Герметизм - Язичництво - Атлантида

Метою герметичного вчення є досягнення людиною глибинного сенсу Всесвіту і самого себе.

Вираховувати час написання герметичних книг дуже важко: за переказом, вони прийшли до нас від богів, с до місячних часів (див. «Страгбурську космогонію»), з допотопних (Генон, Моссійон) часів, ввібрали в себе мудрість різних народів, ретельно дороблялись в вавілонських і єгипетських храмах в часи Середньовіччя, поступово трансформуючись у сучасні науки. Про Гермеса Трисмегіста у наш час збереглося вкрай мало інформації. З книги «Зіниця космосу» можна судити про триєдність Гермеса: перший, є небесним, зримим Богом, який зіграв дуже важливу роль в антропогенезисі і бачити ми його можемо як втілення планети Меркурій; другий, є земним Богом, який і вчитель, пророк та ясновидець, котрий навчає Ісіду та Гора, веде бесіди з Татом, Асклепієм і Амоном; третім, є автор герметичних книг. Це можна зрозуміти як трьох кратне втілення одного і того ж лиця. Гермес, брав участь у створенні людини, більше того – відігравав в її створенні ключову роль: він дарував людині мудрість і релігію і він же підпорядкував рокові людину і визначив для людини кругообіг народжень.

Основи вчення: людина – це мікрокосм, який є частиною макрокосму; людський розум є частиною Божественного Розуму, а відтак, пізнаючи себе, людина пізнає Бога; людська мова пронизана енергіями Божественного Слова, що відкриває для людини можливості магічного впливу словом на світ; будова людини відповідає будові світу і всі процеси, що відбуваються в людському тілі, відповідають світовим процесам; в людині поєднані духовне і тілесне; духовне отримане від логосу: розсудок, мова і здоровий глузд; матеріальне – це людське тіло, що складається з чотирьох стихій; завдання людини також двоїсте: як духовна істота, вона має споглядати за богом і космосом, а як істота земна – керувати земним проявленим світом; земний світ в ієрархії світобудови є нижчою сферою, тлінним і керованим законом причини-наслідку, з чередою втілень; серед людей є дві групи: ті, хто володіють Знанням і цим наближені до Божественної Сутності (до Єдиної Основи) і ті, хто цих знань не має; перші мають уникати спілкування з другими, щоб не зашкодити останнім передчасною видачею знань, що може згубно вплинути на всю цивілізацію; головною метою посвяченого герметика є осягнення світобудови і через неї – вищої Божественності.

Герметичне вчення мало втаємничений характер, щоб передчасною видачею знань не зашкодити непідготовленим людям та уберегти від згубного вплину на розвиток всієї цивілізації ще неготової до сприйняття цих аксіом. Проаналізувавши давні тексти різних народів можна зробити висновок, що цей час настав вже сьогодні!

Найближча до Сонця велика планета Сонячної системи Меркурій, названа на честь бога Гермеса, аналога: римського бога Меркурія, вавілонського бога Набу, індійського бога Будхи, германського бога Одіна, вірменського бога Тіра та слов'янського бога Велеса. У римлянГерме́с-Меркурій - один з найдавніших богів грецької міфології. Спочатку був богом-заступником отар, його зображали інколи з ягнятком на руках. У гомерівському епосі- насамперед посланець богів і провідник душ померлих у підземне царство Аїда. Також покровитель мандрівників. З розвитком торгівлі стає богом-заступником торгівлі, Крім того, Гермес— покровитель юнацтва, атлетів, бог гімнастики. Асоціювався з середою.

Набу — божество вавилонського пантеону. Набу був богом писців і покровителем мудрості та наук. Одночасно Набу вшановували як бога рослинності.

Бу́дха (санскр. «мудрий») - в індуїзмі син Соми і покровитель середи, персоніфікація планети Меркурій. Авторству Будхи приписують один з гімнів «Рігведи». Одін (Woden, Wodan, Wotan) - є найвищим богом пізньої германської та скандинавської міфології. Він був богом як мудрості, так і війни, а також він є богом поезії, перемоги та полювання. Бог Одін в германській міфології так само асоціювався з планетою Меркурій і середою.

