1. ПЕРЕХІД УПА ЧЕРЕЗ ФРОНТИ

Наближення большевицьких армій поставило Українську Повстанську Армію перед важливе і надзвичайно важке завдання: перейти німецько-большевицькі фронти й опинитися в большевицькому запіллі, залишаючись на українських землях. Розбита, відступаюча німецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців, тимбільше, що мадярські, а також інші чужонаціональні складові частини німецької армії, бачучи цілковиту прогру, взагалі не входили в бої з українськими повстанськими відділами, а мадярське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаїмний ненапад. За те большевицькі армії, що посувалися величезними масами, становили аж надто серйозну небезпеку для УПА.

Першими зустрілись з большевицькою армією частини УПА-Південь та частини загону Енея, які вже при тій зустрічі вписали на листу своїх боєвих перемог неабиякий осяг: в бою з автоколоною большевицьких панцирних частин на шосі Корець-Рівне в дні 20 березня 1944 р. зліквідували вони головнокомандуючого І-го фронту Червоної Армії ген. Ватутіна та кількох його штабовиків. Та скоро після цього саме тим частинам - відділам північного крила групи "УПА-Південь", що під тиском фронтів перейшли в південно-східню частину Волині, - прийшлося перейти хресний вогонь боєвої зустрічі УПА з Червоною Армією, вірніше - з "заградітєльними отрядами НКВД", які як складова частина фронтових військ ішли все позаду властивих військ Червоної Армії для того, щоб винищувати дезертирів Ч.А. та розбиті й розпорошені частини німецької армії. "Заградітєльниє отряди НКВД", подібно як німецькі "ес-еси", складалися з добірного, найзавзятішого й найжорстокішого большевицького елементу.

В квітні 1944 р. большевики згуртували на відтинку Шепетівка-Рівне-Збараж великі сили своїх військ і в безустанних боях з поодинокими відділами УПА замкнули в "кітлі" Гурбенських лісів більшість відділів північної частини УПА-Північ під командуванням к-ра Ясеня, а саме: курінь Сторчана, курінь Мамая, курінь Дика, курінь Докса, курінь Довбенка, курінь Бувалого, курінь Андрія-Шума, курінь Залізняка та сотню Ваньки, разом около 5.000 бійців УПА. В наступ проти тих частин УПА кинуло большевицьке командування 5 бригад НКВД, силою 30.000 бійців з гарматами, танками і літаками.

В днях 22 і 23 квітня 1944 р. розгорілись бої у селах. Антонівка, Забари, Андрушівка, Обгів і другі. Перед переважаючими силами ворога, відділи УПА відступили в ліс по лінії: Майданські Гори - Гурби - Мости - Святе - Мощаниця - Обгів. Тим часом появилися большевицькі військові з'єднання теж з другої сторони, в наслідок чого повстанські відділи в Гурбенських лісах опинилися в "мішку".

В ніч з 23-24 квітня 1944 р. пробувало командування окружених частин УПА зробити прорив на зади ворога, та це виявилось неможливим і треба було приймати бій.

Опис головного бою під Гурбами знаходимо в журналі Крайового Осередку Пропаганди ОУН "На зміну", ч. 8. за липень 1950 р.:

"В год. 3-тій 24. квітня наші відділи почали займати становища, копати окопи, вкопувати гармати. Курінь Сторчана зайняв північно-східній відтинок оборони Мости - Будки - Хнівка - Гурби, на якому сподівалися найбільшого удару. Відтинок Гурби - Майдан зайняв відділ к-ра Мамая. Відтинок Обгін - Мощаниця - Свято зайняв відділ к-ра Докса. Відтинок, що лучив Сторчана і Докса зайняв відділ к-ра Яструба з куреня Дика. Відділ к-ра Залізняка зайняв другу запасну лінію відтинка Сторчана.

Крім цих відділів в лісі були ще курені Довбенка і Бувалого, що відпочивали після вчорашніх боїв, сотні Андрія Ванька, а також чота Чорногори. Ці відділи розміщено в західніх частинах лісу для зв'язку між відділами Докса і Мамая.

В лісі зібралася велика кількість свіжо зголошених до УПА мужчин, а також населення довколишніх сіл, яке прибуло сюди шукати захисту від большевиків. Всіх свіжозголошених, цивільне населення і табори вислано в глиб лісу.

О год. 4-ій большевики почали обстрілювати відтинок Сторчана з гармат і мінометів. По кількахвилиннім барабаннім вогні артпідготови вони кинулись до атаки.

Повстанці на становищах мовчали. Міцно стиснувши у руках зброю, вони всю свою увагу зосередили на ворогові, який з диким криком зблизився вже на 150-200 метрів.

Вогонь! - скомандував к-р Сторчан.

Заклекотіли повстанчі кулемети, несучи смерть ворогам: затахкали міномети, загреміли наші чотири гармати, проріджуючи ворожі лави відсколками заліза і вогнем. Большевики не видержали повстанського обстрілу. Вони панічно втекли. Та мало кому з них пощастило вирватися зпід влучних повстанських куль. Між іншими згинув тут один большевицький полковник, герой фінського фронту.

Після короткої перерви большевики при допомозі танків повели другу атаку, - вже на всіх відтинках повстанчої оборони. Відділ к-ра Яструба не видержав шаленого тиску ворога і відступив. За ним відступив відділ Залізняка і таким чином курінь Сторчана попав в оточення. Большевики почали безперервно атакувати оточений курінь. Але всі ці атаки повстанці відбили і перейшли в протинаступ. Три сотні, забравши гармати, прорвалися з большевицького оточення, а біля 60 повстанців з к-ром Сторчаном большевики окружили.

Розгорілась страшна, нерівна боротьба між 60-ти повстанцями та безчисленними бандами большевиків. Геройсько боронились повстанці до год. 11-ої. Врешті не стало набоїв. Хто не згинув від ворожої кулі, той останнім набоєм стрілявся сам. Ніхто не здавався живим. Всі згинули по-геройськи. Згинули тут: к-р Сторчан, сотенний Вулка, заступник сотенного Ігор, чотовий Хмеленко, чотовий Корнієць і інші.

За цей час поставлено другу оборонну лінію. На південний відтинок перекинуто відділ Андрія Шума, який зайняв Гурбенську гору і по-геройськи держав її до вечора. Аж вечором большевикам вдалося при допомозі танків викинути Андрія Шума із становища на горі. Інші відтинки скріплено куренями Довбенка і Бувалого.

Завзятий бій на всіх відтинках тривав до ночі. Всі большевицькі атаки з намаганням знищити наші відділи заломились об геройську повстанчу оборону.

Під прикриттям ночі, звівши кілька стрічних боїв з большевицькими заставами, наші відділи вирвались з ворожого оточення.

В боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюються понад 800 вбитими і багато ранених".

Біля сто ранених бійців УПА та понад 200 ще не озброєних новозголошених до УПА, які попали в большевицький полон, большевики в варварський спосіб закатували на смерть.

Та на цьому наступ большевиків на відділи УПА не закінчився. Вже чергового дня, 25. 4. 1944 р. частина відділів, що прорвалися з окруження під Гурбами попадає в бій з переслідуючими большевиками, в якому впав командир куреня Мамай, родом з Полтавщи��������, відомий з побідних боїв з німецьким окупантом та з большевицькими партизанськими загонами на східніх, осередніх та північних українських землях.

Вирвавшись з кітла гурбенських лісів частина відділів УПА відступила на Сурожські ліси, а головні сили взяли напрям на Полісся. У Бущі прийшло знов до великого бою з сильними большевицькими заставами, в якому повстанським відділам вдалось розбити большевиків і вийти на шосу Рівне-Київ.

29. квітня приходить знов до великого бою б. села Залізниця на Крем'янеччині, який коштував большевикам 240 бійців вбитими. Тоді ж в бою біля с. Березина загинув популярний командир УПА Буревій, уродженець Вінниччини.

Два тижні пізніше, 13. травня 1944 в бою в с. Кордишеві на Остріжчині загинув командир Кропива, начальник штабу групи УПА-Південь, член Краєвого Проводу ОУН, відомий з боїв проти гітлерівських і сталінських окупантів.

Важких ударів довелось зазнати й південній частині УПА-Південь. В великому бою з большевиками в Кам'янець-Подільщині на початку червня 1944 р. загинув з великою кількістю повстанців курінний к-р Довбуш, герой Кам'янець-Подільщини і Вінниччини, а в бою на Вінниччині 10. червня 1944 р. загинув геройською смертю командир групи УПА-Південь полк. Батько (Омелян Грабець).

Двомісячні великі бої частин УПА-Південь, в яких большевики наступали цілими дивізіями з усіми родами зброї до важких гармат, танків і літаків включно, забрали надзвичайно багато жертв. Втрати в людях повстанських відділів були так великі, що Головне Командування рішило розформувати УПА-південь, включаючи уцілілі частини УПА-Південь до УПА-Захід, а в деяких випадках до УПА-Північ. На Житомирщині, Вінниччині й Кам'янець-Подільщині залишилось лиш кілька окремих відділів у лісистих околицях, як от Холодний Яр, Турчинецький та Сатанівський ліси тощо.

Трагічна доля групи УПА-Південь заставила Головне Командування УПА змінити тактику переходу фронтів. Показалось, що великі бої з Червоною Армією, силами кількох чи кільканадцяти куренів, забирають надто багато жертв. Тому літом 1944 р. всі частини, УПА дістають наказ розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати, або в більші масиви лісів, а в районах менших лісів розчленуватися на чоти, а то й рої.

Ця тактика виправдала себе вповні. Не стрічаючи на свому шляху великих скупчень повстанських сил, Червона Армія не входила звичайно в бої з малими відділами, бо для неї, в погоні за втікаючими масами німецьких військ, було важним забезпечити собі шляхи перемаршу й постачання. Завдяки цьому, наприклад в районі Коломия-Косів-Надвірна аж до весни 1945 р. проіснувала т. зв. упівська республіка, де повстанських з'єднань ніхто не чіпав.

В бої з, арміями попали після цього лише сотні "Вовки", сотня Громового і сотня Голуба з Військової Округи "Буг" УПА-Захід в південній Холмщині, коли фронт нагло рушився і надзвичайно скорим темпом пересунувся на південний захід. Згадані сотні попали наприкінці липня 1944 р. біля с. Набруж в бій з німцями, втративши в ньому понад 50 бійців вбитими, а чергового дня сотня Громового попала знов біля с. Щип'ятин у бій з большевиками і втратила понад 30 вбитими. Решта частин УПА-Захід, як теж УПА-Північ проходили фронти розчленовано, виминаючи зудари з арміями.

Зміна тактики дозволила групам УПА-Захід та УПА-Північ перейти фронти та продістатися в большевицьке запілля без більших втрат. А в запіллі повстанські сили стрінулись в бою вже не з Червоною Армією, а з властивим органом большевицького поневолювання - спецвідцілами МВД-МГБ.

Особливий характер мали прифронтові дії та перехід через фронти південних частин УПА-Захід. Цю особливість зумовила з одної сторони - велика пригожість терену для партизанських дій (Карпатські гори з масивами лісів), і з другої - гнучкість фронтів на цьому відтинку.

Завдяки цьому, більші бої відділів УПА з обома окупантами в районі воєнних фронтів, які довели УПА-Південь до катастрофи і в зв'язку з цим були в групі УПА-Північ та північним частинам групи УПА-Захід Головним Командуванням заборонені, для південних частин УПА-Захід, що діяли в районі Карпат, стали "хлібом-насушним".

Лявіна большевицьких армій наблизилась до терену дій УПА-Захід в лютому 1944 р. Було вже очевидним, що німецька армія не в силі більше спинити большевицьку лявіну, яка скоро заллє й Західню Україну, та перекотиться за Карпати. Тож командування УПА кладе тепер Головний натиск на підготову до майбутньої, важкої боротьби проти червоного окупанта: на магазинування зброї, амуніції: харчів та на будову спеціяльних підземних сховищ-криївок.

З метою придбання потрібних запасів зброї й амуніції відділи УПА організують і переводять в гірському терені засідки й роззброювання німецьких, мадярських та чужонаціональних частин німецької армії. Роззброювання останніх приходило звичайно без боїв, бо бельгійці, французи, голляндці, чи еспанці, які служили в німецькій армії, бачили неминучу програну Німеччини й не мали найменшої охоти кривавитись в боях ще й з українськими партизанами. Зате з німецькими частинами і досить часто теж з мадярами доводилось таки зводити бої.

Джерелом для стягання харчевих запасів були не зліквідовані ще "лігеншафти", переважно на Підгір'ю, та німецькі магазини. Відділи УПА переводять наскоки на них, перевозять сконфісковані харчі в ліси й замагазиновують їх у спеціяльних підземних сховах.

Попри це не залишає УПА поза своєю увагою й оборони українського населення перед німецькими та большевицькими грабіжницькими бандами.

Випадовою базою південної частини УПА-Захід стає Чорний Ліс, великий лісовий масив Карпатських гір в Станиславівщині. Цю базу постановила УПА задержати в своїх руках і на час переходу фронтів, щоб покористуватись ним для перекинення в большевицьке запілля військових таборів. Тому то саме в Чорному Лісі й за Чорний Ліс розгортаються в час переходу фронтів більші бої УПА то з німцями, то з большевиками.

З самими фронтовими діями ті бої не мають нічого спільного. Кощндування УПА стало на становищі, що в українському інтересі лежить якнайбільше виснаження обох окупантів України й тому відділи УПА не встрявали ніколи в фронтові дії й не перешкоджували доставі потрібних для них боєприпасів так по одній, як і по другій стороні.

Зберігаючи повну незалежність своєї діяльности УПА відкидає теж пропозиції так німецького, як і большевицького військових командувань включитися в фронтові дії по стороні пропонуючих сил. Лист большевицького командирса фронтових частин, що в квітні 1944 наблизились були клином до Чорного Лісу, заадресований до командування УПА, в якому, побіч великих похвал та признань для УПА за її протинімецьку боротьбу, пропонувалось вислати до його штабу в Лисці в дні 11. квітня окремого відпоручника для обговорення координації боєвих дій проти спільного ворога, залишився без відповіді так само, як і переданий через станиславівського крайсгавптмана лист німецького командування з пропозцією достатньої достави німецької зброї для УПА, якщо УПА декляративно і фактично стане німецьким союзником в боротьбі проти спільного ворога. Дієвою відповіддю УПА на обидві пропозиції було: для большевиків - висилка з Чорного Лісу через фронт в большевицьке запілля одного куреня УПА, який у Витькові, Надвірянського р-ну, розгромив загін НКВД та місцевої червоної польської міліції, що вже в перших днях большевицької окупації почали дошкульно даватись взнаки українському населенню; а для німців - розгром в останніх днях березня в Коломийщині німецької грабіжницької групи, зложеної з частин гестапа, шупо, зондердінсту та гренцшуцу, силою ок. 1.500 люда і роззброєння в половині березня 1944 р. мадярського куреня в Товмаччині і трьох мадярських сотень у Коломийщині.

