поділу пришивали шовкову або оксамитну стрічку. Керсетки густо простьобували різноманітно укладеними машинними стібками: вертикальними, діагональними, прямими, хвилястими. Пошиті з кубового ситцю керсетки, які були простьобані машинним способом, називалися також душогрійками. Вони були оздоблені широкими та вузенькими плисовими нашивками та червоними кістяними ґудзиками; останні розміщувалися симетрично справа і зліва, але петлі прорізалися лише на правому борту. На грудях пришивали оборку з кубового ситцю і теж обшивали плисовою тасьмою.

Окрім керсеток, до верхнього жіночого вбрання полтавчанок можна віднести кохти, які шилися з кубової тканини або "шпанського" атласу бузкового кольору. Характерною особливістю кохт були рюші з тоненькими зеленими, синіми, чорними оксамитовими стрічками, які обрамляли комір, поділ, обшлаги рукавів. Правий борт застібався за допомогою гапличків та гачків, а ґудзики, які були прикрасою, підбиралися за кольором до кохти.
Чоловіки поверх сорочки носили жилетки, які шилися з купованої бавовняної матерії і синього сукна. Спинка жилетки виготовлялася з доморобної полотняної тканини. По крою жилетки були завжди однобортними, з коміром-стійкою, застібувалися під самою шиєю. Старші чоловіки носили жилети на зразок камзолу — довгі, з фалдами ззаду і зборками по боках. Такі жилети мали дві широкі і досить глибокі кишені.

Старовинним верхнім одягом полтавчанок був шушон, або шушун — невідрізнии, розширений кількома зустрічними складками від талії, по лінії якої позаду нашивали так звані червоні очі (червоні трикутники з сукна), з коміром та пелериною. Його шили переважно з синього сукна або ластика — тонкої підкладочної тканини. З тонкого ластика, утепленого ватяною підкладкою, шили юпку з хомутом — аналогічний шушуну верхній жіночий одяг з виложистим коміром, але без пелерини.

Згодом свити замінив сачок вбрання І фабричного сукна, простішого крою, без фалд і складок, з викладеним коміром, манжетами і кишенями.

Подібною до свитки була сірячина — верхній жіночий одяг з чорного домашнього сукна, з прямою спинкою, перехваченою в поясі та зібраною у складки. Сірячину застібували на один ґудзик, який пришивали до верхньої пілки, що прикривала нижню. Обшлаги рукавів, краї стоячого коміру і правого борту обшивали синім кашеміром; спинку, комір і праву полу прикрашали узорною вишивкою, яку виконували кольоровими вовняними нитками. Аналогом жіночої сірячини була чоловіча куцина — верхнє вбрання з сірого сукна з відрізною по лінії талії спинкою, низ якої збирався у складки. Невисокий комір, краї правої поли та обшлаги рукавів були обшиті смугами синього сукна.
Чоловіки в негоду поверх іншого одягу надягали сіряк — різновид свити з доморобного грубого сукна з пришитим до коміра капюшоном, який називався вилогою, кобкою, шанькою. Схожою на сіряк була керея, яка іноді виготовлялася з фабричного сукна і мала низький стоячий комір — вилогу. Різновидом верхнього чоловічого вбрання, яке завжди шилося з купованої матерії — сукна або черкаси ну — була чемерка, або чамарка. Вона була відрізною по лінії талії, з дрібними зборками або складками позаду. Верхня пола чамарки іноді прикрашалася вишивкою.

Полегшеним демісезонним видом верхнього жіночого одягу були юпки з рукавами. Вони були подібні до каптана (без коміру, зі стоячим чи виложистим коміром), пошиті з кольорового ситцю в дрібні квіти, на підкладці з коленкору. Про різноманітність юпок з рукавами свідчать їхні назви: "до склад", "спанського атласу до шести фалд", "спанського атласу до восьми фалд", "стьобана сливками", "простьобані", "кубові", "байкові", "з плациками", "суконні з коміром до п'яти вусиків", з сап'яновими ласточками, пошиваними шовком" тощо. Побутували також "юпки байкові", "юпки жіночі до склад", "юпки з рукавами", з "перчиками" ("ковтунцями" , "махорчиками"). Юпки з "перчиками" шили з зеленого сукна або з червоної байки, на полотняній підкладці, а по всій поверхні правильними горизонтальними чи скісними рядами нашивали "перчики" — пучечки вовни (червоні у випадку зеленого фону і сині у випадку червоного). Комір, верхню полу та рукава обшивали плисом.

Характерним варіантом верхнього жіночого вбрання були юпки з коміром, тобто з пелериною. Така юпка була покрита синім сукном на підкладці з бавовняної тканини. Пелерину прикрашали нашивкою із золотого галуна. В талії позаду, де розходяться складки, зеленими шовковими нитками пришивали сап'янові квадратики.
Зимовим верхнім одягом як у чоловіків, так і у жінок були кожухи. Розрізняли кожух і кожушинку. Кожух шився прямоспинним, невідрізним по талії, з великим виложистим коміром з хутра сірого баранця. Кожух, як правило, був довгим, майже до землі. На спині і на верхній правій полі кожуха вишивали бавовняними або вовняними нитками черво ним та синім кольором візерунки у вигляді решітки.

