DataLife Engine / Хотин

Хотин

Хотинська фортеця.

 


 
герб Хотина

Місто (10.4 тис. жителів) і районний центр, розташований на крутому правому берегу р. Дністер. Хотин зобов'язаний своєю появою й нині широко відомий завдяки знаменитій твердині-фортеці, що з'явилася на березі Дністра у часи Київської Русі. Формально фортеця може вести свою історію з 1250-60-х років, коли за наказом князя Данила Галицького дерев’яні оборонні спорудження замінили кам'яними. Сама фортеця розташована практично на березі Дністра в усті струмка, що за довгі роки сформував невелику балку.

Дивитись красиві фотографії Хотина.

Хотин, одне з найбільш привабливих для туристів місць у Чернівецькій області. Скеля, замок, берег Дністра... Хотин - це історія війн, повстань, історія перемог і поразок, історія протистояння великих імперій.

відео Хотина:

 

Спочатку це було невелике, побудоване східними слов'янами на місці древнього поселення, дерев'яне укріплення, що захищало їх від численних завойовників. Поруч із ним існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземельного житла з пічками-кам’янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м був виявлений культурний шар VII-VIII ст. Хотин збільшився в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш ніж 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин беруть свій початок із самого початку XI в. У кінці 11 століття Хотин належав Теребовлянскому князівству. В 1140-х роках він перейшов до Галицького, а з 1199 року - Галицько-волинського князівства.

 
Стефан ІІІ Великий - молдавский воевода

Саме з Галицько-Волинським князівством і з ім'ям Данила Галицького. В 60-х роках 13 століття за наказом Данила Галицького на піднесенні звели першу кам'яну фортеця, вона перебувала в північній частині нинішньої. Залишки її 7-метрових стін виявили усередині більше пізніх стін, зведених в 15 столітті. Каміння в ній кріпилися розчином, характерним для будівництва Київської Русі - рожевою «цем’янкою», сумішшю цементу й битої червоної цегли. Кам'яна замкова каплиця була побудована ще раніше - в 1230 році. Археологічними розкопками (Б.Тимощук,1961-67 р.) виявлені кам'яні стіни замка ХІІІ в., залишки білокамінного храму, сліди житлової забудови. Замок займав північну частину замкової гори, приблизно третина від сучасної довжини цитаделі. На півдні від замка перебував укріплений посад, оточений валами й дерев'яними стінами.

Хотинське зміцнення охороняли більшу переправу на Дністрі й стримували грабіжницькі набіги завойовників. Його розвиток був тісно пов'язане з торговельними шляхами, які проходили по Дністру. Про це свідчить скарб монет ХІІ - ХІІІ ст., знайдене в Хотині в 1889 році, що відразу ж потрапив до найбільших монетних зборів Російської імперії, - Ермітаж у Санкт-Петербурзі. У ньому більше тисячі монет, які походять із Верхньої й Нижньої Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини й інших західноєвропейських країн. На думку дослідників (Броварників С.В. «Таємниця хотинського скарбу брактеатив» Питання древньої й середньовічної історії, археології й етнографії. - Чернівці. 1997 - Изд. 4. - С. 13-19)

(З путівника «Хотин, Жванець, Окопи, Кривче»
(приватне видавництво «Оіюм», 2006)

В 1250-1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо її з'явилися семиметрова кам'яна стіна й рови шириною до 6 метрів. У північній частині твердині звели нові невеликі зміцнення.

 

В 1340-х роках Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства. Молдавський власник воєвода Стефан ІІІ Великий значно розширив границі твердині. Він особисто керував її реконструкцією.

За Стефана ІІІ Великого зведено прикрашену геометричними орнаментами стіну шириною 5-6 і висотою 40 метрів, три вежі, рівень двору твердині піднімають на 10 метрів і розділяють на Князівський двір і двір Воїнів. Між двома частинами замкового двору перебуває палац коменданта, стіни якого виложенні декоративною "шахматкою" червоною цеглою й білокамінними блоками, а прорізи вікон прикрашені пізньоготичними обрамленням з каменю. Були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю придбала свій сьогоднішній вигляд. Протягом 14 - 16 століть вона була резиденцією молдавських князів.

