Форум товариства "Таємна Січ"

 

Розкажи сину про характерників

  • 187
  • 1
  • 1-04-2020, 15:24

Онучку мій, досить тобі вже ту грамоту вчити, зовсім замордуєшся у своїй тій школі.

І вигадали ж твої батьки, що найкраща освіта у християнській школі.
- Діду, ну зачекай трохи, зараз дочитаю про боротьбу з чарівниками, цікаво ж.
- Про чарівників кажеш, ну-ну, а чи не замалі ви ще про таке читати?
- Ну, якщо чесно, ми це через рік лише будемо вчити, але читати про це зараз не заборонено ж?
- Та ні, тільки тоді тобі не читати, а слухати треба, згортай свої толмуди, розкажу-но я тобі про чарівників наших, ворожбитів чи, як їх там називають, характерників.
- А ти знаєш щось про чарівників?
- Давно на світі живу і багато чого знаю. Сідай і слухай, тільки нікому ні пари з вуст, а то біда може статися.
- Діду, я нікому не скажу, ти лише починай чимшвидше, цікаво ж.
- Значить так, здавен на Русі жили чарівники, звідки їх чари пішли не відомо. Не любили вони розказувати про це. В язичницькі часи їх не чіпали, а навіть заохочували. Дуже могутні вони були та мало їх нараховувалося. А потім коли християнство ввели у нас, так не дуже в пошані це стало, от і пішли чарівники до порогів Дніпровських жити або ще кудись, та в основному до порогів помандрували. Не даром козаки це місце облюбували, сили там багато було, та і старих характерників знайти було можна, а ті з радості до козаків приставали, там їх поважали, потрібні вони були.
- Діду, а чому їх характерниками називають?
- Достеменно не знаю, одні кажуть, що вони цю назву із санскриту запозичили і означає вона – наділений божою силою, інші кажуть, що це у них із японцями схоже, у них хара одна із центрів сили, звідси і характерники – люди, які використовують хару, багато про що думають і пророкують, а достеменно і самі характерники не знають, звідки у них ця назва, до того ж народ їх просто називав ворожбитами чи ще якось. Так ось, у запорозькі часи у них новий розквіт був, вільно вони своїм ремеслом займалися, хоча і дивно було, такими набожними всі були, від них до речі і вислів пішов: «у бога вір, але і чорта не забувай». Характерники то не забували, але проблем у них від цього не менше було. На них не полювали, однак і не благословляли.
- Діду, а як же це так, вони що: і віруючими були і з магією зналися?
- Так, найрозумніші і найсильніші дивувалися такому розвитку подій, але нічого не могли з цим вдіяти, тоді християнами усі були і вірили всі в Бога і навіть ворожбити спасіння знаходили. Вони спеціально за свої гроші декілька монастирів будували для того, щоб могли в старості прийти і численні гріхи замолити.
- А інквізиція їх не вбивала, це ж заборонено було?
- Це католики вірне вчення викривили і вбивали усіх, хто їм не до вподоби був, а ми православні вбивали зовсім рідко, лише часто від церкви відлучали, а в цілому ніхто їх не чіпав, так як у нас пам’ятали, що це вчення давніше від хреста було і тому шанували. Та й взагалі у нас не було такої інквізиції як у католиків.
- Діду, а що характерники вміли робити?
- Багато чого, травниками вони добрими були, кожну травинку знали, що воно таке, як можна використовувати. Вони взагалі світ знали добре, невидиме бачили, з часом домовлялися, а ще вони уміли перетворюватися у різних звірів, вовкулак наприклад. Літати вміли, вбити їх важко було, вояками вони непереможними були, рани будь-які миттєво лікували, кулі руками ловили, та і коли билися, то магію свою використовували. Бувало візьме характерник дві шаблі і як вітряк всіх на шляху в капусту руба. Багато всього уміли та мало їх було, з два десятка на поколінні, але це саме справжні характерники, які користувалися своєю силою, а скільки їх було, які не вміли цією силою управляти, біс і той не знає. Таємницю вони любили, зазвичай у характерника був лише один учень.

- Якщо їх так важко убити було, то від чого вони помирали?
- Старість річ страшна, характерники мо могли б жити набагато довше, але все одно вмирали, хоча кажуть, що деякі і від смерті втікали; бувало помре такий чарівник, його закопають, а він через день живим мертвяком ходить. Характерники і в бою помирали, вони ж втаємниченими були і бувало могли з рядовими на армію ворогів піти, а знаєш як воно буває – від десяти куль відвернешся, ще десяток зловиш, а ще одна у серце втрапить, якщо поруч інший характерник є, то він допоможе, а самому важко врятуватися. Хоча Сірко і був великим отаманом і чарівником - він заради жарту і стріляти у себе дозволяв і різати себе -та все одно помер, однак не відомо як. Козаки його руку зберегли і поки з нею ходили в походи, жодного разу не програли.
- Так вони з чортом зналися чи що? Щоб таку силу отримати?
-Я чорта не бачив і не знаю, чи можна з ним говорити. Церква вважала, що характерники спілкуються з чортом, а вони у свою чергу вірили в Бога і водночас з чортом за руку ходили, принаймні так про них говорили. Дивні вони були, але великі справи робили, а потім гріхи замолювали перед Богом, в рай прагнули, хоча і пекла не боялися. І страждали вони від цього, хоча і грішні, але думки чисті, так про них говорили. Правдою це було, так як зла вони не робили, а все більше боролися з ним.
- Розкажи ще щось про них?
- Досить з тебе на сьогодні розповідей, потім може ще буде, про кошових отаманів запорозьких.
- Діду, а ти ж теж запорозького роду?
- Так, а ти тепер спати йди, - сказав дід і посміхнувся, пірнаючи у свої глибокі думи.
admin Гетьман
  • 1 квітня 2020 15:24

Тема характерників надзвичайно цікава і настільки ж суперечлива. Дуже суперечлива історія про Сірка - характерника. Є свідчення відомого історика - отця Юрія Мицика, про те, що при перепохованні Івана Сірка руки були при ньому.

--------------------
«Юрбу людей перетворюють у націю дві речі: спільне велике минуле і спільні великі плани на майбутнє». Жюль Ренар

Ваш коментар чи ставлення до цієї теми: