Українські шпалери На робочий стіл
 
➤ Якось в Америці
----

У бурхливі двадцяті роки, коли Америка веселилася під звуки джазу і кожен волоцюга мріяв стати мільйонером, в нетрях Нью-Йорка зустрілися декілька відчайдушних хлопців. Прибираючи з дороги конкурентів, безжально караючи зрадників і нахабно провертаючи хитромудрі афери, вони стали королями злочинного світу золотої ери "сухого закону". Вони присягнулися віддати життя один за одного, знаючи, що найголовніше для них - це дружба, борг і справедливість - не втопити в річках крові і бездонному океані грошей. Через багато років доля жорстоко обійшлася з легендарними гангстерами, змусивши їх виконати свою клятву. Це сталося якось в Америці.

За якими критеріями ви оцінюєте фільми? За що ви ставите картині, наприклад, максимальну оцінку: за цікавий і непередбачуваний сюжет, за правдоподібну гру акторів, за те, що у фільмі є про що подумати або щось подчерпнуть для себе? Загалом, кожен по своєму, і, в той же час, всі мають рацію, але я оцінюю твори (як би так сказати, щоб нікого не заплутати, і, знову ж, не виглядати снобом?) За рівнем мистецтва в кадрі. Його неможливо побачити, лише тонкий, незримий образ проявляється десь між кадрів кіноплівки (якщо говорити саме про кінематограф), мистецтво неможливо почути, тільки почувствовать- саме воно, після перегляду, приносить істинне, естетичне задоволення (звичайно лише тим, хто вміє його почувати, тим же хто на це не здатний залишається дивитися всякі «Вампірські засоси» і інший кіно- сміття).

Так ось, саме тут, в «Одного разу в Америці», рівень мистецтва просто зашкалівает- це просто неможливо описати, це треба бачити (і, знову ж таки, вміти бачити!). Буквально з перших кадрів зрозуміло, що режисер картини Серджіо Леоне- неквапливе оповідання, до майстерності відточені рухи камери, ну і звичайно фірмова музика Енніо Морріконе ... Серджіо Леоне, як і все в цьому фільмі, впорався на вищий бал, а адже перед ним стояла дуже складна задача-показати Америку в трьох тимчасових періодах (20-е, 30-е і 60-е роки минулого сторіччя) і, до того ж, у всі ці декорації занурити максимально цікавих персонажів (і на ролі, звичайно, треба було підібрати людей гідних) з різними характерами і своїми «кістяками в шафах».

Завантажити файл: Once.Upon.a.Time.in.America.1984.x264.BDRip-AVC.mkv.torrent [15.11 Kb] (Завантажило: 10)

Як будь шедевр, «Одного разу в Америці», про все одразу і ні про що окремо: дружба (і ще яка!), Зрада (дуже серйозне), любов (великая) - все це підкріплено відмінною музикою і дуже акуратно перенесено на кіноплівку . Я десь чув, що є укорочена, двогодинна версія-навіть не думайте! Весь сенс на тому й будується, щоб змусити звикнути, або навіть полюбити персонажів, щоб у підсумку кого- то захистити, а кого- то, може навіть, упрекнуть- за ці три з половиною години герої стають настільки рідними, що, по закінченні опусу (далеко не кожну картину можна назвати таким словом!), до болю неохота з ними розлучатися (а відчуття немов весь цей час ти особисто був в Америці, а не споглядав походеньки цих людей з затишного дивана). Навіть з усього вищесказаного зрозуміло, що так просто визначити жанр цієї картини- неможливо! Тут і драма і кримінал і навіть романтіка- в загальному життя (а якщо хтось скаже що це просто картина про мафіі- той не зрозумів з фільму зовсім нічого) ...

Часи йдуть, все спрощується, а чи треба це мистецтву, або воно повинно залишатися складним, зрозумілим далеко не всім прикладом ідеалу? Слухали б ми Леді Га- Гу в 80-их, коли були більш талановиті виконавці (Майкл Джексон, Мадонна, Прінс)? До чого я все це веду? Та до того що кіно вже давно перестало бути справжнім, тонким мистецтвом, до того що зараз простіше заробити заповітний мільйон, знявши якусьнебудь «Блондинку в законі 2», ніж сучасне, вартісне кіно ... На тлі таких сучасних провалів, особливо виграшно виглядає класика кінематографа- для мене в рази цікавіше дивитися того ж «Гарного, поганого, злого» (хоча я його бачив десятки разів!), ніж більш розрекламоване, популярне і просто прибуткове «2012» ... Чи це не доводить, що гроші не головне? Чи це не показує, що вік абсолютно нічого не значить ("Вогні великого міста» набагато смішніше дурного «Американського пирога» або «Дуже страшного кіно»)? А все тому- що в кіно главное- душа, яку може створити лише талановитий режисер, яким і є Серджіо Леоне, і не важливо скільки «Оскарів» і мільйонів доларів зібрали його картини, тому- що ці фільми-класика, а не знати їх і вважати себе кіноманом- попросту безглуздо ...





Коментарі:

Залишити свій коментар:
    • winkwinkedsmileambelayfeelfellow
      laughinglollovenorecourserequestsad
      tonguewassatcryingwhatbully
Останні фото
КозацтвоМайданСловяниІсторичні фотоШпалери перейти у фотоальбом
Фотоальбом словянокЗаставнівські сорочки. Заставнівські сорочки.
Фотоальбом українського одягуКонотоп, десь 1910-1912 рр. Конотоп, десь 1910-1912 рр.
Українське військоФото синьожупанників 1918 Фото синьожупанників 1918
Старі світлини про УкраїнуКозаки з Вінніпегу 1976 рік Козаки з Вінніпегу 1976 рік
Фотоальбом української хатиСтильна українська хата! Стильна українська хата!
Відомі місця в УкраїніКосмач для туриста Космач для туриста
ФотоальбомКарта України 1950 рр. Карта України 1950 рр.
Патріотичний фотоальбомВійна на сході України. Фото. Війна на сході України. Фото.
КозацтвоКозаки в Чикаго Козаки в Чикаго