» » Ведмежа і полярна зірка
 
 

Для молодшого шкільного віку. Київ 1979р.

Автор: Юрій Ярмиш

Малюнки: Анатолій Василенко

Казка про Ведмежа і полярну зірку

Бурому ведмедику Мишкові, який народився у тайзі, дуже пощастило. Спочатку потрапив він до молодих будівельників БАМу, а потім і далі — у велике місто і навіть у космос. Про його надзвичайні зустрічі і пригоди й розповідається у казці.

МИШКО І МАША
Шелестіла тайга верхівками кедрів. На небі, мов крихітні сонечка, сяяли, виблискували зірки.
— Мишко, глянь-но, як зірочки спалахують... Наче до
себе кличуть.
Так говорила по-своєму, по-ведмежому, Маша-ведмежатко ведмежаткові Мишку. Вони сиділи під старим кедром і дивились в чорно-синє небо.
— Ось що, Машо,—раптом сказав Мишко. Голос у нього від хвилювання затремтів,— Он там — Велика Ведмедиця, а он —Мала! Отже, літали ведмеді на небо! А на хвостику в Малої Ведмедиці яскрава зірочка — Полярна. На неї навіть люди дивляться вночі, щоб у
тайзі не заблукати. Геологи тут недавно проходили. Від них я й почув про це. От би потрапити на зірку!
— Ой Мишко, мрійник ти! Хто ж ведмедів у космос бере? От собакам пощастило. ] мавпам теж. Про нас же і не згадують люди!.. А я так хочу зірочку! Блакитну, просто в лапки...
— Гаразд, Машо,— сказав Мишко рішуче.— На місці сидіти — тільки на сосни дивитись. Піду до людей. Проситимусь у політ.
— Та ти ж і балакати по-людському не вмієш,— стурбувалась Маша.
— А я слухатиму, може, й навчуся,— заспокоїв її Мишко.— Прощавай, Машо!
— Постій, Мишку! — Маша нагнулась й підняла брунатну кедрову шишку.— Ось тобі на пам'ять про нашу тайгу— І додала, посмутнівши: — Щоб не забував мене...

 

ЗУСТРІЧ НА ДОРОГІЇ

Пішов Митико з тайги на дорогу. Чути її було здалеку. Там ревли вантажні автомобілі. Возили вони довгі блискучі рейки, бетонні шпали й цеглу.
Мишко сів край дороги, а велетенський важковоз, мов чудисько, повз, здавалося, просто на нього.
Ой,— йойкнуло Мишкове серце,— зараз розчавить! — Він підвів лапу, захищаючись.
Ведмежа зустріло водіївІ раптом велетень-важковоз зупинився поруч Мишка.
З просторої кабіни на дорогу вистрибнув довготелесий шофер і ще один чоловік, невисокий на зріст. От чоловік і каже, усміхаючись:
— Ваню, ведмежа розумне, лапку підвело — голосує. Хочеш до нас на ВАМ?
Мишко почув ласкавість в голосі чоловіка, замотав головою і заревів по-ведмежому: «У-у-у!»
Це означало: «Хочу-у-у!»
— Молодець! — зрадів довготелесий шофер.— Гайда з нами! Не бійся, мене звуть Ваня.
— А мене Степан! — додав менший на зріст.
Мишко стрибнув у кабіну. Важковоз рушив.
Серце Мишкове билося сильно-сильно. Коли ж буде БАМ?
За поворотом з'явились намети.
— Злізай, малий,— сказав Степан.— Це наше Зоряне містечко! Спочатку поживеш у наметі, а потім разом з нами переїдеш до гуртожитку.
«Ой,— зрадів Мишко,—отже, я відразу до Зоряного попав. От пощастило, так пощастило. Швидко в космос полечу!»
Степан взяв Мишка на руки і поніс повз намети до акуратного зеленого будиночка. Це була їдальня. Там він гукнув рум'яній куховарці в білому халаті:
— Приймайте нового їдця, апетит у нього тайговий!

 

ЩО РОБЛЯТЬ У ЗОРЯНОМУ

Мишкові в Зоряному одразу сподобалось. Тим більш, що всі його так і звали — Мишко. Зранку молоді хлопці і дівчата з сокирами й механічними пилками йшли в тайгу. Вони рубали широку просіку. А слідом за ними їхали екскаватори з великими ковшами, бульдозери з сталевими щитами попереду — вони насипали дорогу. Дорогу не просту — для поїздів. ВАМ — гордо називали її хлопці й дівчата. Означало це — Байкало-Амурська магістраль.
ГУЧНО стукали сокири. Бам! Вам! —- дзвінко бились молоді серця.

