22501-04-2020, 15:37
- Люде український!
Всі жителі сіл і міст великих і малих, і всіх земель єдиної й світлої Вітчизни нашої, славної України!
З волі Божої зібралися ми, Українське Козацтво, і Гетьман, і Генеральна старшина, і отамани, і козаки звідусіль на Раду у славному місті Переяславі, разом з духовними отцями нашими і з православними мирянами на тому самому майдані, де в місяць січень 8-го дня року Божого 1654-го наші предки славні лицарі козаки українські дали згоду присягнути цареві московському і стати під його руку.
А помисливши над тією старою присягою, яку ми, теперішні козаки, не можемо віддати у забуття, нібито її не було, бо як розумні й чесні діти мусимо брати всю козацьку спадщину, а уникати відповіді на дії батьків є гріх великий, то розумом, що нас їм наділив Господь Бог, дійшли такої згоди.
Предки наші, славні козаки українські, люди лицарського духу, богобоязливі і всіляких чеснот сповнені, як самі даного слова трималися, так з чистою душею вірили чужим клятвам. А присягнувши московському цареві, повірили лукавим устам і лживим посулам, бо часто буває, що той, хто по правді живе, чужої кривди розгледіти не вміє. Не могло їм навіть на думку спасти, що Москва щедрі обіцянки давала, а віроломні думки плекала. То підтверджувалося не раз і не два, а скільки та давня присяга існує, стільки Україна терпіла від хитрощів і неправд московських. Московія поклялася надійною опорою Україні бути, а сама першою клятву поламала, домовляючись тайкома з українськими ворогами, і державу нашу зруйнувала, яку великими муками український народ виборов, а потім беззахисному люду почала всілякі шкоди робити.
І землю нашу чужим країнам роздавала, і сама наші землі гарбала, і козацькими костьми болота гатила, і кров українську проливала заради власної величі, і мову, і звичаї наші, що батьки нам заповідали, гірше від орди витоптувала, і голод, і всілякі інші напасті на люд наш напускала, по каторгах його гноїла, та й саме ім’я наше і назву землі нашої мріяла витерти з пам’яті народної. А тепер, коли ми нову незалежну державу муруємо, знову наміряється роздерти Україну хижими кігтями дворогового орла на шматки.
Помисливши над тим, вирішили ми, Українське Козацтво, щоби ті, хто на шию Україні нове ярмо хочуть повісити, не могли покликатися на стару козацьку присягу, то Українське Козацтво схвалює таке:
Від сьогодні і допоки сонце світить над Україною, стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі і незалежності.
На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, в чому хрест цілуємо Гетьман Українського Козацтва і вся Генеральна старшина і отамани.
Гетьман Українського Козацтва - В’ячеслав Чорновіл
Головний отаман Українського Козацтва - Євген Петренко
Духовний батько Українського Козацтва - Іван Гончар
Генеральний писар Українського Козацтва - Віктор Стріха.
Ніколи українське козацтво стовідсотково в своїй масі не визнавало зверхности московського царя над собою. Навіть на Переяславському майдані в січні 1654 року козацького одноголосся з цього приводу не було, як не було його і в наступні роки. Але залишається факт – 8 січня того року більшістю присутніх, без митрополичого благословення, козаки дали згоду на присягу московському цареві.
Хоча, як на мене, факт недоконаний, бо козаки і далі при нагоді «втирали носа» москалям. Гадяцька угода І. Виговського 16 вересня 1658 року давала можливість Україні ввійти у вигляді «Великого князівства Руського» у рівноправну федерацію з Литвою і Польщею. І, якщо ця угода не була реалізована, то зовсім не з-за Переяславських угод. Але за І. Виговським стояли козаки, які не зважали на присягу 1654 року, інакше б 7 липня 1659 року не розбили московське військо під Конотопом.
Трішки пізніше, 21 жовтня 1661 року була підписана Чуднівська угода іншого гетьмана, Юрія Хмельницького, з Польщею. Я не особливий прихильник Польщі тих часів, але в цій угоді бачу важливий момент, який свідчить про факт «недоконаності» дії присяги 1654 року – цим документом скасовувалися Переяславські угоди з Московією, отже звільняли козаків від дії тієї присяги.
А ось початок 20-го століття. Національно визвольний рух в Україні – період активного відродження українського козацтва. У перших лавах борців за волю України був козацький ватажок Данило Терпило, більш відомий як отаман Зелений. Це він у центрі України на території чотирьох губерній утворив «Трипільську республіку», з якою боролися більшовики з Москви, Києва і наймити з Угорщини. А в міжчассі і свої – Директорія УНР.
Та ось головне. В липні 1919 року Дніпровська дивізія Зеленого звільнила від більшовиків Переяслав. 15 липня отаман зібрав там народне віче, де одностайно було прийнято рішення про скасування усіх статей Переяславського договору 1654 року між урядом Б. Хмельницького та московським царем.
Хтось скаже: це окремий містечковий епізод, який не змінює тяглости козацької «традиції» кланятися Москві. Та крапку над таким міркуванням скептиків поставило сучасне Українське козацтво. В 1990 році відбулася перша Установча Велика Рада Українського козацтва під Нікополем, на місці колишньої Чортомлинської Січі, чим було офіційно відроджено козацтво на території незалежної України. А 21 червня 1992 року в Переяславі-Хмельницькому (тому самому!) була зібрана чергова Велика Рада Українського козацтва, на якій зібралися козаки з усіх куточків України. Тоді було затверджено текст присяги на вірність Україні і одноголосно проголосоване зречення присяги на вірність московському цареві.