Боротьбу в обороні населення в р-ні Карпатів на захід від фронтової лінії доводиться частинам УПА від квітня 1944 р. вести не лиш проти німців і мадярів, але й проти большевицьких грабіжницьких банд. В перших днях квітня большевики осягнули лінію Станиславів-Лисець-Богородчани-Росільна, вбиваючись клином з Коломиї на Ворохту та Ясіння. Протинаступ німецьких та мадярських військ відкинув большевиків на схід і на північ до лінії Східньої Товмаччини й попри Коломию на Кути. Та своє перше висунення на захід використали большевики для висилки в Карпати на захід більших загонів червоних партизан. Відділ Шукаєва силою понад дві тисячі партизан проривається з Коломийщини аж у Майданські Ліси між Сколем і Туркою; ще більші сили большевиків прориваються до Чорного Лісу.

До Чорного Лісу прорвалися большевицькі загони саме в мент, коли частини боєвих відділів УПА використовуючи догідну рухливість фронту, перейшла з Чорного Лісу в большевицьке запілля, а друга частина вирушила в погоню за загоном Шукаєва. Невелика залога УПА в Чорному Лісі вві��шла в перші бої з ч��р��он��ми 23 квітня, та під напором переважаючих сил знаменито озброєного ворога мусіла відступити в райони Грабівка і Майдан. До кривавих боїв приходить 27 і 29 квітня в с. Грабівка і 1 та 7 травня в с. Майдан. В усіх чотирьох боях відділи УПА видержали большевицький наступ і відкинули ворога до Чорного Лісу.

Тимчасом повернулись заалярмовані боєві відділи УПА і згідно з виготовленим пляном замкнули большевиків перстнем в Чорному Лісі, відтинаючи їм доступ до сіл.

В ході цієї акції один курінь УПА зліквідував в перших днях травня в с. Мислові сотню німецької шуцполіції, що прибула туди для стягання контингенту.

Замкнені в лісі большевики, засуджені на голодову смерть, пробують прорватися скаженими наступами в різних напрямках, та всі їхні спроби були криваво зломані.

В останніх днях травня довідалось командування УПА про заплянований німцями одно тижневий "айнзац" 7-ої панцирної дивізії для прочищення Чорного Лісу. З огляду на це командування УПА стягає свої відділи з цієї частини перстня, що лежала на шляху наступу німців, евакуюючи теж цивільне населення загрожених сіл. 31. травня Німецький наступ справді почався. Після дводенних боїв з німцями большевики кинулися в скажений наступ на становшца УПА на відтинку Грабівка-Гринівка, щоб тут прорвати окруження і втекти в гори. Та заатаковані частини УПА, займаючи дуже догідні для себе позиції, в короткому, але незвичайно запеклому бою розторощили большевиків. Червоні, залишивши на полі бою велике число вбитих та весь свій табор з боєприпасами, розбіглись одинцем по лісі.

Акція прочищування терену від большевицьких недобитків тривала ще кілька тижнів. В половині червня Чорний Ліс був уже знов виключним тереном побуту відділів УПА. В Коломийщині попали в руки УПА й ті недобитки червоних партизан, що прорвалися з Чорного Лісу через німецькі становища.

Тимчасом німці, заохочені розгромом большевицьких партизан, вирушили на села стягати контингенти та переводити примусовий набір молоді до війська. Не дивлячись на те, що ліквідація червоних партизан була не закінчена, командування УПА кидає частину повстанських відділів у бій проти німців. До зудару приходить 5. травня в с. Болохів. Німці, зазнавши болючого удару, залишають свої грабіжницькі пляни.

Після ліквідації червоних партизан в Чорному Лісі, вимашеровує кілька куренів УПА в погоню за кількатисячним відділом Шукаєва, що, одержавши підкріплення десантним шляхом, став пострахом Скільщини, Турчанщини й Самбірщіни, тероризуючи й грабуючи цивільне українське населення. Маршрутою Грабівка - Цинява - Лоп'янка - Велдіж - Мізунь - Кальна - Слобода - Болехівка - Бряза - Кам'янка перейшли боєві частини УПА Долинщину і Скільщину, маршуючи днем для підкріплення настроїв населення і в половині липня зустрілись з большевицьким загоном в Турчанщині. В районі сіл Риків-Завадка-Росохач оглушуючим ударом розторощено осередок большевицьких банд. Громлені вдень і вночі в безнастанних боях, большевицькі партизани кинулись в паніці до втечі на захід, залишаючи велике число вбитих, свою зброю й табори. В погоні за ними наткнулись відділи УПА на мадярську фронтову частину, яку оточено 24. 7. в с. Туря і роззброєно, а кілька днів пізніше на німців. З німцями прийшло до великого бою 27 липня в районі с. Жданна при ужитті по обох сторонах важкої зброї. Несподіваним союзником УПА в цьому бою стало большевицьке летунство, яке вважаючи мабуть відціли УПА загоном Шукаєва, збомбило й обстріляло скорострільним вогнем німців. Німецьку частину було розбито зовсім.

Рештки загону Шукаєва замкнено в трикутнику сіл Смільна-Заколоть-Сторонна й знищено майже зовсім.

Ліквідація большевицьких партизан та повне опанування Чорного Лісу, Майданських лісів та ще деяких лісистих масивів Карпат дало змогу південним частинам УПА-Захід без розчленувань перетривати в них перехід фронтів за Карпати й без замітніших втрат опинитись в большевицькому запіллі.

2. ПОВОРОТ БОЛЬШЕВИКІВ

В другій половині 1944 р. вже всі українські землі опинилися знов під большевицькою окупацією.

На українські землі поверталися большевики з позою визволителя. Про свою допомогу "братньому українському народові" в його боротьбі проти німецького наїздника трубіли большевики при кожній нагоді: на мітінгах, улаштовуваних в кожній оселі, по радіо, в пресі, на афішах, приправляючи при тому свою пропаганду обіцянками господарських та політичних полекш та всяких інших благ. Доцінюючи силу національних почувань українського народу Москва дала наказ своїм українським пахолкам гречухам та корнійчукам засурмити в національну нуту, переконуючи українське населення, що цеж большевицька Москва помогла оце Україні здобути самостійність і соборність.

А дійсність була така, якої мож було від большевиків сподіватися; привернення каторжної праці, нужда і голод - в господарській ділянці, русифікація й винищування всього самостійниького елементу - в політичній, і поворот до большевицького примітивізму - в культурній.

Першим "благом" большевицьких "визволителів" був - примусовий загальний набір до війська. В армію забирано всіх, хто тільки міг носити кріс. Мобілізованих не висилано на ніякі, хоча б кількатижневі вишколи, а відразу висилано на фронт і то звичайно так, що тільки перша лава наступаючих мала кріси; друга і третя лава повинні були забирати зброю в тих, що впали і з нею наступати на німецькі становища. Ясно, що при такій практиці годі говорити про нормальну мобілізацію; це було плянове винищування війною українського населення. На села поверталися важко ранені червоноармійці, якими ніхто не піклувався. Тому то на західньо-українських селах, як тільки появлялися большевики, все чоловіче населения ховалось по криївках та лісах, щоб уникнути мобілізації.

Не дивлячись на величезне воєнне спустошення українських земель, большевики негайно після свого вмаршу наложили на українські села контингенти хліба і м'яса, незмірно високі, і стягали їх з жорстокою безоглядністю.

Про розміри грабунку українського населення такими контингентами свідчить хоча б факт, що протягом одного року, з дванадцяти районів Львівської области (Лопатин, Радехів, Сокаль, Мости Великі, Рава Руська, Немирів, Магерів, Жовква, Куликів, Кам'янка, Буська, Яричів, Ново-Милятин) було стягнено: 83.655 цт. зерна, 153.413 цт. картоплі, 44.500 цт. паші, 18.496 цт. м'яса. ("На чатах", ч. 1).

На східньо-українських землях ті контингенти були тимбільш дошкульнї, ще із-за браку рук до праці та тяглової сили весною 1944 р. було оброблено дуже малий відсоток землі привернених усюди колгоспів. Щоб вирівняти визначений контингент, большевики стягнули зі села майже весь урожай так, що колгоспним магазинам не залишилось зерна навіть на т. зв. посівний фонд. Весь харч колгоспника становила та жменька картоплі та буряків, що вродились на присадибній землі. У висліді цього зимою 1944-45 й, головне, навесну 1945 р. в східніх та осередніх областях України почав лютувати голод, що забрав велику кількість жертв.

В західній Україні большевики заводили колгоспи багато обережніше. Вони знали ненависть українського селянина до колгоспу, а побут большевиків на західньоукраїнських землях в 1939-41 рр. був закоротким для того, щоб зломати спротив західньо-українського селянства проти колгоспів так, як це зробили вони в 1930-тих роках в східній Україні. Замість колгоспів стали большевики по свому повороті пропагувати на західньо-українських землях "гром-госпи", "громадські-господарства", що їх метою мала бути спільна праця кількох, чи кільканадцятьох окремих одноосібних господарств. Очевидно, як це скоро виявилось, це мало бути тільки тимчасово, щоб так приучувати селян до колгоспу.

І визначенням контннгенту, і ще більше, відомими большевицькими мегодами пропаганди й терору введено в усій Україні фактичний стан панщизняних робіт. Кинувши клич: "Від зорі до зорі на колгоспнім лані", большевики заставили все сільське населення працювати по 17-18 годин денно. До роботи гнано теж старців і дітей.

Із-за браку тяглової сили змушувано дуже часто жінок та дітей впрягатися замість коней до плугів та жниварок.

В лісистих околицях введено "лісові норми": На село накладають обов'язок нарубати наприклад, продовж одного місяця та відвезти 1.000-1.200 кубометрів дерева. До цієї праці зганяють людей зі сіл, віддалених нераз від даного лісу 50-100 км. Про зарплату за цю каторжну працю не треба й говорити.

На східньо-українських землях, де лісів майже немає, наложено подібні "норми" при відбудові міст, фабрик, шляхів.

На властителів індивідуальних господарств, крім контингентів здачі хліба і м'яса, наложено ще грошові податки. Пересічний галицький селянин, що має 2-3 гектари землі, повинен заплатити 2.000-3.000 карбованців податку річно.

В квітні і травні 1945 р. розп��сал�� большевики нову "Четверту Воєнну Позику", перейменовану опісля на "Позику Перемоги". Кожний селянин мусів "добровільно" підписати позику щонайменше на 100 карбованців; тих, що відмовлялися, арештовано й звільнювано щойно по підписанні позики.

Обіцяючи в пропаганді всякі блага населенню, большевики на ділі не подбали навіть про підставове покращання санітарних відносин. Постійне недоживлювання, нужда, брак мешкань і, до всего того, перемарш маси забруджених большевицьких військ причинились до великого поширення пошесних недуг, зокрема плямистого й черевного тифу. В 1944-45 рр. тиф шалів головно в Карпатах, на Підгір'ю й Буковині; не оминули його й східньо-українські землі та Волинь. Большевицька влада не робила ніяких серйозних заходів для поборювання пошесних недуг в Україні, навпаки, є підстави припускати, що большевики пляново поширювали ті недуги по українських селах.

В нелекшому положенні від селян опинилось по приході большевиків і міське робітництво. Не міняючи й так нужденної заробітньої платні робітника, визначеної за 8 годин денної праці, большевики запровадили як стан фактичний - обов'язуючий кожного робітника 12-годинний день праці, при чому після праці обов'язково ще йти на мітінги, агітацїйні лекції, лекції для вивчення марксизму-ленінізму та історії ВКП(б), тощо. На добавок - від грудня 1944 р. запроваджено нову інституцію "недільників", тобто "добровільну", безплатну працю в неділю, при відбудові міст, фабрик, шляхів. За невихід до праці, або спізнення карається примусовими роботами в концтаборах або до 3 роки тюрми.

Незавидним стало й положення інтелігенції. Правда, большевицька партія і большевицька влада підкреслюють завжди "велику, почесну ролю трудової інтелігенції в побудові соціялістичного суспільства" та демонструють упривілейоване становище інтелігенцїї визначенням вищої ставки заробітньої платні (наприклад: зарплата звичайного робітника в 1945 р. 500-1.000 карб., зарплата університетського професора 2.000-3.000 карб.). Та при тому большевицька влада вимагає від кожного інтелігента не тільки його фахової праці, але й "особливого вияву совєтського патріотизму" у виді організування різних мітінгів, докладів, пропагандивних промов та різіних інших агіт-праць. Західньо-українську інтелігенцію взялись большевики зараз по свойому приході заставляти до "роз'яснювальної кампанії" проти УПА, ОУН та УГВР, метою якої мало бути представлювання цих формацій українського підпілля як німецько-нацистівських агентур. Так напр. в грудні 1944 р. зорганізували большевики у Львові спеціяльний "з'їзд інтелігенції ЗУЗ", а в січні 1945 р. великий учительський з'їзд, на яких виступали з доповідями представники партії та уряду УССР - Гречуха, Хрущов, Коротченко, Тичина, Рильський, Остап Вишня, Мануїльський та інші. Головною доповіддю на великому учительському з'їзді була доповідь Мануїльського на тему: "Українсько-німецькі націоналісти - пси Гітлера", (за що на тому 7 з'їзді нагороджено його титулом доктора "гоноріс кавза" львівського університету). З доповідями проти УПА, ОУН та УГВР заставлено на тих з'їздах виступати й представників західньо-української інгелігенції - проф. Барвінського, академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича, стягаючи отак найбільших учених до ролі політруків.

В політичній площині поведено гострий курс русифікації. Адміністраційний апарат не тільки в східній Україні, але й західній, де між автохтонним населенням не було досі ніодного росіянина, обсаджено спровадженими зі сходу русскими. Це видно насамперед у Львові, де російська мова стала нагло панівною. Росіянами обсаджено керівні пости геж в усіх інших містах і містечках західньої України. Наприклад: в Радехівському районі, Львівської области, на 118 урядовців в 1945 р. було 79 русских, 2-ох жидів і кількох поляків, - при чому керівні пости зайняли москалі. ("На Чатах", ч. 1). Російську мову введено як викладову на університетах та вищих школах у Львові, в Станиславові та в Чернівцях. На львівський та чернівецький університети спроваджено велику кількість російських студентів, які стали ядром студентського комсомолу та енкаведівських сексотів.