Тір - у вірменській міфології бог писемності, мудрості, знань, захисник наук і мистецтв, писар бога Арамазда, віщун долі. Тір навіває людям сни, що відкривають їм їхнє майбутнє. Мабуть, Тір вважався також і провідником душ у підземне царство. В елліністичну епоху Тір ототожнювався з Аполлоном і Гермесом. Велес (Волос) в слов'янській міфології один з найстаріших Богів. Велес – Бог багатства і достатку. Крім того, Велес – опікун купецтва, торгівлі, як і римський Меркурій. Велес – Бог таємничих знань, покровитель музики й поезії. Він навчив слов'ян-русів- обробляти землю, вирощувати злаки, «бути землеробами». Первісно Велес був покровителем духів Предків. Велес – зв’язковий світів живих людей і покійних родичів. У скандинавів Велесу ідентичний Бог Вольсі, у кельтських регіонах Беленус-Луг-Лугус.Варіанти імені в кельтських та латинських джерелах: «Belanu»; «Belanos»; «Belemnus»; «Belenos»; «Belenus»; «Beli»; «Belinos»; «Belinu»; «Belinus»; «Bellinus»; «Belus»; «Belyn» (в Уельсі). Бачимо, що усі ці форми (а особливо «Belus») досить близькі до ймення слов'янського бога «Велес, Влес». Середа - день тижня між вівторком та четвергом. В Давньому Римі цей день був присвячений Герме́су-Меркурію, що збереглося у французькій (Mercredi) та іспанській назвах цього дня. В північній Європі цьому божеству відповідав Одін, від цього виникли англійська та голландська назви. У випадку, якщо неділю прийнято за перший день тижня, то середа заходиться посередині тижня, звідси українська, російська та німецька назви. Враховуючі вище наведені дані о богах, можна зробити висновок про єдиного Пра-Бога, який став прототипом для всіх. Справжнє ім’я Пра-Бога необхідно шукати на теренах України. Володимир Шаян: «Назва Бога дає ключ до основного ідейносвітоглядового концентру».

Український вчений Олексій Братко-Кутинський свого часу дослідив, що Наддніпрянщина й Наддністрянщина - єдине місце у світі, де ширина чорноземної зони сягає 500 кілометрів. Учений довів, що «значний масив українських земель з часу появи на земній кулі перших наземних рослин та перших тварин жодного разу не був затоплюваний водами морів чи океанів. Це означає, що протягом сотень мільйонів років тут зберігався і нагромаджувався родючий ґрунт та послідовно розвивався найбагатший у світі генетичний фонд». Звідси розселялися на новоутворені суші флора і фауна, а разом з нею і людність. Це означає, що саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від усіх рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської. Тож зрозуміло, що саме тут сивої давнини був центр не лише рільництва як нової економічної системи, що дала поштовх до розвитку сучасної цивілізації, а й світової культури та релігій. А навколишні народи лише привласнювали й підлаштовували їх під себе. (Уривок з книги Сергія Піддубного «Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена»). Наприклад, - Трипільська цивілізація. На домашньому вівтарі трипільців обов'язково були присутні глиняні фігурки тих Вищих Сил, яким вони вклонялися: Богині-Матері – символу материнства й родючості, бика – символу обробки землі й багатства, змії – символу спритності, голуба – символу неба. Сакральні уявлення трипільців утілено не лише в глиняних статуетках, але й у візерунках на кераміці – зображеннях сонця, спіралі, хреста, кола, хвиль, «всевидящого ока Долі» та популярного «китайського» символу інь-ян (дві змії, що зливаються в нескінченному коловороті гармонії й руху), що вперше зустрічається у трипільців. Ці уявлення загалом збіжні зі світоглядом народів, що з’явилися потому – античних греків, скіфів, кельтів, слов'ян.

Ще один приклад: порівняймо нашу Влескнигу з Геродотовою «Історією», де прослідковується родовідна українського роду. Беремо найперше до уваги те, що пелазги (гіпербореї) привнесли в Ахею образ бога Украя, якого греки згодом перезвуть на Зевса. А пелазги, як ми вже говорили вище, називали себе краянами, тобто, українцями.

Скити: «З богів моляться лише таким: найбільше Гестії, далі Зевсу й Геї, – кажуть, що Гея – дружина Зевса, потім Аполлону, небесній Афродіті, Гераклу і Аресу. В тих богів вірять усі скити; царські ж скити приносять жертви ще й Посейдонові. Не дивно, що імена «давньогрецьких богів, які, нібито, і започаткували світ, не тлумачаться давньогрецькою мовою. (Уривок з книги Сергія Піддубного «Код України-Руси», та «Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена»). Римський історик Помпей Трог ще в першому столітті до нашої ери писав, що сколоти, тобто, ми, українці, найстарша Нація Світу. Поляк Михайло Красуський аргументовано доводив, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших орійських мов. (Уривки з книги Сергія Піддубного «Таємниці української давнини»).

