Лист М. КОСТОМАРОВА ДО І. П. КОРНІЛОВА

Лист друкуємо за оригіналом, що зберігається в Державній Публічній Бібліотеці в Ленінграді

В початку 60-х рр. М. І. Костомаров умістив в „Основі“ статтю, де зазначав потребу видавати українською мовою науково-популярну літературу, Стаття ця зустріла сприятливий відгук. Почали з різних місць надходити до нього пожертви на цю справу. 1863 року, 6 квітня, за ініціятивою М. І. Костомарова, у Петербурзі в залі „Дворянського Собранія“ відбулася літературно-музична вечірка на користь видання науково-популярної літератури українською мовою. Вечірка пройшла з великим успіхом і з великою кількістю публіки.

Музичний програм вечірки був доволі різноманітний, здебільшого з творів Глинки, Драгомижського, уривків українських п’єс і арій. Літературна частина складалася з читання невиданих робіт: 1) М. І. Костомаров прочитав „О преподавании на местном языке в Южной Руси“ та „Владимир Мономах и Богдан Хмельницкий“; 2) К. Н. Бестужев-Рюмін — „Об изучении русской истории сравнительно с историею славянских народов“; 3) В. Н. Каховський — уривок з оповідання „Пан Канарчук“ українською мовою; Н. Г. Помяловський — уривок з начерку „Женихи в бурсе“ й 5) прочитано було також вірша Т. Г. Шевченка „Прощай світе“.

В газетних звітах 60-х рр. про вечірку 6 квітня відмічалося що „интерес вечера сосредоточивался на выступлении Н. И. Костомарова, вызвавшем полное сочувствие публики и несколько раз прерываемом оглушительными рукоплесканиями“ („Голос“, 1863 р. № 83).

Подаваний нижче лист М. І. Костомарова до І. П. Корнілова, відноситься саме до цієї вечірки. І. П. Корнілов був у той час помічником попечителя петербурзької шкільної округи і від нього залежало дозволити вечір і затвердити програм його. Він зі співчуттям поставився до такої вечірки. Згодом Костомаров записав у своїй автобіографії про І. П. Корнілова такі рядки: „Попечителем виленского учебного округа был тогда Корнилов, человек энергически предавшийся мысли о просвещении простого белоруского народа и о заведении в крае повсеместных народных училищ. Это была одна из симпатичнейших личностей, какие мне приходилось встречать в жизни“. (Литературное наследие“ с. 169).

Я очень Вамъ благодаренъ, Иванъ Петровичъ за Ваше замечаніе. Воспользовавшись имъ я прибавляю слЂдующія слова: мы никакъ не думаемъ ставить этого презрЂнія къ южнорусской народности великорусской націи, напротивъ въ немъ были виноваты гораздо болЂе малороссіяне: то былъ предразсудокъ общества вообще, котораго прошедшія ошибки мы должны сами обличить, чтобъ не впадать въ нихъ болЂе ¹).

Относительно статьи Помяловскаго я буду Васъ покорнЂйше просить содЂйствовать ея пропуску въ измЂненномъ и смягченномъ видЂ, ибо самъ /123/ авторъ боленъ, не можетъ писать новой, а обЂщалъ измЂнить и смягчить прежнюю; мы же въ афишЂ уже напечатали, и не ловко будетъ если онъ совсЂмъ не будетъ. Никакихъ выраженій, возбуждающихъ толкованій не допустимъ. Можетъ быть Вы возьмете на себя трудъ вымарать, что тамъ есть сомнительнаго или мнЂ поручите, или ему изволите переслать — однимъ словомъ, сдЂлайте милость, распорядитесь какъ угодно: мы за все будемъ благодарны, лишь бы она была прочитана. Я самъ вовсе не желаю бросать публикЂ либеральные фокусы, напротивъ, если бы даже цензура пропустила что-нибудь, что я считаю дразнящимъ неперераженныя и легкомысленныя побужденія толпы, то я бы самъ не пользовался этимъ и просилъ бы выкидывать все подобное.

Съ чувствомъ глубочайшаго уваженія и преданности остаюсь Вашъ готовый къ услугамъ Н. Костомаровъ ²).

¹) На вечірці М. І. Костомаров, певне, зробив зазначені в листі цім поправки але публікуючи цю статтю (в „Голосі“ 1863 р. № 94) цих поповнень він не вніс.

²) Лист друкуємо за оригіналом, що зберігається в Державній Публічній Бібліотеці в Ленінграді.

ЛИСТ М. КОСТОМАРОВА ДО І. П. КОРНІЛОВА.