По осені Мишко став жити в теплій кімнаті поблизу дверей. Коли у ті двері грюкали, Мишко миттю вискакував з кімнати, біг до того, хто ввійшов у гуртожиток, і уважно оглядав його. І якщо бачив, що чоботи у хлопця брудні, дуже сердився, підводив лапу і проганяв нечупару на вулицю — чистити чоботи. . .
Поїзд у ЗоряномуА потім настали великі морози, налетіли заметілі.
Високі снігові кучугури повиростали навколо Зоряного... Але будівників навіть морози, навіть глибокі сніги не зупинили. Вони спритно вкладали рейки, хоч дуже важко було працювати.
І от остання ділянка біля Зоряного сяйнула металевим блиском. Було забито у шпали останнього сталевого костиля, щоб рейки міцно тримались.
Усі чекали перший поїзд...
Він оклично загудів ще здалеку. І урочисто стишив хід поблизу клубу «Тайговик». Це було велике святої
Кращі будівники виступали, говорили, що вони працюватимуть і далі на БАМІ, збудують уздовж залізниці
станції, селища, міста.
Сюди приїдуть тисячі робітників. Вони трудитимуться на величезних залізних рудниках, у багатющих вугільних кар'єрах, у золотих копальнях, видобуватимуть рідкісні мінерали, дорогоцінне каміння.
В тайзі виростуть величезні заводи, фабрики. Адже цей сибірський край казково багатий. І всі його багатства повинні служити народові.
От який був мітинг у Зоряному!
Мишко запам'ятав його надовго. Та й як не запам'ятати, коли його разом з кращими будівниками машиніст взяв у першу поїздку. Мишко аж повискував од захоплення коли блискучі рейки, здається, самі неслися під
колеса. А поїзд набрав швидкість і, наче ракета, мчав через тайгу.

 

НЕЗНАЙОМЕЦЬ З ФОТОАПАРАТОМ

Коли сніг розтанув і на лісових галявинах з'явились перші весняні квіти, Мишко вихідного дня разом з бамівцями рушив у тайгу. Скільки квітів назбирали хлопці й тут же подарували їх дівчатам! Мишко теж нарвав в обидві лапки пролісків і поніс дівчатам, і раптом він почув збоку незнайомі звуки:
Клац-клац!
З фотоапаратомА потім голос Степана:
Мишку, нумо повернись до нас!.. Ось так. молодець.
Поруч із Степаном стояв дядечко, на шиї в якого висіли різні фотоапарати. Ними він і клацав.
Мишку, де твоя усмішка? Це ж для дитячого журналу Під фотографією напишемо: «Незвичайний помічник». Незабаром про тебе всі говоритимуть!
Ур-ра! — крикнув Мишко. А насправді в нього вийшло: — У-а-а!
І він кинувся з просіки просто до спортивного майданчика. де стояв його улюблений турнік.
Він схопився за перекладину, підтягнувся, розгойдався. Помах... Ще помах... І злетів над турніком.
Оберт!.. Ще оберт!.. Земля й небо помінялись місцями.
Іще раз!
Мишко злетів угору, і... раптом лапки його одірвались від сталевого прута. Мишко згорнувся калачиком, закрутився в повітрі, мов дзига, і...
Бух!.. У ведмедика з очей посипались іскри.
Він заплющив очі і подумав: «Це перевантаження. Отже, я вже в космосі...»
Мишко розплющив очі й зніяковів: виявляється, він був не у космосі, а на землі, на купі торішнього листя.
А фотокореспондент підбадьорливо усміхавсь:
— Відчайдушний ти хлопець. Хочеш зі мною до Києва? Літаком полетимо високо в небі.
Це вже було цікаво. Мишко завуркотів радо. А фотокореспондент попрохав у будівників:
Друзі, подаруйте мені ведмежа. Тайга велика —
ведмежат багато... Йому буде добре в Києві. Згодні, так? Ведмедику, мене звуть Толя!