Усі ділянки культурного життя перемінено в засіб політики. До всіх шкіл і на всі курси введено як основний, обов'язковий предмет навчання - марксизм-ленінізм та історію ВКП(б) й російську мову. Всю історію обов'язково викладати під кутом звеличування "великого русского народу", який все створив, все видумав, всім народам помагав творити свою національну культуру. Театр, кіно, красне письменство зробили большевики засобом пропаганди російського патріотизму, звеличування минулого Росії та виправдування російського імперіялізму. Обов'язковим репертуаром західньо-українських кін та театрів, як вже перед тим східньо-українських, стали фільми: "Петро Великий", "Суворов", "Цар Іван Грозний", виславлюючі Москву драми Корнійчука: "В степах України", "Богдан Хмельницький" та переклади, або й в оригілалі, в російській мові, різні патріотично-російські драми.

Нищівний удар нанесли большевики скоро й українським церквам, православній, що відродилась була за німецької окупації, на Наддніпрянщині та греко-католицькій в Галичині, в Карпатській Україні та на Буковині. Православну церкву просто підпорядковано московському "патріярхові", а фактично "Церковній Раді при МВД". Невигідних московським окупантам православних священиків виарештовано ніби то "за співпрацю з німцями", а на їх місце настановлено співробітників МВД.

Греко-католицької церкви в перших місяцях не рухано. В листопаді 1944 р. на спеціяльну вимогу їздила до Москви делегація греко-католицького духовенства з ігуменом Климентієм Шептицьким на чолі. Делегації було поставлено в Москві вимогу "доказів дійсної співпраці греко-католицької церкви зі совєтським урядом". Стан вичікування протривав приблизно пів року.

В квітні 1945 р. в "Радянській Україні" та львівській "Вільній Україні" появилася величезна стаття Росовича п. з.: "З хрестом чи ножем", з гострими нападами проти греко-каголицької церкви, її духовенства і зокрема на її вищу гієрархію від покійного Митрополита Андрея Шептицького починаючи. Кілька днів після появи тієї статті, 12 квітня 1945 р. сильні відділи НКВД окружили забудовання катедри св. Юра у Львові, перевели дуже основну ревізію, а після цього заарештовано Митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Микиту Будку і Степана Чарнецького та низку співробітників святоюрської консисторії, між ними й о. Гавриїла Костельника і о. Кладочного. 27 червня 1946 р. заарештовано перемиського єпископа Йосафата Коциловського, єпископа-помічника Лакоту, о. ректора Кузича, о. Решетила та о. канцлера Грицеляка. А в Станиславові заарештовано єпископів Григорія Хомишина, Івана Лятишевського та багаго інших священиків. По кількох днях переслухань звільнено о. Г. Костельника та о. Кладочного, а всіх інших відставлено на схід, де опісля відбувся над ними суд, засуджуючи всіх (понад сто осіб) за "протинародню" роботу на довголітню тюрму.

В травні 1945 р. появилася в большевицькій пресі відозва "Ініціятивної групи по по з'єдиненню греко-католицької церкви з православною з підписами: о, д-р Гавриїл Федорович Костельник, о. д-р Михайло Іванович Мельник і о. Андрій Андрієвич Пельвецький, в якій писалось:

"...Оцим повідомляємо Вас, Всечесні Отці, що з дозволу Державної Влади зав'язалась "Ініціятивна група по воз'єднанні греко-католицької церкви з православною церквою", з осідком У Львові. її метою є вивести нашу церкву з безвладдя та безвластя, в якому вона опинилася. Державна влада признаватиме тільки зарядження нашої "lніціятивної групи", а ніякої іншої адміністраційної влади в греко-католицькій церкві не буде признавати.

...Самозрозуміло, що наша "Ініціятивна група" стоїть і стоятиме на становищі щирого патріотизму до УССР і всього Радянського Союзу, бо це диктат здорового розуму і українського серця.

...Наші однодумці священики повинні якнайскоріше вступити в члени "Ініціятивної групи" у своєму власному інтересі, бо для них буде потрібна наша посвідка. Вступати в члени "Ініціятивної групи" можуть також і дяки".

При піддержці большевицької окупаційної влади "Ініціятивна група" розвинула дуже активну діяльність для притягнення нових членів. В Посланію "Екзарха України" Іоанна з датою 4 грудня 1945 р. читаємо:

"...Волі Божій угодно було, щоб у Великій Вітчизняній війні перемогу здобув не фашизм, любий Ватиканові, а Радянська країна, що і наша Православна Церква торжествує і радіє.

...Імена о. д-ра Г. Ф. Костельника, о. д-ра М. І. ��ельника і о. д-ра А. А. Пельвецького у��ійдуть в історію, як імена поборників селянської правди і Христової істини.

4. грудня 1945 р. м. Київ, Іоанн, Митрополит Київський і Галицький".

Для ілюстрації того, як виглядала "допомога" большевицьких чинників "Ініціятивній групі" в переводженні греко-католицьких священиків на православ'я, подамо кілька фактів.

"Дня 23. 5. 46 р. в с. Добряни, р-н Щирець, група большевицьких бандитів з с. Дорифельд напала на дім о. Леоніда Щирби. Виваживши двері, родину священика загнали до пивниці, а його самого застрілили. о. Щирба не хотів перейти на православіє".

"Дня 3. 6. 46 р. о 22-гій год. приїхало автом до с. Запитів, р-н Новий Яричів, 7-ох большевиків зі сторони Львова. Зайшли до о. Купицького Осипа, літ 43, під претекстом провірки документів. Матір священика, служницю і ще одну жінку вкинули до пивниці, а священика почали в нелюдський спосіб катувати. Порізали його ножами, а відтак двома пострілами в голову смертельно його поранили. Конаючого священика залишили і, зграбувавши дім, від'їхали в напрямі Львова".

("На Чатах, р.1, ч. 1)

На початку 1946 р. "Ініціятивна група" начисляла вже 1.000 членів і в днях 8-10 березня 1946 р. відбувся у Львові "Собор", який м. і. прийняв такі постанови:

"Собор греко-католицького духовенства, скликаний "Ініціятивною групою по воз'єднанню греко-католицької церкви з православною церквою", що відбувся 8-9-10 березня у Львові, в катедрі св. Юра, вирішив ліквідувати Берестейську унію з 1596 р., відорватися від Риму і воз'єднатися з нашою батьківською православною церквою. "...В умовах, коли ввесь український народ, завдяки героїчним перемогам братських, об'єднаних в СССР, волелюбних народів дійсно народньої Червоної Армії, від Тиси через Карпати і від Сяну до Дону і від Пінських болот до Чорного Моря з'єдинився в одній Великій Соборній Українській Державі, закликаємо Вас всіх, священиків і вірних, щоб Ви послухали нашого голосу і прийняли наше вирішення: від нинішнього дня ми належимо до св. Православної Церкви, яка є Церквою наших батьків, історичною Церквою усього українського народу і всіх найближчих нам по крові народів, а Господь Бог напевне поблагословить наше велике діло, Амінь".

"За дорученням Собору, на якому було присутніх 216 делегатів-священиків від усіх трьох наших єпархій і всіх деканатів.

Провід Собору: Мітрофорний протоєрей Гавриїл (д-р Костельник); Єпископ Дрогобицький Михаїл (Мельник); Єпископ Станиславівський Антоній (Пельвецький)".

Вслід за тими постановами прийшло до кожного священика візвання адміністраційної влади, виказатись посвідкою переходу на православіє, або негайно передати ключі церкви й опустити дану місцевість. Усі священики, які цьому не повинувались, були негайно заарешговані й вивезені на схід.

Так перестала існувати легально в західній Україні греко-католицька Церква.

Побіч усіх згаданих засобів винищування українського народу й української культури, завели большевики знов теж свої випробувані методи терору: безупинні труси, арешти, вивози, грабіж, вбивства, вищення "куркульських" господарств, прилюдні катування підозрілих в націоналізмі, тощо. Для характеристики розмірів тих московсько-большевицьких звірств наведемо кілька статистичних зведень, опублікованих в 1948 р. в підпільному краєвому виданні "Бюро Інформації УГВР" ч. 2. серпень 1948.:

"В 12-ти районах Львівської области: Лопатинському, Радехівському, Сокальському, Великомостівському, Рава-Руському, Немирівському, Магерівському, Чортківському, Куликівському, Яричівському, Каліянка-Бузькому, Ново-Милятинському, - в часі від 17. 7. 44 р. - 17. 7. 47 р. большевицькі злочинці заслали на Сибір - 2.123 осіб, в тому числі 624 чол., переважно стариків, 898 жінок і 601 дітей; вивезли на примусові роботи в Донбас - 649 осіб, вбили 1.817 осіб, в тому числі 120 стариків, 90 жінок, 68 малих дітей; арештували - 3.479 осіб; спалили - 2.706 господарств; ограбили і здемолювали - 2.650 госп.; ограбили і здемолювали - 40 церков; знищили - 136 бібліотек.

При тому - в подане число арештованих не входять особи, що були арештовані на короткий час, а тільки ті, що отримали судові вироки чи перебували в тюрмі довше. Особи арештовані і після короткого часу звільнені, становлять у кожному районі західніх областей України 50-70 процент усього дорослого населення, особи притримані і поліційно переслухані 75-100 процент.

...В районі Краковець, Львівської области (15 сіл) в часі 20.7.44 р. - 20.7.47 р.:

Насильно змобілізували до Ч. А. - 1.488 осіб, з того загинули - 394; стали інвалідами - 190, повернулися здоровими - 762.

...В концтаборі МВД в с. Берегомет (район Вижниця, Чернівецької области) весною 1945 р. емведівські опричники знищили голодною смертю 200 політв'язнів..."

В такій ситуації - єдиним оборонцем українською населення перед московсько-большевицькими звірами стала Українська Повстанська Армія.

3. В БОЯХ ЗІ СПЕЦ-ВІДДІЛАМИ МВД-МГБ (1944-45 рр.)

Проти відділів УПА, що пройшовши фронти опинилися в запіллі Червоної Армії, кинули большевики спец-відділи МВД-МГБ. Ті спец-відділи були призначені для тероризування цивільного населення, грабежей і погромів. Бої Української Повстанської Армії з цими "каратєльними отрядами" перейменованого НКВД відтягали їх від першого завдання, від масових вивозів, погромів і грабежей, і приносили тим велику полекшу українському цивільному населенню. Перейнявши опісля ініціятиву в свої руки, УПА організує засідки, наскоки й відплатні акції проти МВД-МГБ і цим міцно підриває охоту большевицьких банд до сваволі і знущань.

В першому етапі, від літа 1944 р. до весни 1945 р. ішло прото, щоб встоятись проти наступу емведівських орд, зберегги поодинокі відділи від знищення, опанувати терен і вивчити нового ворога та нові методи боротьби з ним.

Для ілюстрації тодішньої сигуації і пристосованої до неї тактики відділів УПА наведемо опис переходів сотні, а опісля куреня "Сіроманці", що входила в склад групи УПА-Південь, а після боїв у гурбенських лісах була прилучена до УПА-Захід:

"...В дуже тяжке положення потрапили "Сіроманці" біля Нового Яричева. Довкола ворог скупчував великі сили. Підходили танки і гармати, силкуючись здушити маленьку горстку українських повстанців. Сонце ніби злякалось і сховалося за темні хмари. Дув різкий вітер і накрапав дощ. Надходив вечір. Вийти з кільця не було кудою. Що робити? Як вийти зі страшного лиха? Вояцтво напружено дивилося на Яструба. Дивилося так, немов там, в нього був рятунок від смерті. Яструб мовчав. Довго мовчав, потім заклав руки в кишені і відповів легкою усмішкою.

- Друже командир, - не витримав якийсь стрілець, - що? Будемо вмірати?

У Яструба зажевріли очі і відбивали в глибині щось заховане і таємниче. Він після короткої павзи звернувся до вояцтва:

- Вмерти леко. Але жити тяжче. Ось тут то заковика... Ми мусимо жити. Жити на зло ворогам і на добро Україні...

Потому він скликав командирів і дав наказ сховати всі покищо непотрібні речі і приготовитись до вимаршу. У нього вже був вирішений точний плян. Як тільки впали сутінки, відділ тихцем подався за командиром. Нишком і обережно підкрався до річки Полтви. Дув пронизливий вітер. Полтва дихала їдким холодом. Стрільці пішли у воду й річкою пробиралися з ворожого кільця.

Путь була важка. Глибока вода часом доходила до шиї, а нерідко можна було сховатися і з головою. Попереду йшов командир Яструб. Вода була пронизливо холодна.

Аж над ранок вивів командир своє вояцтво з кільця смерти. Але становище знову погіршало. Недалеко ворожі війська. Тоді Яструб серед білого дня виводить відділ на головне львівсько-золочівське шосе і прямує кілька кілометрів, потім звертає в ліс. ...Після відпочинку відділ вирушає далі в рейд і розташовується в Угнівськім лісі.

Був день 30. вересня 1944 р. Яструб уже не сотенний, а курінний. До "Сіроманців" прилучаються ще два відділи на чолі з командиром Вороном і Чорним. Ліс загомонів. Зажив веселим повстанським життям. Лунав сміх...

Була 10-та година дня. Розвідка донесла, що довкола підходять великі сили ворога. Сонце погасло. Над лісом купчились чорні хмари. Повстанці займали бойові позиції. На лівому крилі озвалися автомати і заклекотів кулемет.

- Починається війна, - якось спокійно і ніби байдуже сказав Яструб і всміхнувся. - що ж, будемо воювати, - і потер руками, - ох, і сверблять у мене долоні. Хочу воювати. Я тим шміракам ніколи не забуду Пол��ви.

Яструб проворною ходою пробирається до передових позицій. Промов він великих ніколи не виголошував. Перед боєм він завжди говорив:

- Хлопці, триматись, метко стріляти!

І вояцтво розуміло командира: триматись, значить перемогти.

Над лісом просичала міна і тріснула недалеко табору. За нею друга, третя... Ліс стрепенувся, заклекотів, загув божевільним тріскотом і стріляниною. Сполохане птацтво закружляло вгорі. Ворог ішов в рішучий наступ. Повстанці ставили твердий опір. Кільканадцять разів червоні кидалися в атаку й під сильним ударом відлітали назад, залишаючи десятки трупів. Десь серед дня ворог дістав нове підкріплення. Ліве крило повстанців було загрожене. В цей час з'являється там Яструб. Бійці рвонулися вперед, грудьми своїми захищаючи командира, і ворог був відбитий. В середину лісу врізується танк. Яструб бере "фавст-патрону". Земля здригнулась, дерева захитались... Продіравлений танк закам'янів на місці. В цей час підбігає до командира зв'язковий:

- Гранатометчики поранені!

Яструб сам стає біля гранатомета. Його гранати цільно б'ють по ворожих загрозливих танках...

Бій не вгавав весь день. Командир Яструб завжди з'являвся у небезпечних і загрозливих місцях. Двадцять два рази ішов ворог у наступ і двадцять два рази зазнавав поразки. До пізної ночі клекотів завзятий бій. Нарешті стрілянина вгамувалася. Скривавлений ворог підбирав трупи. Понад триста сімдесять убитих і багато ранених мав ворог. Повсанці втратили лише дев'ятнадцять забитими і кілька ранених.

