Ч топономіка України на літеру Ч

Ча-Чев

Чамни-Бурун — вершина Кримських гір. Розташована на північному-сході масиву Бабуган-Яйла. Назва з тюркського «сосна», «го­ра». Дослівно: «Гора, вкрита соснами». Вершина дійсно поросла соснами. Цікаво, що неподалік від вершини, є скеля під назвою «Скеля трьох сосен».

Чапаєве — селище міського типу Кегичівського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на автошляху Кегичівка — Харків. Виникло в другій поло­вині XIX ст. на землях, приналежних царській династії. З 1899 року дворище Циглерівського цукрозаводу. У 1925 році селище міського типу одержало наз­ву від прізвища радянського комдива В.І.Чапаєва.

Чаплина — ріка, ліва притока Самари (басейн Дніпра). Назва від чапля — рід птахів родини чаплевих. Ще донедавна на деревах і в заростях поблизу ріки водилися ці птахи. Утворена за допомогою суф. -ин(а).

Чаплине — селище міського типу Василівського р-ну Дніпропетровської обл. Засноване під час побудови Катерининської залізниці (1881— 1884 роки). Назву одержало від хутора Чаплине (нині с. Хуторо-Чаплине), розташованого в верхів'ї р. Чаплина, від якої перейняло найме­нування. Флексія -є служить словотворчим засобом.

Чаплинка — 1) селище міського типу, районний центр Херсонської обл. Розташоване на пе­рехресті автомагістралі Нова Каховка — Сімферополь і Асканія Нова — Каланчак. Засноване 1794 року на Чумацькому шляху зісла­ними селянами-кріпаками з с. Турбаї, нині Глобинського р-ну Полтавської обл., за участь у повстанні 1789—1793 років. Назва від найменування Великий Чапельський під (див.), неподалік від яко­го розташоване.

Чаплі — селище міського типу, підпорядковане Індустріальній райраді м. Дніп­ропетровська. Назва пов'язана з поширенням у минулому чапель (див. Чаплина). Подано у формі множини.

Чаповичі — селище міського типу Малинського р-ну Житомирської обл. Роз­ташоване на лівому березі р. Ірша (басейн Дніпра). Вперше згадуєть­ся 1519 року як село Овруцького замку. Назву виводять від прізвища Чапович.

Часів-Яр — місто, підпорядковане Артемівській міськраді До­нецької обл. Розташоване біля перетину каналу Сіверський Донець — Дон­бас залізницею Краматорськ — Артемівськ. Засноване в 80-х ро­ках XIX ст. у зв'язку з розробкою покладів вогнетривких глин і будівництвом залізничної станції неподалік від урочища Часового Яру, від якого й дістало назву. Згодом найменування станції поширилось спочатку на пристанційне поселення, а згодом на місто, що з нього виросло. Часів — за приналежність землі поміщику Часу, утворено за допомогою суф. приналежності -ів. Географічний термін яр запозичено з тюркського джар — «урочище, круча». Складна назва набула ім. форми (відмінюється як одне слово: Часів-Яру).

Чатирдаг — 1) вершина Кримських гір; 2) масив у Кримських го­рах. Назва походить від тюркського (з перського) «намет», «гора». Справді, якщо дивитись на вершину із заходу, то вона нагадує гігант­ський намет. Стародавні греки називали її «їдальня».

Чевельча — ріка, права притока Оржиці (басейн Дніпра). Назва від тюркського «рухливий, жвавий». Оформлена тюркським прикм. суф. -ба. Дослівно: «Швидкоплинна ріка».

Чем-Червоноз

Чемерівці — селище міського типу, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на р. Жванчик, ліва притока Дністра. Час заснування невідомий. Вперше згадується в документах 1565 року. Достовірних даних про походжен­ня назви немає. Існує кілька гіпотез. За однією з них, назву ви­водять від чемериця — рід трав'янистої рослини з родини лілійних. Вид чемериці лобеля се­литься на вогких, злегка заболочених луках. Корінь чемер- виводять із kimir, що свід­чить про життя в цьому р-ні в минулому кімерійців (див. Жме­ринка). Утворена за допомогою суф. -івці.