Отже, життя, боги, знання народжувалися на нашій землі і духовний центр світу знаходився саме на Україні.

Гермес. Знання, властиве людському розуму, при його характері і силі все повністю складено з пам’яті минулого; це завдяки наполегливості своєї пам’яті людина змогла стати правителем Землі. А хто бажає бути побожним в найбільшій ступені, той займається філософією, тому що без філософії не можливо досягти найвищій побожності. Той, хто пізнав, які є роди речей, в якій вони приведені Порядок, ким і по яким ознакам, воздасть належне Творцю за все, як доброму батьку, щедрому годувальнику і вірному опікуну; а воздаючи данину, він буде благочестивим. А будучі благочестивим, він буде знати, де правда і те що вона є, і с цим Знанням він стане більш побожним. .

 Аркадіівський герметизм (Ф. Ф. Зелінський «Страсбургська космогонія») вимальовує цікаву картину еволюції, за якою, творцями мира є Зевс, Гермес та Логос. Гермес - син Зевса (своїми пращурами Гермес звав Урана та Кроноса), Логос (можливо Пан) - син Гермеса. Дослідниця української історії та проблем сучасної цивілізації Любов Чуб підтверджує факт походження протоукраїнців від атлантів і те, що аркадська космогонія має низку суттєвих відмінностей від космогонії древньогрецької (Аркадія - частина території Древньої Еллади, розташованої у Північному Причорномор'ї, що мала таку назву за кілька тисячоліть до замешкання пелазгами грецьких територій). Греки вважали, що всі люди створені «із землі» (однак мешканців Аркадії землянами вони не вважали, назвавши їх «просоленами», тобто «домісячними людьми»). Аркадійці ж були впевнені: спочатку були створені душі майбутніх людей за числом зір Всесвіту, а потім Земля. Власне, про це повідомляє нам і М. Реріх, оповідаючи легенду про створення людей нашими Місячними Предками. Принагідно згадаймо Влескнигу: «Се бо Дажбо створив нам Яйце, що є Світ - Зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбо Землю нашу. Аби вона удержана була - то се Душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру...».

Стосовно походження пелазгів, то саме Пелазг, за Павсанієм, предок усіх пелазгів, був першою людиною на землі і вихідцем з Аркадії; його батьком був, за Аполлодором, титан Фороней, тобто один із представників спільноти титанів, серед яких - Атлант, Прометей, дочка титанів Літо (мати Аполлона), Антей, Бусіріс та інші. Зазначимо, що Антей, який був царем Лівії /Лідії, що розташована на території сучасної України, і Бусіріс, який царював в Єгипті, були братами. Звернімо увагу на ці імена, в яких бачимо корені «ант» і «бус», які є також і коренями українських слів «анти», «Антія» та «бусел» (лелека).

За усіма ознаками, титани - це представники попередньої цивілізації, яких прийнято називати атлантами. Мешкали атланти понад 14 тис. років тому на землях сучасної України. (Уривок статті Любов Чуб «Давня міфологія як інформативна сфера історичної пам’яті людства») http://www.social-science.com.ua

