Владімір Солоухін у книзі "При свете дня" (1992, Москва) пише, що мати Леніна не мала ані краплини російської крові. Її тато Ізраїль Бланк походив зі Старокостянтинова на Волині (до речі, лікар Ізраїль Бланк, після вихрещення — Олександр, лікував Тараса Шевченка в останні роки його життя), а мама її Анна Грошсопф — зі Швеції. Обоє вихрещені євреї. Батько Леніна був калмиком і, як виявив В. Солоухін, ще й виродком. Тобто дитиною близьких родичів: дядька та його небоги. Звідси й причина всіх фізіологічних патологій у Леніна: раннє облисіння в 23 роки, хвороба мозку, агресивність.
Жахливі масові розстріли, вчинені за вказівками Леніна, руйнування історичних та культурних пам'яток — усе це свідчить про те, що цей чоловік не тільки не був росіянином, а люто ненавидів увесь російський народ і загалом Росію.
Коли Ленін ще був хлопчиком, любив перебиратися в одяг своєї сестри. Ще однією його розвагою було підглядання за нею в туалеті. Після цього він ховався в якийсь затишний куточок і замріяно займався солодійством.
У віці, коли вже всі гімназисти втратили цноту, Володя все ще не наважився позбутися її. На обличчі мав прищі і був об'єктом насмішок. Щойно у двадцять два роки зґвалтував покоївку. Це не зовсім був ґвалт, бо покоївка аж так дуже не пручалася, але Володя дістав надзвичайну сексуальну приємність у тому, що повалив на підлогу дебелу і товстоногу бабу. Ця перша дама його серця мала 46 років і ставилася до нього, як до сина. Пізніше частенько дозволяла йому задирати на собі спідницю і покірно віддавалася, при цьому не припиняючи миття посуду чи витирання зі стола пилюки.
Може, вона вже тоді відчувала, якій великій людині дала свою дупу?!
На жаль, не відчула цього революціонерка Аполлінарія Якубова, якій 1895 року освідчився Ленін. Невисокий на зріст, рудий та гаркавий холерик її не привабив, тож вона відмовила. У 1919му її розстріляли. Коли Ленінові підсунули список приречених до розстрілу есерів, його олівець на кілька секунд завмер навпроти імені Аполлінарії. Потім поповз нижче, ще нижче, аби написати: "Приговор привести в исполнение немедленно!!!"
Думайте, дівки, перш ніж комусь відмовити! Але ціле щастя для Володі, що стрів Надію Крупську. Сталося це 1894 року. Як бачимо, він усе ще не усвідомлював свого щастя і через рік таки волів Аполлінарію. Була .на це поважна причина. Крупська чулася лесбійкою і хлопи її не цікавили. Від самого знайомства пояснила це Володі, наполягаючи виключно на дружбі.
Надя була старша на рік і мала суворий вигляд активної марксистки. її коханкою була Фанні Каплан. Фанні була проти шлюбу Леніна і Крупської, але коли їх вислали 1897 року до Сибіру, то, щоб жити разом, їм довелося побратися. Між іншим, у церкві. Зрештою, між полум'яними революціонерами були звичними такі символічні шлюби, коли кожен мав свою свободу. Фанні закусила губу і затамувала гнів.
Щоб Ленін мав змогу працювати і не відволікатися, Крупська у засланні покірно дозволяла себе грати. Хоч не відчувала ніякого задоволення, коли вождь вовтузився на ній, навіть не стягнувши кальсонів.
"Фанни, тьі напрасно думаешь обо мне плохо, — писала вона. — Все зто для меня не имеет решительно никакого значення, так как удовольствия я не получаю. Зто чистой водьі физиология. Зато Володеньке хорошо. Он после зтого такой умиротворенньїй... И главное пишет, пишет..."
Приклади, коли Володя не був "умиротворенньім", Надя дуже добре знала. У своїх спогадах вона описала, як навесні в Шушенському скресла на ріці крига і на маленькому острівці рятувалися зайці. Ситуація знайома з дитинства за оповіданням "Дід Мазай і зайці", яке за совєтів вивчали у школі.
Але наш герой добрим дідусем Мазаєм не був. Ленін добрався до острівця на човні і, взявши рушницю за цівку, нагаратав кольбою стільки бідолашних зайців, що човен осів під вагою тушок.
Спалахи агресії були і в ліжку. Але Надя з розумінням приймала ці виладовування негативної енергії.