Червен (Червень) — літописне місто у Галицькій землі. Місцеполо­ження невідоме. Перша літописна згадка під 981 роком. Назва Червен — за фор­мою короткий прикм. від давньоруського чрьвении, чьрвеньш, червены, праслов’янського «червоний». Від назви міста Червен, гадають, назва Червона Русь — давньоруська історико-географічна область, до якої входили східна Галичина, Волинь і Поділля. Від назви Червона Русь — червенські городи.

Червоне — селище міського типу: 1) Андрушівського р-ну Житомирської обл. Розташоване на південному-сході області, на р. Пустоха, притоці Тетерева (басейн Дніпра). Виникло у 1737 році. Назва від червоне в означенні «краси­ве»; 2) (колишнє Єсмань, Лужки) Глухівського р-ну Сумської обл. Засноване у 1615 році. Розташоване на лучній долині р. Єсмань, правій притоці Клевені (басейн Десни). Звідси колишні назви. Сучасна назва — символ революції.

Червоний Донець — селище міського типу Балаклійського р-ну Харківської обл. Виникло 1956 році у зв'язку з розробкою Шебелинського родовища газу. Донець — від розташування на р. Сіверський Донець. Червоний — символ революції.

Червоний Маяк (колишнє Григоріє-Бізюків монастир) — селище міського типу Бериславського р-ну Херсонської обл. 1783 року на місці сучасного Червоного Маяка біля Пропасної балки було засновано Сафронівську пустинь, де жили чен­ці у видовбаних дніпрових кручах. Згодом сюди було переведено Бізюків монастир, який тут дістав назву Григоріє-Бізюків. Навко­ло монастиря виникло поселення. У 1920 році на колишніх монастирських землях було організовано радгосп, який в 1924 році разом із селищем бу­ло перейменовано на Червоний Маяк — символ нового життя.

Червоний Оскіл (до 1919 року — Цареборисів) — село Ізюмського р-ну Харківської обл. Розташоване у долині р. Оскіл та її притоки Бахтиного. За наказом Бориса Годунова, 1600 року на високому правому березі р. Оскіл (басейн Дону) було закладено місто-фортецю Цареборисів, що входило до системи оборони кордону Російської держави. Під час селянського руху під проводом Степана Разіна, в другій половині XVII ст., фортеця була одним з опорних пунктів повсталих. Після придушення повстання царські сатрапи тут закатували матір Сте­пана Разіна Матрону Говоруху. У зв'язку з епідемією чуми місто 1719 року було спалене, а жителі, які залишилися живими, поселилися на берегах р. Бахтин, правій притоці Осколу (басейн Сіверського Дінця). Від р. Оскіл поселення й перейняло свою назву. Прикм. частина топоніма символізує революційність села.

Червоногвардійське (до 1953 року — Криничанський, до 1965 року — Красногвардійськ) — селище міського типу, підпорядковане Кіровській міськраді Луганської обл. Розташоване за 13 км від Юровська. Засноване селище в 1948 році у зв'язку з будівництвом шахти «Криничанська-Південна», звідки колишня назва. Сучасна назва — від словосполучення Червона гвардія — так називалися в перший період Радянської дер­жави збройні сили, що складалися з добровольців. Утворена за допомогою суф. -ськ.

Червоноград (колишнє Кристопіль) — місто обласного підпорядкуван­ня Львівської обл. Розташоване при впадінні рік Солокія і Рата в Західний Буг. Засноване 1692 року на місці с. Новий Двір, згодом пере­йшло у власність магната Потоцького. Стара назва пов'язана з іменем його дружини Кристини. Сучасну назву, дану 1951 року, пов'язу­ють з історико-географічним р-ном стародавньої Русі — Червона Русь. Град — старослов’янське слово город, яке в наш час використовується як словотвірний засіб.

Червоногригорівка (колишнє Чернишівка) — селище міського типу Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на правому березі Каховського водосховища, на залізниці Запоріжжя — Нікополь. Виникло в кінці 70-х років XVIII ст. Стара назва від прізвища землевласника Чернишева, но­ва — від імені землевласника Краснова Григорія та прикм. червоний на означення революційності. Суф. утворення на -івк(а).

Червонозаводське — місто Лохвицького р-ну Полтавської обл. Роз­ташоване на залізниці Ромни — Піски. Засноване 1928 року у зв'язку з будівництвом цукрового заводу. Назва від словосполучення черво­ний завод, в якому підкреслено революційний символ промисло­вого міста. До розряду міст віднесено в 1977 році. Утворення на -ськ(е).

