"Украйнський iсторичний журнал" за1988р. н.8-12,1989р.н.1-2,4-9,11, 1990р.н.1,3-5, друкував монографiю М.Костомарова "Мазепа".

 Пiдготовка тексту до друку, примiтки та пiслямова, були М.Котляра. I дуже, вже, мене вразили цi примiтки та пiслямова.

Я дозволю собi зацитувати деякi з цих примiток: "Часом дивуєшся наївностi людей 18 ст. навiть таких рзумних, проникливих i досвiдчених,яким був Головкiн. Адже вiн бачив Апостола, цього пройдисвiта i Мазепиного лакузу, i вже ж таки вимагав вiд нього присяги на Бiблiї, добре мабуть, знаючи що такому присягнути що плюнути".

Іван Мазепа

Або ще: "(Запорожцi)...добрi були борцi за волю України такi самi пияки , як сам Гордiєнко , аморальна , занепала людина,не здатна до послiдовної лiнiї поведiнки."

Оце так "науковi"епiтети пiдiбрав академiк Котляр для висвiтлення iсторичних постатей минулого. Якщо пану академiку не вiдомо що запорожцi у походi не пили, то хай би почитав "Iсторiю запорiзьких козакiв" Яворницького, там про це ясно написано. Чи академiку Котляру академiк Яворницький не авторитет.

А вiдносно непослiдовностi Гордiєнка, то зацитую А.Кащенка: "Року 1696 Вiйсько Запорозьке зробило царю Петру велику послугу: пiд проводом кошового отамана Мороза та славного ватажка Чалого воно вийшло байдарками в море, напало на кримськi береги i вистеживши в Чорному морi турецький флот, погромило його. Тим походом запорожцi притягли на себе бiльшiсть турецької сили й тим самим дали царю Петру можливiсть добути мiцну турецьку фортецю Азов. За ту послугу запорiжцi сподiвались дiстати ствердження своїх стародавнiх прав на землi Запорiжжя, але замiсть того цар Петро ще гiрше порушив права Вiйська Запорiзьського, видавши наказ збудувати на лiвому березi Днiпра, проти самої Запорiзьської Сiчi,нову фортецю Камяний Затон."

Це свiдчить що Петро 1 своєю пiдступнiстю сам настановлював запорожцiв проти себе. Тож, як кажуть самi росiяни "Нечево на зеркало пенять,коль рожа кривая." А Гордiєнко якраз був дуже послiдовний у своїх дiях. Прийнявши року 1702 булаву кошового отамана, Гордiєнко 23 жовтня того року послав царю Петру листа iз застереженням, що Вiйсько Запорiзьке не хоче мати московського мiсточка в Кам"яному Затонi. На той час цар Петро же затягся у вiйну iз шведами, запорожцi були йому дуже потрiбнi i через те вiн змовчав Гордiєнковi за його листа й навiть послав на Сiч коштовнi подарунки й жалування, звелiвши боярину Протасову, що товiз тi подарунки, прийняти вiд запорожцiв присягу. Гордiєнко, на пропозицiю Протасова цiлувати хрест на вiрну службу царевi, рiшуче вiдповiв, що Вiйсько Запорiзьке не буде присягати царю через те, що московський уряд порушив вольностi запорозькi, побудував городки по Самарi й будує фортецю у Кам"яному Затонi, аж коли тi городки будуть поруйнованi, то тодi Вiйсько

Запорiзьке й присягу царевi складе. З кiнцем 1703 року кошовим товариство обрало Гордiєнка. Весною вiн вирядив на Самару 300 запорожцiв з наказом поруйнувати Самарськi московськi городки й вимести геть iз Запорожжя всiх захожих поселенцiв, хто не належав до Вiйська Запорозького. Хоч цi вчинки Гордiєнка й були одверто ворожi до тодiшнього росiйського уряду, а проте в них не можна вбачати замiру кошового стати на бiк ворогiв росiйської держави, бо в тому ж 1704 роцi 200 запорожцiв були при росiйському вiйську на Ладозi й у мiсяцi червнi брали участь в атакуваннi шведiв на Чорнiй Рiчцi бiля Неви.

