Казка про Пончика, батончика та білого слоника
admin
блог автора
інші дописи автора
На вітрині в магазині,
В самім центрі міста, З’явилися два хлопчики, Зроблені із тіста.
Невеличкі хлопчики,
Наче два мізинці.
Таких роблять на фабриках Діткам на гостинці.
Один звався Пончиком,
А другий — Батончиком. Перший був повненький,
А другий тоненький, Симпатичні хлопчики!
Там же, на вітрині,
Був медовий слоник.
Сам такий біленький,
Хобот мав кривенький,
Очі — як пшонинки,
Вушка — лопушинки. Слоника медового Назвали Туп-Тупом,
Бо він мав
товстенькі ніжки І, ходячи по доріжках,
Отак тупав:
— Туп-туп...
Туп-туп.
Було це увечері,
Саме у суботу.
Закінчили продавці В крамниці роботу, Зачинили двері всі Та й пішли додому.
І сказав тоді Батончик Пончику малому:
— Су мене, друже мій, Думонька така:
Давай в гості поїдемо До дідуся Буряка.
Той дідусь Буряк — Відомий добряк.
Він багато цукру має, Але його не ховає.
Все, що в нього є,
Діткам віддає —
Для солодких пончиків, Для смачних батончиків, Для печива, для цукерок І для карамельок.
А Пончик відказує:
— Я й бабусю Бурячиху Дуже добре знаю. Живуть вони над рікою, Близько біля гаю.
Тільки я не відаю,
Чим же ми поїдемо.
Нема ж у нас ні машин,
Ні велосипедиків,
Ні осликів, ні коників,
Ні навіть ведмедиків.
Отут і задумались Пончик і Батончик.
Дуже довго думали І таки придумали.
Взяли молоточки И кусачки-обценьки.
Звісно, іграшкові,
Ма л єн ькі- маленькі.
Та й зробили колісничку, Легку, невеличку.
З чого вони змайстрували, Де взяли матеріали,
Зараз ми розкажемо.
Колеса — із бубличків,
З карамельок — спиці.
Не знайти міцнішої В світі колісниці!
Кузов — з макаронів.
Із лапші — ресори,
Щоб були їм не страшними Ні яри, ні гори.
Прив’язали спереду Дві цукерки м’ятні.
Вийшли з них голобельки Дуже акуратні.
Потім Пончик і Батончик Стали міркувати:
Пончик і Батончик Стали міркувати:
— Чи не можна муху Якось підкувати? — Приладнали шість підківок. Кожна — шоколадна.
— А кого ж нам запрягти В нашу колісничку? — Узяли та й запрягли Тонконогу муху.
Але муха не везе,
Бо замало духу.
Сюди-туди смикає,
Пада на ходу,
Ковзається, сунеться,
Наче на льоду.
Але муха брикається, Будь вона неладна!
На голоблю сіла,
Підківки поїла.
І знову їй слизько,
А їхать — не близько. Муха злиться, як оса. Вона Пончика куса.
І Батончика куса.
Навіть слоника Туп-Тупа І того вкусила...
Розсердились хлопчики На ту муху-злючку. Узяли її та й ткнули Лобом у липучку —
Хай стоїть!
Знову зажурилися:
— Кого ж запрягти?
Хто ж нам колісничну Зможе потягти? —
І спитали хлопчики Слоника Туп-Тупа:
— Може, ти поможеш, Запрягтися зможеш? —
А Туп-Туп погодився:
— Поможу. Будь ласка! — Бо той білий слоник Добрим був на вдачу
І мав силу, хоч маленьку, А таки слонячу.
Узяв Пончик батіжка, Батончик — лозинку. Знайшли під дверима Широку щілинку. Обережненько вниз Східцями спустилися Та й відправились у путь, Покотилися.
Усі люди спали.
Темна була нічка,
Коли рухалась по місту Дивна коліснична.
Машин на дорогах Траплялося мало,
Доки вибралися в поле,
То уже світало.
Де вставало сонечко,
Був рожевий обрій, Почалась мандрівочка При погоді добрій, їдуть, їдуть хлопчики, Співають собі.
Слоник грає хоботом, Наче на трубі.
Туп-туп!
їде колісничка. Туп-туп!
їде невеличка По асфальту, по шосе,
Де не дуже трясе, їде колісничка. Доріженька добра, Доріженька чиста. Оглядаються хлоп’ята — Вже не видно міста.
Хоч їхали по шосе,
Де не дуже трясе,
А проте задлялися,
Зла пригода сталася: Наїхали на сірник, Зачепились.
Слоник — смик!
Один бублик тріснув,
Аж перекосився.
А той капосний сірник У дугу скрутився.
Як же бути?
Що робити?
Чим тріщину заліпити?
І сказав Батончик:
— Он літають бджоли.
То такі, що у біді
Не лишать ніколи.
Попросимо воску Хоч маленьку ложку,
Щоб заклеїть колесо.— Пончик і Батончик Звернули до вулички,
Де стояли в гречці Невеличкі вулики.
Пончик гречку як побачив, Закричав: — Волошки! —
А Батончик йому каже:
— Думав би хоч трошки. Кепський з тебе
агроном:
Сплутав гречку з бур’яном.— І Пончику соромно,
Соромно стало.
А тим часом до хлоп’ят Злетілися бджілки,
Важко було полічити — Хтозна їх і скільки!
Біля коліснички Дзвенять, як дзвіночки:
— Здрастуй, Пончику!