Червоноп-Чер

Червонопартизанськ — місто Свердловського р-ну Луганської обл. Розташоване на вододілі рік Велика Кам'янка, Кундрюча та Бургуста, в Провальському степу. Засноване в зв'язку з будів­ництвом вугільних шахт «Червоний партизан», «Провалля» та ін. У 1956 році в результаті об'єднання населених пунктів Вознесенівка, Новомиколаївка, залізничної станції Красна Могила і нового житлового масиву шахти «Червоний партизан» було створено селище міського типу Червонопартизанськ, назване від словосполучення червоні партизани. У листопаді 1960 року віднесено до рангу міст. Утворена назва за допомогою суф. -ськ.

Черемош (місцеві назви — Черемуш, Черемош, Чиримуш, Че­ремша, Черемшев) — ріка, права притока Пруту (басейн Дунаю). Назва дуже дав­ня, відома з III ст., не зовсім розгадана. Вважають, що це слов’янське ут­ворення від найменування дерева черемхи, з родини розоцвітних, здавна поширеного на березі ріки. Звідси також назви рік Чорний Черемош — ліва притока Черемошу (басейн Дунаю) і Білий Черемош — витік Черемошу. Перший компонент кожної з цих назв виводять від кольору води. Аналогічне походження назви Черемошна — річки: 1) права притока Кормину (басейн Дніпра); 2) права притока Південного Бугу; 3) права притока Тетерева (басейн Дніп­ра). Назва утворена за допомогою суф. -н- від основи черемош-.

Черкаси — місто, обласний і районний центр Розташоване на правому березі Дніпра. Час заснування, як і походження назви, точно не встановлено. Перша письмова згадка відноситься до 1394 року, тобто до часів, ко­ли воно входило до складу Київського князівства, підвладного на той час Литві. Проте документально засвідчено, що в 1394 році Чер­каси були вже значним укріпленим містом. Цілком імовірно, що вони виникли значно раніше. Щодо часу виникнення міста і йо­го назви існує кілька гіпотез. Одні вчені гадають, що Черкаси виник­ли в XI ст. у період князювання Мстислава Хороброго, удільно­го князя із Тмутаракані. Інші дослідники заснування міста від­носять до часів правління литовського князя Вітовта (1392—1430 роки), який створив тут укріплення проти татар. Ще інші відносять цю по­дію до 1282 року. Курський князь Олег покликав 1282 року черкесів (косогів) з Північного Кавказу (Бештау), а пізніше за пограбунки і розбої, які вони чинили, вигнав їх геть. Черкеси пішли на південь і нібито по­будували біля Дніпра Черкеський (Черкаський) острог. Рік заснування Черкас прийнято вважати 1284, що підтверджується археологічними дослідженнями. Тут, очевидно, всіх прийшлих черкесів почали звати відомим на той час у Київській Русі тер­міном черкаси, етимологію якого виводять від персського (іранського) «воїн, войовничі люди». Назву міста, треба думати, дали жителі сусідніх поселень Київської Русі на означен­ня «місце, де живуть черкаси».

Черкаське — селище міського типу Слов'янського р-ну Донецької обл. Розта­шоване на лівому березі р. Сухий Торець (басейн Сіверського Дінця) за 12 км від райцентру. Засноване в кінці XVIII ст. переселенцями з Пра­вобережної України, головним чином з-під Черкас, які й дали назву слободі.

Черлена — ріка, ліва притока Пруту (басейн Дунаю). Назва від архаїстичного діалектного прикм. черлен, черлений — «червоний». Найменування за харак­терний з червонуватим відтінком колір води, який утворюється внаслідок розчинення гірських порід.

Чернеча гора — див. Тарасова гора.