Це неспростовно свiдчить що Гордiєнко був дуже послiдовний у своїх полiтичних кроках. Вiн у впродовж всього свого кошiвства старався обмежити безнастанний тиск росiйського уряду, зберегти якомога бiльше прав за Вiйськом Запорiзьким.

Також з твердженням Котляра :"Авантюра Гордiєнка зазнала краху, Сiч за ним не пiшла .I не тому , що була такою вже вiдданою царевi, а тому,що вважала блюзнiрським , нелюдським вчинок кошового, котрий радiв з приходу iноземних завойовникiв i пiдлабузнювався до них."(так нiби росiйськi вiйська не були на Українi iноземними завойовниками)—не можна погодитися. Адже пiсля виходу з Сiчi Гордiєнка, тi що залишились, обрали замiсть нього Петра Сорочинського. Але коли росiйськi вiйська пiдiйшли до Сiчi, кошового на той час в кошi не було, вiн їздив у Крим просити ханської помочi, влада ж була в руках наказного кошового Якима Богуша. Але вiн не пiддався на умовляння Яковлева i вiдмовився здати Сiч росiйським вiйськам. Це свiдчить що всi запорожцi i тi що пiшли з Гордiєнком i тi що залишились з Сорочинським були проти експансiї росiйсьських сил i виступили всi проти них. А клятвовiдступником , був не Апостол, як про це пiсав

Котляр, а Галаган, який серед кривавого бою вiскочив на окопи Сiчi i почав присягати, що вiн заступиться за своїх давнiх товаришiв i врятує їх життя ,аби тiльки вони видали зброю. Та ще не вспiли вони того зробити як сам Галаган i натовпи москалiв почали їх колоти, лютування побiдникiв не вгамувались навiдь по тому, й вони ще порозкопували на сiчовому кладовищi могили козакiв. Але про це Котляр "скромно" мовчить. То хтож клятвовiдступник пане Котляр, Апостол чи Галаган. Тай пiсля Полтавської катастрофи Гордiєнка на Сiчi ще не один раз обирали кошовим отаманом. То в якого сiрка ви позичили очi, коли пiсали:"кошового( Гордiєнка) оточувала зграя розбiйникiв, грабiжникiв i вбивць . Таким самим був i їхнiй пан.» Пише наш шановний пан чи товариш Котляр "Мабуть,немає мемуариста який би не ганив i не таврував Мазепи ." Побiйтесь Бога Михайле Федоровичу, та щож ви за iсторик якщо не читали поеми Лорда Байрона "Мазепа", поеми Вiктора Гюго "Мазепа", поеми Рилєєва "Войнаровський", хоч не мемуаристи але свiтової велечини люди i аж нiяк не "українськi буржуазнi нацiоналiсти". Не має, чи ви так вважаєте що немає. Але то, перепрошую,рiзнi речi. Ви хоча б поцiкавилися перш нiж писати такi несусвiтнi речi.

"Мазепi,певно, були байдужi не лише католицизм i православ"я ,а й сама вiра. Адже найiмовiрнiше Мазепа давно махнув рукою на релiгiю i дотримувався обрядiв для годиться." А вiдновлена Київська Софiя , а вiдновлений Києво-Печерський монастир, а побудованi десятки церков по всiй Гетьманщинi, та ви просто блюзнiрствуєте "товаришу"Котляр. "Свiдчення тогочасних джерел, спростовують улюблену вигадку нацiоналiстичних iсторикiв , начебто Петро1 люто ненавидiв усiх українцiв i винищував як тiльки мiг. Навпаки, цар навдивовижку м"яко поставився до "малоросiян-мазепинцiв". Ну це вже вашi особистi фантазiї.

