» » » Катерина Зарицька

Катерина Зарицька


Катерина Зарицька (3 листопада 1914, Коломия — 29 серпня 1986) - визначний політичний та громадський діяч, вміла розвідниця, зв’язкова головного провідника українських земель Романа Шухевича.  

 

К.Зарицька – з родини українських інтелігентів, що походили з давніх священицьких родин. Греко – католицькі священики не лише проповідували Боже слово, вони провадили громадсько-просвітницьку роботу українською мовою. В кінці ХІХ ст. українське галицьке суспільство поповнилося світською інтелігенцією, у переважній своїй більшості вихідцями із священицьких династій. Родина Зарицких належала саме до таких.

" data-top1="150" data-top2="20" data-margin="0" data-path="/templates/upa/js/" data-image="http://kampot.org.ua/uploads/posts/2011-06/1307790566_zarucka.jpg">

Тризуб Катерина Зарицька (3 листопада 1914, Коломия — 29 серпня 1986) - визначний політичний та громадський діяч, вміла розвідниця, зв’язкова головного провідника українських земель Романа Шухевича.  

 

К.Зарицька – з родини українських інтелігентів, що походили з давніх священицьких родин. Греко – католицькі священики не лише проповідували Боже слово, вони провадили громадсько-просвітницьку роботу українською мовою. В кінці ХІХ ст. українське галицьке суспільство поповнилося світською інтелігенцією, у переважній своїй більшості вихідцями із священицьких династій. Родина Зарицких належала саме до таких.

Дівчина народилася 3-го листопада 1914 р. в родині професора математики Мирона Зарицького та Володимири з дому Зофійовських у м. Коломия Івано-Франківської області (тоді Станіславської). Саме її народження збіглося з початком Першої світової війни, тому ще до народження, вона відчувала неспокій, страх, тривогу, пережиті матір’ю. Навчалася Катря у Тернопільській українській державній гімназії, а згодом, коли сім’я у 1925 р. переїхала до Львова, продовжила студії у приватній жіночій гімназії СС Василіанок, яку утримувала українська громада у Львові при сприянні митрополита А.Шептицького. 24-го травня 1932 р. успішно склала іспит і вступила до Львівської Політехніки, на відділ земельної і водної інженерії, спеціальність мірництво. Ще ученицею записалася до 2-го пластового куреня ім. Марти Борецької, до гуртка "Пчілки".

Скаутська організація “Пласт” була покликана виховувати молоде покоління у дусі патріотизму і любові до своєї батьківщини. "Пласт у нашій гімназії був організацією, що поруч педагогів була сильною виховною силою, вчила дисципліні, витривалості і товариськості, довіреної мовчанки, і виповняла любов до України, включно до самопожертви".

Катерина ЗарицькаСлід зазначити, що на той час вона була найдієвішою молодіжною організацією на західноукраїнських землях. Старше покоління пластунів відзначилося у підрозділах Українських Січових Стрільців (УСС) та Української Галицької Армії (УГА). Зв'язковою другого пластового куреня, до якого належала і Катерина Зарицка, була Олена Степанів-Дашкевич – хорунжа УСС, професор історії і географії гімназії СС Василіанок. Вона залишила в пам'яті своїх вихованок прекрасні спогади і як педагог, і як людина, і як духовний наставник.

 

Поза “Пластом” Катря активно займалася спортом. У той час її можна було бачити разом із спортивними гуртками гімназії СС Василіанок на площі Сокола Батька, де вона виконувала різні гімнастичні вправи і брала участь у спортивних змаганнях: кидала ядра, диски, бігала, стрибала, намагаючись завжди бути підтягнутою і фізично розвиненою, мовби відчуваючи, що все це їй знадобиться пізніше.

І оточення, і атмосфера гімназії формували в юної дівчини почуття національної гідності, прагнення здобути незалежність для своєї держави, бажання і готовність віддати всю себе на службу рідному народові. Вроджений розум, організаторський хист, життєва енергія, досконалі фізичні дані, помножені на незламну волю, наполегливість і постійну працю, дозволили Катрі згодом стати визнаним лідером.