Розлючений невдачею ворог стягав нові сили й оточував ліс. Але завдяки гнучкій тактиці командира Яструба повстанці прикриваючись темною ніччю, вийшли з угнівського лісу, забравши зі собою забитих і ранених друзів.

На ранок відділ розташувався в лісі біля села П'ятин. Над вечір ворог знову стягнув сили. Командир Яструб посміхнувся:

- Треба якусь штуку викусить!

І "викусив". Він вночі тихенько повів повстанців з лісу в дальший рейд. Вранці ворог почав кільцевий насгуп на те місце, де були "Сіроманці", зчинилась стрілянина. Кілька годин большевики билися між собою, нарешті очунялись і бралися за голову, дивлячись на наслідки свого безглуздого бою, в якому чимало втратили своїх бійців. А тим часом "Сіроманці" були вже далеко.

І бігли дні за днями...

...Закінчувався сорок-четвертий рік. Московські орди шаліли... То тут, то там здіймалися червоні загони і в небо били чорні стовпи диму... Чути брязхіт зброї і брудну лайку чужинців, хрипкий крик жінок і плач дітей... Із станцій відходять довгі ешелони, напаковані нашими людьми... Що це? Пекло на землі?

Яструб не знаходив собі місця.

- Мушу воювати! - говорив він. І в нього назрів плян - розгромити ще одно кубло червоних тиранів у м. Стрілиська Нові. І як упала ніч, "Сіроманці" вирушили з лісу.

З поля летів різкий вітер. Сіроманці йшли тихо й обережно, з темних сутінків почали зарисовуватися силуети будівель. Біля Стрілиськ спинилися. Скрізь перетяли терефонічне сполучення, крім того, що йшло зі Стрілиськ до Ходорова. В цьому Яструб мав свої розрахунки: зі Стрілиськ будуть просити помочі з Ходорова, яку буде можна розбити в дорозі. В цей напрям вислав на засідку одну чоту, а з рештою стрільців пішов на штурм у місто.

За кілька хвилин тріснула тиша. Містечко заклекотіло шаленими звуками бою. Командир Яструб мов буревій мчав вперед. Стрільці силкувалися своїми грудьми заслонити командира від ворожих куль. Та він раптом став, похитнувся та повалився на землю.

До нього кинулися два стрільці.

- Друже командир, що з вами?

Яструб ворухнувся. Його очі запалали вогнем бою і враз згасли.

- Друже командир!

Але він уже не озвався. Лежав на грудях. Одна руха спралася на землю, а друга була простягнута вперед і, здавалося, показувала й кликала:

- Вперед! На бій!

І на той клич командира, як ще ніколи, бурхливим потоком рванупися "Сіроманці" вперед. Громове "слава!" переплелося з гуркотом невгамованого і жорстокого бою - помсти. Ніяка сила не могла стримати завзятих повстанців".

("На Чатах", ч. 1. 1947)

Так ось, мов уривки якоїсь фантастичної повісти, виглядають сторінки історії тодішньої боротьби відділів УПА: прориви з окруження, засідки, наскоки. Безустанна небезпека та безжалісна боротьба на життя і смерть додавали бійцям і командирам УПА мужности, видержливости й помисловости в вишукуванні способів виходу з найскрутніших положень...

(Командир куреня "Сіроманців" Яструб, наддніпрянець, колишній майор Червоної Армії, літ 38, був після смерти постановою УГВР з 30. травня 1945 р. відзначений як перший старшина УПА найвищим орденом хоробрости - Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1 кляси.)

Постановивши собі за ціль - за всяку ціну зліквідувати зовсім Українську Повстанську Армію та взагалі українську протибольшевицьку збройну боротьбу до моменту закінчення німецько-большевицької війни - большевики, а точніше НКВД (по новому: МВД - Міністерство Внутренніх Дєл і МГБ - Міністерство Государствєнной Безапасності) кинули до акції проти УПА всі свої сили, застосовуючи два роди облав:

1. Великі облави, в яких брало участь одночасно кілька чи кільканадцять тисяч бійців НКВД, а часом і ЧА. Такою облавою охоплювано більший масив лісів, або один чи два райони, замикаючи даний терен кільцем і "прочісуючи" його крок за кроком. Керувало цими акціями обласне МГБ, або прислані з Києва спеціяльні командири.

Тактика великої облави схематично така:

На кілька днів перед властивою акцією заходять в терен менші відділи НКВД, звичайно силою одної сотні, щоб спровокувати сутичку з відділами УПА і, ствердивши місце перебування відділу УПА, відступають. Після цього большевики підтягають артилерію, танки, а то й літаки, і починають з усіх сторін концентричний наступ. В одному місці творять вони завжди "мішок", наступаючи від його сторони дуже слабими силами, щоб заманити повстанські відділи: відступати в пригоговану на них пастку. Акція триває звичайно один тиждень, поки частини НКВД не "прочешуть" основно, крок-за-кроком, весь окружений терен.

2. Малі облави переводить силами пересічно одної сотні районне НКВД після цього, як околиця була "прочесана" великою облавою. Метою малих облав було переслідувати далі розпорошені частини УПА, вишукувати по селах ранених бійців УПА та підпільників і тероризувати цивільне населення.

Великі акції перевело НКВД в тому часі такі:

Акція на Чорний Ліс в днях 1-7 листопада 1944 р. в Станиславівщині і безпосередньо після неї на Болехівський Ліс в днях 10-15 листопада 1944 р. В акції взяли участь дві повні дивізії НКВД.

Акція в грудні 1944 р. на Миколаївщину, Бібреччину, Ходорівщину й Рогатинщину. В цій акції, одній з найбільших, взяло участь понад двадцять тисяч бійців НКВД. Спеціялісти від винищування криївок провірювали кожну п'ядь землі, в хатах розвалювали печі, зривали долівки, зі стоділ викидали все збіжжя, розкидали стіжки сіна й соломи. Цивільне населення дуже часто й дітей та дівчат тортуровано, щоб видобути від них якінебудь інформації про місце перебування повстанців, їх кількість, про їх криївки, магазини, шпиталі тощо.

Цю акцію попередила "мала акція", переведена на початку грудня 1944 р. спецвідділом Київського МГБ на терені районів: Миколаїв, Стрілиська, Бібрка. На акцію, що її метою було викрити і зліквідувати друкарню УПА, приїхав спецвідділ прямо з Києва, маючи в свому складі велике число спеціяльно вишколених старшин, та розпоряджаючи знаменитим технічним вивінуванням. В боях з відділами УПА спецчастина була розбита й майже зовсім знищена.

В січні і лютому 1945 р. силами по 10.000 бійців перевело НКВД велику облаву в районах: Бібрки у Львівщині; Галич, Войнилів і Бурштин у Станиславівщині; Підгайці в Тернопільщині та Мединичі в Дрогобиччині. Під час тих акцій відвідав терени, охоплені ними, хоронений постійно трьома сотнями вибраних енкаведистів "сам" Микита Хрущов. Особливо докладно переводжено облави в районах Галич і Войнилів, звідки вони перенеслися в лютому в р-ни Бурштин і Букачівці.

В другій половині березня і в квітні 1945 переведено великі облави в районах: Бережани, Підгайці, Козова, Перемишляни і Рогатин на Поділлі.

7 квітня 1945 р. почалася найбільша облава НКВД, в якій взяло участь 40.000 енкаведистів під командою п'ятьох генералів. Тереном цієї акції було Підкарпаття і Карпати на відтинку від Стрия аж по річку Прут на Буковині. Акція тривала аж до кінця травня 1945 р. Б��льшевики примін��ли в ні�� всі ��рийоми партизанської війни. В облавах брали участь цілі відділи досвідчених большевицьких партизан, як от ославлені "Червона Мітла" і "Рубаха", спеціялісти від викривання криївок, магазинів і бункрів, та спеціяльно вишколені відділи московських комсомольців т. зв. "сталінські діти". Все це був елемент звивний, відважний і надзвичайно жорстокий.

Подібні великі облави перевело в той час НКВД й на терені Волинь: в липні 1944 р. на Остріжчині, в серпні 1944 р. на Пустомитські ліси (Рівенщина), в січні 1945 р. на Крем'янеччині, в лютому 1945 р. на Рівенщині, в квітні 1945 р. в р-ні Коростень; а в травні 1945 р. на Чернігівські ліси.

З безлічі боїв, що їх звели зі спец-віділами МВД-МГБ частини УПА в першому році большевицької окупації згадаємо важніші:

В околиці сіл Весючин, Довге і Конюшки, Рогатинського р-ну, відділи УПА звели в серпні 1944-р. бій з частинами МВД. Бій тривав цілу добу. Відділи зайняли добрі позиції і кулеметним вогнем скосили понад 200 наступаючих большевиків.

В серпні 1944 р. відділ УПА здобув районне містечко Букачівці біля Галича. В руки українських повстанців попали працівники большевицької адміністрації та МВД.

В околиці сіл Гута, Пороги й Манява р-н Надвірна, відділ УПА звів в жовтні 1944 р. кілька боїв з большевицькими частинами, які нараховували до 1.200 люда.

В р-ні Підгайці в днях 1-6 листопада 1944 р. відділи УПА звели ряд боїв з большевиками, що наступали силою двох дивізій. Українські повстанці розбили зовсім два ворожі баталіони. Здобули багато зброї, м. ін. 15 кулеметів "Максима".

В листопаді 1944 р. відділи УПА захопили в днях 8-20 жовтня 1944 Перегінсько і Рожнітів. Всі большевицькі уряди було зліквідовано.

В грудні 1944 р. в великому цілоденному бою в лісах на північ від Рогатина большевики йшли величезними силами 8 разів в наступ на становища українських повстанців, але за кожним разом були відбиті з великими для них втратами. В тому бою впало понад 250 большевиків, між ними їхній командуючий генерал Фйодоров. Замішання, яке тоді повстало серед військ НКВД повстанці використали і зручним маневром вирвались з окруження. Втрати УПА виносили 37 бійців вбитими, між ними курінний командир куреня "Сіроманці" к-р. Максим.

На третій день Різдвяних свят 1945 р. біля с. Горожанка Велика большевики окружили одну сотню куреня "Зубри". Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалося прорватися з окруження, при чому під час прориву, впродовж одної години впало 20 повстанців. Большевики втратили 304 бійців вбитими і 30 раненими; знищено повстанцями 11 автомашин, одну танкетку і один танк, в якому їхав оглядати бій майор НКВД зі своєю дружиною.

6 січня 1945 р. курінь к-ра Різуна зліквідував т. зв. вилазний пункт большевиків у Рипниці б. Калуша. При тому згинуло 120 енкаведистів.

На Різдво 1945 р. большевики заатакували з трьох сторін село в Сяніччині, до якого загостила на свята сотня "Сурма". Щоб не виставляти село на знищення сотня відступила по півгодинній перестрілці в ліс, на гору Стрілець Великий. При відступі згинув чотовий Квітка, ройовий Коник, а трьох повстанців було ранених. Одержавши підмогу, большевики силою ок. 600 люда почали наступати з усіх сторін на гору, де зайняли становюце повстанці. В цільному вогні повстанчих кулеметів їхні наступи заломалися і, втративши ок. 60 люда вбитими і раненими, большевики відступили.

21 січня 1945 р. дві чоти УПА з відділу "Бурлаки" перевели наскок на рай-центр Голубічок Великий біля Тернополя. Гранатами було знищено приміщення МГБ, воєнкомату і наросвіту, не вдалось здобути приміщення МВД. В бою згинуло 10 большевиків, а 10 було ранених; повстанці втратили одного вбитого, а трьох бійців було ранених.

20 січня 1945 р. "Березівська" сотня із куреня "Карпатський" під командуванням к-ра Юрка зробила засідку на шляху Космач-Яблонів на большевиків, що приготовлялись до наступу на Брустури. Повстанська сотня розтягнулась на 600 метрів, впустила в середину поміж себе 9 вантажних автомашин з большевиками і цільним, гураганним вогнем скорострілів та гранатами знищила 5 автомашин. Понад сто большевиків разом зі своїм командиром, майором МГБ, впало вбитими; повстанці втратили трьох вбитими і кількох раненими.

Сотня "Трембіта" з куреня "Карпатський" в той сам час зробила засідку на шляху Космач-Прокурава. В кілька годиннім бою повстанці втратили двох вбитими, але за те большевиків згинуло тоді 38.

Під кінець січня 1945 р. в с. Корчівка, р-н Журавно відділи УПА вступили в бій з відділом НКВД. Та на допомогу большевикам прийшло несподівано кілька танків і 5 літаків і повстанці мусіли відступити поспішно в ліси, втративши при тому 36 вбитими.

30 січня 1945 р. сильні відціли большевиків почали наступ на Космач, де вже другий місяць таборували та переводили перевишкіл два курені УПА: "Гайдамаки" та "Гуцульський" і під час того зірвали були 6 мостів на залізничних і шосейних шляхах до Коломиї. Під прикриттям ночі большевики підсунулись зі сторони Яблонова, Мелу, Полянці, Прокурави, Річки і Жаб'я: і ранком почали концентричний наступ. В полудне сотня "Чорногора" з куреня "Гуцульський" під переважаючою силою окупанта відступила в ліс. Сотня "Сурма" попала в оточення, але запасна сотня ім. Богуна прийшла їй на допомогу й уможливила вийти з окруження. Бій тривав до вечора, а вночі повстанці відступили на Кливу, а далі вглиб карпатських лісів. Большевики втратили 140 вбитих і багато ранених, повстанські втрати - 14 вбитими і 17 раненими. В руки повстанців дістались 3 кулемети, 4 кулеметні пістолі і 4 кріси-автомати.

3 лютого 1945 р. курінь "Гайдамаки" заатакували ранком квартири большевицьких частин під Кливою, знищивши при тому 30 енкаведистів. Третя сотня цього куреня, сотня ім. Гонти звела бій з большевицькою групою, що йшла на поміч заатакованим зі сторони Завою. Повстанці втратили в цьому бою двох вбитими та трьох раненими.

В лютому 1945 р. спецвідділи НКВД силою око 30.000 бійців забльокували одночасно 70 сіл в околиці міста Броди, щоб змусити повстанців вийти за харчами з лісів і при тому знищити їх. В тих околицях оперував тоді курінь "Дружинники". Розділившись на сотні, а то й на рої, курінь звівши низку менших сутичок, зумів вийти з окруження, а коли большевики пересунулись на Золочів і Радехів, повернувся знов у Брідщину.

16 лютого 1945 р. в с. Гербуртів, Рогатинщина, прийшло до великого цілоденного бою відділів УПА з залогами НКВД трьох районів. Рогатин, Бурштин, Букачівці. Большевиків розгромлено зовсім. На полі бою нараховано 69 большевицьких трупів. Здобуто багато зброї й амуніції. Власні втрати 6 вбитих і 8 ранених.