Повернувшись із заслання, Крупська з полегшенням нарешті віддалася палкому коханню з Фанні. Ленін мусив шукати собі інший об'єкт. Крупська не була проти. Спроби кохання втрьох не дали бажаних результатів, бо Фанні чоловіків терпіти не могла. Хоч і знала, що робиться це суто в ім'я революції.
Ленін перебивався випадковими нагодами. Вчитуючись у його твори, часто можна помітити різке наростання, а за ним спадання агресії. Психіатри вбачають у цьому тісний зв'язок із сексуальними проблемами.
1905 року, перебуваючи у Петербурзі під іменем Вільям Фрей, Ленін зустрів Елізабет де К. Інтелігентна, фінансово незалежна і розлучена, вона повністю задовольняла смаки вождя. Під час третьої зустрічі він запропонував організувати в її помешканні конспіративні здибанки "таваріщей". І та погодилася. За якийсь час конспіративні зустрічі мали тільки двох учасників.
Роман тривав 9 років, хоч обоє походили з різних, навіть ворожих світів. Елізабет була міщан кою, закоханою в літературу і мистецтво. Одного разу Ленін сказав їй: „Я переконаний, що ти не будеш соціалдемократом".
„А ти, відказала Елізабет, ніколи не будеш нічим іншим, крім соціалдемократа".
Крупська не втручалася в нове захоплення Ілліча, а він не заважав її коханню з Каплан. Але Елізабет потребувала більшої уваги, а Ленін глибшої відданості. З початком Першої світової війни зв'язок урвався.
Крупська сама знайшла своєму чоловікові нове захоплення. Стала ним молода Інеса Арманд. Ця дама знала кілька мов і прагнула кинути всю свою енергію у вир боротьби. Не так суттєво за що. Інеса називалася насправді Елізабет д'Ебервіль Арманд і мала багатого чоловіка та п'ятьох дітей.
Одного разу спакувала валізи і разом із дітьми перебралася жити до його брата. Після нього захопилася феміністкою і лесбійкою Еллен Кей. Але лесбійського кохання їй було замало, бо була бісексуалкою.
І тоді Крупська звела її з Леніним. Утворився милий самодостатній трикутничок. Правда, уже без Фанні, яка на ту пору Крупській уже набридла. Є фотографія, де Фанні, Надя та Інеса Арманд прогулюються доріжкою. Така собі гарна задушевна компанія. Та існувала вона ! недовго, Інеса незабаром стала цюпцятися з Надійкою, але не відмовляла й Іллічу.
Утрьох вони любили мандрувати, відпочивати, а згодом уже й мешкали разом. Інеса була вірною подружкою для обох аж до своєї смерті 1920 року після тифу. На її похороні Ленін був такий пригнічений, 1 що його мусили тримати на відстані. Він хлипав, як дитина, і трясся усім тілом. Вважається, що зі смертю Інеси настало різке погіршення здоров'я вождя.
Від тієї пори секс перестав цікавити Леніна. Імпотенція, що давалася взнаки і раніше, сягнула своєї верхівки. Щодо замаху Каплан на Леніна сучасні дослідники засумнівалися, що кулі були отруєні. Адже отруєні кулі вбивають на смерть, на те вони й отруєні. До того ж Каплан стріляла впритул і лише поранила в плече. При цьому зробила кілька пострілів. Як можна впритул не влучити? І, зрештою, хто ж бере, ідучи на замах, майже іграшковий дамський бравнінг?
Вочевидь, постріли були фальшиві. Фанні використали, знаючи про ситуацію з Крупською. їй підсунули бравнінг, наладований сліпими набоями. Навіщо? А щоб нарешті розвернути шалений червоний терор. І ще, аби якось витлумачити прогресування хвороб вождя.
Фанні, усупереч шкільним підручникам, не помилували, її розстріляли, а труп спалили в металевій бочці.
Донедавна вважалося, що саме цей постріл укоротив Леніну віку. Але так вважалося офіційно. А ось неофіційно давно було відомо, що Ленін хворів на сифіліс, якого набрався від ще якоїсь кухарки. Від сифілісу, а не від тифу померли також Інеса Арманд і згадувана Елізабет де К., яких він і заразив.
Коли розрізали череп вождя, побачили жахливу зелену кашу. Мозок розм'як і розповзався, як драглі під сонцем. Сифіліс і успадкований маразм передчасно зістарили і знищили 54літнього чоловіка.
Лікарі, котрі робили розтин тіла, могли побачити статевий орган Ілліча. Був завдовжки із сірникове пуделко.
Ну хіба ж таким обрубком можна було зорганізувати світову революцію?..
З комсомольським привітом Ю.Винничук.