Україна » Традиції та звичаї » Звичаї та обряди
Різдво у слов'ян

Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві.

Таким Богом наших предків і теперішніх рідновірів є Сварог.

Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, – се бо маємо їх во істину.

І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (Велесова Книга, дошка 15-А). Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими пращурами.

Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи – найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують наші українські космогонічні колядки.

    Тож різдво святкували задовго до християнства!. Стародавній дохристиянський календар наших далеких предків – слов'ян-язичників був зорієнтований, за оцінками більшості дослідників, на річний цикл сонця, віхами для якого слугували дні сонцестояння (сонцевороту) і рівнодення. Найголовніші свята припадали на зимовий і літній сонцевороти, які виражалися, відповідно, у найкоротших і найдовших днях. Зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів. За цим зимовим циклом у слов'ян традиційно закріпилися дві народні назви, які в деяких подекуди співіснують: “Святки”, яка переважає на сході східнослов'янського ареалу, та “Коляди, Колядки, чи Коляда”, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки.

   Чужинська-християнська церква докладала багато зусиль, аби позбутися «рідних» обрядів, і приурочила до цих днів святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. І лише в V столітті Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами – григоріанським та юліанським. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква – 25 грудня за новим стилем. "

І справді: хто ще може забезпечити наростання світлового дня, вкорочене, пущене назад злісним богом підземного світу - Карачун? Тільки той, хто наділений відповідними повноваженнями. І ім'я Коляди зовсім не випадково. Адже здавна сонячний диск, якому поклонялися слов'яни, називався Коло (як тут не згадати, що скіфський цар Колоксай був сонячним царем, і билинний князь Володимир звався Красним Сонечком).

Наші далекі предки вважали, що народжуються в ніч з 24 на 25 грудня Сонце - це дитинча, якого краде відьма і перетворює на вовченя (тому й обряди колядскіе належало починати вовчим виттям, який видавав не аби хто, а шанований чарівник).

І лише коли по весні знімуть з Коляди звірячу шкуру і спалять її на вогні, він постане у всій своїй величі і красі. В очікуванні цієї години був звичай відправляти «Сонце» (тобто його зображення) на санях в південну сторону або ж укочувати палаюче колесо в гору, неодмінно при цьому примовляючи: «В гору котися, з весною вернися».

Глибоким змістом був виконаний і обряд колядування. На перший погляд, це лише веселі ігрища, в яких ряджена молодь ходила по домівках односельців, збираючи всілякі частування. Але насправді в цьому дійстві відбувався серйозний обмін, взаємне дарування: старше покоління ділилося з юним накопиченим матеріальним достатком, а то передавало йому молоду силу духу.

На Коляду гадали, використовуючи воду, сніг і лід. Дівчата, наприклад, ходили вночі до колодязя і дивилися в нього, намагаючись дізнатися майбутню долю. А потім приносили звідти воду в ковшику і плескали на дев'ятий вінець будинку: вважалося, що, коли потрапиш, то в новому році вийдеш заміж. Крім того, перекидали чобіток через комору: якщо він перелітав, то не сумнівалися в швидке заміжжя.

З плином часу багато чого забувається і, як не парадоксально, навіть те, що пов'язано з його управителем - Колядою.

А добре б пам'ятати!