20 люгого 1945 р. большевики заатакували курінь "Перемога", що числив 360 бійців під комадуванням к-ра Недобигого, під Сеньківським б. Гриняви на границі Галичини й Буковини. В цілоденному бою повстанці відбили кільканадцять скажених наступів ворога, який намагався скинути за всяку ціну повстанців з гір. Вночі, похоронивши 8-ох своїх вбитих друзів та забравши ранених повстанці перейшли в іншу околицю. Большевиків впало 104, а 90 ранених наповнили шпиталі в Кутах і Вижниці.

21 березня 1945 р. сильний відділ большевиків, що приїхав 200 вантажними автами зі Тісної, заатакував біля с. Струбовиська (на Лемківщині) сотню Веселого. Сотня мала тоді лише 85 бійців, бо друга половина сотні лежала хвора на плямистий тиф. Повстанці пробували зі своїх гірських становищ розбити большевиків, які запалили село і мордували цивільне населення, але, заатаковані з кількох сторін переважаючими силами ворогів, мусіли після кількагодинного бою відступити, втративши при 'тому 14 вбитими. По стороні большевиків загинув большевицький капітан та його 86 бійців. Серед цивільного населення большевики замордували тоді 33 особи.

21 березня 1945 р. большевики окружили в лісі біля с. Верини, (р-н Куликів, обл. Львів) першу сотню куреня "Галайда" під командуванням к-ра Перемоги. В сотні будо тоді 167 повстанців. Ранком почали большевики наступ на ліс зі сіл: Верини, Воля Жовтанецька, Зіболки, Передриміхи Малі та Білий Ліс. В облаві взяла участь повна дивізія НКВД силою 6.000 бійців. Після цілоденного бою, в якому впало 40 повстанців, а 17 було ранених, між ними й к-р Перемога, повстаицям вдалося прорватися з огочення і ніччю перейти в ліси за шосе Кам'янка Бузька - Мости Великі. Большевики втратили 40 вбитими і раненими, між вбитими були 2 полковники, 3 майори і 1 майор лікар.

22 березня 1945 р. в селі Голинь (Калущина) сапери повстанської сотні "Летуни" вимінували залізничий шлях і висадили в повітря великий дволокомотивний поїзд із 1.500 большевиками, яких командування НКВД стягнуло для підкріплення великих облав проти УПА. Большевики втратили в наслідок цього 1.200 бійців НКВД вбитими і раненими.

В першій половині квітня 1945 большевики заатакували в��ликими силами в лі��і "За��уст" біля ��огородчан чотири сотні УПА. В важких боях з ворогом впало 50 повстанців, між ними курінний к-р Благий та сотенний Вершник.

6 квітня 1945 р. відділ УПА звів бій зі спецвідділом НКВД "Мітла" в Ростівці, Підволочиський р-н, в якому згинуло 10 большевиків і 2 постанців.

7 квітня 1945 р. відділ УПА разом з районовою боївкою ОУН наскочив на станицю стрибків у Вижарові, р-н Бірки Великі. Станицю стрибків разом із трьома стрибками знищено, та зліквідовано райпрокурора і двох сексотів - завідуючого млином та сторожа гуральні.

14 квітня 1945 р. 3 батальйони большевиків робили облаву на села Братишів і Нижнів, Станиславівської области. Відділи УПА звели з ними успішний бій, в якому впало ок. 60 большевиків, між ними й командир баталіону капітан НКВД.

В днях 5-20 квітня повстанські відділи з Холодного Яру перевели акцію в районі Знам'янки проти комісій для стягнення грабіжницького "додаткового" контингенту. В трьох селах зліквідовано контингенгові комісії, а награблений хліб повернуго голодуючим колгоспникам.

8 квітня 1945 р. большевики окружили в лісі під Кам'янкою Струмиловою сотню "Пролом", що нею командував к-р Черник. Зручно маневруючи сотня вийшла з окруження без більших втрат.

12 квітня 1945 р. сотня "Тигри" під командуванням к-ра Ромка зробила наскок на большевицьку заставу в с. Барані Перетоки, на північ від Сокаля, завдавши ворогові болючий удар.

Вночі з 26 на 27 квітня 1945 р. сотні УПА: "Галайда І" під командою к-ра Перемоги, "Перебийніс" під командою сот. Шумського, "Тигри" з к-ром Ромком , "Пролом" з к-ром Черником, "Кочовики" з к-ром Шпилем та бойова група СБ під проводом Клея виконали наскок на містечко Радехів, де большевики зорганізували були збірний концтабір для політ-в'язнів, призначених до вивозу на схід. Повстанці знищили гранатами будинки МВД-МГБ, захопили концтабір і, зліквідувавши большевицьку залогу, звільнили понад 200 політв'язнів. Після цього повстанські відділи відступили з міста і зайняли становище, окопавшись, на горі між селами Тишица і Воля Радвенська. По дорозі відділ "Кочовики" наткнувся на групу большевиків і цільним вогнем скорострілів зліквідував 15 енкаведистів, 28 квітня большевики стягнули підкріплення і великими силами пішли з усіх сторін в наступ на становища повстанців. Повстанці відбили всі наступи, а коли вже добре стемніло, міцним ударом в одне місце прорвали ворожий перстень і перейшли в дальші ліси. Цілоденний наступ ворога коштував його ок. 200 енкаведистів вбитими і понад 100 раненими.

29 квітня 1945 р. відбувся бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ НКВД, які, силою ок. двох тисяч бійців, готувалися до наступу на українське населения Крем'янеччини. В бою брали участь танкові частини НКВД. Большевики втратили понад 200 вбитими, в тому 1 майор, 2 капітанів і лейтенантів.

На початку травня 1945 р. на шляху Черкаси-Канів відділи УПА з Холодного Яру розбили сотню большевиків.

Бої УПА з відділами МВД-МГБ наносили болючі удари окупантові, розбиваючи насамперед поширений не тільки в СССР міт про всемогутність НКВД, чи по новому МВД-МГБ, та про неможливість збройної боротьби в СССР. Та при тому годі заперечувати, що в цій важкій, нерівній боротьбі приходилось і Українській Повстанській Армії складати великі жертви крови. І так, у цьому першому періоді боротьби -УПА зі спецвідділами НКВД, до закінчення німецько-большевицької війни, загинули такі визначніші командири УПА:

30. липня 1944 р. на Остріжчині, окружений большевицькими частинами, б'ючись до останнього набою, загинув шеф штабу УПА-Північ Ген. Гончаренко (Ступницький), кол. полковник армії УНР, визначний військовий і громадський діяч. Разом з ним загинув к-р Лемко, визначний член ОУН, провідник генеральної Округи ОУН на Осередньо-Східніх Українських Землях.

8 серпня 1944 р. загинув майор Макаренко, шеф штабу Воєнної Округи УПА-Північ.

В серпні 1944 р. біля Гаїв Вижних у Дрогобиччині загинув в бою командант запілля УПА Павленко (Ростислав Волошин), визначний член ОУН, член УГВР.

24 вересня 1944 р. в бою з большевиками над Дністром у Товмаччині загинув к-р Вар-Заревич, окружний провідник ОУН Товмаччини.

В вересні 1944 р. в бою в Болехівщині впав лікар УПА-Захід др. Дон.

В жовтні 1944 р. впав в бою з большевиками в Равщині сотник Вадим (Степан Новицький), військовий інспектор Військового Штабу УПА-Захід, довголітній співробітник ГВШ.

15 жовтня 1944 р. попали несподівано на большевицьку засідку на Яворинах у Скільщині і загинули в бою: майор Поль-Польовий, Командант старшинської школи УПА, його ад'ютант поручник Ткачук, командир розвідки Ждан, командир жандармерії Вуйко та духовник старшинської школи о. др. Рафаїл.

1 листопада 1944 р. в боях у Чорному Лісі в Станиславівщині загинули провідні члени ОУН: Павло (Василь Турковський), Скалюк (Тимко Галів), Чорнобіль (Мирон Голояд) та курінний к-р УПА пор. Гамалія.

В листопаді 1944 р. під час боїв у лісах б. Красної, р-н Калуш, загинув курінний командир сотник Ярема (Остап Линда), викладач старшинської школи УПА, та член штабу ВО ІV сотник Козак.

В грудні 1944 р. у надзвичайно запеклому бою з десятикратною большевицькою перевагою загинув командир куреня "Сіроманців" Максим разом з 37 бійцями і підстаршинами УПА.

В Перемищині впав в бою к-р Остап (Микола Дутка), провідник перемиської обласної ОУН.

23 грудня 1944 р. в бою з МВД в селі Юшковичі б. Ходорова загинули провідні члени українського підпілля: член УГВР Шугай (Позичанюк), Орел (Борис Вільшинський) та Модест (Кость Цмоць).

29 грудня 1944 р. в бою з большевиками в с. Васловінці, Садгірського р-ну впав к-р Боєвір (Кіндзірський Мирослав) Окружний Провідник Чернівеччини, піонер революційного руху на Буковині, улюбленець повстанців та населення зеленої Буковини.

В Золочівщині згинув в грудні 1944 р. в бою командир 1-ої сотні Старшинської Школи поручник Коник.

В великих боях зі спецвідділами МВД-МГБ, що розгорілись з початком 1945 р. загинули: в січні - командир сотні "Полтавці" сотник Максим, к-р Терешко, надрайоновий Провідник ОУН на Кореччині, в лютому - в бою у лісі Червоний Бір командири Крилач і Борис з 25 козаками УПА-Північ та курінний командир Ярок з 20 козаками.

12 лютого 1945 р. в бою на Оржівськім Хуторі, Клеванського району, Рівенської области, впав Клим Савур-Охрім (Данило Клячківський), командир УПА-Північ та Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях.

В березні 1945 р. впали в бою командири УПА-Північ: Мітла, член проводу ПЗУЗ - 24.3. на Суховерському хуторі, Клеванського р-ну, а 12.3. біля с. Кобивля, Будзинівського р-ну командир сотні "Орли" Код.

У боях на Гуцульщині загинули: в січні - командир куреня сотн. Степовий, родом з ОСУЗ, кол. старшина ЧА, визначний військовий теоретик, викладач Старшинської Школи УПА та Черник, командир сотні "Дружинники". А в квітні 1944 р. - командир куреня сотн. Лісовий, родом з ОСУЗ, пор. Чмелик, інструктор 1-ої Старшинської Школи в Карпатах і лікар УПА др. Юрій Липа, член УГВР, відомий публіцист і письменник.

В бою з військами МВД в лісі "Запуст" біля Богородчан в першій половині квітня 1945 р. впали: командир куреня Благий та командир сотні Вершник з 50 повстанцями.

7 квітня 1945 р. в бою б. Брині, Галицького р-ну загинув командир Тактичного Відтинка УПА ВО ІV хор. Колчак.

В Тернопільщині, в бою б. с. Вишки, Козівського р-ну, 27 березня 1945 р. впав Борис (Зенон Голубак), провідник ОУН Кам'янець-Подільщини, та Сич, командир сотні "Чорноморці".

7 травня 1945 р. в бою б. с. Сосулівка, Чортківського р-ну, впав курінний УПА Крук.

14 травня 1945 р. в бою в Сухій Волі б. Ярослава загинув пор. Емір-Кора, к-р УПА до спеціяльних доручень.

На Буковині впали в боях: 13 січня 1945 р. в с. Стара Козова, Сторожинецького р-ну Роман (Василинюк Микола), районовий Провідник ОУН Старожинеччини; в лютому 1945 в с. Лашківка, Кіцманського р-ну, Гонта, районовий Провідник ОУН Кіцманеччини; в березні 1945 р. на Станівських полях Вишковецького р-ну, Жук (Гараміта Іван), районовий провідник Старочинеччини; 23 квітня 1945 р. в с. Кисилиці, Путилівського р-ну сотенний УПА Боярин (Карапка Дмитро), 4 травня 1945 р. в с. Драчинці, Бишковецького р-ну, Аскольд (Купченко Евген), надрайоновий провідник ОУН Чернівеччини.

Ця, очевидно неповна листа втрат командирів УПА в боях зі спецвідділами МБД-МГБ за час закінчення німецько-большевицької війни свідчить про те, що загальні втрати УПА були великі. Та визначеної собі мети - зліквідувати Українську Повстанську Армію ще перед закінченням другої світової війни, - не осягнули большевики в ніякій мірі. Після року найбільших зусиль большевицького МВД-МГБ Українська Повстанська Армія існувала і діяла далі і с��оєю збройною боротьбою доказув��ла світові, що укр��їнський нарід прийняв большевиків не як визволителів, а як таких самих наїздників, якими були німці.

4. ВІДПОВІДЬ УПА НА БОЛЬШЕВИЦЬКІ "ЗВЕРНЕННЯ"

Збройна боротьба українського народу в рядах Української Повстанської Армії проти червоної Москви наносила важкий удар авторитетові большевицького режиму. Зайнявши нові простори в війні з Німеччиною, нові країни середньої та південної Европи і готуючись до перекинення "пожару світової революції" до країв західнього світу, Москва потребувала авреолі визволителя і носія свободи та нової соціяльної справедливости, щоб нею одурманити маси працюючого люду тих країн і без зайвих зусиль затягти їх до свого московського імперіялістичного воза. Їм треба було телеграм вдячности від населення територій СССР, що перебували під німецькою окупацією, голосних виявів радости з визволення й повернення їх до щасливої сім'ї народів СССР, до радісного життя в "батьківщині пролетаріяту". Запекла, безкомпромісова збройна боротьба українців, отже народу, який за довгі роки свого попереднього побуту в кордонах СССР мав змогу пізнати якслід правдиву вартість і правдиве обличчя большевизму, боротьба, в якій вперто ставлено червону Москву нарівні з брунатною Німеччиною, розкривала єхидну забріханість большевицької пропаганди, зривала з большевицької Москви маску визволення й носія свободи та показувала її у правдивому світлі як жорстокого окупанта, безоглядного поневолювача й новітнього носія московського імперіялізму.

Тому то, коли большевикам не вдалося осягнути визначену ціль - зліквідувати революційно-збройний спротив українського народу силою і після цього представити його в своїй пропаганді як "десперантські відрухи роспорошених решток гітлерівських банд", - вони беруться до нового способу: до підступної пропаганди. З одної сторони, - НКВД та партійні большевицькі чинники заставляють весь свій апарат до відповідної пропаганди проти українських націоналістів і в користь червоної Москви, з другої ж, - уряд УССР звертається офіційно зі своїми "зверненнями" до українських повстанців, запевняючи їм повну амнестію та закликаючи іх "вийти з лісу" і "стати до творчої праці, для своєї звільненої батьківщини".