Навчаючись у гімназії, вона стає членом "Юнацтва" - підпільної молодіжної організації, що була в підпорядкуванні ОУН і об'єднувала молодь віком від 15 до 18 років. Кадри до "Юнацтва" вишукувалися серед учнів гімназії, бо саме вони були тим молодим поколінням, на долю якого випав період поразки і втрати державності. В класі була одна, зрідка дві п’ятірки. Сходини часто відбувалися на лавці у парку. Поза сходинами дозволялося говорити “не з ким можна, а з ким треба”, звертатися один до одного лише на «псевдо». Обговорювали нелегальну літературу, вивчали історію України, вели дискусії на політичні теми, вчилися працювати в умовах конспірації – передавати зашифровану інформацію, знайомилися з військовою справою. Усе робилося для того, щоб якнайкраще підготувати молодь до майбутньої боротьби.

Катерина Зарицька, 1978р.

Катерина Зарицька, Надія Світлична, Одарка Гусяк лютий 1978 р.Б.  

 

У 1931 – 1932 рр. було організовано дівочу бойово-розвідувальну п’ятірку на чолі з Марією Кос, що була в підпорядкуванні Крайової Екзекутиви (КЕ) ОУН. До її складу входила і К.Зарицка. Діяльність дівочої розвідки була широко висвітлена під час Варшавського, а згодом Львівського судових процесів. Арештовано було Зарицьку 8-го листопада 1934 р. в домі її батьків у зв’язку із вбивством міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава П?єрацького. Ця сенсаційна подія облетіла шпальти не лише польських газет, але широко обговорювалася світовою громадськістю. Процеси Варшавський і Львівський стали важливою історичною подією для України, адже майже всі підсудні згаданих судів використали своє становище для того, щоб на повний голос заявити, що вони українці, тобто належать до окремої нації, яка має свої звичаї і традиції і свою окрему історію, що часами переплітається з історією Польщі.

Причетність К.Зарицької до вбивства Б.П'єрацького не викликала сумнівів у польських суддів. На основі польських архівних документів можна зробити висновок, що вона добре була поінформована про діяльність ОУН і її головні завдання, і брала безпосередню участь у виконанні деяких доручень.

В ході слідства було доведено, що К.Зарицька була причетна до вбивства Я.Бачинського, донощика польській владі, а також до замахів на підкомісара львівської тюрми Бригідки В.Коссодубзьського, на друкарню "Праця" у Львові: особисто заклала бомбу з наказу Організації, бо редакція публікувала провокаційні статті проти ОУН, допомогла вбивці міністра Другої Речі Посполитої Грицеві Мацейкові уникнути арешту.

Завдяки старанням адвоката доктора Олександра Павенського її засудили в сумі до чотирьох з половиною років. Відбуваючи своє покарання у Станіславській в'язниці, Катря зустріла товариша своїх дитячих років Михайла Сороку, який у майбутньому став її чоловіком. Та їхнє подружнє життя виявилося дуже коротким. 22 березня 1940 р. обох було заарештовано відділом НКВД як прихильників ідеології націоналізму. Михайла відправили до Сибір, а Катерину, що очікувала дитину, залишили у Львові. І з цього часу їхні життєві шляхи розійшлися на віки.

Катерина Зарицька з сином Богданом

Катерина Зарицька з сином Богданом

 

Подальша громадська діяльність К.Зарицької тісно пов'язана з ОУН. Уникнувши відправлення до Сибіру, їй чудом вдалося вирватися з більшовицької тюрми на початку радянсько-німецької війни. Згодом була залучена до політичного життя Львова. Спочатку працювала в легальному українському товаристві "Січ", незабаром, за дорученням Дарії Ребет, відновила зв'язок із керівником Галицького Крайового проводу ОУН "Юнацтво" "Моряком", і вже ним була призначена керівником курсів інструкторів-пропагандистів жіночої та юнацької мереж у м. Львові.

З протоколів допиту К.Зарицької відомо, що суть її роботи зводилась до вивчення історії України в націоналістичному дусі та програмних засад ОУН. На сходинах детально обговорювали й аналізували історичні події, робили відповідні висновки, утверджували свою політичну думку, визначали позитиви й негативи українського політичного життя. Здобуті знання і досвід мали допомогти майбутнім пропагандистам в їхній головній роботі. Окрім теоретичних знань, вони мали навчитися майстерно роз’яснювати сучасну суспільно-політичну ситуацію в порівнянні з минулим історичним досвідом, доступно, на життєвих прикладах, змальовувати цілі і завдання ОУН, будити в масах невдоволення політикою окупантів.

