ПЕРЧЕНЯ
НА ГОРОДІ СВЯТО, РАДОСТІ БАГАТО.


Одного прекрасного сонячного дня На великому городі народилось Перченя.
Радів Перець-тато, радувалась мати,
Дуже веселилася рідня,
Бо було таке хороше, бо було таке потішне,
Бо було таке кумедне те маленьке Перченя.


— Ким ти будеш, Перченятко? — Запитав у нього татко.
— Ким ти станеш? — в Перченяти Запитала його мати.
А воно на ніжки стало І тихесенько сказало:
— Буду малювати.—
Перець-тато і Перчиця-мати Нахилилися над ним:
— Малюватимеш?
— А чим?
Та й задумались обоє,
Зажурилися обоє:
— Ох, і де ж нам фарби взяти
Для малого Перченяти, Для синочка Перченяти, Що так хоче малювати? — Зашуміла на городі Перченяткова рідня:
— Ми дамо усе, що треба. Хай малює Перченя!

НАЗВЕМО ВСІХ ПО ПОРЯДКУ,
ХТО ДАВ ФАРБИ ПЕРЧЕНЯТКУ.
Перченяткові малому Жовту фарбу дав Гарбуз.
Баклажан — синеньку фарбу:
— Хай малює карапуз!
Ми умілих та кмітливих Поважаєм над усе.—
Помідор червону фарбу Перченяткові несе,
А зелену — Капустина:
— Хай малює дитина!
Стане майстром чудовим,
То згадає добрим словом.

 

Є ВЖЕ ФАРБИ В ПЕРЧЕНЯТИ.
А НА ЧОМУ Ж МАЛЮВАТИ?
Добра тітка Капустина,
Що жила за Буряком,
Із листків своїх широких Зшила хлопчику альбом:
— Вчися, любий, малювати. Станеш справжнім мастаком! Не малюй на лопухах,
На парканах, на тинах,
А малюй, моя дитинко,
В цім альбомчику картинки. Намалюєш — прибіжи.
Що там вийде, покажи.

 

ЩО СКАЗАЛА ЦИБУЛИНА ПРО ПЕРЧИШИНОГО СИНА.
Обізвалась Цибулина,
Як відомо, зла рослина:
— Це, по-моєму, брехня,
Що навчиться малювати Незугарне Перченя.
Перченя знайшло кульбабку, Обтрусило з неї шапку І, зробивши із пушку Довгу щіточку тонку, Обізвалося: — Я сяду Й малюватиму портрет.
А кого я намалюю,
Потім взнаєте. Секрет!

 

 

ЧОМУ ВСІ СМІЯЛИСЯ,
АЖ ЗА БОКИ БРАЛИСЯ.
Перченя під лопухом Розгорнуло свій альбом.
Раз — мазок І ще разок.
Вийшов ніс, далі лоб, потім голова.
На картині — Цибулина, їй же право, як жива.
На грядках лунає сміх. Звеселив малий усіх.
Лиш Цибуля не сміється, Стала зла, понура:
— Та який же це портрет?
Це ж карикатура.
Ти погане Перченя!
Ти нахабне бісеня!
Щоб ти, кляте, заблудилось У колючому кущі!
Щоб ти, капосне, втопилось У гарячому борщі!
Зашуміли на городі:
— Та не лайтесь, тітко. Годі!
— Ми пишатись будем ним,
Цим художником малим!

 

З ТИХ, ЩО СВАРЯТЬСЯ І Б’ЮТЬСЯ,
ХАИ УСІ СМІЮТЬСЯ! ТУПОТЯТЬ МАЛЕНЬКІ НІЖКИ,
Топчуть весело доріжки.
Йде художник Перченя,
Яснооке хлопченя.
А в цей час біля ріки Завелися малюки.
За дрібничку посварились І, як півники, побились.
Свій альбомчик біля пня Розгорнуло Перченя,
Малюків намалювало І обом їм показало:
— Хай тепер сміється всяк З задерик та забіяк!
Вийшли хлопчики смішними, Вийшли хлопчики такими, Що сміялись навіть кури Із карикатури.
Більш не бились малюки, Помирились малюки І гарненько забавлялись На траві біля ріки.

ТО ПОГАНІ ДІТИ,
ЩО ЛАМАЮТЬ ВІТИ.
Вийшов хлопчик Васильок Погуляти у гайок Та й побачив на галяві Дві берізки кучеряві.
Розігрався Васильок,
Раз підскочив,
ще разок,
За гіллячку учепився, Загойдався, закрутився,
А берізонька тріщить:
— Ой болить мені, болить... На листочках у берізки
Не роса уже, а слізки. Перченя зайшло до гаю,
На пеньочку сіло скраю.
Раз — мазок.
і ще разок.
На малюнку — Васильок. Щоб малому сором стало, Перченя йому сказало:
— Ось ти, хлопчику, який Нехороший та лихий!
Ти ж не пташка
і не білка.
Як тебе утрима гілка? Поламаєш деревце.
Чи подумав ти про це?
Васильок почервонів.
— Все я,— каже,— зрозумів. Ти нікому не розказуй
І картинки не показуй.
Хоч картинка смішна,
А для мене страшна.
Більш не буду так робити, Не чіплятимусь на віти.