В інструкціях Волинського облкому КП(б)У від 3 жовтня 1944 р. подано:

"4. Ввважати за основний напрямок масово політичної роботи на селі в найближчому часі - широке роз'яснювання населенню того, що суверенність нашої держави завойована українським народом тільки під керівництвом большевицької партії, тільки за активною допомогою великого братнього російського народу... Потрібно невпинно роз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна є тепер і може бути лише в братній сімі'ї народів могучого Радянського Союзу.

Невпинно нагадувати про те, що симони петлюри, коновальці закликали на Україну німецьких імперіялістів для того, щоб поневолити український нарід, віддаючи на поталу німецьким панам і капіталістам. Про те що всякі бандери, мельники... оунівці підтримували й підтримують німецьких фашистів, допомагали й допомагають заклятим ворогам України - німцям душити і нищити український народ.

В масово-політичній роботі необхідно викривати і провокаційність і брехливість гасла українсько-німецьких націоналістів "За вільну і незалежну Україну". Необхідно роз'яснювати населенню конституцію Радянської України, що український нарід під керівництвом большевицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, об'єднав свої землі в єдину велику і суверенну державу, а українсько-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці, - ведуть боротьбу з українським народом не за "вільну і незалежну Україну", а за Україну куркулів і капіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворення українського народу в німецьких рабів.

У висвітленні історії України треба рішуче викривати спроби націоналістичної фальсифікації історії, широко популяризувати справжніх героїв українського народу, як от: Богдана Хмельницького, Богуна, Кривоноса, Семена Палія, Устима Кармелюка, Пархоменка, Щорса, Ковпака, Олега Кошового і других героїв нашого народу, плямуючи і викриваючи зрадницьку і антинародню діяльність Мазепи, Дорошенка і інших запроданців.

14. Пленум облкому КП(б)У звертає увагу партійних організацій на те, що масово політична робота серед на: селення повинна бути скерована на розклад націоналістичних банд, на виховання населення в ненависті до німецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної і рішучої боротьби з бандитами".

(Передрук за органом УГВР "Самостійність", ч. 1. 1946 ст. 20-21.)

Одночасно з цим уряд УССР вже в вересні 1944 р. видав офіційне звернення до всіх бійців УПА з запевненням повної амнестії для них, якщо вони покинуть ряди УПА. Совєтський уряд, мовляв, не бажає даремного проливу крови і дарує всім вину й кару, якщо вони до такого то дня зголосяться до Ч.А., зате безпощадно розправиться з усіма тими, хто й далі боротиметься проти СССР.

В грудні 1944 р. видано нове звернення такого ж самого змісту, подаючи ще один "останній" реченець для добровільного "виходу з лісу". У травні 1945 р. з приводу закінчення німецько-большевицької війни - видано третє звернення, а в липні 1945 р. четверте, визначаючи як "останній" реченець - 20. липня 1945 р. В третьому й четвертому зверненні з особливим притиском підкреслено погрози, мовляв - якщо УПА до визначеного реченця не скапітулює, то проти неї кине уряд УССР всю ту страшну силу, яка розторощила німецькі армії та здобула Берлін.

П'яте звернення Нарком НКВС-УССР видав в половині листопада 1945 р.

Названі "звернення" разом з відповідним розпорядком Наркома державної безпеки (МГБ) УССР ген. Рясного до всіх органів МГБ і МВД розповсюджували большевики масово, при помочі преси, афішів, розкидуваних з літаків летючок, по радіо. Щоб доказати свою доброзичливість та зміну політики, про що вони запевняли, большевики звільнили зі заслання й привезли домів великий процент українців, вивезених зі Західньо-Українських Земель за першої большевицької окупації.

Для того, щоб надати вигляд успішности своїх звернень, большевики застосували такий спосіб: вибравши якийсь район, НКВД окружувало його своїми військами, зганяло мужеське населення і заставляло його підписувати відповідно уложену заяву про вихід з УПА та засудження українського революційно-визвольного руху. Фотознімки таких заяв з підписами публіковано опісля в пресі як доказ, скільки то українських повстанців здалося.

Були випадки, що "з лісу" й справді виходило багато людей і здавалося на ласку НКВД; тільки ж, це були не українські повстанці, а дезертири Червоної Армії, які в останніх місяцях війни відлучились від ЧА і в лісах вижидали кінця війни. Таких збирало НКВД разом і фільмувало їх з відповідною режисеровкою капітулювання й опісля висвітлювано по всіх місцевостях "заражених" українськими повстанцями.

Відповіддю Української Повстанської Армії на всі ці запевнення помилування й ласки зі сторони червоної Москви був - перехід до зачіпних дій.

Ілюстрацію цього знаходимо в крайовому виданні з 1946 р. "У боротьбі за волю...":

"Минув двадцятий і на Гуцульщині. Тихо тут зі "зголошенням". Ще тихіше, ніж деінде. Бо ж тут довкруги гори - царство неповірних.

Але не сплять, сталінські хроби з пропаганди, у них же ж "тьохніка, у них кіно. Нема зголгошених з повинною, так вони їх в кіно показують.

27 липня районне містечко Яблонів має атракцію. В кіно йде фільм про добровільну здачу бандерівців з "повинною". Бундючно чуються і гордо глядять по залі енкаведисти. Майже переможцями чуються. Бо на екрані вже кінець "бандьорі". Виходить його військо з лісів та лугів і спішить з поклоном совєтській власті. Горді й щасливі сьогодні сталінські партійці, як ще ніколи. Нарешті мине найбільша небезпека совєтського союзу. Нарешті скрутять голову тим небезпечним сівачам революції. Ох, яка геніяльна політика нашої партії - хваляться між собою. Жодною зброєю не звоювали ми їх, а давай, взялись за хитрість, за пропаганду, і пішло. Глядіть ось, граждани, пильно на екран. Нескінченим рядом ідуть "бандьори", складають зброю і кленуть та присягають знищити своїх командирів.

А "граждани", - жителі містечка, глядять на екран, а в душі іншу думку гадають. Чи ж би направду так жалко усе мало скінчитися? Ні, не може бути. Ті, що вчора так славно боролись, сьогодні наплювали б самі на себе? Ті, що досі нігде нікому голови не схилили, щ�� всі окупації видержали з піднесеним прапором Самостійної, Соборної, Вільної, мали б тепер впасти, мали б зрадити?... Серце мало не розірветься, - ні, ні, вірити не хоче! Таж тут довкруги кожний ліс, кожне дерево шумить таємничо безконечні золоті лгенди про тих лицарів-героїв, що встали наче з казки на оборону і визволення народу та сповняють раз-у-раз чуда-діла, неперевершені подвиги, яким рівних не було й немає в світі.

Де ж ти, козацька славо? Де ж ви, хлопці повстанці? Де ж ви, невгнуті революціонери?

А на екрані, на срібному полотні, йдуть чорні тіні з похиленими головами... й росте гора зброї...

Здасться серце розірветься з жалю, і сорому, і болю... Невже ж?

А Ворог гад повзе, і шепче, і сичить - ось гляньте тільки на екран, тут вам факти!... Та втім:

Трррах!.. Тарррах!.. Таррррах!... - грають грізно серії кулеметів. Не у фільмі, а справді. Десь близько, от тут, у містечку.

Рррах! - гахнула і стрясла всіми шибами граната.

Зникла одразу вся маска недавнього тріюмфу чекістів. Паніка, пересполох, втікають, - "бандьори" у місті! Пропало кіно!

Це сотня УПА під командуванням друга Мороза прийшла в гості у райцентр, щоб продемонструвати свойого двадцятого. Підійшли під муровані будівлі НКГБ і сипнули по тім лігві кривавого гада з кулеметів і гранат.

Ось маєте, гади і брехуни, нашу відповідь, нашого правдивого двадцятого!"

Таку відповідь дали тоді відділи УПА майже по всіх місцевостях терену свого діяння. Ось кілька прикладів:

10 червня 1945 р. сотня Чорноти перевела ніччю наступ на районовий центр Галич. Обстріляно будинки МВД та МГБ, при чому одного енкаведиста вбито, а двох поранено. Тої самої ночі вдарено на станицю стрибків в селі Залуква біля Галича; 4 стрибків згинуло, решта розбіглась. Повстанці здобули 3 кріси й один ППШ.

В червні 1945 р. на шляху Козятин-Бердичів повстанські відділи на протязі одного тижня тричі здержали поїзди з репатріянтами, зірвавши рейки. Большевицьку охорону зліквідовано, або розігнано, а репатріянтів, що їх большевики везли на Сибір, розпущено.

12 липня 1945 р. перша чота сотні Вихра під командою чот. Холодного вдарила на райцентер Солотвина. Обстріляно приміщення МВД та МГБ, кількох енкаведистів поранено.

17 липня 1945 р. на шляху Бахмач-Конотоп повстанці задержали поїзд поворотців з Німеччини. Під час перестрілки повстанців з конвоєм поворотці розбіглися.

18. липня 1945 р. сотня ім. Богуна зорганізувала засідку на большевицьких пограничників на шляху Кривотули-Гостів. На засідку попало 49 большевиків. Після короткого бою вони розбіглися, залишаючи 18 вбитих і 6 важко ранених.

21 липня 1945 р. відділ УПА виконав наскок на районовий центр Глубічок Великий в Тернопільській області. Знищено будинок воєнкомату і перервано телефонічну сполуку Тернопіль-Львів і Тернопіль-Броди. При тому вбито 8 енкаведистів.

3 серпня 1945 р. відділ УПА зробив засідку між Верхнею і Гуменовим на відділ НКВД, який приїхав з Войнилова до с. Верхні з метою виселювання. Кулеметним вогнем вбито 10 большевиків, а 9 стрибків та одного енкаведиста зловлено живими.

5 листопада 1945 р. курінь "Смертоносці" під командою хор. Чорного виконав наскок на рай-центр Отинію б. Станиславова. В завзятому бою розбито і знищено приміщення НКВД, тюрму, з якої звільнено всіх в'язнів, воєнкомат, залізничну станцію та раймолочарню. В бою згинуло понад 40 большевиків.

22 жовтня 1945 р. більші з'єднання військ УПА під командою к-ра Прута перевели успішний наступ на місто Бірча, в якому кватирувало тоді понад п'ятьсот большевицько-польських вояків, озброєних легкою і тяжкою зброєю. Бій в місті тривав ок. 4 години. Поляки втратили понад 150 вояків вбитими, ок. 200 раненими та 7 полоненими. Здобуто 7 кулеметів, умундурування та багато амуніції.

Тої самої ночі відділ УПА під командою хор. Громенка перевів наступ на другий бандитський осередок - волосний центр Кузьмину, де кватирувало 350 вояків польської залоги. У висліді акції вбито 90 польських грабіжників і понад 100 поранено; повстанці втратили 4 вбитими і 9 раненими, між ними к-р Громенко і к-р Барон. Здобуто кілька кулеметів, більше число крісів та амуніцію.

Другою формою відповіді Української Повстанської Армії на большевицькі заклики до капітуляції, відповддю насамлеред в площині пропаганди, були рейди відділів УПА.

Поширенням української підпільної літератури між населенням займалася організаційна сітка ОУН. Але самої пропаганди при помочі ширення підпільної літератури було замало. Для підкріплення авторитету революційно-збройної боротьби треба було задемонструвати сили підпільного руху. Те завдання й мали сповнити рейди відділів УПА по селах України: збройні відділи УПА заходили до сіл, скликали вечором все населення на свій мітинг і з'ясовували на ньому положення окупованої червоною Москвою України та вияснювали цілі й завдання української революційно-збройної боротьби.

Крім цього, завданням рейдів було:

а) Відвертати увагу большевиків від осередків УПА, провокуючи большевиків до погоні за рейдуючими відділами.

б) Зв'язувати й шахувати большевицькі сили в районних центрах, не дозволяючи їм виїздити на погромні акції в терен.

в) Нищити до дорозі малі большевицькі відділи, большевицьку адміністрацію та залоги станиць НКВД і сексотів.

г) Не дати зіштовхнути себе виключно до оборони й держати ініціятиву в своїх руках.

Рейди, як тактику боротьби з окупантом, практикувала УПА вже за німецької окупації. Так, наприклад, в другій половині жовтня 1943 р. перевело шість сотень УПА загону к-ра Енея (з групи УПА-Північ, Воєнна Округа "Заграва") великий рейд на осередньо-українські землі, переходячи через Житомирщину, Кам'янець-Подільщину й Київщину аж до Дніпра. За большевицької окупації рейди набирають окремого значення й командування УПА застосовує їх в широких розмірах.

На Волині й у Галичині рейди відбуваються постійно. Перші рейди за большевицької окупації пройшли вздовж Прип'яті відділами УПА-Північ в часі, коли на ЗахідньоУкраїнських Землях стояли ще фронти. Вони відбувалися в умовинах безперервних боїв з відділами НКВД, а то й ЧА. Літом і осінню 1944 р. відділи УПА-Північ перевели 12 рейдів на східньо-українські землі, в Житомирщину, Вінниччину й сусідні райони. Останній більший рейд на Осередньо-Східні Українські Землі досягнув Слобожанських лісів, звідкіля після великих боїв з військами НКВД завернув на захід.

Від 10 листопада до 20 грудня 1944 р., як відповідь на друге звернення уряду УССР, переводив буковинський відділ УПА під командою пор. Перебийноса перший пропагандивнйй рейд по гірській частині Буковини. Відділ пройшов через райони: Вижниця, Вашківці, Чернівці і Сторожинець. Повстанці організували по селах мітинги та роздавали населенню підпільну літературу, м. ін. листівки місцевого видання "українці Буковини!"

В тому ж часі по придністрянських селах Буковини переводив пропагандивний рейд відділ УПА "Сірі Вовки" під командуванням к-ра Бистрого. В с. Опут відділ знищив 5 большевицьких розвідувачів. В бою в Топорівському лісі 29 листопада відділ розбив погоню НКВД, знищивши між багатьома іншими й командира погоні, начальника черновецького обласного НКВД Морозова.

В днях 22-27 грудня 1944 рейдував по причеремошських селах р-нів Вижниця і Вашківці відділ УПА під ком. к-ра Лісового. Під час рейдів, які відбувалися вдень, відділ УПА розгромив банду большевицьких "істребітелів" у с. Ванилів і Вережанка.

Від 23 грудня 1944 р. до 8 січня 1945 р. буковинський відділ УПА "Авангард" під ком. к-ра Павленка рейдував по селах таких районів північної Бесарабії: Новоселецький, Хотинський, Кольменецький і Сокирянський.

З початком весни 1945 р., в квітні, три сотні куреня "Холодноярці" під командуванням к-рів: Града, Глухого й Грізного, вирушає з Жовківщини в рейд по теренах північно-західнього Закарпаття. Рейд на Закарпаття повторено в червні 1945 р.

