Валерій Лобановський

Про фільм "Валерій Лобановський"

Чому Валерію Лобановському дозволили очолити збірну СРСР тільки через 7 років після виграшу першого в історії країни єврокубка – у 1982-ому, а вже через рік звільнили з дивним формулюванням «ніколи надалі не залучати до роботи з головною командою країни», дотепер викликає здивування. А надто що невдовзі за опалою сталося тріумфальне повернення – за два тижні до Чемпіонату світу 1986 року, виграш Кубка кубків і друге місце в рейтингу кращих тренерів планети.

«Серед великих футболістів і тренерів Валерій Лобановський посідає одне з найпочесніших, ато й вище місце. Він був людиною, освіченою не тільки в галузі спорту, але й особистістю величезного інтелекту, – говорить про свого героя ведучий фільму Леонід Кравчук. – Він був дисциплінований внутрішньо, вкрай відповідально ставився до кожної гри, навіть якщо вона була товариською, тобто не вважалася принциповою з погляду Чемпіонату або Кубка. На кожну гру він готував сценарій, але не роздруковував – писав від руки й тримав у кишені, щоб ніхто навіть не знав, кого він збирається виставляти на поле. Лобановський не був публічним, не був відкритим, але усередині себе виношував шляхетні вчинки. Я знаю його як людину відповідальну й благородну».

Особисте знайомство Валерія Лобановського та Леоніда Кравчука відбулося задовго до того, як один став тренером, а другий – високим партійним чиновником. «Уперше я зустрівся з ним ще за часів мого університетського життя, коли Лобановський грав у «Динамо», а я був одним з уболівальників цієї команди. Коли він виходив з роздягальні, я привітав його з професійно забитим голом – він мав назву «сухий листок» і був його фірмовим футбольним знаком. Він звернув увагу, що я сказав це зі знанням справи, і ми трохи поспілкувалися. Офіційне знайомство відбулося у 1980 році, коли я вже безпосередньо займався спортом в Україні. А оскільки спорт і футбол у ЦК Компартії України посідав особливе місце, з огляду на те, що вболівальником №1 в Україні вважався Володимир Васильович Щербицький, до Лобановського як головного тренера і «Динамо», і збірної СРСР були прикуті всі погляди».

Зі спогадів Леоніда Макаровича, Лобановський не тільки цінував командну дисципліну, але й дуже зворушливо ставився до своїх футболістів і всіляко захищав їхні інтереси. «У той час, коли в магазині неможливо було купити багатьох дефіцитних речей – наприклад, прикраси для дружини на 8 березня або модну дублянку, Лобановський часто приходив домовлятися про те, як «організувати» для гравців той чи інший товар. Він не тільки турбувався про те, як люди грають, але й чим вони живуть».