 

 
Вигляд Хотинської фортеці

Замок (XIII-XVI ст.) 1. Північна вежа. 2. Комендантська вежа. 2a. Оборонні стіни фортеці. 3. Східна ("Смертників") вежа. 4. Південно-західна вежа. 5. В'їзна (Надбрамна) вежа. 6. Палац коменданта. 7. Церква святих Костянтина і Олени (XIII ст.). 8. Казарми. 9. Криниця. 9a. В’їзний міст до цитаделі

Нова фортеця (1712-1718 рр.) 10 - Бендерські ворота; 10a - Міст біля Бендерських воріт; 11 - Ясські ворота; 11a - Міст біля Ясських воріт; 12 - Руські ворота; 13 - Дністровські (Кам'янецькі) ворота; 14 - Подільські ворота (потерна); 14a - Ескарпові та контрескарпові стіни від цитаделі до Подільських воріт; 15 - Південно-східний бастіон; 16 - Південний бастіон; 16a - Ескарпові та контрескарпові стіни від Подільських воріт до південного бастіону; 17 - Південно-західний бастіон; 17a - Ескарпові та контрескарпові стіни від південного бастіону до північно-західного бастіону; 18 - Західний бастіон; 19 - Північно-західний бастіон; 19a - Ескарпові та контрескарпові стіни від північно-західного бастіону до північно-східного бастіону; 20 - Північно-східний бастіон; 20a - Ескарпові та контрескарпові стіни від північно-східного бастіону до цитаделі; 21 - Мур над струмком; 22 - Руїни мечеті (XVIII ст.); 23 - Церква Олександра Невського (1830-1835 рр.); 24 - Колишня військова школа (1825 р.); 24a - Руїни споруди південніше від в'їзної вежі в цитадель; 25 - Місток через струмок; 25a - Руїни споруди на пагорбі західніше від містка через струмок; 26 - Пам’ятник гетьманові Петрові Сагайдачному (1991 р.).

 
Фортеця

В 1476 році фортеця відбила напад турецьких військ султана Мухамеда ІІ. Однак в 15 - 16 століттях Молдавська держава стала васалом Османської Порти й розмістила в Хотинських стінах яничарську заставу. Турки ще більше підсилили обороноздатність твердині.

 

В 1538 році під проведенням Яна Тарновского місто Хотин було штурмом взято польськими військами. Вони зробили підкоп твердині, зруйнували три вежі й частину західної стіни. Після її завоювання, поляки відновили Хотинську цитадель в 1540 - 1544 роках, але згодом втратили її. В 1563 році Дмитро Вишневецький з п'ятьма сотнями запорізьких козаків захопив фортецю й утримував її тривалий час.

Хотин 1780 року. На зображені гарно видно будинки (2, 10), мінарет (3), фортечні мури

У травні 1600 року після того, як війська правителя Валахії й Трансільванії Міхая Хороброго захопили Сучаву, хазяїн Молдови Ієремія Мовила зі своїм оточенням, серед якого були його брат Семен Мовила (батько майбутнього київського митрополита Петра Могили) і колишній на той час правитель Трансільванії Сигізмунд Баторій (племінник короля Речі Посполитої Стефана Баторія), знайшли притулок у Хотинській твердині, якою володіла тоді Польща, але вже в 1620 турецька армія захоплює місто.

Хотинська битва 1621

 Стіни цієї фортеці бачили багатьох завойовників. Але особливо знаменитий Хотин військовою кампанією 1621 року, коли Польща призвала гетьмана Сагайдачного із численним козацьким військом, оскільки зазнала страшної поразки від турків під Цецорою. У серпні 1621 року Гетьман Борулька з 40-тисячним військом був уже на берегах Дністра.

 
Схема битви під Хотином 1621р.

«Польського війська коронний гетьман Ходкевич, встиг зібрати 57 тисяч, а саме: кіннотників у залізних панцирах - 12 тисяч, панцирників - 4 тисячі, піхотних поляків», 30 тисяч, прусів і поморян, 8 тисяч найманих угрів, 3 тисячі; так ще з королевичем прийшло під Хотин 30 тисяч. А ворожа сила складалася в 300 тисяч турків і в 100 тисяч татар; і коли з'явився там Осман, що похвалявся «у війську козацькому снідати, а в обозі польському обідати, то негайно почався бій», - повідомляв у своїй праці український історик Михайло Максимович. Навіть якщо ці цифри завищені, кількість людей, готових знищити один одного, вражає. Важко представити, де всі вони могли розміститися відразу, і скільки їм було потрібно провізії? До речі, у рядах польських у числі воювавших під Хотином був молдавський воєвода Петро Семенович Могила, що згодом став митрополитом Київським. Тривала Хотинська війна п'ять тижнів, і незважаючи на чисельну перевагу свого війська, турецький султан Осман ІІ побажав миру, що був укладений на умовах, вигідних Польщі, 8 жовтня 1621 року.

