Вомбад - Вісім годин на добу

Нарешті – ще одне нове ім’я. Вже сам факт тішить. Хоч і немає тут явних, безпомилкових зв’язків із Австралією та її фауною, але щось таке сумчасте у музиці присутнє. Пояснити не можу. На щастя, є й інше. Наприклад, у звучанні змішано готичні нотки, настрої – з настроями неоромантичними. З одного боку, ця музика – явно міська, але з іншого боку – гадаю, вона доволі природно чомусь звучала б навіть у буші або пустелі. Вокал. Нагадує туман. Нагадує слово „джентльмен”. І притаманне йому специфічне, схоже на англійське, відсторонення – але не екзальтоване. У всякому разі, емоції здаються чесними – і, можливо, саме цим можна виправдати загальну підгруженість картинок. До того ж, альбом ніяк не назвеш кволим, безсилим. Навпаки, в ньому є якась інтелігентна, непомітна з першого погляду, внутрішня напруга, сила, що не має відношення до м’язів. Якщо тільки мова не йде про м’язи психічно-психологічні. Коротше кажучи, приємно було познайомитись.

У Вас не має доступу для завантажень




------
оцінило: 0 люд.