709130-01-2022, 17:03
Козаки – герої народного епосу й казкові тварини, чаклуни, нежить й прості українські люди, фантастичні дива й реальні історичні події – все це оточило, полонило, зачарувало.
Знаєш, наше Сонце - не вигадка японця….
( The Вйо «Куля»)
З раннього дитинства (коли я ще не знав, що моїм знаком зодіака є скорпіон, та що моїми предками були чаклуни – козаки-характерники) у мене проглядався потяг до всього містичного та надприроднього.
Я шукав з друзями в руїнах сільської церкви скарби та таємні підземні ходи, намагався передбачати події – спочатку, кидаючи старовинну монету, а пізніш, за допомогою поєднання малюнків й вагового схилу (сьогодні сказав би - таблиці каббалістичних малюнків та маятника).
Пізніше я дізнався, що належу до старовинного козацького роду, ймення якому дав сам Богдан Хмельницький, а магічними здібностями володіли не лише мої далекі предки, а й не такі вже далекі: двоюрідна бабця Домаха «бавилась» заговорами від хвороб та кровозупиняючими молитвами, а двоюрідний дід Артем був копачем колодязів та пічником, що саме собою розуміло певні магічні здібності.
В юності почав займатись аутотренінгом, медитаціями – пішов далі, але злякався… Магом не став, а зачудування всім магічним зосталось.
Пізніш вирішив написати фантастичну книгу про характерника. 
Мій блог «Про Козаків» став початком цієї справи. Та брак часу, дріб’язкові турботи не дали можливості здійснити задумане.
Мабуть правий був Анатолій Костецький, який говорив; «Можеш не писати – не пиши». Чи все ж я не можу не писати? В уяві часто постає картина С.Васильківського. «Козак в степу», та її підсвідоме продовження: характерник стоїть на вершині могили й дивиться на безкрайя степового трав’яного моря, а в душі поклик кудись далеко…Думки про події 1648-1654 р.р. та можливу роль у них характерників. Про Хмеля та його характерницькі здібності.
Нещодавно до рук потрапила книжка Костянтина Когтянца «Обре, сховайся добре!» . Й заболіла душа: «Опередили мене!,, Написали про те, що марилось мені…»
Тут тобі й війна магів на тлі Визвольної війни, чи магічна «підкладинка» тієї війни.
Адже чим, як не підступами ворожих повстанській справі ворожбитів можна було пояснити знищення у Красному одного з найбоєздатніших козацьких загонів - Брацлавського полку на чолі з характерником Данилом Нечаєм: «…непогана фортеця, з трьома тисячами козаків, з кращим полковником, з арматою — і за два дні впала»?Не дарма ж самого Данила вбити поляки змогли лише стреливши срібною кулею.
Чим, як не стараннями козаків-характерників можна пояснити ганебну смерть (від діареї) ката українського народу Яреми Вишневецького?
Й сам Богдан Хмельницький – хлопець не простий – адже «Він ЗНАЄ» як бути у цій кривавій війні (Та й ніхто не знає, Що гетьман Хмельницький Думає-гадає!).
Сюжет роману К. Когтянца традиційно простий: Головного героя незаслужено звинувачено у злочині який скоїли інші, Він тікає, Його намагаються впіймати…
Але, «підставили» головного героя Кирина Драгона чорні чаклуни, сам він відкриває у собі магічні здібності (бо є нащадком таємничого народу чаклунів –обрів) й стає Бояном (козаком-характерником) на службі у української визвольної справи, а впіймати його та використати у своїй темній справі (Драгон повинен стати «містком» до світового панування темних сил) хочуть все ті ж чаклуни руками недолугих правителів Польщі та Московії.
І чого та кого лишень не зустрічає на своєму шляху Кирин Драгон. Тут і песиголовці та упирі, русалки та зомбі, перевертні та привиди. А ще реальні історичні особи Б.Хмельницький, Іван Богун та його двійник (чи, правильніше, двійничиха). Яких тільки доручень не випадає виконувати оброві на благо української справи: від знешкодження ворожих чаклунів-шпигунів до пошуків магічного оберегу Б.Хмельницького. А в кінці Киринові ще й вдається зруйнувати підступні плани темних сил по встановленню їх світового панування.
Й ще однією ідеєю сколихнула мою душу книга Когтянца. Мабуть не дарма у моїй голові роїлись роздуми про чаклунів та їх силу, та про причини, які перешкоджають їм стати володарями світу й відношенням до магів та їх послуг можновладців.
Колись, у дитинстві, дід Артем розповідав мені легенду про острів чаклунів (пізніше я зміг спів ставити його з міфічною Атлантидою) та про те як своєю неконтрольованою силою ці чаклуни знищили свою Батьківщину й загинули самі. У цій казці відповідь на першу частину роздумів: опісля трагедії держави магів природа сама регулює гармонію, не дає можливості чаклунам набрати такої сили, яка би дала змогу їм прийти до світової влади й в кінці кінців знищити себе й увесь світ. Природа (чи всесильний Всесвіт) зробили так, що кожна магічна вправа чаклуна відлунюється йому стражданнями: головними болями, кровотечами та інш.
А роман «Обре, сховайся добре!» підказав роз шифровку другої частини головоломки: «Боян, зрозумів головне — чому всі сильні світу сього, як духовні, так і світські, полюють на чаклунів, як на скажених собак: вони бояться! Бояться замаху на своє життя, замаху за допомогою магії».
Жаль, що Констянтин Когтянц «відібрав» у мене частину моїх розумових надбань… Та все ж я вірю, що напишу роман «Характерник», і він висвітлить іншу частину моїх філософських роздумів про магію та магів й доведе, що українські козаки-характерники не вигадка, а реальна сила, яка приймала й приймає активну участь у історичному процесі…