 

 
Пам'ятник гетьманові Петру Конашевичу Сагайдачному , героєві хотинской війни 1621року. (Скульптор И. Гамаль)

 Потрібно зазначити, що ця битва була виграна завдяки вмінням Петра Сагайдачного, якого обрали гетьманом уже під Хотином, і за що йому поставлено пам’ятник. Під час однієї з атак турки застосували бойових слонів, яких направили на польський табір, поляки не витримали натиску почали тікати, тоді слонів погнали на козацький табір. Сагайдачний бувши освіченою людиною навчився у Європі воювати проти слонів, коли слони почали бігти на козаків ті затихли, настала мертва тиша, а коли слони підбігли до табору, козаки почали шуміти, як могли, слони налякались, розвернулись і побігли в турецький табір – козаки за ними почали свою атаку. Якби поляки підтримали атаку то кінець цієї баталії міг би бути іншим…

Також говорять що це була остання лицарська битва. 12 жовтня польське військо вишикувалося на зразок орла з розпростертими крилами, і на чолі його став Владислав, одягнений в порфіру поверх блискучого озброєння, - продовжує оповідання Максимович. - До полудня турецький султан вивів своє військо й побудувавши у вигляді півмісяця, став у його чолі. У такому ладі два війська простояли недвижимо біля години, друг проти друга. А тим часом султан послав величезного слона й добірного коня в дарунок королевичу, а Владислав послав йому в дарунок теж ошатного коня та дві гармати відмінної роботи. Нарешті, турки нахиленням свої голови і з ними прапори свої, попрощалися з польським військом, а поляки "откланялись" турецькому війську покиванням своїх голів».

Протягом XVIIст. Хотин переходив з рук польських королів, у руки турецьких феодалів, неодноразово місто звільняли запорізькі козаки. Під час визвольної війни в Хотині в 1650-1653 р. перебували війська Богдана Хмельницького.

Через 50 років, в 1673 р., на полях під Хотином вибухнула ще одна велика битва - Речі Посполитої й Османської імперії. Рівно через рік після того, як турки захопили практично все Поділля й частину Галичини. 11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська буквально розгромили 40-тисячну турецьку армію. І хоча втрачені землі не були повернуті, перемога під Хотином мала все-таки велике значення для підйому бойового духу поляків.

 
Битва 1673 року

 

Картина Андреаса Стеха і Фердинанда ван Кесселя.
- (Фонди Львівської картинної галереї, Олеський замок).

План битви 1673 року

Дрібні війни тривали до початку XVIIIст. коли туркам удалося остаточно закріпитися в Хотині. В 1712-1718 р. турки запрошують французьких фортифікаторів для реконструкції твердині й зведення нової бастіонної твердині. Це була досить велика (1200м х 250 м) і складна система зміцнень. Основу її становили 7 веж з'єднаних масивною кріпосною стіною - куртиною. В'їзд у фортеця здійснювався через кріпосні ворота. Таких воріт було п'ять - Подільські, Бендерські, Яські, Російські й Кам’янецькі ворота. Внутрішній двір нової твердині був щільно забудований одно й двоповерховими будинками, у числі яких були - казарми, стайні, житловий комплекс для офіцерів гарнізону, службові й складські приміщення, мечеть із мінаретом, пекарні, лазні, майстерні та інше. З 1715 р. Хотин став центром адміністративної одиниці Османської імперії «райа».

 
Хотин кінець 18ст.

ХVIIIст. - Хотин ставати одним з театрів бойових дій російсько-турецьких війн. Російська армія під командуванням генерал фельдмаршала Б.Мініха зайняла Хотин, комендант виніс російським військам ключ від твердині. Ця подія надихнула Михайла Ломоносова на написання «Оди на узяття Хотина». Саме цим твором був покладений початок російському віршуванню. Але Мініху не вдалося покласти кінець війнам - Європа примусила повернути Хотин султанові, боячись посилення Російської імперії.

