» » » Коротка історія УПА

Коротка історія УПА


Після поразки визвольних змагань у 1918-1920 рр, українські збройні сили припинили своє існування, але військовики - українці не відкинули ідею збройної боротьби за власну державу. Вояки армії Української Народної Республіки, інтерновані у Польщі, у складі відділів під назвою «Українська Повстанча Армія», вирушили у похід на територію радянської України, щоб підняти там повстання проти більшовицького режиму. 3)9 вояків та старшин - учасників походу було розстріляно більшовиками під с. Базар па Житомирщині.

Через кілька днів після трагедії під Базаром на Полині в Овруцькому повіті, який був під більшовицькою окупацією, створюється Волинська Повстанча Армія ( зокрема в с. Дідьковичі цього ж повіту). Не дивлячись на те, що й цей збройний виступ українських патріотів у 1921- 1922рр. зазнав поразки і майже всі його учасники загинули, але боротьба продовжувалась.

У 1920 р. на західно-українських землях, які відійшли до Польщі, було створено нелегальну Українську Військову Організацію (УВО) під керівництвом полковника Є.Коновальця. УВО готувала нові бойові кадри та у підпіллі продовжувала боротьбу проти окупантів. Лапки організації активно діяли по всій Західній Україні. У 1929 р. УВО перетворюється у військово-політичну партію під назвою Організація Українських Націоналістів (ОУН) під керівництвом того ж Є.Коновальця. Центром цієї організації стала Прага. ОУН посилила акти терору та саботажу проти польської окупаційної влади у Галичині та на Волині.

Під впливом жахливих подій у Центральній та Східній Україні 1930-х рр., зокрема організованого більшовицькою партією голодомору, стався ідейний переворот у свідомості українського суспільства на Волині, Поліссі, Холмщині і Підляшші. У 1932 р. під впливом колишніх вояків армії УНР на рівненському Поліссі було засновано революційну підпільну організацію «Українське Національне Відродження, керовану Т.Боровцем, уродженцем с. Бистричі на Березпівщині. її метою була загально-просвітня акція серед населення, активна боротьба проти комуністичної партії та польської реакції, підготовка молоді у мілітарному дусі тощо.

З початком Другої Світової війни та з приходом па західно-українські землі Червоної армії (ЧА) у 1939 р. легальні українські політичні партії та об'єднання самоліквідувалися. Продовжувала діяти лише ОУН.

Вже у перші дні більшовицької окупації розпочалися масові арешти української інтелігенції, робітників та селян - «ворогів народу». У 1939-11 рр. із Західної України було вивезено більше як 1,5 мільйона чоловік. Багато українських патріотів рятувалося втечею на окуповану німцями територію Холмщини, Підляшшя, Грубешівщини. Зрозуміло, що в таких умовах населення західно-українських земель почало різко негативно ставитись до червоних «визволителів». Назрівав збройний спротив.

1 серпня 1940р., використовуючи канали УПВ, для організації збройної підпільної сили «Поліська Січ» радянсько-німецький кордон перейшов Т.Боровець. Перший її постій знаходився у м.Олевську Житомирської області. Основним завданням УПА «Поліська Січ» було утримання громадського порядку та очищення від залишків Червоної армії території у трикутнику Коростень- Пінськ-Мозир. Адже багнисто-лісові терени Полісся німецька армія обійшла, і вже коли Київ та Смоленськ були зайняті нею, то в Пінську, Мозирі, Сарнах та Коростені в укріпленнях «лінії Сталіна», спорудженої у передвоєнні роки вздовж радянсько-польського кордону, знаходилися значна кількість чекістів та солдатів ЧА. Вони Жорстоко тероризували українське та білоруське населення за «зраду». Проте, до листопада 1941 р. Поліська улоговина була повністю очищена на від залишків більшовицьких військ. У цій акції, крім вояків «Поліської Січі», брали участь члени « Білоруської Самооборони».

Другий постій штабу «Поліської Січі», перейменованої з грудня 1941 р. на Українську Повстанчу Армію, перебував у Людвиполі (нині с.Соснове Березнівського р-ну). З 20.07.1943 р. це військове формування виступало під назвою Українська народна революційна армія».

У роки Другої Світової війни діяли також й інші українські військові формування: Фронт Української Революції командира Яворенка, військові відділи ОУП А.Мельника та ОУП С.Бандери, Українська Народна Самооборона (у Галичині).

Перші відділи УПА було організовано С.Качинським - «Остапом», військовим референтом Крайового Проводу ОУП (б) у жовтні 1942 р. на Костопільщині. Перший бій з гітлерівцями провів відділ під командування Г. Перегійняка - «Довбешки ». «Коробки» 7 лютого 1943 за смт. Володимерець. Потім були бої з німцями біля Висоцька (22 лютого 1943р.), У якому загинув «Коробка», і бій за склад зброї в Оржеві під Рівним, який був останнім для Остапа  (11 березня 1943 р.). У лютому 1943 р., крім вказаних відділів, на території Волині та Полісся діють нові сотні. У березні 1943 р. до УПА переходить багато станиць української допоміжної поліції, через що згадані сотні перетворюються на курені. Утворюються й нові сотні та курені, які входять до складу УПА-Північ, головним командиром якої стає Д.Клячківський («Клим Савур»).

У березні-квітні 1943 р. у сі Антонівцях Кременецького повіту було також організовано загін командира «Хрона» (М.Педведського), підпорядкований ОУП полковника А.Мельника. Кадри цього формування рекрутувалися з Кременецького та Дубнівського повітів. Початковою акцією відділу було звільнення в'язнів з тюрми м. Дубно, а перший бій з німецькою жандармерією відбувся в Білогородському лісі.

