Казка про Іллю Муромця
admin
блог автора
інші дописи автора
Ілля Муромець родився під городом Муромом у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли скільки могли, там півгектара чи що. І так годували сина Іллю, бо він слабий був на ноги.
Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг уставати, нічого не міг робити.
Коли пройшло тридцять літ, батько й мати Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три старики й гукають:
— Іллюшко, Іллюшко, одчини двері!
Він каже:
Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу вставати.
— Устанеш, устанеш, ану, понатужся, ану, спробуй, Іллюшко, ану, встань!
Ілля понатужився, як махнув ногами, так із печі зіскочив зразу аж на землю. Зразу пішов, одчинив двері, старики увійшли і сказали:
— Ну, Ілля, ти мав велику хворість і пережив. Тепер ти будеш радіти, твій тато і мати будуть радіти, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.
Подали вони йому кухоль води:
От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою.
Він узяв потягнув раз.
— Ну, що відчуваєш?
— Велику силу в собі чую.
— Добре, ану потягни іще раз!
Він перехилив, випив ще раз тої води...
— Ну, що тепер відчуваєш?
— Таку силу, — каже, — відчуваю, що коби б у сиру землю вставити кільце, то я взяв би за те кільце і всю землю перекинув би.
— Ну, добре. Тепер так, Іллюшко, — вони кажуть, — ти своєю силою не хвалися і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твої тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро.
В той час на руську землю нападали кочівники. І от Ілля Муромець вирішив захищати руську землю од кочівників.
Якраз було оточене одне місто. Ілля Муромець підійшов під його стіни (а там були три хани, богатирі), вирвав дуба і як почав колотити ті війська їхні. Розбив усе військо кочівників, тільки три царі богатирі лишилися. Він прийшов до них і сказав:
— Ідіть у своє ханство і скажіть усім, щоб більше ніколи на руську землю не приходили. Я б і вас теж тут положив, ну, лишаю тільки для того, щоб ви всім розказали, аби більше не приходили сюди. Бо на руській землі появився Ілля Муромець, який всіх вас розіб'є.
Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди поховалися: хто в хати, а найбільше по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей,
плачуть і моляться Богу.
— Що ви тут робите, люди добрі? — питає Ілля Муромець.
— Як що робимо? Що, ти не бачив, що в нас за городом кочівники стоять, зараз нас усіх поб'ють, переріжуть.
— Де ті кочівники? Ніяких кочівників нема, вийдіть подивіться.
Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було кочівників. Почали вони веселитися, почали дякувати Іллі Муромцю, почали його просити, щоб він остався в них.
А він сказав:
— Ні! Я вас визволив і піду далі визволяти, кочівники ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде. Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не бійтеся.
Сів Ілля Муромець на коня і поїхав. Взяв путь прямо на Київ. А на Київ дорога була далека, треба було кружляти багато, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник - - Соловей-розбійник. Там пі птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив Соловей-розбійник усіх побивав.
Ілля Муромець поїхав прямоїжджою дорогою, мимо того лісу, де Соло-вей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти суках. Зробив він собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде, йде — він зразу як засвистить по-солов'їному, аж листя-з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так дерево ламається, і хто живий там проїжджає, падає на землю і вмирає.
От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов'їному — листя посипалось; як зареве по-звіриному — кінь Іллі на коліна впав.
Ілля Муромець штовхнув свого коня коліном і каже:
— Вставай, а то віддам тебе собакам — нехай з'їдять, що ти, злякався Солов'я-розбійника?
Під'їхав Ілля Муромець, а Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба і до нього... Та Ілля Муромець націлився і пустив стрілу прямо йому в праве око. Та стріла вийшла через голову і полетіла, а Соловей- розбійник упав на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, враз схопив його, здушив своїми руками. І вже Соловей відчув, що попав в руки сильнішого за себе, думає: «Ну, оцього я вже не видержу...»
Взяв Ілля од свого сідла одв'язав стремена — ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до
Солов'я-розбійника у двір.