Кожушинка, на відміну від кожуха, шилася з відрізною спинкою, з численними зборками або складками по талії, що давало змогу збільшити об'єм нижньої її частини. Вся кожушинка по краю обшивалася сірим смушком, а на спині, грудях, рукавах і верхній полі вишивалися візерунки.
Найпоширенішим жіночим головним убором були очіпки, поверх яких вбирали хустки. їх пов'язували над чолом з випуском назовні кінців — "ріжків". Вдома молодиці дозволяли собі вбиратися лише в один очіпок, який був переважно червоного кольору. Серед очіпків розрізняли "холодний" (його носили лише влітку ), "баб'ячий" та "старечий" (їх носили літні жінки протягом усього року), очіпок"пов'язку". Останній шили на одну або дві коси і носили як молоді, так і літні жінки. Святкові очіпки, переважно весільні, виготовлялися з парчевої золотої тканини. У звичайні дні вбирали очіпки з шовкової матерії, позаду оздоблені кольоровими стрічками. Також очіпки шили з плису і вишивали різнокольоровим гарусом. І зовсім прості очіпки шили з полотна, оздоблювали по краю зубцями з сірих ниток та вирізуванням — такою самою технікою, яку застосовували в оздобленні рукавів жіночих сорочок.

Серед дівчат була поширена зачіска в дрібненько плетені кіски ("дрібниці"). Святковим дівочим головним убором була "стрічка" — широка оксамитова стрічка, вишита гарусом. А найурочистішим був весільний вінок — гальонок. Він являв собою циліндр з картону, обтягнутий зсередини червоним кашеміром, а ззовні — золотим позументом. Нижній край цього головного убору прикрашали зеленою шовковою стрічкою, викладеною дрібними складочками, та червоною стрічкою, вив'язаною бантом. Іноді по нижньому краю червоного циліндру пришивали щільно укладені маленькі помпончики, виготовлені і вовняних червоних, і зелених, білих ниток по верхньому краю циліндр прикрашали вінком з гарусних КВІТІВ, листя й мішури. Позаду спускали різнокольорові стрічки. Відсутністю червоного кольору виділявся весільний вінок сироти, квіти і стрічки якого виготовляли у білих, блакитних, синіх та зелених кольорах.

Чоловічим головним убором була низька циліндрична шапка з овчини (чорної, рідше сірої), часом із суконним верхом. Носили також і високу напівсферичну кучму, або "стовбату шапку". Давнішим чоловічим головним убором була крисатка, що здобула свою назву від "крис" — стінок шапки, які виступали над заглибленим дном. При цьому верхня частина крисатки була значно ширшою за нижню. Такі шапки шилися зі смушку, а дно часто виготовляли з синього солдатського сукна.

Влітку чоловіки покривали голову солом'яними брилями. їх плели різними способами: рівною широкою стрічкою, в зубчики і луски, косичкою тощо.
Найпоширенішим видом жіночих прикрас були коралі — "справжні" та штучні. До коралів відносили також "локшину" або "колюче" намисто, яке складалося з маленьких вузьких коралових трубочок. Крім коралів, носили також різнокольорове скляне намисто: біле, блакитне, зелене, жовте, червоне, бурякове, вишневе. Срібні та золоті монети (дукачі, або личмани) одягали разом з намистом. Дукачі дарували молодій на весіллі. У весільний асортимент прикрас входив також намисток
— намисто з сімнадцяти разків скляних дутих бус рожевого, зеленого і срібного кольорів та порцелянових бус блакитного і жовтого кольорів. Застібувалось таке кольє на ґудзик та петлю з нитки.

Вважалося гріхом, якщо жінка віком до тридцяти років не носила сережки. Тому вже з другого року життя маленьким дівчаткам проколювали вуха і надягали мідні сережки. Дівчата та молодиці носили переважно срібні, рідше золоті сережки різної форми: "п'явочки" — у вигляді кільця, "уточки", "метелики" — у вигляді качечки і метелика, "маківки" — у вигляді квітки з блакитним або червоним камінцем посередині. До таких сережок привішувались підвіски — "бовти" або "теліпони". Жінки й дівчата в якості прикрас носили мідні та срібні персні з "вічком" (скляною вставкою).

Обов'язковою жіночою прикрасою були нагрудні хрести. Вони були чотириконечними з ажурними завитками, переважно мідними, позолоченими і мали вставки червоного та зеленого гранчастого скла. 

Пояси були як плетені, так і ткані ("крайки узорчаті", "крайки гарусні"), переважно червоного кольору, з великими різнокольоровими помпонами ("з очками") або різнокольоровими вовняними китицями.
Найбільш поширеними були червоні та зелені пояси з поздовжніми смугами, різноманітними за шириною і кольором. "Крайки узорчаті" мали переважно геометризований рослинний орнамент.