— Здрастуй, Батончику! —
А Батончик мовив
Після привітання:
— Маєм до вас, бджілоньки, Велике прохання.
Ми їхали по шосе,
Де не дуже трясе,
А проте задлялися.
Зла пригода сталася. Подивіться: коліснична Наша поламалася. Дайте, друзі, воску Хоч маленьку ложку — Колесо заклеїти.— Бджілки-трудівнички Біля коліснички Трохи погуділи І зробили діло.
Колесо поправили,
На місце поставили.
А щоб не скрипіло, Росою скропили.
А гостям сказали:
— Сядьте в холодочку. Покуштуйте нашого Свіжого медочку.
Він у нас гречаний,
Він у нас духмяний І такий солодкий — Оближете пальчики!
Наливали бджілоньки Мед у три тарілоньки. Одну дали Пончику,
А другу Батончику,
А третю, найбільшу, Слонику Туп-Тупу,
Бо йому ж найважче. Пончик мед їв ложкою, Батончик їв ложкою,
А слоник з тарілки Смоктав хоботком. Майже півгодини Тішились медком.
Як медок поїли,
Ложки облизали І ласкаве слово Бджілонькам сказали:
— Спасибі вам, любі! Спасибі вам, бджілки!
Ви по мед літаєте До кожної гілки,
До кожного кущика,
До кожної квітки.
За це вас шанують Дорослі і дітки!
Дуже не хотілося З бджілками прощатися, Та не можна гаятись, Мусили збиратися. Навесні у бджілок Багато роботи.
Треба мед солодкий
Носити у соти.
Ніколи гуляти...
Попрощались хлопчики. Поїхали далі.
Та не по стежинках,
А по магістралі.
Слоник собі тупає. Колісничка рипає. Пончик і Батончик Пісеньку співають:
— Туп-туп!
їде колісничка.
Туп-туп!
їде невеличка.
По асфальту, по шосе,
Де не дуже трясе, їде колісничка.
Раптом чують: щось летить,
Щось гуде, аж гуркотить. Глянули праворуч, Глянули уліво:
Що воно за дивина?
Що воно за диво?
Із-за гаю синього,
Із-за гаю темного Вилітає жук.
Жук моторний,
Страшно чорний,
Та сердитий,
Та завзятий,
Та крилатий,
Та рогатий.
Над слоником крутиться: — Тут моя вулиця!
Тут моя вулиця!
Завертай назад,
Бо будеш не рад. Повертай-завертай,
Бо тут тобі буде край! —
Білий слоник зупинився, До нахаби придивився, Прицілився, приловчився Та хоботом тільки стук! Впав на землю грізний жук.
Впав і лапки задер, Прикинувся, що умер.
А насправді він не вмер, А тільки злякався.
От довоювався!
їдуть далі хлопчики. Побачили річку.
І ніяк не можна Обминуть водичку.
Пончик і Батончик Стали біля броду. Страшно колісничну Спускати у воду. Макарони пропадуть, Бублики розкиснуть,
А ресори із лапші Скрутяться й повиснуть. Але наші хлопчики Довго не журилися. Через річку будувать Місток заходилися. Корчували лопухи,
До води носили.
Білий слоник працював, Помагав щосили.
Він тягав трісочки, Соломинки, палички, Травицю й бадилля,
І всіляке зілля.
Навіть вирвав будяка, Бачте, сила яка!
Спорудили гарний міст. Хоч куди годився!
Якби й вітер подув,
То не завалився б. Пончик і Батончик Сіли в колісничну Та й поїхали собі Сміло через річку.
А їдучи по мосту,
За лужком зеленим,
За рікою тихою Жили-поживали Буряк з Бурячихою. Хатка у них гарна, Хоч і невеличка.
На ній замість даху — Бурякова гичка. Дрібненько порізана, На шнурки нанизана, Щоб не здуло вітром.
Стіни розмальовані,
Із цукру муровані. Голубенькі вікна. Зелененькі дверці.
А в хатині солодко,
Наче у цукерці.
Дідусь і бабуся На призьбі сиділи.
На сонечку грілися,
Про щось гомоніли. Гульк —
аж їдуть хлопчики, Співають собі.
Слоник грає хоботом, Наче на трубі:
— Туп-туп-туп!
Їде колісничка, Туп-туп-туп! їде невеличка. Зустрічайте Пончика,
А з ним і Батончика Ще й білого слоника Зустрічайте!
Вийшов з двору Буряк, Вийшла Бурячиха:
— Чи доїхали щасливо? Не зазнали лиха?
— Добре, що приїхали, Що про нас згадали.
Яка ж це нам радість, Щоб ви тільки знали!
Поставили столика Під хатинкою Та накрили білою Скатертинкою.
Усі раді були.
Чай солодкий пили.
На десерт дідусь приніс Морозива з льоху.
На тарілочки поклав Кожному потроху.
Гості радо їли,
Проте не спішили,
Щоб не застудити Морозивом горлечка. Від такого частування Стали всі солодшими.
А Буряк і Бурячиха Здавались молодшими.
А як гості прощалися, У дорогу збиралися,
То на згадку біля хатки Сфотографувалися. Золотистий соняшник, Що проживав рядом, Через тин націлився Фотоапаратом І зробив картинку За якусь хвилинку:
У бабусі на колінах — Пончик.
У дідуся на руках —
Батончик.
А у них біля ніг
На ряднинці слоник ліг Та й лежав смирненько. Оце й казочка уся. Можна ставить крапку. А тому, хто її слухав, Сто цукерок в шапку, їжте на здоров’ячко!