Всі жителі сіл і міст великих і малих, і всіх земель єдиної й світлої Вітчизни нашої, славної України!
З волі Божої зібралися ми, Українське Козацтво, і Гетьман, і Генеральна старшина, і отамани, і козаки звідусіль на Раду у славному місті Переяславі, разом з духовними отцями нашими і з православними мирянами на тому самому майдані, де в місяць січень 8-го дня року Божого 1654-го наші предки славні лицарі козаки українські дали згоду присягнути цареві московському і стати під його руку.
А помисливши над тією старою присягою, яку ми, теперішні козаки, не можемо віддати у забуття, нібито її не було, бо як розумні й чесні діти мусимо брати всю козацьку спадщину, а уникати відповіді на дії батьків є гріх великий, то розумом, що нас їм наділив Господь Бог, дійшли такої згоди.
Предки наші, славні козаки українські, люди лицарського духу, богобоязливі і всіляких чеснот сповнені, як самі даного слова трималися, так з чистою душею вірили чужим клятвам. А присягнувши московському цареві, повірили лукавим устам і лживим посулам, бо часто буває, що той, хто по правді живе, чужої кривди розгледіти не вміє. Не могло їм навіть на думку спасти, що Москва щедрі обіцянки давала, а віроломні думки плекала. То підтверджувалося не раз і не два, а скільки та давня присяга існує, стільки Україна терпіла від хитрощів і неправд московських. Московія поклялася надійною опорою Україні бути, а сама першою клятву поламала, домовляючись тайкома з українськими ворогами, і державу нашу зруйнувала, яку великими муками український народ виборов, а потім беззахисному люду почала всілякі шкоди робити.
І землю нашу чужим країнам роздавала, і сама наші землі гарбала, і козацькими костьми болота гатила, і кров українську проливала заради власної величі, і мову, і звичаї наші, що батьки нам заповідали, гірше від орди витоптувала, і голод, і всілякі інші напасті на люд наш напускала, по каторгах його гноїла, та й саме ім’я наше і назву землі нашої мріяла витерти з пам’яті народної. А тепер, коли ми нову незалежну державу муруємо, знову наміряється роздерти Україну хижими кігтями дворогового орла на шматки.
Помисливши над тим, вирішили ми, Українське Козацтво, щоби ті, хто на шию Україні нове ярмо хочуть повісити, не могли покликатися на стару козацьку присягу, то Українське Козацтво схвалює таке:
Від сьогодні і допоки сонце світить над Україною, стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі і незалежності.
На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, в чому хрест цілуємо Гетьман Українського Козацтва і вся Генеральна старшина і отамани.
Оголошено у місті Переяславі-Хмельницькому року Божого 1992-го місяця червня дня 21-го, до чого руку доклали:
Гетьман Українського Козацтва - В’ячеслав Чорновіл
Головний отаман Українського Козацтва - Євген Петренко
Духовний батько Українського Козацтва - Іван Гончар
Генеральний писар Українського Козацтва - Віктор Стріха.
Ніколи українське козацтво стовідсотково в своїй масі не визнавало зверхности московського царя над собою. Навіть на Переяславському майдані в січні 1654 року козацького одноголосся з цього приводу не було, як не було його і в наступні роки. Але залишається факт – 8 січня того року більшістю присутніх, без митрополичого благословення, козаки дали згоду на присягу московському цареві.
Хоча, як на мене, факт недоконаний, бо козаки і далі при нагоді «втирали носа» москалям. Гадяцька угода І. Виговського 16 вересня 1658 року давала можливість Україні ввійти у вигляді «Великого князівства Руського» у рівноправну федерацію з Литвою і Польщею. І, якщо ця угода не була реалізована, то зовсім не з-за Переяславських угод. Але за І. Виговським стояли козаки, які не зважали на присягу 1654 року, інакше б 7 липня 1659 року не розбили московське військо під Конотопом.
Трішки пізніше, 21 жовтня 1661 року була підписана Чуднівська угода іншого гетьмана, Юрія Хмельницького, з Польщею. Я не особливий прихильник Польщі тих часів, але в цій угоді бачу важливий момент, який свідчить про факт «недоконаності» дії присяги 1654 року – цим документом скасовувалися Переяславські угоди з Московією, отже звільняли козаків від дії тієї присяги.
А ось початок 20-го століття. Національно визвольний рух в Україні – період активного відродження українського козацтва. У перших лавах борців за волю України був козацький ватажок Данило Терпило, більш відомий як отаман Зелений. Це він у центрі України на території чотирьох губерній утворив «Трипільську республіку», з якою боролися більшовики з Москви, Києва і наймити з Угорщини. А в міжчассі і свої – Директорія УНР.
Та ось головне. В липні 1919 року Дніпровська дивізія Зеленого звільнила від більшовиків Переяслав. 15 липня отаман зібрав там народне віче, де одностайно було прийнято рішення про скасування усіх статей Переяславського договору 1654 року між урядом Б. Хмельницького та московським царем.
Хтось скаже: це окремий містечковий епізод, який не змінює тяглости козацької «традиції» кланятися Москві. Та крапку над таким міркуванням скептиків поставило сучасне Українське козацтво. В 1990 році відбулася перша Установча Велика Рада Українського козацтва під Нікополем, на місці колишньої Чортомлинської Січі, чим було офіційно відроджено козацтво на території незалежної України. А 21 червня 1992 року в Переяславі-Хмельницькому (тому самому!) була зібрана чергова Велика Рада Українського козацтва, на якій зібралися козаки з усіх куточків України. Тоді було затверджено текст присяги на вірність Україні і одноголосно проголосоване зречення присяги на вірність московському цареві.