Іван Попович - Рідні гори

Я б, мабуть, назвав його голос жвавим. Так, тут можливі і інші епітети, і багато, але саме ця жвавість здається мені дуже важливою. Бо, завдяки їй, весь диск слухається на єдиному диханні, як щось цілісне, святкове, радісне. І це навіть при тому, що частині з цих пісень – вже із двадцять років. Та є і в них, і в самій манері Івана Поповича щось настільки безхмарне, відкрите, променисте – якоїсь миті навіть здається, що вдихаєш свіже повітря. Тут, мабуть, треба зазначити, що я зараз перебуваю у кімнаті, у місті, у розпалі передвечірньої спеки. Дощу не вистачає. А цей спів, його настрій, бадьорий заряд просто висмикують мене потихеньку зі спеки у прохолоду відпочинку. І здається мені, що всю цю свіжість та піднесення по достоїнству оцінить слухач із будь-якими музичними уподобаннями. Просто тому, що це – радісний спів. Можливо, із легким відтінком ностальгії. 

У Вас не має доступу для завантажень




------
оцінило: 0 люд.