Чернівці — місто, обласний і районний центр. Розташоване на берегах Пруту (басейн Дунаю), поблизу Карпатських гір. За археологічними даними, місто виникло в XII ст. навколо фортеці, збудованої князем Ярославом Осмомислом для захисту Галицького князівства від половців. У долині лівого березі Пруту до цього часу збереглися руїни фортеці. Проте вперше згадується в грамоті молдавського госпо­даря О.Доброго від 8 жовтня 1407 року. Походження назви точно не встановлено. Одні вчені припускають, що вона виникла від старослов’янського черн «чорний» (Чорноград), вважаючи, що цю назву Чернівці дістали за споруди із землі і дуба, які були чорні на вигляд. Висловлюється здогад, що назва могла утворитися від прізвища Чорний. У 1462 році у документах згадується боярин Дума Негру, або Дума Чорний. Заслуговує на увагу гі­потеза, за якою назва Чернівці походить від Чернівці — вихідці з м. Черна (Черн-ов-а), згадуваного в літописі як одне з міст, що іс­нувало на березі Дністровського лиману. Жителі Черна (Чернівці) покинули насиджене місце і спорудили оселі на високому березі Пруту. За прізвиськом Чернівці і поселення назвали Чернівцями. Назва утворилася від чернь + двоелементний суф. -ов-ці.

Чернігів — місто, обласний і районний центр Розташоване на правому березі Десни (басейн Дніпра) при впадінні в неї р. Стрижень. Час заснування не­відомий. Вчені висловлюють припущення, що місто бере свій початок у скіфський періоді в VII — рубіж III—II ст. до н. е., коли в басейні Десни жили стародавні місцеві племена. Греки їх прозвали «меланхленами», що означає «чорні плащі». Чернігів вперше згадується в угоді князя Олега з греками, за якою вони мали давати «уклади» — певні суми грошей на «руськи городи... тоже на Чернигов». Однак цілком імовірно, що Чернігів існував задовго до того, як став феодальним центром. У IX ст. був центром східнослов’янського племе­ні сіверів. Щодо походження назви є різні припущення. Одні дослідники пов'язують її з Чорним лісом, який ріс колись на то­му місці, де тепер стоїть Чернігів, що малопереконливо; інші — з іме­нем легендарного сіверського князя Черного, який відважно бо­ровся проти хозар. До наших часів у Чернігові збереглася «Чорна Мо­гила», в якій ніби поховано князя. Проте, як показали розкоп­ки, вона з'явилась значно пізніше, ніж було засновано місто. От­же, і топонім існував задовго до того. Тлумачення про походження назви від легендарної княгині Чорни (Цорни) суперечить лінгвістичному аналізу, не кажучи вже про його повну необґрунтованість з історичної точки зору. Вважа­ють, що назва Чернігів могла виникнути від антропоніма Черниг або Чєрніг (від кореня чорний) за допомогою суф. приналежності -ів. Можна припустити походження назви від рос­лини черниця (варіанти чернівка, черніга). Від черніга, через найменування урочища Чернігове.

Чернігівка — селище міського типу, районний центр Запорізької обл. Засноване 1783 року. Роз­ташоване на р. Токмак (назва верхньої течії р. Молочна, басейн Азовського моря) та її притоки Сисикулака. Назву поселенню дали переселенці з Чернігівської губ. Вона утворилася за допомогою суф. -к(а) від Чернігів.

Черхава — ріка, ліва притока Бистриці (басейн Дністра). Назву виводять від дослов’янського «чорна». Дослів­но: «Чорна ріка».

Чеч-Чорна К

Чечельник — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Савранка, правій притоці Південного Бугу. Виникнення Чечельника відноситься до XVII ст. Назву виводять від прізвища землевласника Ченелі, утворена за допомогою суф. -ник.

Чигирин — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване на р. Тясмин (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Вперше згадується в грамоті польського короля Сигізмунда III від 1589 року. За цією гра­мотою, в Чигирині була збудована фортеця, яка служила важли­вим опорним пунктом шляхетської Польщі на Київщині. Гада­ють, що тут існувало поселення Київської Русі, зруйноване монголо-татарами. Нове поселення, яке згодом виникло, було наз­ване від українського слова, чагарник — Чигирин. «Чи­гирин — місце вкрите чагарниками». Найбільш імовірно, назва відантропонімічного походження і пов'язана з татарським іменем Чигир. У пам'ятках тих часів згадується Чигир-Батир. На користь цього припущення служить і присв. суф. -ин.