Існувало ще кілька мельниківських загонів: один - на Чернігівщині, інший - у південній Кремепеччині (командира «Блакитного»), на Володимирщині - відділ поручника «Білого», а на Рівненщині - загін поручника О.Яценюка - «Волинця».

У другій половині 1943 р. на Волинь стали прибувати більшовицькі партизанські формування під командуванням Ковпака, Федорова, Бегми, Сабурова та ін. Активізували свою діяльність і прорадянські польські партизанські формування під командуванням Сатановського, Кумицького, Собесяка, пролондонська Армія Крайова.

Особливо важким для УПА видалося літо 1943 р.. коли їй доводилося вести нерівні бої з німцями і з перерахованими вище більшовицькими формуваннями. У цих, здавалося б протилежних за своїми поглядами, збройних формувань мета була єдина - розгромити загони УПА.

У червні-вересні 1943 р. під командуванням генерала німецької поліції фон дем Баха (Б.Залевського) для знищення УПА було проведено операцію, в якій брало участь близько 10 тис. німецьких та польських поліцаїв і жандармів. Однак, вона не дала бажаних результатів незважаючи па те, що були задіяні бронетехніка та літаки. УПА виходила з важких боїв переможницею: моральний дух Ті вояків був на значно вищому рівні, до того .не велику допомогу українські вояки отримували від місцевого населення.

Велике значення для розгортання антибільшовицького та антигітлерівського руху мала Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії, яка відбулася 20-21 листопада 1943 р. у с.Будераж Здолбунівського р-ну на віддалі 50 км. від столиці рейхскомісаріату «Україна» - м. Рівного. Виконуючи її рішення, загоїш УПА у 1943-1944 рр. розширили свою бойову діяльність і поза межі Волині. Так, у червні 1943 р. під назвою Українська Народна Самооборона перші загони почали утворюватись у Галичині та в Карпатах. Влітку того ж року один з відділів УПА з Волині вирушив у рейд на північно-східні українські землі, де провів кілька боїв з німцями та радянськими партизанами.

Навесні 1944 р. відбулися перші великі збройні сутички УПА з військами ПКВД, наприклад, неподалік с.Гурби тодішньго Мізоцького р-ну на Рівненщині. Па початку 1946 р. для ліквідації повстанчого руху в західні області України було перекинуто регулярні частини радянської армії, прикордонні та внутрішні війська, посилені загонами МДБ з танками, артилерією та авіацією (за офіційними даними - 585 тис. чоловік). За шість місяців відбулося понад 1,5 тис. боїв, у яких втрати УПА склали 5000 вояків, а радянських військ - 15000.

Більшовицьким карателям не вдалося розгромити формування УПА. Вона продовжувала нерівну боротьбу, але після загибелі 5 березня 1950 р. Головнокомандувача ген.-хор. Р.Шухевича УПА як єдина військова формація припинила своє існування. Проте, окремі боївки, що продовжували зберігати боєздатність, і надалі вели обметені бойові дії і були ліквідовані лише наприкінці 1950-х років.

Колишні вояки УПА, перебуваючи у більшовицькому засланні в Сибіру, або проживаючи у зарубіжних країнах (Канаді, СІП А, Німеччині, Великобританії та ін.) ніколи не забували присяги, яку давали при вступі в українські збройні сили в 40-50-х роках. Вони робили все можливе, щоб прискорити здійснення заповітної мрії нашого українського народу - здобути Україні незалежність - і ця мрія збувається в наші дні.

Честь і хвала їм, патріотам України!

 

Гурій Бухало, и.о. Професора кафедри українознавства Рівненського інституту слов'янознавства, кандидат історичних наук.

 

Схожі сторінки:

  • Створення Української Повстанської Армії
  • Українська Повстанська Армія на Закерзонні. Рейди УПА.
  • Фотоархів УПА №2
  • Ростислав Волошин
  • Дмитро Клячківський
  • Додати коментар

    Заборонено використовувати ненормативну лексику, образа інших користувачів даного сайту, активні посилання на сторонні сайти, реклама в коментарях.

    Мапа діяльності УПА
    Останні зміни:
    25 грудня Малюнки схронів УПА

    15 жовтня Пряжки воїнів УПА. (частина 2)

    15 жовтня Українські відзнаки 2 Світової війни

    Фотоархів
    Ранги УПА
    Провідники УПА:
    Голова Проводу
    ОУН
    (1941-1959рр.)
    Степан Бандера
    Президент Української
    Головної Визольної
    Ради (1944)
    Кирило Осьмак
    Головний командир
    УПА (1942-1945)
    Дмитро Грицай
    Головний командир
    УПА (1943-1950)
    Роман Шухевич
    Головний командир
    УПА (1950-1954)
    Василь Кук
    Шеф Головного
    Військового Штабу
    (1943, 1946-1949)
    Олекса Гасин
    Командир Групи
    Упа-"Захід" (1943)
    Василь Сидор
    Перший Командир
    Групи УПА-"Північ"
    (1944-1945)
    Дмитро Клячківський
    Командир Групи
    Упа-"Південь"
    (1943-1944)
    Омелян Грабець
    Політичний керівник УПА
    Йосип Позичанюк
    Командир Запілля
    (1943-1944)
    Ростислав Волошин
    Голова українського
    Червоного хреста
    (1943-1947)
    Катерина Зарицька
    Наша група у ВК:
    Наша група у Фейсбуці:
    [available=showfull][/available]