В 1769-1787 р. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але тільки при Олександрі I після російсько-турецької війни 1806-1812 р. відповідно до Бухарестського мирного договору землі між Дністром і Прутом, у тому числі й Хотин, увійшли до складу Російської імперії. Російська влада виділяла значні кошти на утримання Хотинської твердині.

 
Хотин кінець 19ст.

В 1832 р. на території твердині була побудована нова церква св. Олександра Невського. В 1856 році уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкта. За переписом в 1897 р. Хотин нараховував 18 126 жителів. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. у Хотині діяли 3 пивоварні заводи, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двохкласних училища (чоловіче й жіноче), 2 чоловічі однокласні училища й одне приватне.

В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина й Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії й терор.

 
Хотинська фортеця - в дворику - 1918 р.

У січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш ніж ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з И. И. Волошенком-Мардарьєвим, які протримались 10 днів.

За часів другої світової війни звільнено місто було 3 квітня в 1944 р. Однак у післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу від тоталітарної комуністичної системи.

Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні в 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинской битви був відкритий монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).

Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 році постановою Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". А у вересні 2002 року древнє місто відзначило свій 1000-літній ювілей.

 
Мінарет у Хотині - стояв до 1942р.

У Хотинськой фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця" "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією ім. Олександра Довженко добутку відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Яса", а також «Тарас Бульба»

І подарунок для всіх від Кампоту....

відео з фільму "Баллада о доблестном рыцаре Айвенго"

лідер прокату 1983 року в СРСР

 

Скачать фильм Баллада о доблестном рыцаре Айвенго

Цікаві ресурси про Хотин:

Сергій Клименко про Хотин

Фото Хотинської фортеці

Хотин, як одне із семи чудес України

Про місто на форумі фортифікаційного сайту

Хотин від Блеки

Як знімали Тараса Бульбу в Хотині

Багато файних фото

Звідки пішла назва «Хотин»?


Про походження назви «Хотин» багато існує легенд. Ось одна із них.

На цих землях люди живуть Бог знає відколи. Здавна люди розповідали, що містечко заснувала подружня пара Хо і Тіна. Як же це сталося?

Народився колись далеко від цих місць в давньоруському поселенні хлопчик. Щедро Бог дав йому силу: щойно підріс, то тисячолітні дуби сам міг рубати, різати і до людей приносити. Бог дав йому таланти і вдачу до різної роботи. І що найважливіше - мав він працьовитість і наполегливість у кожній життєвій справі: як узявся до діла - обов'язково скоро закінчить і все зробить якнайкраще. І ще дуже щедрий був: не складав плоди своєї роботи, мав впевненість, що ще краще зробить, не зупинявся, а прагнув до нових справ. Його батьки скоро померли, ріс він сиротою, та усім був як рідний, його доброта та щедрість подобались односельцям. І називали його усі так: «Хороший», а скорочено «Хо».

Ось час прийшов, коли треба було йому вже паруватись, вже пробудилась в ньому сила чоловіка для продовження роду: палало обличчя, іскрились очі, руки тягнулись до обіймів, коли до нього дівчата загравали. Але часу одружуватись він все не мав: весь час був у роботі, в нових задумках. Та все ж сталася з ним подія таємнича, що приходить до кожного: відчув він могутню радість, бо запала йому в серце дівчина мила. Звали її Тіна. Коли зустріне її Хо, розмовляє, то стриматись не може, хоче з нею одним тілом стати, щоб народити нового Хо та нову Тіну.

Домовились вже Хо і Тіна побратися по стародавньому весільному звичаю, але інші хлопці та дівчата заздрили їх щастю: всіляко перешкоджали їх побаченням . Усілякі злі плітки поточилися селищем: казали, що Тіна є чаклункою, бо, не маючи видимої вроди, вона Хо до себе причарувала, ніби очі йому засліпила. Тінині батьки також були проти такого зятя, вони казали дочці: «З ним ти ніколи заможною не будеш. В Хо вітер нових задумок у голові, а що тільки зробить - іншим роздає і при цьому, як дурень, радіє».

Зрозуміли Хо і Тіна, що треба їм від людей втікати, щоб своє щастя зберегти.

Швидко прийшло рішення. Змайстрував Хо швидкоплинний човен, сів з коханою та й попливли Дністром. Вирішили вони так: «Куди човен вітер занесе, куди вода річки приб'є, на тій землі треба нам своє гніздечко вити».


