Лебідь, щука і рак
admin
блог автора
інші дописи автора
Плавав лебідь на воді понад берегом, зігнувши шию, дивився у воду. Пливла мимо нього щука, зупинилась і питає:
— Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?
— А навіщо тобі це знать?
— Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом доводиться задихатися без свіжого повітря.
— Я на зиму лечу звідси в теплий край та і живу там до весни.
— Візьми і мене з собою,— сказала щука.
— А чого ж, про мене — все одно, хочеш, так подамось разом, веселіше буде. Почув їхню розмову рак і каже:
— Візьміть і мене.
— Ну так що ж, хочеш, одправляйсь і ти з нами, гуртом веселіше буде; діждемо осені, я вам тоді скажу, коли летіти.
Лебідь, бач, думав, що як вони плавають у воді, то вміють і літати у повітрі.
Минуло літо, настала осінь, лебідь і каже:
— Ну, пора летіти у вирій, збирайтеся на завтра, після обіду рушимо в дорогу.
Щука оповістила рака. Рак подумав і каже:
— А як же ми, сестро, будем на сухопутті жить без їжі? Давай візьмемо з собою на дорогу харчів, щоб нам вистачило до теплого краю.
— А як ми візьмем? — спитала щука.
— Та давай ми нагрузим харчами візок, впряжемося в нього і подамось. Запросимо і лебедя за компанію, то він нам поможе, втрьох потягнем за собою харчі.
Рак і щука добули воза, насукали з трави посторонок і чекають лебедя. На другий день прилетів лебідь і каже:
— Ну, ви тут готові, а то я вже лечу!
— Готові, готові, тільки ти, будь ласкавий, поможи нам віз везти, давай ми всі троє впряжемось і подамося.
— Добре, чіпляйте посторонку мені за ногу. Рак прив’язав лебедя за ногу. Свою посторонку взяв у клешні, а щука за третю учепилась зубами.
— Ну, разом! Рушай!
Рак шарпнув назад, хвостиком замелькав, щука стрілою розігналась у воду, на глиб, а лебідь, замахавши крилами, рвонувсь угору; обірвались усі посторонки, не дали возові ходу. Хто з них був винен, а хто прав, цього ніхто не знав і судити їх ніхто не став. Тільки жаби добре насміялись і немало дивувались, чого рак і щука не за своє діло брались.