 

ПОЛІТ

Літак почав гарчати, мов звір, та все сильніше, сильніше. Потім розігнався і став стрімко підніматись у повітря.
Мишко визирнув у кругле віконце.
Внизу повільно пропливала тайга. І була вона різна. Ясно-зелена. Шовта. Темно-зелена, майже чорна. І були ^гори. А потім довго-довго летів Мишко над блискучими ріками і величезними озерами. І над Уральськими сіро- коричневими горами.
А фотокореспондент Толя розповідав:
— Це з висоти здається, що там нікого немає. А насправді на Уралі багато людей. Вони видобувають у горах руди й дорогоцінне каміння.
Затим попливли луки, жовті, зелені квадрати полів і лісів, міста з високими будинками. Заводи з димучими трубами.
1 от сяйнула під крилами голуба ріка. Світлі, красиві будинки. Земля стала швидко наближатися.
Фотокореспондент прив'язав Мишка до крісла спеціальним паском.
Не хвилюйся, друже! Зараз сядемо. Це мотори так сильно гудуть, радіючи, що вони вже дома. Швидко ми будемо в Києві.

 

В ГОСТЯХ У КАЗКАРЯ

Фотокореспондент і Мишко мчали на таксі по широкій дорозі.
— Товаришу водій, можна скористатися вашим радіотелефоном? — спитав фотокореспондент.
— Будь ласка,— кивнув шофер.
І фотокореспондент став набирати цифри.
У трубці щось клацнуло, а потім басовитий добрий голос сказав:
— Алло, слухаю вас!
-Добрий день, дорогий друже! — весело мовив у трубку фотокореспондент.— 3 сибірським привітом!
— Це ви, Анатолію? — зрадів чоловік десь у місті.— Невже вам вдалося виконати моє прохання?
— Аякже! Зараз ми їдемо до вас!
Це чудово!..— І фотокореспондент почув, як. звертаючись до когось поблизу себе, чоловік гукнув: — Андрійку. Булат, готуйтесь до зустрічі незвичайного гостя!
Мишко,—звернувся до ведмедика Толя.— Пробач, що я тобі спочатку про це не сказав. Тебе прохав привезти до Києва мій друг. Він поет і казкар.
Таксі зупинилось біля під'їзду багатоповерхового білого будинку. Мишко з цікавістю визирав з машини.
— Вітаю тебе. Мишко! — відчинив дверцята авто каз
кар.

Зустріч ведмедя з собакою—Будьмо знайомі —це я, а це мій син —Андрійко
А от і Булат, він живе у нас!
Обличчя казкаря було привітне. І голос у нього був ласкавий й разом з тим твердий - це Мишко любив. А кароокий хлопчик Андрійко тут же став погладжувати Мишка по густій бурій шубці, і той лизнув його в
ніс своїм довгим червоним язиком. ...
- Молодець, не боїшся! - сказав Андрійко, -А це Булат.
На Мишка дивився сірий песик-лахмаш. Мишко вистрибнув з машини, і вони з Булатом почали обнюхувати один одного.
Потім Булат загавкав дзвінко: «Гав, гав!» А Мишко відповів:
От  і познайомились! - засміявся фотокореспондент,— Отже, можу спокійно їхати до редакції.

 