І прибило човен їх хвилею до того берега Дністра, де зараз місто Хотин. Прив'язали човен до скелі і вийшли молодята на берег. Сподобалось їм тут: в чистій річці повно риби, усюди гнізда річкових птахів (годі і крок ступити), трави високі, соковиті, ліси густі гудять бджолами, з лісів виглядає багато звірини.

Зраділи Хо і Тіна, що їм Бог показав місце, де повно дарів природи. Дужий Хо за день зробив з човна тимчасову хижку на горі, огорожею від дикої звірини хижку огородив. А згодом побудував гарну хату і велику ділянку загородив землі для городу і саду. З гори далеко було видно городище.

Зажили Хо і Тіна дружньо, у злагоді працювали. Тіна в дуплах дерев мед збирала, дичину смажила, Хо полював, ліс рубав, випалював пеньки. На згарищах землю орав і жито разом з дружиною навесні засівали. Робота була їм радісна, бо ніхто не заважав порадами. Все людині любо, що вона вперше сама робить, а згодом і досвід приходить, глибше посідає запозиченого.

Кожний рік Тіна дітей коханому народжувала, Хо не журився, що все це були дівчатка, бо виростали вони сильними, витривалими, веселими, до життя мали охоту та вдачу. Добрими помічницями були матері та батькові.


Гарна велика садиба родини Хо на стрімкому березі річки була така галаслива, як птахівня, від дівчачих розмов і співів. Це не могло не привернути увагу тих, хто пропливав по Дністру. Рибалки та купці заглядались зі своїх човнів на струнких працьовитих дівчат, що цілий день поралися на городі, в полі чи біля річки відбілювали полотно. Рибалки приставали до берега, сватались і, отримавши згоду від Хо, одружувались з його дочками, будували поряд на горі свої хати, яких ставало дедалі все більше.

Охочих тут поселитись приваблював цей край і гостинність жителів «хотим жить тут» часто лунало на давньоруській мові, а потім у слові «хотим» змінилась буква «м» на «н» - так і стало це місце зватися «Хотин».

Отже, назва міста пішла від слова «хотіти» або від імен перших поселенців подружньої пари Хо і Тіни.

 

 

Битва 1621 р.

 

Хто підходить до фортеці, той ще здалеку бачить величний пам'ятник. Це зображення уславленого полководця, українського гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Хоча скульптура бетонна і вкрита бронзовкою, але пам'ять про Хотинську битву 1621 року сонцем сяє, як золото. Багато історичних і літературних джерел розповідають про цю битву, яка спасла від турецького гніту всю Європу.

А ось що розповідає легенда про вирішальну роль козаків у цій битві.

Про козаків різне твердили, але народ завжди називав їх спасителями, оборонцями рідної землі. Навіть вороги не могли втриматись, щоб не визнати у козаків надзвичайну сміливість, мужність, героїзм, військову вправність. Тоді у смертельний, нерівній битві 1621 році козаки вирішили стати на захист народу і християнської віри, хоча могли б, скориставшись випадком, напасти на малозахищені турецькі гавані на Чорному морі та татарські селища у Криму. Не піддались козаки на хитрі пропозиції султана, який обіцяв їм всякі пільги (крім того, автономію у складі Турецької імперії із столицею в Києві або в Кам'янці на Поділлі).

45 тисяч запорожців (в тому числі 700 донських козаків) зібрались і вирушили в похід через Молдову до Хотина на з'єднання з польсько-литовським військом. Шляхта спромоглася зібрати тільки 35 тисяч (серед них було багато іноземних найманців).

5 тисяч козаків полягли у битві з татарами і турками ще до початку великої битви під Хотином. Вони затримували османську армію, даючи можливість Польщі підтягнути війська. На цілу добу затримали козаки противника. Осман II зі своїми вояками прийшов на битву тоді, коли польсько-литовська сила вже зайняла кращі позиції, готуючись до захисту. Та мало було у поляків гармат: усього 28, а у козаків 23 мідні і залізні гармати, але великий обоз з порохом, свинцем, кулями. У війську Османа II було 300 гармат, а кількість війська перевищувала 200 тисяч.