А свiдчення говорять що: "Пiд час пiвнiчної вiйни цар Петро висунув перед українцями нечуванi ранiше вимоги . Козаки вперше повиннi були воювати виключно за iнтереси царя. Замiсть того щоб захищати свою землю вiд безпосереднiх ворогiв полякiв, татар i туркiв, українцi змушенi були битись зi шведськими армiями у далекiй Лiвонiї , Литвi чи Центральнiй Польщi. Рiк у рiк їхнi загони повертались з пiвночi зазнавши втрат, що сягали 50 , 60 , чи навiдь 70 вiдсоткiв складу." Така цiна тої "любовi". Особливо "мяко" поставiвся до козакiв яких гнали на будiвництво Петербургу , i вигубили їх там з голоду i холоду тисячi. "Не дивно що Петро 1 з гiрше, нiж шведське спорядженим вiйськом, i в несприятливих умовах Мазепиної зради порiвняно легко виграв вiйну у Карла Х11 ." Це ж неправда, адже проти 40000 москалiв з 72 гарматами стануло 18000 шведiв з 30 гарматами, козаки i запорожцi були в резервi, а саме гiрше було те, що шведський король був поранений i не мiг безпосередньо керувати битвою, а мiж генералами не було узгодженостi дiй, це i було основною причиною поразки шведiв, що ж ви так пiдтасовуєте факти .

 "Справа була ще й у тому,що сепаратиськi iдеї гетьмана залишились чужими українському суспiльству. Незважаючи на всi утиски царських сатрапiв , народ України волiв залишитись у складi держави братнього народу ." Цi слова нагадали менi просторiкування лiвих сил України про те що нород хоче бути у складi союзу. Але Український народ 1 грудня 1991 року сказав чiтко, виразно i ясно що вiн хоче. А тодi народу просто не питали. Цар Петро зi своєю срдою зтероризував населення так само як його наслiдник Сталiн.

Але товаришу Котляр, як же треба ненавидiти свiй народ,якщо ви дiйсно почуваєте себе українцем, щоб вважати його нездатним до власного державного життя . I ще одна цитата Котляра :" Здається , сам Костомаров не позбавився iлюзiй щодо вдачi Мазепи: цей пройдисвiт просто не мiг вiдчувати фальшивостi , становища, оскiльки фальшиво жив усе своє свiдоме життя" Нущо ж надамо слово Коспомарову:" Його (Мазепин) перехiд на шведську сторону, пiсля всiх метикувань, навряд чи можна признати наслiдком давнього замислу, або, як iншi об"ясняли особистого прив"язання до Польщi й тайному намiровi пiддати нарiд українськiй пiд польську владу. Мазепа , що до виховання i обичаєвих понятий справдi був поляком до костий, але щоби вiн був при хильний полiтичним виглядам Польщi,до гоповности жертвувати свою вiтчизну на се нема нiяких даних,а навпаки всьо показує, що Мазепа яко Українець плекав i голубив у собi бажанє полiтичної независимости свого краю i се найяснiше , пробивається в сiй думi, котру Кочубей предложив яко сьвiдоцтво неприязного чувства Мазепи. В сiм бажанню Мазепа не розходився нi з одним з давнiх гетьманiв,нi з своїми ровесниками,наскiлько їх займали полiтичнi обставини. Мазепа побачив змогу здiйснити давне сердешне бажання i вхопився за його.

Чималу мiг вiн мати надiю, що не Петро над Карлом, а Карло над Петром вiзьме верх в довгiй боротьбi, що в той час сама доля посилала Українi такий случай котрого не легко i не скоро можна було дiждатися. Край шведського короля був далеко вiд України i КарлоХ11, маючи повiд для влясної вигоди дбати про визволенє України вiд Московщини i утворенє з неї независимої держави,не мiг, хоч би й хотiв,прилучувати Україну до Польшi для шведського короля не тiльки було невигiдно, але й небезпечно, пiсля того як попередники Карла були приневоленi вести вiйну з Польщею i намагагатися ослабити Рiч-Посполиту вiдбираючи їй краї.

Багато причин таким робом спонукувало Мазепу в критичних обставинах боротьба мiж двома сусiдами України , пристати до КарлаХІІ." Тут,як бачите,нема що додати.