Гермес с Логосом засновує місто (землю) під назвою «Огігія» (ogygie) на серединній землі, яке б могло прийняти рід людський. Серединна земля, земля між двома частинами світу, які були відкинути Гермесом - одна через великий холод, друга через надмірну спеку. Урізні часи робились спроби географічної локалізації землі - «Огігія». Антична міфологічна традиція поміщає землі на крайньому заході, там, де води моря з'єднуються з перебігом світової річки Океан (океаном називали також і річку Дніпро). Плутарх, вказує місцезнаходження «Огігії» в північній частині Атлантичного океану (давня назва Понтійського озера) В трактаті "Про видимому лику Місяця" і життєписі Сортирай, Плутарх розповідає про міфічний острів «Огігія», де, «згідно легендарним розповідями варварів, Юпітер тримає в полоні Сатурна», а народ живе там збиранням плодів. В « Одіссеї» Гомера, «Огігія» названа «пупом моря». Чорноморський острів Зміїний, займає нетипове для міфологічної традиції положення - на сході, а не на заході. Проте його давно і досить впевнено ідентифікують з давньогрецькими Островами блаженних. В античні часи одним з назв острова було Левкос. Його вважали священним островом Ахілла. Зауваження древнього історика Страбона: «В гомерівську епоху, - писав він, - Понтійське море взагалі вважали як би другим Океаном і думали, що плаваючі в ньому настільки далеко вийшли за межі землі, як і ті, хто мандрує далеко за Геракловими Стовпами. Адже Понтійське море вважалося найбільшим з усіх морів у нашій частині населеного світу, тому переважно йому давалось особливе ім’я – Понт». Атлантичний океан ще зовсім нещодавно, аж до середньовічної епохи Відродження називався Західним. Земля «Огігія» в міфології різних народів ототожнювалась з описами: острова блаженних, острова Туле, острова Дільмун, з Єлисейськими полями і житлом блаженних та островом вічної юності. Об'єднавши відомі нам історичні факти та проаналізувавши їх, можна впевнено зробити висновок, що серединна земля «Огігія», - це Атлантида і знаходилась вона на території сучасної України, а саме – у Криму та у Північному Причорномор'ї.

Крим – Атлантида

Світанок на блаженних островах. Картина А.Н. Худченко.

Острови блаженних, або Блаженні острови - міфічна область, сакральна заморська країна десь на краю світу або навіть в іншому світі. Один із символів раю в міфології різних народів.

1. Шумерська міфологія

Шумерські міфи розповідають, що далеко в південних морях лежить острів Дільмун, де ніхто не знав бідності, хвороб і смерті. Дільмун - первозданна «чиста», «непорочна», «світла» країна, «країна живих», де не було змій, скорпіонів, левів, диких собак і вовків. Мешканці той землі насолоджуються вічним життям. Була тільки одна проблема, - нехватка прісної води. Великий шумерський бог водної стихії Єнкі наказав богу сонця Уту напоїти цю землю прісною водою, діставши ії із під землі. І Дельмун перетворився на божественний сад. Богиня-мати Нинхурсаг вирощує тут вісім чудових рослин. На Дільмун поселений після потопу мудрець-напівбог Зіусудра, або Утнапиштим, що оберігає секрет безсмертя (див.: Епос про Гільгамеша). Дільму́н - відомий давнім шумерам острів. В уявленнях шумерів Дільмун представлявся батьківщиною людства і колискою цивілізації в цілому і шумерського народу зокрема. Дільмун вперше згадується в шумерській міфології і аккадскому героїчному епосі про Гільгамеш, а також у торгових написах шумерських міст-держав III тисячоліття до н. е., в яких острів відіграє роль посередника в торгівлі Шумера і Хараппської цивілізації долини Інду. В шумерських переказах героїчного циклу і поемі про Гільгамеш Дільмун фігурує як місце проживання Ут-Напіштіма - людини, що врятувалася від потопу, до якого Гільгамеш припливає після смерті Енкіду в пошуках секрету вічного життя. Через (мабуть не через, а саме з Дільмуна прим. авт.) Дільмун в Шумер здійснювався експорт міді, дорогоцінних каменів, перлів і окремих овочів, натомість з Месопотамії через острів (з острову) вивозилася різноманітна продукція сільського господарства. Дильмун залишався важливим центром міжнародної торгівлі і після об'єднання Шумера і Аккада під владою Шаррумкена і Ур-Намму; власне, документація часів Саргона Аккадського стверджує, що цар «брав кораблі з Мелуххі, Магана, Дільмун». (Матеріал з Вікіпедіі). Платон «Критій»: «...від моря і до середини острова простягалась рівнина, ..., у середині цієї рівнини, приблизно в п’ятдесяти стадіях від моря, стояла гора, скрізь невисока. На той горі жив один із мужів, с самого початку створеного там на світ землею, по імені Евенор, і з ним жінка Левкиппа; їх єдина донька звалась Клейто. Коли дівчинка дозріла до заміжнього віку,..., Посейдон,..., зближується з нею; ту гору, на якій вона мешкала, він кріпить, по колу окремо від острова огородивши водними і земляними кільцями (земляних було два, а водних – три) все більшого діаметра, окресливши як циркулем із середини острова та на рівній відстані друг від друга.»