Козаки для укриття від ворожих ядер вирили окопи. Артилерія козаків була легка, рухлива, зручна в бою. Козаки мали над ворогом перевагу в ручній, вогнепальній зброї (кріси, пістолети, самопали, а також піки, луки, кинджали, ножі). Численні вози з провіантом і зброєю у козаків ставали додатковим валом оборони. І головне, в чому була перевага козаків у цій битві над ворогом - це любов до Батьківщини та велика майстерність і досвід боротьби. Кількість козаків перевищувала число польських та інших воїнів Речі Посполитої, тому всю свою міць турки направляли саме проти козаків, вороги надіялись, що коли розіб'ють козаче військо, то справляться з польським за 3 дні.

Сила козаків була в тому, що більшість з них добре знали повадки ворога і брали участь в переможних боях. А найголовнішим було те, що козаки захищали свою землю, їх роль у битві під стінами Хотинської фортеці була основна. Поляки вважали, що саме на їх споконвічні землі турки не підуть, тому були у них, у війську слабкодухі, були й дезертири. А козаки так і залишались монолітом, були дуже згуртовані, не піддавались на пропозиції турків (кожному зрадникові турки давали 50 злотих).

Козаки йшли на цю битву з благословення православного патріарха Феофана, який кликав їх покласти голови, захищаючи християн від бусурманів. В середовищі козаків, які огрубіли в походах і кривавих битвах, панувала глибока повага до Бога, як до вищої справедливості і добра. На битву козаки йшли, як на святкову службу Божу, ніколи не пиячили під час битви, а тільки вже після перемоги справляли тризну по померлих мучениках за народ і віру. Козаки під час бою зрадників, порушників дисципліни, пияків страчували. Святково вдягаючись на козацьку Раду, на бенкет, козаки в основній масі під час бойових дій підкреслювали свою бідність, показуючи, що на смертну криваву боротьбу з ворогами українського народу вони йдуть доведені до відчаю.

Розташування військ під час хотинського бою було таке, що позаду Дністер, а попереду ворог. Праворуч від козаків, під Хотинською фортецею і в ній самій - польські війська. Це підтримка. Особливо козакам допомагали «лісовички» - польська легка кавалерія.

У безкінечних атаках на козаків турки розбивались об їх згуртованість і майстерність бою під керівництвом талановитого полководця Петра Сагайдачного. Турецькі гармати стріляли безперестанку, але не влучно. За земляними валами козакам було безпечно. П. Сагайдачний застосовував таку тактику: активна оборона вдень і нищівні атаки вночі. Дарма потім недруги сичали, що козаки ради наживи йшли в нічні атаки у табір турків. Так, після таких атак козаки повертались з багатою здобиччю, знищивши багато ворогів. Але захоплена їжа, одяг, гармати давали козакам сили для продовження боротьби. Адже битва Хотинська тривала 37 днів.

Турки очікували на скору перемогу. Осман II, підійшовши в перший день до Хотинської фортеці, сказав, що їсти буде він аж увечорі, коли святкуватиме вже перемогу над козаками. Але козацьке військо виявилось незламним. Раз за разом збільшувалась кількість гармат, відбитих у турків. 15 тисяч чоловік загиблих - це втрати козаків в цій страшній багатоденній битві, але 80 тисяч було вбито османців-загарбників.


Битва під Хотином у 1621 році була однією з найбільших битв у Європі 17 століття
. В битві з одного і з другого боку було задіяні більш як 300 тисяч воїнів та велика кількість обслуги. Безперервно грізно гриміли постріли з 300 гармат. Брязкіт списів і шабель, бойові кличі і зойки людей - вся ця страшна пісня війни потрясала очевидців: «Небо палало, повітря затьмарювалось димом, земля тремтіла, стогнали ліси, скелі розпадалися на куски». Було завзяття і мужність, був і прихований відчай, але переважували сила духу і усвідомлення необхідності подвигу заради захисту рідної землі. Це робило козаків непереможними. Мужньо бились і литовські, і польські воїни. Великі втрати були в їх рядах. Коронний гетьман Польщі Ян Кароль Хоткевич від серцевого нападу помер під час битви. Королевич Владислав захворів і майже всю битву не полишав свого шатра.

Султан, 16 річний, зухвалий, жорстокий. Осман II, плакав, як жінка, гриз нігті, міняв полководців, сам особисто брав участь у катуваннях полонених. На початку битви у турків, крім великих гармат, здатних розбити найтовстіші мури (ці гармати тягли по 4 пари волів), були ще і гармати середнього і малого калібру. Крім величезної кількості зброї, боєприпасів, у турків були табуни коней, безліч мулів, верблюдів, Осман II взяв з собою у похід 4 бойових слони, тварин, небачених в цих краях. Слони ці мали найбільше настрахати «невірних».