А Соловей-розбійник мав дочку, богатирку-дочку мав. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець і батько її прив'язаний до сідла, схопила залізну дошку у дев'яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця — хотіла убити його. А Ілля Муромець як вдарив плечем у ту дошку, вона повернулася назад і — в богатирку — убила її одразу.
А жінка Солов'я-розбійника побачила вже, що біда, почала просити Іллю Муромця:
— На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки остав мені мужа живим.
Він відповідає:
— Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей зігнав зі світу, стільки він дітей осиротив, щоб я оставив його тепер живим? Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду заробляти гроші, я йду захищати всіх, на кого нападають.
Повернув коня і поїхав прямо на Київ.
У Києві тоді княжив князь Володимир. Як приїхав Ілля Муромець — у князя якраз був бенкет. Усі богатирі з князем гуляли.
і
Як він приїхав і оголосив, хто він такий, князь спитав:
— Якою ж ти дорогою їхав до нас?
— Я їхав, — каже Ілля Муромець, — прямоїжджою дорогою.
Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там поважний богатир, Альоша Попович, Попович зіскочив та й каже:
— Ні! Ні! Не може бути, неправда, князю, то він бреше. Хто у нас може їхати прямоїжджою дорогою? Там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає.
— Ага, такий ти богатир, — каже до нього Ілля Муромець, — ти Со- лов'я-розбійника боїшся? Ану, — каже, — ходімо, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.
Вивів усіх з князем; і княгиня вийшла і богатирі. Показав він їм:
— Ось ваш силач Соловей-розбійник, ось!
Вони як глянули, що той прив'язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що Ілля Муромець справді богатир. Він Солов'я-розбійника біля
сідла держить, значить, він його переміг.
Тоді князь Володимир каже, не питає нічого Іллю Муромця, а до Со-
лов'я-розбійника:
— Ану, Соловей-розбійник, засвищи по-солов'їному та зареви по-звіриному!
А Соловей-розбійник відповідає: - Не ти, — каже, — мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене в полон узяв. Тоді князь каже:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому! От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут, — до князя і княгині — накрив їх буркою, — я вас прикрию, щоб у вас перетинки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвищи іще
раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев, і ті богатирі, які були у князя Володимира, попадали. А він іще як заревів по-звіриному, то ті рачки розбіглися. Князя і княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перетинки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову. Потім остався жити у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посперечались з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрму і ту тюрму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі там сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один хан, богатир, на ймення Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я хан Калін. Мало мені моїх земель; хочу забрати і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш з своєю жінкою
у мене на кухню воду носити».
Прочитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитися з жінкою:
— Що нам робити, що нам робити?
Привели й дочку.
— Що нам робити?
Дочка каже:
— Ану пошліть, може, живий Ілля Муромець там?
— Що ти, — каже князь, — здуріла чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану пошліть!
Він знову кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий. Ану підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Знайшли... А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Вернулися вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не було.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко, — каже, — Іллюшко, прости мені, що я на тебе прогні-вався і посадив тебе у тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець. — Іди ти собі. Ти хтів заморити мене голодом, ти мене тут тримав, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе? Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знову Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати!
Тоді дочка каже:
— Ану піду я попрошу.
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду за-хищати руську землю! Мають,— каже, — твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, і пішов з Каліном-ханом воювати! Розбив Калінові війська. А хан Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею боротися. Бились, бились, троє; діб бились. Хан Калін уже наче зовсім подужав Іллю, кинув його об землю і придушив.
А хан Калін мав три дочки, три красуні, і не хотів він Іллю Муромця убити, а тільки залякати. Витяг кинджал і каже: От я з тебе кишки випущу!
А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай, яку хочеш заміж, і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за них б'єшся, а вони не помагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то все будеш од землі сили набиратися. Скільки будеш лежати на землі, стільки будеш сили набиратися». От хан Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим. Хан Калін грозить йому:
- Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю,
А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчував, що силу має. Узяв захопив ногами та як кине хана Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець хутко схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще не добиті, тим ханом Каліном гамселити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська ворожі-
Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