Заняття проводилися періодично, але поширювалися зі швидкістю блискавки. Незабаром жіночі та юнацькі мережі ОУН, крім Львівської, були організовані в інших областях західноукраїнського регіону. З 1942 р. Зарицка-“Орися” працювала інструктором крайового проводу ”Юнацтва” і жіночої мережі. Вона організовувала практичні заняття з інструкторами обласних організацій Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької і, звичайно ж, Львівської областей.

Наразі більш детальної інформації про її роботу як інструктора-пропагандиста серед жінок та юнацтва на західноукраїнських землях у період німецької окупації немає. Залишилися схематичні спогади товаришок, побратимів по її роботі в Крайовому проводі молодіжної і жіночої мережі. Відомо, що поза пропагандистськими заняттями, вона розповсюджувала листівки, націоналістичну, а отже, нелегальну літературу. Виконувала функції зв’язкової між керівним складом Галицького крайового проводу.

Катерина Зарицька та Михайло Сорока

Катерина Зарицька та Михайло Сорока, картина Володимира Євтушевського  

 

На початку листопада 1943 р. К.Зарицьку введено до складу Галицького Крайового проводу ОУН і призначено референтом ОУН-УЧХ (Українського Червоного Хреста). Потреба в такій організації стала необхідною після утворення Української Повстанської Армії. Організовуючи УЧХ, Катря створила крайовий провід цієї організації, що мав свою структуру і систему розгалужень. До цього часу існували окремі санітарні пункти в селах, але не було централізації і завершеної організації. Більш чіткої роботи санітарної служби вимагало важке становище УПА. Адже не було поділу на фронт і підпілля, а загроза загинути кожної хвилини була для всіх однакова. Лікар чи санітар при відділі УПА брав участь у боях з автоматом в руках, як і інший вояк. Тим, що були в санітарних пунктах, завжди загрожувала небезпека, що їх викриють, і в такому випадку можливостей вийти з оточення майже не було. Тому так важливо було налагодити чітку систему розподілу обов'язків в системі Червоного Хреста. Це, в першу чергу, і вдалося зробити Катерина Зарицькій. Структура УЧХ була побудована за територіальним принципом, кожна провідниця УЧХ була одночасно провідницею жіночої сітки ОУН і входила до складу проводу певного рівня: району, округи, області чи краю.

УЧХ, організований Катрею, складався з чотирьох головних відділів. Перший, медично-санітарний, займався організацією невеличких лікарень, бункерів, перев'язувальних пунктів, забезпечував медичним персоналом, опікувався пораненими і хворими. Другий, фармацевтичний, займався заготівлею медичних препаратів, шляхом закупки або наскоків на військові аптеки і розподілом цих ліків по лікарнях і медичних пунктах. Цей відділ займався ще й виготовленням ліків з різного зілля, яке збирали жінки й діти. Третій, суспільної опіки, займався опікою над родинами членів ОУН, УПА, заарештованих чи засуджених, і над дітьми-сиротами. Четвертий відділ, господарський, організовував вишколи медиків, переважно лікарів, бо їх катастрофічно невистачало. На місцях лікарі вже самостійно проводили вишколи санітарок чи медсестер, яких пізніше розподіляли по окремих відділах УПА. За активну роботу по організації УЧХ Президія Української Головної Визвольної Ради нагородила К.Зарицьку Срібним хрестом заслуги.