Чинадієве (колишнє Сольва Сент-Міклош) — селище міського типу Мукачівського р-ну Закарпатської обл. Розташоване в долині р. Латориця (басейн Дунаю). Вперше в письмових джерелах згадується 1214 року під наз­вою Сольва Сент-Міклош, яка походила від поміщицького дво­ру, названого іменем св. Миколи. Здавна існувала паралельна руська назва — Чинадієве. Походження її точно не встановлено. Існує народний переказ, за яким назва походить від словосполу­чення «чинити дії», тобто суд, розправу, яку на цьому місці чи­нили пани. Вірогідніше, що назва відантропо­німічного походження.

Чингул (Ченгюл) — ріка, права притока Молочної (басейн оз. Молочно­го). Назву виводять з тюркського (ногайського) «неширока ковбаня».

Чичиклія (Чигаклея, Чечеклія) — ріка, права притока Південного Бугу. Назву виводять від половецького «квітка, квітчаста». Утворена за допомогою тюркського форманта -у.

Чкаловське — селище міського типу Чугуївського р-ну Харківської обл. Розта­шоване на залізниці Чугуїв — Куп'янськ. Назва на честь радян­ського льотчика В.П.Чкалова. Засноване у 1929 року.

Чокрацьке — озеро на Азовському узбережжі Кримського п-ова. Назва слов’янського утворення від тюркського «джерело», в означенні «джерельне» (багате джерелами). Утворилося за допомогою слов. суф. -цьк(е). Звідси й назва джерела мінераль­ної води на сході Кримського п-ова.

Чонгар — п-ів на півдні України, омивається водами затоки Сиваш. Назва від тюркського cynkara — найменування одного з тюркьких родів, що кочував у цих місцях.

Чорна — гори: 1) одна з найбільших вершина Кримських гір. Роз­ташована на Головному Кримському пасмі, на захід від м. Алушти. Схили Чорної вкриті переважно дубовим лісом, який надає їй темного вигляду. Звідси й назва; 2) одна з найбільших вершина Ук­раїнських Карпат. Розташована в Чорногорах, на північний-захід від Го­верли. Схили Чорної вкриті переважно буком, а вище дубом, які створюють темний вигляд гори в порівнянні з горами навколиш­німи. Деякі дослідники гадають, що назва Чорна поширилась на Чорногори; річки: 3) ліва притока Альми (Кримський п-ів). Вона ж Казик­ли-Озен. Свій початок бере неподалік від г. Чорної, від якої й одержала назву. Назва Казикли-Озен походить від тюркського «кілок», -ly — закінчення + «ріка». Дослівно: «Ріка, береги якої укріплені плотом»; 4) на Кримському п-ові, впа­дає в бухту Північну Чорного моря. Долина Чорної в пригирловій частині заболочена, тому вона від зважених в ній частинок ґрун­ту і торфу темна, червонувато-чорного кольору. Звідси ж 5) ліва притока Дніпра у Херсонській обл.; 6) ліва притока Свічі (басейн Дністра); 7) права притока Стиру (басейн Прип'яті); 8) права притока Дніпра у м. Смілі Черкаської обл.; 9) притока Вілії (басейн Горині); 10) права притока Чорного Черемошу (басейн Пруту). Річки збирають болотні води чи мають темний колір во­ди через наявність значної кількості органічних речовин. Звідси ж Чорна Ріка — утворюється злиттям Песьої Ріки й Дублянки, впадає в оз. Озеро (Міжгірський р-н Закарпатської обл.) і Чорна Вода — ріка-каньойон, права притока Тиси (басейн Дунаю).

Чорна Клива — вершина Українських Карпат. Розташована в Горганах. Назва від діалектного клива «незаліснена гора (вершина)».

Чорног-Чугі

Чорногора (Чорногори, Гуцульські Альпи) — гора, розташована в південно-східній частині Карпат, у межах Закарпатської та Івано-Франків­ської обл., між Чорною Тисою, Білою Тисою і Чорним Черемо­шем. Разом з Горганами становить найвищу їхню частину. Схили Чорногори вкриті темними виверженими породами, від чого гори здаються чорними. Перша складова частина паралельної назви — від роз­ташування масиву на Гуцульщині. Слово Альпи походить від кельтського «високі гори». Оронім Гуцульські Альпи — назва нова, штучна, да­на за аналогією до Альпи. Звідси ж похідна назва Чорногорський масив — державний заповідник. Див. Українські Карпати.