КАТАННЯ НА КАРУСЕЛІ ТА ІНШІ ПРИГОДИ
Наступного ранку казкар сказав песикові:
- Булат, підеш разом з Мишком в парк на острів! Булат насторчив вуха і став уважно слухати.
— Будете кататись на гірках, на каруселі, на літаках Мишко, я чув, це дуже любить, особливо йому подобається крутити «сонечко» на турніку... Тільки дивіться, не розгубіться там. .
«Так, так, це те, що мені потрібно!» - аж підстрибнув Мишко.
І Булат з Мишком рушили на прогулянку. Спочатку вони вийшли на набережну.
Мишко мружився від яскравого сонця і сліпучої краси навкруги. Білі високі будинки стояли на острові. А перед набережною текла річка. То був Дніпро. На його високому протилежному березі серед парків стояли древні будівлі.
Булат взяв у зуби повід від Мишкового ошийника, і вони побігли вздовж набережної.
Катаня на каруселіВсі звертали увагу на незвичайну пару і зупинялися здивовані.
От і острів. Він великий і зелений. А посеред острова стояли гойдалки. Літали на залізних жердинах літаки. Крутилися каруселі.
Булат запропонував: «Гав-ав-ав!»
Це означало: «Спочатку покатаємося на каруселі!» Очевидно, Булата тут знали, бо контролер сказав:
— Привіт, Булате! Це хто, твій новий друг? Напевне, тебе звуть Мишко?
Ведмедик тричі хитнув головою.
— Зараз ми тебе посадимо на карусель. На чому ти хочеш покататися? Ну, звичайно, на сірому вовкові. Він тобі рідну тайгу нагадає...
Мишко заліз на вовка й сміливо обняв його за шию. І от карусель закрутилася — та все швидше, швидше.
Спочатку Мишко ще дещо помічав: от будинок, тут дерево, там Дніпро і ліс. Але потім все злилося в суцільну барвисту смугу. Мишкові стало лячно. Він затулив лапами очі, відпустив вовкову шию...
І враз якась невідома сила зірвала його з каруселі й кинула, мов ракету, в небо.
«Ой, невже виходжу на орбіту?» — майнула думка.
Мишко зі свистом перелетів через огорожу і впав у... кузов вантажної машини, яка везла рулони з тканиною.
Машина мчала по високому мосту над річкою Міст був двоповерховий. Нижній—для машин, а верхній — для голубих поїздів метро. Мишко ледь не плакав, що ж робити? Куди ця машина везе його?
Та шофер почув, як щось важке впало у кузов автомобіля І коли машина проминула міст, він звернув направо. загальмував біля бровки. Вийшов з кабіни, зазирнув у кузов. .
— А-а-а. ведмідь! — закричав шофер і сховався у кабіні,— Як же він сюди потрапив? Невже з дерева стрибнув? Що ж мені з ним робити?
Знову обережно визирнув. І вирячив очі, ведмедя у кузові не було. Невже привидівся?
А Мишко вчинив от що: швидко переліз через борт автомашини та й помчав до метро.
Ось і скляні вхідні двері. .
Мишко на вантажівціМишко проскочив повз контролера і прудко побіг сходами нагору.
— Ведмідь! Ведмідь! — пронеслося швидше вітру по платформі.
— А де ж його дресирувальник? — галасували пасажири
— Та він просто з лісу прибіг. Он же лосі по київських вулицях розгулюють. Сам бачив.
— Ні, він таки дресирований! Дивіться, в нього ошийник з номером!
— Ну, тоді інша справа! Хай входить!
І Мишко спокійно увійшов до вагона, видерся на вільне місце й став виглядати крізь широке вікно
Та ось і Гідропарк!
Ледь Мишко вискочив на перон, як до нього радісно гавкаючи, підбіг Булат.
Радощам друзів не було меж. Вони облизували один одного, наче вік не бачилися.
І знову побігли на карусель.
Тепер Мишко вже не лякався. Він тільки повторював сам собі: «Хочу в космос! Хочу-у-у в космос!» [ тримався міцно. Так міцно, що потім контролер ледве відірвав його від карусельного вовка.
«Тепер щодня буду ходити з Булатом на острів»,— вирішив Мишко.

 

ЗУСТРІЧ З КОСМОНАВТОМ

Одного ранку на квартирі казкаря задзеленчав телефон.
— Добрий день, дорогий казкарю. Сьогодні у дитячому видавництві бажаний гість — космонавт. Запрошуємо вас на зустріч.
— Дякую, приїду, але не сам, а з ведмедиком. Звуть його Мишко. Він зараз готується до польоту в космос.
На тому кінці телефонної лінії замовкли. Там радилися.
— Гаразд, беріть свого Мишка. У нас поруч ринок. Купимо для Мишка меду!
І от вона — зустріч!..
Ведмідь з космонавтомСерце у Мишка билося гучно-гучно. Невже зараз здійсняться його мрії, він познайомиться із справжнім
космонавтом?'
А поки що ведмедика оточили дитячі письменники і
по черзі тисли йому лапку.
Раптом з коридора почулись схвильовані голоси:
— Прийшов, космонавт прийшов!
Космонавт швидко зайшов до кімнати, весело усміхаючись. І всі зааплодували йому. Тому, що його дитячі
письменники добре знають і люблять. Він народився поблизу Києва в зеленому красивому селі. Там народилася і його мрія про небо. Про літаки і зоряні кораблі.
Космонавт сердечно привітався. І тут він побачив ведмедика.
— А ти звідки узявсь? — здивувався.
Мишко, звичайно, зрозумів питання. Але говорити він не умів. Тож просто подав космонавту праву лапку.
— 0, та ти вихований ведмедик! — сказав космонавт.— Молодець!
— Товаришу космонавт,— втрутився в розмову наш казкар,— цей ведмедик не тільки вихований. Він постійно тренується, хоче полетіти у космос! А звуть його Мишко.
— Правда? — весело примружився космонавт.— Це дуже цікаво. Дозвольте, дорогий казкарю, взяти вашого Мишка в Зоряне містечко! Ми готуємо один виключно важливий і цікавий експеримент.
— Будь ласка! Мишко про це мріє!..
Космонавт розповідав, як він став льотчиком. А коли запросили людей для польотів у космос, він один із перших приїхав до Зоряного містечка. І ось уже двічі побував у космосі. Працював там кілька тижнів на космічній орбітальній станції.
Багато питань ставили письменники космонавту. Про те, як він почував себе у невагомості, і про стиковку у космосі радянського корабля «Союз» з американським «Аполлоном», і про майбутні польоти до далеких планет...
І раптом молодий, але вусатий письменник спитав у космонавта:
— Скажіть, будь ласка, а ви любите тварин?
Космонавт широко усміхнувся:
Дуже! По секрету скажу вам, дорогі друзі, я пишу зараз оповідання про ведмедів, папуг, вівчарок.
Ведмідь з космонавтомЩо було далі — Мишко від хвилювання не запам'ятав... Він дуже боявся: а раптом космонавт передумає?
Але космонавт не передумав. Після зустрічі він узяв Мишка за лапку і повів до своєї машини.
І Мишко гордо йшов поруч із відомим усьому світові космонавтом.
А на вухо ведмедикові космонавт тихенько шепнув ось що:
— Мишко, якщо будеш серйозно тренуватися — полетиш у космос!