У березні 1945 р. Проводом ОУН в Бережанському районі Тернопільської області було організовано курси пропагандистів. Ними керував член Проводу ОУН Яків Бусел. Їх перейшла і К.Зарицька, а по закінченню була направлена у підпорядкування головного провідника українських земель Романа Шухевича. Від того часу Катерина (псевдонімом "Монета") стає безпосередньою зв’язковою Шухевича. За його дорученням вона виконувала особливо важливі завдання зв'язку і контактування між членами Проводу, контролювала виконання доручень Шухевича, організовувала криївки, слідкувала за надходженням пошти, брала участь у вирішенні важливих питань на крайовому рівні. Слід відзначити, що діяльність К.Зарицкої як довіреної особи генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича в 1945-1947 роках вимагає детального дослідження. На основі документів архіву Служби Безпеки України, відомо, що Р. Шухевич створив підреферентуру зв’язкових, які підпорядкувалися лише йому особисто. Крім К. Зарицкої, туди входили Галина Дидик – “Анна”, Дарія Гусяк – “Нуся Чорна”, Марта Пашківська – “Мартуня”, Ільків Ольга – “Роксоляна”.

Перше завдання К.Зарицкої в новій ролі полягало в організації надійного “схрону” (бункера) для Р. Шухевича. Вимоги до організації схрону зводилися, в першу чергу, до його абсолютної безпечності, по друге, – у близькому розміщенні до лісового масиву, щоб в разі небезпеки, можна заховатися в лісі, по третє, – криївка мала знаходитися недалеко від інших членів Проводу.

Таку хату було підібрано в селі Заболотівка, Чортківського району Тернопільської області. В будинку селянки Рузі “Монета” організувала схрон на 8 осіб, куди незабаром (орієнтовно на початку квітня 1945р) прибув Р.Шухевич та Яків Бусел зі своєю охороною. Ця криївка була ліквідована в липні 1945, коли в місті Бережанах було заарештовано “Марусю” – зв’язкову Р.Шухевича. На початку літа 1945 р. К.Зарицька отримала завдання Р.Шухевича – зв’язатися з “Тарасом” та доручити йому підготувати документ, в якому висвітлити відношення ОУН до питання переходу греко-католицької церкви у православ’я та роздобути фальшиві документи для подальшої легалізації в УРСР. На наступній зустрічі, у лісі біля села Підвинне Рогатинського району Станіславської області пізньої осені 1945 р. “Монета” прозвітувала Р. Шухевичу про виконані завдання.

Фальшиві документи переселенців з Польщі вона використала для організації підпільної хати у селі Княгиничі Букачівського району Станіславської області в десяти кілометрах від міста Ходорова. Василь Кук у статті “Штаб квартири Головного Командира УПА” приписує Олі Ільків організацію цієї підпільної хати. Ольга займалася безпосередньо її облаштуванням, а головним організатором була “Монета”. На допиті від 15 березня 1948 р., який тривав з 23:00 до 6:00 К.Зарицька розповіла про механізм підготовки хати в селі Княгиничі. Готуючи фіктивні документи для легалізації, “Монета” проживала у селі Грабовець, поблизу Стрия. Через “Бистру” – Козак Ірину – зв’язалася з Ільків Ольгою, яка, в очікуванні дитини, теж шукала шляхи до легалізації. “Монета” залучила О. Ільків до реалізації плану: під виглядом переселенки з Польщі оселитися легально в одному з містечок Галичини. Ольга запропонувала підключити свою матір для більшої правдивості їхньої легенди. У жовтні 1946 р. таку хату було знайдено в колишньому єврейському поселенні. Голова сільської ради після перевірки їхніх документів надав будинок, що в минулому належав пошті. В листопаді 1946 р. сім’я Киляр з “двоюрідною” сестрою Вирюк Марією Йосипівною оселились у селі Княгиничі у відремонтованому будинку, в підвалі якого знаходився схрон довжиною 1,5 м, шириною і висотою 1м для “великого провідника Василя” – Р.Шухевича. На початку зими 1946 р. туди прибув Р.Шухевич зі своєю охороною (“Левком” і “Влодком”). Майже безвиїздно він перебував у Княгиничах до кінця квітня 1947 р., а протягом літа час від часу її відвідував. Остаточно підпільну хату довелося залишити 21 вересня 1947 р. у зв’язку з арештом “Мані”.

В зимовий період К.Зарицькій було доручено вести пропагандистську роботу серед населення західноукраїнських земель, розтлумачувати основні засади і положення ОУН, пояснювати головну мету радянської влади, що прагнула різними методами перетворити територію України в сировинний придаток “країни рад”.