Чорногузка — ріка, ліва притока Стиру (басейн Прип'яті). Назву виводять від місцевої орнітофауни, що утворилася за допомогою суф. -к(а) і компонента чорногуз (лелека білий — птах ро­ду лелека). Існує інша гіпотеза. За нею назву слід розглядати як результат зрощення словосполучення Чорна Гузка, де гуз «вузька смужка землі» — апелятив для кількох гідронімів в Білорусії і Росії (Псковщина, Смоленщина, Новгородщина), а також в Україні — потік Лихогуз (Івано-Франківськ), балка Нетригуз (басейн Сіверського Дінця) тощо. Означальну частину чор­но- зіставляють з відповідним компонентом варіанта Калногузка, де українське діалектне кал «болото, грязь». Дослівно: «вузька ріка з болотяним руслом».

Чорноморка (колишнє Люстдорф) — курортне селище на березі Чорно­го гморя, за 20 км на південь від м. Одеси. Згадується під 1830 роком; Чорно­морське — 1) (колишнє Шейхлар, Ак-Мечеть) селище міського типу, районний центр АРК. Розташо­ване на березі Тарханкутського п-ова. До категорії селище міського типу віднесено у 1957 році; 2) озеро на заході Кримського п-ова. Назви за розташування біля Чорного моря. Назва утворена від словосполучення Чорне море за допомогою суф. -к(а). Звідси ж назва Чорноморський біосферний заповідник на південному-заході Херсонської обл. Підпорядкований Інституту зоології НАН України. Створений в 1927 року. Найбільший за площею заповідник України. Охорона гніздування і перельотних птахів.

Чорнухи — селище міського типу, районний центр Полтавської обл. Розташоване на північному-заході обл., на лівому березі р. Многа, лівої притоки Удаю (басейн Сули). Час виник­нення невідомий. Вважають, що воно засноване на початку XVII ст.. Історичні джерела свідчать, що 1261 року на місці сучасної Чорнухи був великий населений пункт. В Чорнухах і досі збереглися земляні вали-укріплення, відомі під назвою Чорнухинське лісове городище. Однак ім'я стародавнього поселення не збереглося. Походження назви остаточ­но не встановлено. В Чорнухах народився видатний український письмен­ник, філософ і педагог Г.С.Сковорода. Сучасна назва, очевидно, — пе­реосмислення первинної під впливом поширення на Полтавщині функції флексії множини, що виражає патронімічне значення — надання імені поселення ім'я одного з предків (див. Решетники).

Чорнухине — селище міського типу Перевальського р-ну Луганської обл. Розта­шоване у верхів'ї р. Чернушина, лівої притоки Білої (басейн Сіверського Дінця), на розгалуженні залізниць, що йдуть з Дебальцевого на Свердловськ і на Іловайськ. Назва від антропоніма Чорнуха, утворена суф. -ине. У цій місцевості до цього часу збереглося прізвище Чорнуха. Вперше згадується під 1600 роком.

Чортала (Черталах, Черталка, Чертолая, Велика Чортала) — ріка, права притока Південного Бугу. Назва, імовірно, від терміна чертала, який означає «довга сукувата колода для примітив­ного обробітку ґунту». Більш вірогідно — від тюркського «щука» і форманта -lu.

Чортків — місто, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на р. Се­рет, лівій притоці Дністра. Засноване в 1522 році. Вперше згадується в доку­ментах 1522 року як володіння польського магната Чортківського. По­ходження назви остаточно не встановлено. ЇЇ виводять від згада­ного прізвища, що малоймовірно. По-перше, по­хідне від цього антропоніма мало б форму Чортківське або Чортківщина; по-друге, магнати часто творили титульні прізвища від своїх маєтностей. Деякі дослідники назву Чортків виводять від урочи­ща Чортова долина. Існують й інші тлумачення.

Чортомлик — 1) ріка, права притока Дніпра. Одні вважають, що гідронім походить від тюркського «щука». Інші — від «щучий». Дослівно: «Ріка, ба­гата щуками»; 2) острів, який лежав в гирлі р. Базавлук, нині затоплений водами Каховського водосховища; 3) селище міського типу, підпорядковане Орджонікідзенській міськраді Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Кри­вий Ріг — Нікополь. До категорії селище міського типу віднесено у 1957 році.