2. Антична міфологія

 Найдавніші уявлення. В давньогрецьких міфах Острови блаженних ( Елізіум, Елізій) - країна на крайньому заході, де знаходять вічний притулок люди, які отримали безсмертя від богів, або ті з смертних, чиє життя судді загробного світу ( Мінос, Еак і Радамант) визнали праведним і благочестивим. В деяких варіантах міфу про долю, на Островах блаженних отримують ті душі, які вже тричі пройшли земне втілення. Правителем Островів блаженних є бог Крон. Тут панує вічна весна. Душі праведників гуляють по Єлисейських полях - прекрасному лузі нев'янучий квітів, оточеному казково красивим лісом, проводять час у бесідах і насолоджуються вічним життям. Тут перебувають багато знаменитих герої грецьких міфів, які отримали безсмертя (напр. Діомед Тідід, Телегонія, Пенелопа) або перенесені сюди після смерті ( Ахілл, Менелай, Медея і ін), і навіть звільнені з Тартар титани.

 Розвиток образу в елліністичну і римську епоху. Плутарх в трактаті «Про видимому лику Місяця» і життєписі Сортирай пише про міфічний острові Огігія, де, «згідно легендарним розповідями варварів, Юпітер тримає в полоні Сатурна». Юпітер - ототожнювали із Зевсом, а також він тотожний Перуну. Сату́рн - його ототожнювали з Кроносом (Хроносом), а також він тотожний Числобогу. З ім’ям Сатурна було пов’язане уявлення про Золотий вік: Там зрідка випадають слабкі дощі, постійно дмуть м'які і вологі вітри; на цих островах не тільки можна сіяти і садити на добрій і гладкої землі - ні, народ там, не обтяжуючи себе ні працями, ні клопотами, в достатку збирає солодкі плоди, які ростуть самі по собі. Повітря на островах животворить завдяки м'якості клімату і відсутності різкої різниці між порами року, бо північні і східні вихори, народжені в наших межах, через дальності відстані слабшають, розсіюються на безкрайніх просторах і втрачають міць, а дмуть з моря південні і західні вітри зрідка приносять слабкий дощ, частіше ж їх вологе і прохолодне дихання тільки пом'якшує спеку і живить землю. Недарма навіть серед варварів зміцнилося тверде переконання, що там - Єлисейські поля і житло блаженних, оспіване Гомером. Практично на всі 100 %, це кліматичні умови Криму. Пізніша європейська (у тому числі окультна) традиція нерідко ототожнювала з Островами блаженних острів Туле.

3. Кельтська міфологія

Кельтська міфологія традиційно поміщає потойбічний світ саме посеред океану. (океаном звали Понтійське озеро, а також і річку Дніпро). На заході розташовувалися острова блаженних, «числом тричі п'ятдесят» (сага «Плавання Брана, сина Феба»). Відомо безліч назв цих островів: Велика земля, Земля життя та ін.. Тут зупинився час, панує достаток і молодість. За однією з традицій, правителем цього західного світу був Трен (Крон). Валлійська міфологічна система також поміщає «інший світ» на островах. Шлях на острів вказують дельфін і тілець. У переказах бриттів Авалон, «острів плодів, який ще іменують щасливим», не знає горя і страждання, служить місцем перебування безсмертних героїв і чарівників. Чудові яблука, які ростуть на острові, дарують безсмертя. Ірландські міфи описують таємничий Сід, «Інший світ», який теж зображений як далекий острів серед виблискуючих хвиль моря.

4. Середньовічна арабська географія

 В роботах деяких арабських географів кінця IX - першої половини XII століття (ал-Баттані, ал-Біруні, ал-Ідрісі) говориться про Щасливі острови («Джаза'іру ас-Суад») або Вічні острови («Джаза'іру-л- Халідат»).