На Полтавщині носили двоколірні та одноколірні чоботи. Двоколірні чоботи називалися "чорнобривцями" і мали чорний передок та жовту халяву, а одноколірні могли бути зеленими ("зеленинці"), червоними ("червонинці"), жовтими ("жовтинці").

Жіночі чобітки зберегли старовинні невисокі халяви і дещо загнуті загострені передки. Святкові чоботи ("сап'янці") виготовляли з червоного, жовтого, рідше зеленого сап'яну. Звичайні жіночі чорні чоботи відрізнялися від чоловічих більшою кількістю прикрас. На Полтавщині сап'янці з м'якими халявками не оздоблювали. 

Традиційний полтавський жіночий костюм

Полтавська вишивка

 

Юпка з перчиками

жінка - в країнському національному одязі, черевички

Вишивка

Полтавська жінка із шушоном

 

жіночі намиста

жіноча сорочка вишиванка

 

Полтавстка стрічка

 

Історичний розвиток Полтавщини

Міщани й заможні селяни Полтавщини носили рантові чоботи, для яких характерні дві підошви й зрізані носики.
Як і чоботи, черевики часто виготовляли зі шкіри контрастних кольорів, а верхи халявок фігурно вирізували. Дівчата носили черевики з чорної шкіри на високих підборах ("корках"); халяви були облямовані червоним сап'яном. Шнурували їх червоними або зеленими стрічками, а панчохи до них пасували сині.

Малозаселені простори на південно-східній околиці Русі були остаточно одержавлені за Володимира Святославича. Тут споруджують ряд фортець, серед яких Переяслав. 1054 р. місто стає центром князівства, володарі якого до початку XII ст. відігравали видатну роль у політичному житті країни.

У 1239 р. монгольська навала знищила Переяславське князівство, землі якого перейшли під контроль Золотої Орди. З 1362 р. майбутня Полтавщина у складі Київського удільного князівства входить до Литовсько-Руської держави. Набіги кримських татар, що розпочалися наприкінці XV ст., повністю спустошили ці землі, і лише через століття починається їх нове заселення, засновуються міста (як правило, на місці городищ), серед них Полтава. З початком Визвольної війни тут формуються Полтавський, Переяславський, Миргородський, Прилуцький, Кропивенський (пізніше — ще й Лубенський та Гадяцький) козацькі полки, які входять до складу Гетьманщини. Після ліквідації козацької автономії і нетривалого функціонування намісництв Російською імперією утворюється Малоросійська губернія, яку незабаром ділять на Чернігівську та Полтавську.

Полтавський етнографічний регіон охоплює майже всю сучасну Полтавську область (за винятком придніпровських районів, які відносяться до Лівобережного Середнього Подніпров'я), а також східні райони Київської області (Яготинський і Згурівський), південні райони Чернігівської області (Талалаївський, Срібнянський, Варвинський, Прилуцький, Ічнянський, південні частини Ніжинського та Носівського районів) та південно-західні райони Сумської області (Роменський, Липоводолинський, Недригайлівський, Лебединський та Охтирський). На півночі Полтавщина межує з Чернігівським та Новгород-Сіверським Поліссям, на південному сході зі Слобожанщиною, на півдні з Нижнім Подніпров'ям і на сході з Середнім Подніпров'ям.

______________________________
Галичина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.34-45
Опілля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.47 - 53
Поділля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 55 -73
Середнє Подніпров'я // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 75 - 89
Полтавщина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.С.91 - 105
Слобожанщина // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.  С. 106 -114
Степ // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 117 - 131

Мітки до сторінки: вишиванка, одяг

Ім'я:*
E-Mail:
Коментар:
Схожі новини:
Українські рингтони Українські футбольні команди
Чат для козаків:
  • Полужирний
  • Похилий
  • Підкреслений
  • Закреслений
  • |
  • Смайли
  • Силка
  • Зображення
  • Вставка відео
  • Цвет текста
  • Цитата

    Останні повідомлення на форумі

    ФорумТемаАвторВідповіло
    Історія України » Україна Кам’янець-Подільський - місто петля! admin 0 (1969)
    Україна » Спорт в Україні Вихід Усика під пісню Скрябіна admin 0 (3068)
    Україна » Вибори та політика Скандал. Офшори української еліти! admin 0 (6796)
    Україна » Українська культура Мовна мапа України admin 0 (6027)
    Україна » Вибори та політика Українці на яких насрали наші політики! admin 0 (6067)

    Війна на сході України. Фото.4 червня 2016 року один з кращих вітчизняних фотографів Дмитро Юрійович Муравський, офіцер департаменту преси Міноборони, відзначав свій день народження оригінальним чином - працював в селищі Широкино під Маріуполем, яке знаходиться на самій передовій. Селище утримують вояки батальйону морської піхоти.

    Війна на сході України. Фото.
    Українське радіо Телеканали онлайн Українські інформери Стартова сторінка Анекдоти Тости та привітання мапи України Український гороскоп Антисуржик Український інтернет магазин Джерела з історії України Історія УПА