Чорторий (Чорторея, Чортория) — ріка, правий рукав Дніпра (передміс­тя Києва). Назва від праслов’янського, де перший компонент – «болотиста місцевість»; за іншим, більш вірогідним тлума­ченням, — від праслов’янського «лінія»; другий компонент «рити». Дослівно: «Потік, що риє землю». Аналогічне походження назви літописного м. Чорторийськ (Черторыйск, Черторыескь) у Волинській землі, розташоване на р. Чорторий, від якої й перейняло назву. Перша згадка у Лаврентівському літописі під 1100 роком. Звідси ж Чортория — 1) ріка, ліва притока Іллі (басейн Прип'яті) в Поліському р-ні Київської обл.; 2) великий скіф­ський курган IV ст. до н. е. Розташований за 22 км на північний-захід від Нікополя Дніпропетровської обл. Досліджений 1862—63 років І.Є.Забєліним. Всі названі топоніми похідні від найменування річки Чорторий.

Чугівка (Чугуївка, Зачугівка) — ріка, права притока Сіверського Дінця (басейн До­ну). Назва, імовірно, пов'язана з найменуванням урочища Чугу­єве Городище, що, як гадають, походить від імені половецького хана Чуга, через проміжну назву р. Чугівки, згодом переосмислену на Чугуївку. Більш пізня форма Зачугівка походить від словосполу­чення за Чугівкою.

Чорна Р-Чорноб

Чорна Ріка — див. Чорна.

Чорна Тиса — ріка, головний витік Тиси (басейн Дунаю). Про по­ходження назви див. Тиса.

Чорне море — море Атлантичного океану. Розташоване на півдні України. Походження назви остаточно не встановлено. Існує ряд етимологій. Давня іранська назва Чорного моря — Ахшаєна «темне, чорне» від авестійського «темний, чорний» (на відкритих просторах у порівнянні з іншими південними морями). Іранські племена жили в Північному Причорномор'ї ще в III тисячо­літті до н. е. За свідченням давньогрецького історика Страбона, Чорне море назива­ли Понтос Аксейнос (перероблене з іранського), що буквально означало «Море Негостинне»: порівняно з Егейським воно холодне, бурхли­ве. У І ст. н. е. Чорне море було відоме у греків під назвами Скіфське, Північне, Темне, у римлян — Румське (тобто Римське, Візантійсь­ке). У VI ст. н. е., коли мореплавання завдяки технічному вдоско­наленню суден стало більш надійним і не таким небезпечним, греки почали називати Чорне море Понт Евксінський — «Гостинне море», а також «Чорне море». Тюркськими пле­менами назва була засвоєна у вигляді «Чорне море». У стародавній Русі починаючи з XI ст. море називали Руським, зго­дом — Понтійським, Чорним. Турки, захопивши Причорномор'я, називали його злим Чорним морем. Злим воно було для них не тільки через сильні бурі, а й через шалений опір народів Причор­номор'я, які боролися проти турецького-татарського агресії. Ця назва, очевидно, і закріпилася за морем. Араби у X ст. називали перекрученим грецьким Понтос-Найтос. На століття раніше (847 року) Убн Хардадбека засвідчує його як море Крз — Чорне море.

Чорне озеро — 1) на заході Волинської обл. (2 озера). Одне з них, що поблизу селища міського типу Шацька, з'єднане каньйоном з сусіднім оз. Люцимир. Південніше і південно-східніше від нього береги низькі, заболочені і заторфовані, вода з темно-зеленим відтінком. Звідси й назва; 2) на північному-заході Житомир­ської обл. Береги має заболочені, вода насичена зваженими час­тинками торфу, темна на вигляд, що й породило назву.

Чорний Діл — вершина Українських Карпат. Розташована на водо­ділі Черемошу і Сучави (басейн Дунаю) в Чернівецькій обл. Про походження ім. частини складного топоніма див. Поділля. Чорний — за схили гори, вкриті дубом і буком, що надає їм темного вигляду.