Та не так сталося, як султану гадалося. В останній бій він вирішив попереду атакуючого війська гнати тварин, щоб вони потоптали земляні козацькі шанці. Першими йшли 4 бойових слони, за ними гнали безліч мулів, верблюдів, биків. Страшні, величезні слони, як скали, йшли на приступ.

Та не розгубилися козаки. Вийшли назустріч слонам характерники. Це були найдосвідченіші воїни, які володіли великою силою духу і вмінням в мить зібрати в один ривок чи удар всю силу свого тіла, вони не знали страху смерті, їх фантастична сміливість паралізувала ворогів. Характерники виділялись серед інших козаків довгими «оселедцями», тобто пасмом волосся, довжина якого вказувала на багато років перебування в козачому війську. Під час бою «оселедці» вільно гуляли навколо голови.

Коли козаки пішли на слонів босі і майже голі, в лахміттях замість одягу, розхристані, лякаючи ворога стихійністю рухів слони злякались цих чудних, небачених ними створінь. Навколо голів характерників дибом від їхніх диких козацьких криків повставали «оселедці», вони, як аркани, закрутили слонів у жах. Не слухаючись погоничів, слони повернули назад і з несамовитим гуркотом кинулись на військо турецьке. А за слонами і всі тварини, що задіяні були в цій атаці, пішли топтати турецьке розгублене військо.

Ця битва остаточно вибила у турків надію на перемогу. Вже ніякими жорстокими діями каральних загонів проти дезертирів не можна було підняти турків і татар в атаку. Серед війська Османа II була паніка, нечувана тривога. Тому-то змушені були турки укласти з Польщею мир і не пішли далі на Україну та на Європу.

Через рік у Стамбулі повстали яничари, які не змогли простити Осману II поразку величезного турецького війська під Хотином. Задушили султана мотузкою. Але це не мотузка смерть йому принесла. Це «оселедці» козацькі цього зухвалого завойовника ще у Хотинський битві на смерть пов'язали!

 

Легенда про битву 1673 року

 


Польський полководець Ян Собеський нестримно увірвався в легенду «Дух полководця», пов'язану з історією Хотинської фортеці. Сміливий воїн, по-розумному хоробрий, у бою винахідливий, ініціативний, він роздмухує натхнення польських істориків, поетів і зараз. Віддають йому данину пошани й інші народи за перемоги над турецькими військами під Хотином, під Віднем. Завдячуючи цим перемогам, агресія Османської імперії в Європу у II половині 17 сторіччя була зупинена.

Він був непоказний на вигляд; кремезний, з невиразними рисами обличчя, з темним волоссям, але в ньому ще при народженні заграла сила впевненості, нестримного руху на подолання перешкод. Я. Собеський мав уміння володіти військом, яке він ніколи не заставляв виконувати завдання вище реальних сил. Він вірив непохитно завжди в свою щасливу зірку-долю. З 1666 року ставши коронним гетьманом Польщі, Ян Собеський успішно воював на Правобережній Україні. Але на час, про який розповідає ця легенда, у 1673 році позаду була для Польщі ганебна поразка. Одна з найкращих у Європі 3-х системна оборона Кам'янецької твердині у 1672 році опинилась у руках турків. Бусурмани на мечеті перетворювали християнські храми. По іконах Спасителя, Божої Матері і усіх Святих топталися коні переможців - мусульман. Усюди точились розмови про зраду правлячої верхівки польської держави, про зраду тих, хто тільки й думав про своє розкішне життя і статки. Адже Магомет IV ще у січні 1672 року об'явив війну Польщі. А до серпня сейм так і не прийняв рішення про виділення коштів на додаткове озброєння і збільшення гарнізону Кам'янця. Те, що Польське воєводство за Бучацькою угодою відійшло до Османської імперії, заділо честь і гонор поляків.


Польща щороку мала сплачувати Туреччині контрибуції у сумі 22 тисячі червінців. Тільки Собеський не втратив надії на реванш.