Їй доручили писати пропагандистські брошури з метою широкого розповсюдження серед населення. З архівної справи К.Зарицької видно, що це завдання вона виконала. Під псевдонімами "У. Кужіль", "Процесор Кужіль" вона написала кілька брошур і статей, зокрема: "Про діалектичний матеріалізм", "Про бойкоти виборів до Верховної Ради УРСР", "Про національне питання", "Конституція УРСР – фікція", "Розвиток російської держави". Ці роботи зберігаються в архіві СБУ і широкому загалу невідомі, лише її стаття "Науковість діалектичного матеріалізму" надрукована в 24-му томі "Літопису УПА". Ці аналітичні роботи Зарицької, віддзеркалюють її погляди на становище України цього періоду.

Громадсько-політична діяльність К.Зарицької була припинена 21 вересня 1947 р., коли її було заарештовано на залізничній станції у місті Ходорові. Спробувала вжити отруту, але її врятували.

Подальша її доля була пов'язана виключно зі слідством, в'язницями, камерою-одиночкою, а пізніше – концтабором у Мордовії. Спочатку відбувала термін у Верхньо-уральській тюрмі Челябінської області, згодом її переведено до Володимирської тюрми у Володимирській області СРСР і горезвісної своїм жорстоким режимом. У 1961 р. було прийнято новий кримінальний кодекс, за яким 25-річний термін ув'язнення скасовувався, особливо щодо жінок. Але для Зарицької і ще двох її товаришок Галини Дидик і Дарії Гусяк спеціальним указом було зроблено виняток. Через 22 роки тюремного життя, 3 квітня 1969 р. К.Зарицьку переведено до табору суворого режиму в Мордовській АРСР у селі Лісне (пізніше село Барашево).

Після звільнення К.Зарицька не отримала довгожданої волі. Не припинилися обмеження: діяла заборона жити у західних областях України, тривало постійне стеження, цькування. Поза тим, К. Зарицька знаходила в собі сили допомагати іншим, особливо політв'язням. Відшукувала кошти на перекази, посилки, бандеролі для тих, хто залишався за гратами. Незважаючи на енергію і життєрадісність, важкі переживання зламали її фізично. На 72-му році життя перестало битися серце Катерини Зарицької. Померла вона вранці 29 серпня 1986 р., а 30-го її поховали на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці. Проживши важке, сповнене боротьби життя, відбувши загалом 29 з половиною років польських і більшовицьких в'язниць, Катерина знайшла вічний спокій поряд із своїм чоловіком Михайлом Сорокою, тлінні останки якого вдалося перевезти з Мордовської АРСР у 1991 році.

Схожі сторінки:

  • Тартак - Сімка
  • Хорта - Пісні острова Волі
  • Омелян Грабець
  • Додати коментар

    Заборонено використовувати ненормативну лексику, образа інших користувачів даного сайту, активні посилання на сторонні сайти, реклама в коментарях.

    Мапа діяльності УПА
    Останні зміни:
    25 грудня Малюнки схронів УПА

    15 жовтня Пряжки воїнів УПА. (частина 2)

    15 жовтня Українські відзнаки 2 Світової війни

    Фотоархів
    Ранги УПА
    Провідники УПА:
    Голова Проводу
    ОУН
    (1941-1959рр.)
    Степан Бандера
    Президент Української
    Головної Визольної
    Ради (1944)
    Кирило Осьмак
    Головний командир
    УПА (1942-1945)
    Дмитро Грицай
    Головний командир
    УПА (1943-1950)
    Роман Шухевич
    Головний командир
    УПА (1950-1954)
    Василь Кук
    Шеф Головного
    Військового Штабу
    (1943, 1946-1949)
    Олекса Гасин
    Командир Групи
    Упа-"Захід" (1943)
    Василь Сидор
    Перший Командир
    Групи УПА-"Північ"
    (1944-1945)
    Дмитро Клячківський
    Командир Групи
    Упа-"Південь"
    (1943-1944)
    Омелян Грабець
    Політичний керівник УПА
    Йосип Позичанюк
    Командир Запілля
    (1943-1944)
    Ростислав Волошин
    Голова українського
    Червоного хреста
    (1943-1947)
    Катерина Зарицька
    Наша група у ВК:
    Наша група у Фейсбуці:
    [available=showfull][/available]