Мавки, нявки навки, лоскітниці

Мавки — то вродливі молоді дівчата, високого зросту, лице миловидне і кругле, а коси довгі, спускаються на плечі і завжди затикані квітами. Одяг тонкий та прозорий, спереду виглядають як дівчата, а насправді не має в них ні тіла, ні душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається. Тіло їх на спині відкрите і видно нутрощі.

Мавку можна бачити. Вона і сама часом зачепить гарного парубка, почне жартувати з ним, а коли хто вподобає її — заманює до танцю і може залоскотати до смерті того, хто звабиться її красою.

Мавки — це душі померлих, але на відміну від русалок, які живуть у воді, живуть на деревах у лісах, полях і в траві. Люблять жити і у гірських печерах. Там їхні світлиці вистелені та обвішані барвистими килимами. Навесні, як тільки починають розтавати сніги, мавки вечорами засаджують прогалини квітами, а коли все зазеленіє і розцвіте на довкіллі, бігають по травах, рвуть квіти, гойдаються на гілках дерев, мов у колисці, викачуються в житах, сплітають вінки і танцюють. Там, де вони танцюють, трава росте краще і густіше.

Мавки, як і русалки, знають про все на світі, а тому люди до них ставляться з пошаною, особливо на Зелені свята; приносять польовим русалкам жертовний хліб і кладуть на ниву, бо це вони, разом з іншими польовими духами сприяють родючості полів та відстрашають усе лихо.

Уночі, коли тільки з’явиться круглий отвір у небі та прийдуть і сядуть на його сходинках ангели із запаленими свічками, мавки вельми люблять веселитися в теплих, розігрітих ще вдень сонцем Дажбога водах рік та озер, хлюпаються в криницях, бо місяць і зіркії для них — як для людей сонце в небі.

Найчастіше несамовиті оргії—танці мавок—чарівниць можна бачити на ігровищах біля річок та озер на Зелені свята, особливо Купальської ночі. В Мавський Великдень русалки і мавки ходять полями, луками, лісами, оскільки їхні душі відпущені на волю і вони перетворюються у людей і споживають звичайну їжу. Люди остерігаються працювати в цей день, «щоб не розгнівати померлих душ».

Веселощі мавок можна побачити ще крізь нетвердий сон, коли хто недалеко від них спав. Та не кожен може бачити польових красунь. Місця ті недаремно звуться ігрищами, бо де мавки перетанцюють, трава вік не буде рости, бо там приграє їм до танцю чорт на дудці. Мавка любить загадувати загадки, коли на Зелені свята зустріне в лісі або на полі людину. Кажуть, що від мавок, які схильні робити чоловікові зло, можна вберегтися, скинувши з себе сорочку і, вивернувши її навиворіт, одягти знову. Це тоді, коли при собі немає часнику або цибулини. Оберегом від злої красуні може бути також полин чи любисток, як і від русалки, мавчиної подруги.

Мавки-дівчатка — істоти із світлим волоссям (на відміну від зеленоголових русалок-утоплениць ).

Мавки-хлопчики мають руде, курчаче волосся. їх можна було бачити на полях, перехрестях доріг або в лісі у вигляді малих дітей у білому.

Дорослі мавки — вродливі молоді дівчата, високі на зріст, з довгим волоссям, яке завжди уквітчане.

ЛЕГЕНДА "НЯВЧИНА КИЧЕРА"

Краса Карпат хвилювала багатьох письменників. Цей казковий край, сповнений легенд, будив у письменників романтичну уяву,творчу фантазію. Ось як пише про наш край М. Коцюбинський у своїй повісті «Тіні забутих предків»: «Легким ходом ідуть по царинках нявки».
Одна з легенд, що побутує в наших краях, називається «Нявча кичера».

Тікаючи від монголо-татар, забрів у наші краї красень-легінь із степової України. Лісоруби приймили його до гурту і навчали своєму ремеслу.
А неподалік жив заможний ґазда, що мав лише одну красуню-доньку. І мріяв батько віддати дочку за сусіда-багатія. Та не сталося, як гадалося.

Всім серцем полюбила горянка степовика, трудягу-ратая, хлопець покохав її. І вже мріяли вони про спільне щастя, про сімейне життя. Аж тут дізнався про це батько дівчини. Розлючений багач наказав дочці викинути його із душі. Та серцю не накажеш. Вражений непокірністю дочки, він наймає хлопців і наказує їм вивести його з цих країв. Вони вивезли його до Яловичорської гаті, посадили на пліт, провезли до Черемоша і кинули на призволяще. Пліт ударився в скелю, і холодні води поглинули хлопця-красеня.

Нещасна дівчина втекла в ліси, облюбувала собі кучеру і жила там. Те урочище дійсно сповнене таємниць. На вершині того хребта є поляна-сідловина – Нявчина Поляна. І досі здається, ніби чути, як Мавка плаче та кличе коханого. Розповідають старожили та і сучасні грибарі, що там завше ловить блуд. Кружляєш по поляні і не знаєш, як тобі вибратися з тієї обсипаної молоком туману світлиці. Навкруг тієї кучері біжить бурхлива річка, ніби застерігаючи людей не потикатися в заповітне нявчине царство. Вважають, що вона мстить людям за їх втручання в її життя, за те, що розбили її щастя. Вона й досі озивається звуками, кличучи коханого, чи регочучи з блудників, що попалися в її тенета.

Джерело:
Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.