 

ПРО МАРИНКУ СЕРДИТУ,
НЕЗАПЛЕТЕНУ, НЕВМИТУ.
У великому будинку Живе дівчинка Маринка.
Раз вона уранці встала І, заплакавши, сказала:
— Я не буду заплітатись.
Я не хочу умиватись.
І не буду, і не хочу,
Бо заходить мило в очі.
Перченя взяло альбом, Примостилось під вікном. Змалювало за хвилинку Незаплетену Маринку, Незаплетену, невмиту Ще й заплакану, сердиту.
Як побачила Маринка,
Яка вийшла картинка,
Попросила Перченя:
— Не заходь до будинку,
Не показуй картинку.
Я вмиватимусь щодня, Заплітатимусь щодня.—
І повірило Маринці Наше добре Перченя.

 

ЯК РОЗГНІВАВ ПЕРЧЕНЯТКО ХЛОПЧИК ВІТЯ КРИВОП’ЯТКО.
Хлопчик Вітя Кривоп’ятко Змайстрував собі рогатку. Стрельнув нею у шпака, Покалічив їжака.
Перченяті сумно стало,
Як воно про це узнало.
Злого хлопчика в альбомі Змалювало воно так:
Ту рогатку поганющу У дві лапки взяв їжак, Розтягнув її та хлоп Вітю грудочкою в лоб.
Ще й такі слова сердиті Перченя сказало Віті:
— Пташки нищать шкідників — Черв’яків, комах, жуків.
А ти пташок б’єш, лякаєш. Значить, розуму не маєш.—
Вітя глянув на картинку І від сорому поник,
Поламав свою рогатку І закинув на смітник.

 

ХТО В ЛІТАК БАЖАЄ СІСТИ,
НЕХАЙ САМ НАВЧИТЬСЯ ЇСТИ.
Скільки років Толі? Шість.
А він сам іще не їсть. Цілий день проголодує, Як ніхто не нагодує.
Капітан, твій командир. Пхає ложечку у рот...
Ну який же ти пілот? Щоб з тобою отакого Не траплялося колись, Перестань ледарювати, їсти сам скоріш навчись.
... Якось двері відчиня До кімнати Перченя.
Свій альбом поклало долі.
— Подивися,— каже Толі,— Це тебе малюю я.
Ти вже, Толю, не маля.
Ти вже виріс. Став пілотом. Ось якраз перед польотом Ти обідаєш в їдальні.
На тобі новий мундир.
А тебе годує з ложки

 

ЯК СЕСТРИЧКА МАРІЙКА
НАЛЯКАЛА МАТВІИКА.
Край села стоїть хатинка.
В ній живе чудний хлопчинка. Звуть його Матвійко Муха. Татка й маму він не слуха. Кличе брат, сестра гука —
То неначе до пенька.
Раз сестричка Марійка Налякала Матвійка:
— Подивися у вікно.
— А нащо мені воно?
— Там художник Перченятко Примостився під вікном, Розгортає свій альбом.
Я гукну його до хати І почну його прохати:
Менший братик мій, мовляв, Неслухняний дуже став. Намалюй карикатуру,
Щоб змінив він натуру,
Щоб змінив характер свій.— ' А Матвійко: — Ой не смій!
Не запрошуй Перченятка.
Буду слухать маму, й татка,
І тебе, і всіх-усіх Старшйх родичів своїх.—
І Матвійко став хорошим —
Це підтвердити ми можем.

ВСЮДИ ХОДИТЬ

ПЕРЧЕНЯ ТА МАЛЮЄ ЩОДНЯ.
Тупотять маленькі ніжки, Топчуть весело доріжки, Каблучками стук та стук. Ходить з фарбами малюк. Можна бачити хлопчинку Як не в місті, то в селі.
Він встигає побувати Скрізь, де діти є малі.
Як зустріне десь плаксивих, Неслухняних, вередливих, Задерикуватих, злих, Нерозчесаних, невмитих, Нечупарних і сердитих,
То й малює зразу їх.
А буває, в дитсадочок Завітає на часочок.
Всіх посадить за столом І показує альбом.
Ой сміються ж там малятка І дівчатка, і хлоп’ятка! Потім візьмуть олівці Ще й чистенькі папірці І гуртом у Перченяти Вчаться
смішно малювати.



File engine/modules/linkenso.php not found.
File engine/modules/linkenso.php not found.

Коментарі:

Залишити свій коментар:
оновити, якщо не видно коду
Останні картинки
Дивитись всі картинки
КартинкиКартинки із найкращих казок Картинки із найкращих казок
КартинкиМалюнки Костя Лавро Малюнки Костя Лавро
КартинкиМалюнки - розмальовки з історії України в казках Малюнки - розмальовки з історії України в казках
КартинкиМалюнки з казки Скринька з секретом Малюнки з казки Скринька з секретом
КартинкиМалюнки до казок Валерії Соколової Малюнки до казок Валерії Соколової
КартинкиКартинки з казок на антирелігійну тему Картинки з казок на антирелігійну тему