Чорний Острів (до середини XVI ст. — Чорний Городок) — селище міського типу Хмельницького р-ну Хмельницької обл. Розташоване у вер­хів'ї Південного Бугу. Вперше згадується в документах XIV ст. під наз­вою Чорний Городок. Однак сліди земляних укріп­лень, які збереглися в його передмісті Вовча Гора, вказують на те, що поселення тут існувало значно раніше. Походження сучасної назви точно не встановлено. За народними переказами, населення о-ва, на якому лежала головна частина поселення — Городок, вимерло від чуми. Люди, котрі зосталися живими, спалили місто, а самі пе­реселилися на рівнину, південніше від о-ва, який почали називати Чор­ним. Після того як поселення на о-ві відновилося, його називали Чорноостровом, а згодом Чорним Островом. За іншою версією, менш вірогідною, назва походить від темних дубових лісів, що ото­чували городок-фрртецю, від чого він здавався похмурим, чорним.

Чорний Ташлик — ріка, ліва притока Синюхи (басейн Південного Бугу). Назва ім. частини гідроніма віт тюркського «камінь», -luk — тюркський суф. Чорний — за колір кристалічних порід, що виходять у руслі.

Чорний Черемош — див. Черемош.

Чорний шлях — історичний шлях, яким ходили татаро-турецькі орди на Поділля і далі на Волинь, ним же гнали бранців на невільни­чий ринок. Обабіч шляху на десятки і сотні верст людолови за­лишали після себе згарища сіл і хуторів, невимовне горе і сльози. Тридцять дев'ять вели­ких набігів на Поділля вчинили кримські орди по цьому шляху від середини XV до кінця XVII ст. Звідси й назва Чорний шлях, в розумінні «страшний». Згодом Чорним шляхом ходили козацькі полки Хмельницького, він оспіваний в народних піснях і думах.

Чорнобиль — місто, районний центр Київської обл. Розташоване при впадін­ні р. Уж у Прип'ять (басейн Дніпра). Вперше згадується під 1193 роком як літописне місто Київської землі, в староукраїнських пам'ятках — під 1450 роком. Назву виводять від праслов’янського cernobylь — один з видів полину, утворилася як словоспо­лучення з двох елементів: «чорний колір» та ім. «трава». Ін­ший вид цього полину — нехворощ. Аварія на Чорнобильській АЕС (1986 року) принесла велике лихо багатьом людям і державі.

Чугу-Чуф

Чугуїв — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване на берегах Сіверського Дінця (басейн Дону) при впадінні в нього р. Чугівка, Вперше згаду­ється 1627 році в КБЧ під назвою Чугуєве городище. У 1639 році тут було збудовано фортецю. Назва від урочища Чугуєве Городище (див. Чугівка).

Чуднів — селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Розташоване на р. Те­терів (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Вперше згадуєть­ся в документах 70-х років XV ст. як місто-фортеця Київського во­єводства. Назва від імені Київського боярина Чудина, вихідця з «чудської сторони».

Чумацький шлях — див. Кримський шлях.

Чута — вершина Українських Карпат. Назва від румунського «лань». Вершина своїми обрисами нагадує лань.

Чутівка (Чутова, Чутовка) — ріка, ліва притока Коломака (басейн Ворскли). Назва похідна від селища міського типу Чутове, через яке вона проті­кає. Утворена від кореня чут- за допомогою суф. -івк(а).

Чутове — селище міського типу, районний центр Полтавської обл. Розташоване при впадін­ні р. Чутівка у р. Коломак (басейн Ворскли). Виникло у Чутовій до­лині, назва якої, треба думати, відантропонімічного походження, утворилася від прізвища Чут. Засноване на початку 40-х років XVII ст. Про походження назви є кілька народних переказів, проте всі вони малоймовірні.

Чуфут-Кале (Чуфт-Кале, Джуфт-Кале, Кирк-Ор, Кир-йєч) — руїни середньовічного печерного міста на стрімкому схилі плато, на околиці м. Бахчисарая в АРК. Було останнім пристанищем хозар після зруйнування їхнього каганату в XI ст. У 1299 році Чуфут-Кале захопили татари. Сучасна назва тюркська, походить від cufut kael, де cufut «іудей», kale «фортеця» (з арабського). Дослівно: «Іудейська фор­теця». Назва зумовлена тим, що хозари сповідували іудейську ре­лігію. Чуфт, Джуфт — «подвійна». Подвійною названо за її «двоповерховість»; кирк «сорок», йер — «барліг, нора» (тюркське).