В часі від 24 квітня до 30 червня 1945 р. відділ УПА "Крути" під командуванням к-ра Ч. відбув військово-пропагандивний рейд по північній частині правобережної України, доходячи в околицях Києва до Дніпра та до долішньої течії Прип'яті. За 70 днів відділ пройшов 900 км дороги та побував в 17 районах, а саме: в Житомирській області - Олевське, Емільчане, Білокоровичі, Гараші, Коростень, Чоповичі, Малин, Радомишль; у Київській області - Бородянка, Іваньків, Димер, Чорнобиль, Хабне і Новошепеличі; в Поліській області - Ельськ, і знову в Житомирській області - Овруч і Словечна. За цей час відділ мав 11 збройних сутичок з ворогом, в тому числі три більші бої, в яких знищено 28 енкаведистів та здобуто один кулемет, 10 автоматів, 8 пістоль, 28 крісів і багато амуніції. 2 травня на залізничному шляху Житомир-Коростень відділ натрапив на засідку баталіону НКВД, про яку однак б��в вчас повідомлений, і розгромив большевиків. 17 травня в с. Рихти, Димерського р-ну, відділ знищив двох лейтнантів НКВД, а одного старшину НКВД взяв в полон. 24 травня біля с. Дев'ятки, Чорнобильського р-ну, відділ розбив наступ енкаведистів, в якому впало 17 большевиків, між ними 4-ох старшин, начальник станиці НКВД і начальник міліції Іванківського р-ну. По стороні повстанців впало в цьому бою 6 бійців. 6 червня в Димерському р-ні відділ щасливо вирвався з ворожого оточення. Відділ виконав велику пропагандивну роботу. Населення скрізь виявляло прихильність до революційно-збройної боротьби та сердечно вітало повстанців.

Від 7-15 червня 1945 р. рейдував в районі Кременчука повстанський відділ УПА з Холодного Яру, доходячи до околиць міста. Спецвідділ НКВД силою ок. 130 люда пробував оточити повстанців, одначе в кривавому бою був розбитий.

В днях 6 червня - 30 червня 1945 р. сотня УПА під командуванням к-ра Ч. провела військово-пропагандивний рейд по Станиславівщині, відвідавши 16 місцевостей, а саме: Узінь, Буківка, Колінки, Семиківці, Олешів, Вікняни, Долина, Копирчинці, Корнів, Раковець, Підвербці, Петрів, Ісаків, Дашівці, Кутиська, Братишів. На кожному мітінгу було присутніх 300-600 осіб.

В часі від 6-13 серпня 1945 р. відділ УПА під командою сот. М. відбув пропагандивно-боєвий рейд по р-ну Жаб'є. 9 серпня відділ вночі обстріляв зі скорострілів приміщення райцентру Жаб'є та станиці стрибків в селах Голови і Краснопілля. Большевики були так заскочені нападом, що навіть не пробували відстрілюватись. Майор НКВД, як опісля виявилось, тікаючи в переполоху до пивниці, так вдарився головою до муру, що до трьох днів помер.

В днях від 3-16 вересня 1945 р. відділ УПА рейдував на Вінниччині, поширюючи масово підпільну літературу.

В часі 20 жовтня до 10 листопада 1945 р. відділ УПА "Сурма" під ком. к-ра Білого влаштував рейд по прикарпатських і гірських селах Буковини, пройшовши понад 300 км.

В часі від 3 жовтня - 8 листопада відділ УПА під команцуванням к-ра Е. перевів пропагандивний рейд по чотирьох районах Кам'янець-Подільської области, а саме: Смотрич, Дунаїв, Ярмолинці і Сатанів. Рейд був незаконспірований, відділ посувався днями на підводах і конях. Пропагандивну роботу живим і друкованим словом проведено вдало в 11 селах і виконано чотири більші акції: в с. Нігин, Смотрицького р-ну, у с. Тинна, Смотрицького р-ну, в с. Куяви, Ярмолинецького р-ну і в с. Липівка, Сатанівського р-ну. В селі Куяви вбито 3 енкаведистів. Під час рейду відділ звів два бої. 4 листопада на шляху між с. Нігин і Балинівка розбив заставу з ок. 20 енкаведистів. 7 листопада під час переходу відділу з Турчинецького лісу до Сатанівського, повстанців заатакували дві сотні НКВД та 8 літаків, але відділові пощастило виминути більших жертв скорим переходом в ліси.

Весною 1946 р. відбулись рейди по Пинській та Берестейській областях.

Пропагандивні рейди відділів УПА по різних територіях України осінню 1945 р. мали особливе значення з огляду на те, що на 10 лютого 1946 р. було заповіджено вибори до т. зв. Верховної Ради СССР. Вибори в СССР, як відомо є не справжніми виборами, - бо і список кандидатів єдиної листи, і вислід голосування визначає провід компартії наперед, вже далеко перед виборами, - а окремою, масово агітаційно-пропагандивною акцією для втовкмачування населенню фраз про "найбільш поступову конституцію в світі найщасливішої під сонцем країни". Така акція була знаменитою нагодою для українського революційно-визвольного руху для своєрідньої дискусії: на своїх мітінгах, улаштовуваних по селах, віддіди УПА подавали властиву інтерпретацію та справжню вартість большевицької конституції і большевицьких "законів" взагалі.

Перед самими виборами большевики заквартирували в кожному селі окремі гарнізони військ НКВД, - наприклад: в Жидачівському районі, Дрогобицької области було заквартирувало ок. 600 енкаведистів, у Стрийському р-ні, Дрогобицької области - 5253 енкаведистів, у Перемишлянському й Поморянському р-нах, Львівської области - понад 3200 енкаведистів, - які терором зганяли людей до виборчої урни. Та це було якраз ілюстрацією большевицького глуму, з підставових понять свободи і підкріплення аргументів пропаганди УПА.

А безліч зударів відділів УПА з залогами НКВД в день виборів пригадували всім, що в Україні й далі не "щасливе й радісне життя", але - жорстока боротьба поневоленого народу, що змагає до свободи, проти московського окупанта.

В одному зі звітів командирів рейдуючих відділів УПА читаємо:

"Замітне є, що коли большевикам з трудом приходиться організувати свої мітінги, коли їм треба аж посилати енкаведистів від хати до хати, щоб настягати кільканадцять стариків чи дітей, то нашим відділам вистарчить лише оголосити, а збігається зразу все населення і радо слухає вільного слова, не зважаючи на те, які це може мати наслідки. Можна собі уявити, яке враження робить на маси совєтських громадян, стероризованих большевицьким режимом і звиклих уважати большевиків непобідною силою, коли вони чують слова правди про совєтський рай. Не диво отже, що все населення, так на східніх, як і на західніх землях радо слухає, а в дальшому щиро помагає українським революціонерам-повстанцям".

5. ЗА ПОШИРЕННЯ ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКОЇ БОРОТЬБИ

В поширюванні протибольшевицького фронту Українська Повстанська Армія не ограничується до української території. Навпаки, від перших днів повороту большевицької окупації - УПА звертає належну увагу на приєднання до тієї боротьби сусідніх народів, зокрема ново-поневолених Москвою. Ідею спільного фронту поневолених народів, піднесену за часів німецької окупації й особливо підкреслену на скликаній в Україні 1943 р. з ініціятиви УПА І-iй Конференції Поневолених Народів Східньої Европи й Азії, ширила УПА тепер на нових теренах московсько-большевицького поневолення. З тією метою організує Командування УПА спеціяльні військово-пропагандивні рейди УПА на території сусідніх народів.

На схід, до країн давнішого московського поневолення, понесли ті ідеї в 1944 р. чужонаціональні відділи УПА. Ми згадували вже в першій частині нашої праці, що під кінець німецької окупації України в рядах УПА було до 20 тисяч чужонаціональних бійців, переважно кавказьких, закавказьких та азійських народів. Коли воєнні фронти пересунулись на захід і південь поза територією України, Командування УПА дало всім, так сказати б - "національним меншинам" в УПА до вибору: 1. залишитися й надалі в рядах УПА на українських землях, або 2. формувати спеціяльні територіяльно-національні відділи й зі зброєю в руках пробиватись до своєї батьківщини. Зрозуміло, що переходу в рідні сторони бажав майже кожен і вже літом та осінню 1944 р. поодинокі збройні частини кримських татар, калмиків, чеченців, грузинів, азербайджанців та інших вирушають в великі рейди на схід. Про їхні рейди та про їх дальшу боротьбу сьогодні, ізза браку документарного матеріялу, говорити ще завчасно. Можливе, що деякі з тих відділів, як от відділ кримських татар, калмиків та чеченців, попавши на батьківщині в непередбачені умовини безоглядного виселювания большевиками цілого народу, були цілком винищені в боях з НКВД. Та багато з них зовсім певно дійшли таки в рідні сторони і, підсилюючи місцеві повстанські сили, підкріпили їх вісткою, що в боротьбі проти московського наїзника ті народи не самітні. Восени 1944 р. відбувають відділи УПА перші рейди на Білорусь. Зовсім інакше відношення українських повстанців до місцевого населения, як було відношення большевицьких партизан, що грасували по Білорусі за часів Німецької окупації, з'єднювала УПА симпатії всього білоруеького народу. Щоб не допустити до переходів відділів УПА на Білорусь, большевики обставили сильно відділами НКВД Дніпро-Бужський канал. Та це не спинило українських повстанців і рейди УПА на Білорусь відбуваються від того часу постійно.

В половині квітня 1945 р. вирушають відділи УПА в рейди в Польщу, на Білорусь і на Литву. Сотня к-ра Куліша дійшла була тоді аж до передмість Варшави, користуючись по дорозі піддержкою й симпатіями польського населения.

Літом 1945 р, рейдує курінь "Підкарпатський" під командою к-ра Прута по Словаччині. Курінь вирушає з Самбірщини і через Лемківщину переходить 22 серпня 1945 р. польсько-словацький кордон. Розділившись на менші відділи, курінь переходить через села районів Межиляборці, Стропків, Гіральтовці, Пряшів, Сабінів, Бардіїв, Гуменне й повертається до Галичини в половині вересня 1945 р.

Видаваний у Братіславі словацький часопис "Час" ч. 124 з вересня 1945 р. писав про це:

"Словацька суспільність була в цих днях занепокоєна діяльністю організованих банд на терені східньої Словаччини. Щоб поінформувати наш загал про дійсний стан речей, ми вислали до Кошиць окремого звітодарц��, а цей засягнув доклад��их відомостей у відділі інформац��ї в Кошицях і Пряшеві.

...До села Суха в стропківському повіті прийшов озброєний відділ, що числив око 250 люда. Цей відділ розтаборився в селі, а кругом розставив стійки. Мешканцям села поручено варити для них харчі й випрати білля...

Відділ досить добре озброєний. Ці бандити були в Польщі, згл. в Україні переслідувані, а більші їх відділи розпорошені. Не мали іншого виходу, як перейти словацький кордон і шукати хвилевого схоронища в наших горах. Йде тут про дві групи: 1) членів Власової армії, що пристали були до німців, щоб воювати проти СССР, і 2) т. зв. бандерівців, що мають в програмі боротись за самостійність України.

Зі села Суха відійшли бандити до польського кордону. Останній раз бачили їх в селі Прикра. Вони одіті в німецькі, мадярські та словацькі військові уніформи. Народня безпека зловила двох членів тих банд... Член бандерівців, Микола П. з околиць Станиславова зізнав, що на сході держави є два або три відділи цих банд, величиною око 1.200 люда. Невеликий відділ з'явився був аж у Сланських горах.

Банди з'явились були аж у повіті Гуменне. Звідси перейшла одна з них, величиною око 50 люда зі Сланських гір в повіт Спіска Нова Весь. З цього відділу вдалось було 14-го вересня 1945 р. зловити 5 люда, що сидять тепер в тюрмі Народньої Безпеки в Кошицях.

Народня Безпека поробила всі заходи, щоб унешкідливити ті банди. Має докладні дані про їх побут і є в зв'язку з військовим командуванням. При цій нагоді треба спростувати пропаганду, яка твердить, що військове командування зарядило мобілізацію кількох річників до боротьби з тими бандитами. Це не є згідне з правдою, бо потреби такого кроку немає.

До східньої Словаччини прийшли совєтські військові відділи, щоб помогли ліквідувати ті банди".

В протилежність до совєтської преси в СССР, яка дбайливо вимиває подавання вісток про визвольну боротьбу поневолених народів в СССР, словацька преса досить широко писала про рейди УПА, не скриваючи при тому наявних симпатій населення Словаччини до українських повстанців і голошених ними кличів.

Наприклад, словацька газета "Демократ" з датою 20 вересня 1945 р. писала:

"Останніми тижнями з'явилися у північно-східній частині Словаччини озброєні групи... До цього часу не було випадків, щоб ці групи допускалися насильства над життям чи майном громадян".

Останнє ствердження словацької газети було, очевидно, явною обороною рейдуючих частин УПА перед большевицькими інсинуаціями, які повторяла преса словацької ком-партії, ("Виходословенска Правда" і чеська "Руде Право"), нібито "банди бандерівців" граблять та вбивають словацьке населення.

Таких виявів симпатій словацького населення до УПА було більше. Та цих симпатій якраз боялася Москва, що приготовляла саме тоді, переведений дещо пізніше, комуністичний пуч в Чехословаччині. Бо підсилення проти большевицьких настроїв в Чехословаччині підривали можливість перевести підготовлюваний комуністичний пуч "легально" й "демократичними" засобами, як цього собі в даній міжнародній ситуації дуже бажала Москва. Тому то Москва постійно накидає Чехословаччині свою військову допомогу в поборюванні відділів УПА. В січні 1954 р. між НКВД СССР і урядовими чинниками Чехословаччини було підписано такий таємний договір:

ДОГОВІР

"Договір про взаємний перехід державних кордонів погранвійськами СССР і чесько-словацькими пограничними військами з метою переслідування і ліквідування переходячих банд і про взаємну співпрацю, зв'язану з цим.

Дня 1 січня 1946 р. нижчепідписаний представник погранвійськ НКВД Закарпатської области полк. Конторов П., з одного боку, і представник 4 БД пполк. чесько-словацької армії Станек, з другого боку, підтвердили пропозицію пполк. Станека про перехід державних кордонів відділами пограничних військ на терени СССР з метою переслідування й ліквідування банд, які переходять границю.

З цією метою складається такий договір:

1. Командування совєтських пограничних військ погоджується з пропозицією пполк. Станека про взаємний перехід державних кордонів відділами совєцьких і чехо-словацьких пограничних військ з метою переслідування переходячих банд".

В дальших пунктах переховується конкретві заходи, як встановлення сигналів, розпізнавчих знаків, скличок тощо. Договір підписали полк. Конторов П. та ппопк. Станек.