Щоб не платити контрибуцію, сейм ухвалив кошти на 60 тисячну армію і 50 гармат. Сейм оголосив мобілізацію - «посполите рушеніе». Патріотів виявилось не так вже й багато. Але 30 тисяч (з них 12 тисяч литовців та 5 тисяч українських козаків) готові були завдати туркам перцю. Обставини походу були сприятливі. Кримський хан був хворий, татари через епідемії не могли підтягнути допомогу. Була холодна осінь, а турецькі війська не були забезпечені теплим одягом.

Через Хотин йшов єдиний шлях, який з'єднував Кам'янець із Стамбулом. У Кам'янець, у турецький гарнізон треба було туркам постачати вояків, боєприпаси, харчі. Саме тому у Хотинській фортеці, забезпечуючи важливий сухопутний і річковий шлях, в цей час було розташоване 40-тисячне турецьке військо. Яну Собеському було доручено підвести до Хотина 30 тисячне польсько-литовське військо, яке підтримували загони українських козаків на чолі з Михайлом Ханенком.

Турки мали велику перевагу у чисельності війська та в озброєнні. На Хотинських валах стояли тільки яничари, які славились у рукопашних боях. Тільки цього відбірного війська яничар під Хотином було 18 тисяч. Хусейн-паша вважався одним з кращих військових керівників Османської імперії. 120 гарматам в його розпорядженні протистояло лише 50 гармат полководця Яна Собеського.

Та все ж таки Хусейн-паша в чужому краї більше надіявся на вали і стіни Хотинської фортеці і не наважився дати бій війську

Яна Собеського у відкритому полі. А, як відомо, чия відвага, того й перевага. Щастя завжди на боці відважних.

А паша сидів у фортеці, як морква на грядці. І про те, що холодна ніч буде його війську небезпечніше, ніж гарматні постріли, паша догадався, коли вже програвся. Сталося так, що хоч круть хоч верть, а туркам всеодне смерть.

А у Яна Собеського, як казали, голова була для слави, а руки для булави. Любили турки воювати, коли тепло, та зробили їм під Хотином пекло. Як це сталося?

Перемога народжується у серці полководця. Це таємничий процес, навіть містичний. Ніхто в польському таборі не здогадувався, що Я.Собеський замислює з'єднану атаку всього війська відкласти до слідуючого ранку. Всю ніч армії суперників стояли одна проти одної: без їжі, без води, без сну у пронизливій холодній осені під зливою.

Паша невиразно відчував: якщо його військо простоїть ніч під холодним дощем, то для перемоги Яну Собеському не знадобляться ні кулі, ні мечі: бо військо його не звикло до сурового клімату.

Радники Хусейна-паші пропонували повести війська в атаку, не чекаючи бойових дій з боку війська Польщі. Але паша не віддав такого наказу. А на ранок після закличної промови Яна Собеського, який особисто об'їхав усі полки, турки спинити атакуючих вже не могли. Під час битви турками оволодів жах, тому що воїни су-противника захищались від них, як від загарбників і мали фізичну і моральну перевагу на цій землі, на якій виросли і змужніли.

Якщо 10 листопада 1673 року військо на чолі з Яном Собеським розбило тільки передову турецьку армію Хусейна-паші, то на другий день, починаючи з ранку, вже й сама могутня Хотинська фортеця падала перед переможцями. Паша втік, але у Стамбулі його чекав зашморг, який сам султан вдягнув йому на шию. З яничар мало хто залишився живий. Поразка була повна. 20 тисяч турків загинуло у ході битви, 6 тисяч втікачів потонули у водах Дністра, 10 тисяч турків добрались до Кам'янця, але їх у дорозі знищили подільські опришки.

Захоплені в таборі турків трофеї були величезні: 120 гармат і 300 знамен. Ян Собеський у шатрі, який сяяв золотом, посилав звістки у всі кінці про щасливу перемогу, яку над турками отримали об'єднані сили польського-литовського і козацького війська, керовані ним.

Ця перемога під Хотином дарувала корону гетьману Яну Собеському, якого поляки називають «Король-сонце». Недаремно люди кажуть, що вдалий полководець має мати не тільки силу й відвагу, але й витримку. Щастя і перемога даються тим, хто вміє чекати. Тому ім'я Яна Собеського залишається символом перемоги і для сучасних поляків, народу, який не переписує кожний раз заново своє минуле, який не відрікається від жодної із сторінок своєї історії каже: «І ганьба, і слава - то є наша історія».

 

13-03-2010, 00:24
Вернуться назад