5. Російська міфологія

Згідно свідченням новгородського архієпископа Василя Каліки, рай бачили новгородці на чолі з Мойслава, що йшли на трьох човнах. Буря занесла їх до острова, де на високій горі виднівся нерукотворний лазуровий Деісус. Через гори чулося чудовий спів, і небо там стулялося із землею. Архієпископ зі слів мореплавців записав, що це: "Місце високо зело, яко бити третие і чясті до неба (знаходиться дуже високо), яко же споведавшеі глаголють. Усілякими сади запашними насажден' від Бога. Ні с'врьшене убо є нетленьн', нижче паки всіляко тленьн'. Нь посеред попелиці нетління с'творен'. Яко бити прііспл'нену плоди, і цвьтящу. Квіти і зелена, і зрелаа овочі імущих вийму с'нівающаа бо дереви і с'вершенние плоди на землю падающе, порох благовонна бивають. А не тлею смр'дать яко же мірстіі садів, се ж биваеть від многаго ізрядьства та освячення іже повсякчас знаходять тамо благодаті. Тим же проходячи посред іже того повеленниі напааті вийму океан ріка, ісходяща від нього, і на чотири початку разделяющіся ". Про сакральний характер цього простору говорить і те, що час тут не рухається: "... Сущи іже нині в раї під плоть снедають плода райського і не старіють". Райські околиці теж дивують. Недалеко від них б'ють джерела безсмертя і живуть песьеглавци. Уявлення про «острови блаженних» у традиційній російській культурі також пов'язане з переказом про острів Буян. Острів Буян, як і Едем, місце зустрічі землі та неба. Там перебуває не тільки загадковий камінь Алатир, але і сили небесні зі святими. Як і в Едемі, на острові Буяні знаходиться сакральний центр світу - світове дерево (дуб) або камінь Алатир.

6. Китайська міфологія.

У китайських переказах існує образ трьох священних островів-гір, що служили обителлю небожителів. (Усього, за даоським віруваннями, налічується 36 небесних печер і 72 щасливі країни, які розглядаються як райська обитель).

«Історичні записи» Сіма Цяня розповідають, що: «У морі-океані стоять три святі скелі. Звуться вони Пенлай, Фанчжан і Інчжоу. Живуть там безсмертні-Сяни».

7. Японська міфологія

В японських казках є сюжет про Острів вічної юності, котрий знаходиться за багато днів путі, «в країні невідомих чужинців». На ньому (як і в новгородських свідченнях) знаходиться мирове древо. Острів в різний час відвідують придворний лікар китайського імператора Іо-фуку і японський мудрець Вазобіове, який, оселившись на Острові вічної юності, «не помічав плину часу, тому що час проходить непомітно, коли народження і смерть не обмежують його».

8. Індійська міфологія

В індійських текстах Упанішади розповідається про первину землю, що провалилась в надра Патали під тягарем гір, лісів, людей і тварин. Вишна в образі вепра спустився в Паталу і зачепивши кликом, витяг з під води та затвердив землю посеред океану так, щоб вона вже ніколи не провалилась. Висновок: давня земля після катаклізму вийшла на поверхню, але катаклізм ії спустошив та перетворив на пустелю.

9. Єгипетська міфологія

У давніх єгиптян розповідається про святий острів, що як первозданна земля створений по серед океану Нун, на якому виникає «яйце творіння» - універсальний символ всесвіту. Він зветься, також як і в Месопотамії: «чиста», «непорочна», «світла» країна, «країна живих». В «Тестах Будівельників» острів є батьківщиною «перш створених» і місцем з якого почалось творіння світу, а також місцем перших палаців Богів. Цивілізація острову після боротьби з міфічною змією занурена в води Нун, але потому з’явилась знов, вже як «обитель духів». Острів був першим некрополем, де був захоронень бог Осиріс.

10. У північно африканських берберів є легенда о державі Аттала, земля яка занурилась в океан. Подібні перекази є і в інших місцинах Африки. В них розповідається про давні землі – Аталана, Атарна, Атлатіоа. У фінікійців є переказ про таємну землю-острів, який вони називали Антіллой.

В міфологічних описах островів різними народами можна знайти схожі риси: острів знаходиться серед великого водного простору; високі гори; місце зустрічі землі та неба; джерела; небесні печери; місце первинного створення миру та божественного світу ладу; місце проживання небесних сил і святих; проживання людини, що врятувалася від потопу (Евенора, Ут-Напіштіма); знаходження там сакрального центра світу (дуба), або каміння Алатир; руйнація або занурення у воду океану, та появлення знову, але вже як місце «обителі духів».

Всі наведені описи різних народів можна звести до одного місця на землі, - Криму!

Скелі Тишлар «Кримський Стоунхендж»

Скелі Тишлар («зуби» крим.тат.) також «Сім ченців», «Цукрові Голівки», «Храм Сонця», «Місце Сили» - дивовижне скельне утворення з гігантських кам'яних конусів, що утворюють коло, і скелею-пірамідою в середині - зверху схоже на величезну параболічну антену.

Храм Сонця, або камінь Алатир, знаходиться недалеко від бухти Ласпі.