(Український переклад за органом УГВР "Самостійність", 1946 р. стор. 92)

Договір сформульовано так, наче б то його запропонувала чехословацька влада для можливости переходу чехословацьких військ в погоні за відділами УПА на територію СССР. Та з наведеної вище статті в словацькому "Часі" виходить недвозначно, що в дійсності йшло про щось протилежне, - про свободу переходу большевицьких військ НКВД на терен Чехословаччини, і що це практикувало НКВД вже три місяці до підписання договору. Договір з 1 січня 1946 р. мав бути тільки "залегалізуванням" большевицької інтервенції на терені ЧСР в майбутньому.

Та ні цей договір, ні фактичне перебрання большевиками переслідування рейдуючих відділів УПА на тереиі ЧСР не спинили рейдів УПА на Словаччину. І вже в квітні 1946 р. відділи УПА вирушають в новий рейд на Словаччину, цим разом під командуванням к-ра Мирона. Вони пройшли такими повітами: Гуменне, Брапов, Стропків, Межиляборці, Пряшів, Сабінов, Гірильтовці, де повстанці побували на передмістях самого міста, і підійшли аж до Кошиць. У зв'язку з цим рейдом на Словаччині було проголошено воєнний стан, а з Праги вислано для боротьби з відділами УПА окремі військові частини, з якими українські повстанці мали лише дві невеликі сутички. Словацьке населення і цим разом ставилось до рейдуючих частин дуже прихильно, а словацька поліція і навіть чеське військо виминали зустрічі з українськими повстанцями. Під час цього рейду відділи УПА відвідали 106 сіл, в тому числі 11 більших осередків, перевели 11 великих мітінгів з населенням, 40 гутірок, 69 розмов з представниками інтелігенції і взяли участь у 8 Богослуженнях. На одному з Богослужень в словацькій церкві на Великдень на всіх присутніх велике враження зробила пісня "Боже Великий, Творче Всесильний..." Розповсюджено багато літератури, поштою розіслано окремим особам, організаціям, установам та редакціям.

Про цей другий великий рейд УПА на Словаччину писала словацька преса знов широко і вже навіть в партійно-комуністичній пресі Словаччини стрічаємо серіозніший підхід до "історії т. зв. бандерівців". Братиславська газета "Бойовнік" з датою 1 червня 1946 р. писала:

"Нещодавно пробігла всі газети вістка, що східня Словаччина очищена і що на наших землях немає вже жадних груп бандерівців. В пресі з'явився ряд репортажів, які дали громадянству змогу зорієнтуватися щодо цілей цих озброєних формацій, які більше як рік по війні ведуть завзяті бої проти державної авторитетности польської і совєтської держав, а перед кількома місяцями намагалися вплинути на розвиток наших внугрішньополітичних відносин. Координованими операціями наша сухопутна армія цілком звільнила землі Республіки і сьогодні забезпечує її інтегральність. Стоїмо сьогодні поза небезпекою. Безвислідних акцій одиниць або менших груп немає чого боятися. Порядок, безпека для людини і її майна забезпечені, а армія готова здавити в зародку всякий крок, який змагав би до порушення цих цінностей". - Газета не закриває того факту, що загал словацького громадянства захоплений появою збройних відділів УПА і подає, що: "при появі озброєних бандерівських формацій, загальновідомих під назвою УПА - Українська Повстанська Армія постало найбільше питань про її сучасну діяльність, завдання, політичну спрямованість та про спроможність їхнього діяння".

Про пізніші рейди відділів УПА, про рейди в Прусію 1947 і 48 рр. рейди в Західню Німеччину 1947 р., рейд в Румунію 1949 р.. згадаємо при розгляді даного періоду.

6. БОЛЬШЕВИКИ СКИДАЮТЬ МАСКУ

Большевицькі хитрощі з амнестіею та зверненням до бійців УПА закінчилися так само невдачею, як і великі облави. Удавання "зміни курсу в СССР в національному питанні" та злагіднення большевицького режиму не помогло обманути українських повстанців і спонукати до капітуляції. Українці аж надто добре пізнали вже московських большевиків із усіми їх єхидними підступами. І тому, відповіддю українських повстанців на большевицьку амнестію та п'ятикратні звернення "уряду УССР" було, як ми бачили, - посилення збройної боротьби та поширення протибольшевицької пропаганди на території новопоневолених сусі��ів.

Додатковим уд��ром для большев��ків було те, що бійці Червоної Армії, серед яких масово поширювано літературу УПА, піддавались освідомлюючій протибольшевицькій пропаганді і ставили тихий, але очевидний спротив, коли їх посилано в бій, проти УПА. Так, наприклад, коли по закінченні німецько-большевицької війни в бій проти УПА було вислано "ІV-ту Армію Українського фронту ЧА", вона відмовилася вести боротьбу з українськими повстанцями, частини ЧА займали позиції з очевидним припізненням, вночі "не бачили" повстанців і дозволяли без будь-яких боїв переходити відділам УПА, що виривались з окруження, поміж застави перстеня ЧА і щойно ранком здобували порожній ліс, - так що командування ЧА на вимогу НКВД поспішно стягнуло ті частини ЧА і перекинуло їх на Далекий Схід. (У краєвих матеріялах українського підпілля занотовано багато зударів з того часу бійців ЧА з представниками НКВД, які розгравались на очах населення).

Тому то НКВД скидає з себе маску і вводить у боротьбі з УПА та українським підпіллям всі свої методи безоглядного, дикого терору, до подробиць розпрацьованого теоретично та випробуваного московськими катами за чверть стсоліття їхніх терористичних оргій.

Основні акції НКВД проти українського руху спротиву це: 1. Творення випадових баз; 2. Перепис населення; 3. Бльокада; 4. Родинна і маєткова відповідальність; 5. Публичні катування; 6. Агентура й провокація.

Три перші методи це, так сказати б, підготова, вступ; три останні - властиві засоби терору.

Творення випадових баз НКВД починається вже весною 1945 р.: в різних місцевостях, звичайно кругом лісових масивів, де, на думку НКВД могли перебувати відділи УПА, закладають большевики оподалік осель уфортифіковані "випадові точки" НКВД з залогою 100-200 енкаведистів. Зброю й амуніцію для "точок" доставлювано ніччю; назовні залога випадових точок, яка ходила в цивільному одіжі, виступала як робітники-фахівці, які, нібито, обсліджують ліси для вирубу й вивозу дерева.

Завданням випадових точок було:

- вести безперервне обсліджування лісу й довколишніх сіл;

- контролювати шляхи зі сіл до лісу й не допускати довозу харчів до повстанських відділів;

- непокоїти малими акціями повстанців у лісі;

- облавами й наскоками тероризувати населення.

Поліквідовані залоги випадових точок замінює НКВД новими і збільшує кількість таких точок в травні 1945р.

Перепис населення переводили большевики в січні й лютому 1945 р. нібито як нормально практиковану в усіх країнах світу конскрипцію. Та спосіб переводження того перепису свідчив про те, що большевики вжили його в цьому випадку як засіб виловлювання "чужого" елементу, тобто членів українського підпілля, які в зв'язку з боротьбою мусіли перебувати від часу до часу в несвоїй околиці. Реєстрація була з правила пов'язана з облавами; крім цього характеристичне, що до реєстрації було зобов'язане тільки населення у віці понад 14 літ.

Після цих двох приходить зимою 1945-46 рр. третій "вступний" засіб: бльокада "заражених" повстанцями територій. В часі 10-20 січня 1946 р. по всіх селах західньої України заквартировуються постійні гарнізони військ НКВД силою 25-100 бійців на село і 2.000-5.000 на район. Поліквідовані "випадові точки" вже не поповнюється новими залогами, а на їх місце твориться в кожному районовому центрі "оперативні відділи НКВД", силою 100-300 чоловіка. Так, напр., в р-ні Сколе, Дрогобицької области, заквартирувало в місцевостях: Сколе - 700 енкаведистів і танкова частина; Бубнище - 25, Воля Довголуцька - 20, Гірне - 15, Кам'янка - 25, Корчин - 30, Крушельниця - 43, Луковиця Горішня - 20, Луб'янці - 25, Монастирець - 20, Межиброди - 60, Нинів Гор. - 20, Нинів Дол. - Побук - 20. Підгородці - 90, Розгірче - 30, Стинава Нижна - 25, Стинава Вижна - 20, Семигинів - 25, Сукіль - 25, Синевідсько Вижне - 220, Синевідсько Нижне - 30, Сопіт - 30, Танява - 60, Труханів - 40, Улично - 125, Хромогорб - 70, Ямельниця - 30.

В такий спосіб розташовано, напр., в Рівенській області: р-н Дубно - 7.000 чоловіка, р-н Млинів - 2.000, р-н Верба - бл. 2.000, р-н Козин - 1.500, р-н Радивилів 1.500.

Так забльоковано цілковито області: Станиславівську, Дрогобицьку, Львівську, Тернопільську, Рівенську, Волинську, Черновецьку, частинно Закарпатську і Кам'янець-Подільську.

Одночасно з приходом гарнізонів проголошено в кожній місцевості "вийнятковий стан". Всему населенню було заборонено виходити вночі без окремого письмового дозволу зі своїх хат. Хто порушив це зарядження був негайно арештований, а дуже часто й розстріляний на місці. Кожний мешканець мусів ночувати в своїм приміщенні; слеціяльні відділи НКВД провіряли, чи це доручення здійснюване. Вечорами і ніччю вікон не вільно було заслонювати, бо інакше енкаведисти кидали до хати ручні гранати. Кожну хату і кожне подвір'я піддавано дуже докладним обшукам за зброєю та криївками. Все доросле населення піддано переслуханням, під час яких дуже часто переслухуваних тортуровано.

Головною ціллю бльокади було - не допустити на провесні зі сіл до лісу ніяких харчів і голодом змусити повстанців вийти з лісу.

На всю родину членів УПА наложило НКВД родинну і маєткову відповідальність. Якщо большевики довідаються, що хтось є в УПА, то негайно всю його рідню арештують і вивозять на Сибір, а їх майно конфіскують. (Тому то навіть у випадку смерти членів УПА подається правдиві прізвища їх лише тоді, коли вони вже відомі НКВД, або коли погибший не мав уже близької рідні в СССР). Для підкреслення цього засобу санкцій НКВД здержалось від приготованого вже на 1945 р. масового вивозу українського населення, його переведено в 1947 р. і то не в таких розмірах, як це переведено було в інших країнах як от Литві, Латвії, Естонії, Білорусі.

Зі зловленими членами УПА поводились большевики надзвичайно жорстоко, по-варварськи. Навіть важко хворих і ранених бійців УПА, а також мед-сестер Українського Червоного Хреста больщевики по-звірськи закатовували, а трупів вішали на придорожних стовпах, або кидали на вулицю, забороняючи населенню через кілька днів їх хоронити і змушуючи населення переїздити через них фірами. Та садизм НКВД і цим не задовольнявся: в 1945 р. заводять большевики в Україні середньовічню московську практику - прилюдне катування. На приготовану площу з підвищенням зганяє НКВД населення даної місцевости і, забезпечившись сильними заставами військ НКВД, приводить на підвищення зловлених, звичайно, важко ранених бійців УПА і на очах усіх переводить варварське катування. Були випадки, що люди, яких примушувано дивитись на ці нелюдські оргії московських звірів, божеволіли.

Для деморалізації всего населення большевики, застосовуючи терор, всякого рода шантаж та підкупство, розбудовують в кожній місцевості сітку сексотів, тобто донощиків.

З найгіршого місцевого елементу, зі звільнених від судової відповідальности кримінальних злочинців, а також з морально заломаних одиниць організує НКВД "істребітєльниє отряди", звані загально - стрибки. Відділи "стрибків" стали скоро найбільшою небезпекою для УПА, для українського підпілля і для українського населення взагалі. Стрибки знали добре мову місцевого населення, місцеві відносини, людей, їхні псевда, зв'язки, криївки тощо і тому їм вдавалися часто найпідліші провокації. Вони теж найбільше знушалися над населенням під час погромних акцій, розстрілювали безбороних людей, грабили майно своїх сусідів. Особливо болючі удари наносили українським повстанцям морально заломані одиниці, які здались большевикам і перейшли в стрибки, як от Барановський, третій брат сумної слави Романа і Ярослава, в Долинщині, або Юрченко в Сокальщині. На щастя, таких одиниць було надзвичайно мало.

Улюбленим методом НКВД стає провокація, застосовувана в найрізнородніших формах.

Одного із таких гидких форм большевицької провокації є - підроблювання заяв. Якщо в їхні руки попадав живим котрийсь чільніший командир УПА, НКВД закатовувало його потайки, в своїх казармах, в той же час опублікувало нібито ними написану "покаянну заяву". Так зробили вони з к-ром ВО Турів - Рудим, з визначним к-ром УПА пор. 3міюкою, сином полк. Дмитра Вітовського, та ще деякими, які в бою, звичайно загазовані попадали в їхні руки ще живими.

Другим нікчемним родом большевицької провокації є - підшивання відділів НКВД під українських повстанців. Цей рід провокації вживав вже під час своїх рейдів за німецької окупації ославлений "герой СССР" Колпак, до чого він у своїх споминах відверто признається. Переодягнувшись за українських повстанців енкаведисти заходять до села, щоб нав'язати зв'язок з місцевим підпіллям, довідатись від населення про "сусідній" відділ УПА, або зібрати харч для УПА, а тоді вимордовують всіх, хто виявив хоча б найменші симпатії до УПА. Або знов, - вдаючи відділ УПА, енкаведисти граблять і знущаються над людьми, щоб так викликати ненавист�� населення до УПА.

Не м��нш ганебним с��особом, що його вживають большевики в боротьбі з УПА є організування скритого морду. В липні 1946 р. на Волині роздало НКВД сексотам отруту з дорученням всипати її до харчів, призначених для УПА. Весною 1946 р. в Станиславівській області, довідавшись про те, що УПА скуповує на чорному ринку протитифозні застрики, НКВД кинуло на чорний ринок спеціяльно спрепаровані затроєні застрики, від яких хворий по кількох годинах умирав серед страшних мук. Лікарі УПА викрили цей варварський підступ НКВД досить скоро, все ж таки до того часу від таких затроєних застриків померло кільканадцять повстанців.

З метою поширення тифу серед українських повстанців, большевики звільнили весною 1946 р. більшу кількість хворих на тиф воєнних полонених, доручаючи їм заходити на нічліги до підлісних хат і залишати там тифозні воші.

А в боях з відділами УПА московське НКВД залюбки вживає розривних куль, глузуючи з міжнародньої заборони вживання того роду зброї.

Немає сумніву, що безоглядне стосування большевиками всіх перфідних методів терору наносило болючі удари Українській Повстанській Армії та українському підпіллю і створювало надзвичайно важкі умовини дій. Та УПА не капітулює. Пристосовуіочись до нових обставин, з огляду на бльокади в 1945-46 р. приходить розчлевувания куренів УПА на відділи й підвідділи, - УПА продовжує свою збройну боротьбу.

Для удокументовання цього наводимо реєстр дій УПА в 1946 р.