 

СИНЯ ЗІРОЧКА

І одного разу... Сиділа Маша під старим кедром у тайзі й чекала свого Мишка. Не один день і не одну ніч так сиділа.
Не раз підходили до неї інші ведмеді.
Кирпатий молодий ведмідь Топотун запрошував на прогулянку. Товстий

Ведмідь ловить шишку

Потапович кликав їсти малину. Але Маша усім відповідала:
— Ні, я чекаю Мишка. Він сказав, що стане космонавтом і подарує мені синю зіроньку з неба!
— А ти й повірила,— сміявся Топотун.— Ведмеді у небі не літають.
Еге, ведмедям у небі нічого робити,— солідно підтверджував Потапович.
— Як нічого? — обурювалася Маша. І тихенько зітхала. Хоч би яку-небудь звісточку про себе подав її Мишко! Але вона вперто відповідала Потаповичу: — У небі он навіть сузір'я є — Велика й Мала Ведмедиці. Певно, колись наші родичі літали по небу...
Сумно було Маші. Мабуть, і цього разу піде вона ні з чим.
Несподівано помічає Маша — мчить по небу сяюча зірка. Та так швидко й нечутно, як ніколи жоден літак не літає... І раптом відділилась від зірки крихітна яскрава зірочка й понеслась до землі.
А потім над нею спалахнув парашут, і вона стала повільно опускатись на нічний темний ліс.
— Ой, тільки не зачепись за сосну, моя зіронько! Я тут! — скрикнула Маша.
І зірочка опустилась Маші простісінько в долоньки. Але то була не зірочка! На парашуті висіла кедрова шишка.
— Це мій Мишко привіт надіслав! — зраділа Маша.— Отже, він став космонавтом!
Вона глянула в темне небо і страшенно захвилювалася:
— Куди ти? Повернись, Мишку, ведмеді в небі не літають!

Космічний корабель

Та зоряний корабель з космонавтом Мишком на борту швидко віддалявся від землі.
Маша не зводила очей з корабля. І по тому, як летів він, зрозуміла: тримав курс її Мишко просто на Полярну зірку, яка притулилася на хвостику небесної Ведмедиці. Адже недарма Маша одного разу попрохала Мишка подарувати їй синю зіроньку з далекого сузір'я...



File engine/modules/linkenso.php not found.
File engine/modules/linkenso.php not found.

Коментарі:

Залишити свій коментар:
оновити, якщо не видно коду
Останні картинки
Дивитись всі картинки
КартинкиКартинки із найкращих казок Картинки із найкращих казок
КартинкиМалюнки Костя Лавро Малюнки Костя Лавро
КартинкиМалюнки - розмальовки з історії України в казках Малюнки - розмальовки з історії України в казках
КартинкиМалюнки з казки Скринька з секретом Малюнки з казки Скринька з секретом
КартинкиМалюнки до казок Валерії Соколової Малюнки до казок Валерії Соколової
КартинкиКартинки з казок на антирелігійну тему Картинки з казок на антирелігійну тему