|
Нові дані до біографії Івана Сірка
Навряд чи можна знайти постать в історії України другої половини XVII ст.
більш контроверсійну і неоднозначну, ніж Іван Сірко. Саме до цієї особи в
українській історіографії немов “липли ярлики”: “головний фокус свого часу” [1],
“Дикий Сірко” [2], “Сірко, з його політичною безпринциповістю, нахилом до
демагогії і навіть браком якоїсь логіки в поступуванні” [3], “національний
герой” [4]. На нашу думку, жодна з цих дефініцій не може характеризувати людину
прикордоння, козацького ватажка XVII ст. Насамперед, це була людина своєї доби,
з характерними для того часу поглядами та переконаннями. Що говорити, коли
І.Сірко любив повторювати – “Нужда закон міняє” [5]. Причина несталої поведінки
приховується не лише в українському “розтятому світі” XVII ст., але і, здається,
в дещо інакшій площині. Великий простір для колонізації (так звані “дикі поля”),
надзвичайна мобільність населення за середньовіччя та у ранньомодерний час,
сусіди-кочовики сприяли витворенню в українському середовищі своєрідного типу
поведінки людини прикордоння. З одного боку, прикордонні козацькі вольності були
основним пріоритетом політичної культури такого типу людей. З іншого, за умов
калейдоско¬пічної зміни монархів, протекторів, побратимів, місць проживання та перебування, цей
елемент не мав жодної програми збереження цих прав та вольностей, діяв швидше
емоційно, ніж зважено.
Наявність демократично-еґалітарних традицій, індивідуальної сім’ї, певної
промислової ініціативи в умовах прикордоння дещо ідеалізуються істориками. Таке
прикордоння здатне було на соціальний вибух Хмельниччини, і аж ніяк не на
тривалу боротьбу, згуртованість планів та інтересів еліти. Додамо, що величезні,
малозалюднені і майже не контрольовані державними бюрократичними установами
умови життя на “диких полях”, що служили надійним притулком пасіонарних
мешканців прикордоння, за браком джерел, не достатньо вивчені істориками. Важко
дослідити і біографії діячів прикордоння, що виринали то в одному, то в іншому
місці на просторі від Дністра до Дону. До таких діячів і належить Іван Сірко,
чия біографія насичена силою “білих плям” та суперечностей. Узяти хоча б
нез’ясовані питання місця народження І.Сірка, його ставлення до родини,
стосунків “славного кошового” з татарами. ”Знавець вод і рік, і урочиськ Піль
Диких”, за виразом сучасника-поета [6], Іван Сірко з’являється на історичній
арені 1653 р.[7], до цієї дати його біографія залишається майже не відомою.
Виявлені на початку XX ст. В.Данилевичем та іншими істориками документи
дозволяють реконструювати частину біографії І.Сірка 1644-1647 рр.
Перший пропонований документ – чолобитна українських мешканців міста Усерда,
російської фортеці на Бєлгородській лінії на чолі з Іваном “Сериком”. Чи слід
довіряти копії Данилевича? Цілком, на нашу думку, бо В.Данилевич – досить
ретельний копіїст-археограф [8]. Крім того, подальші свідчення про цю особу як
Івана Дмитрієва підтверджують, що мова йде саме про Івана Дмитровича Сірка.
Місто Усерд збудоване російськими служилими 1637 р. в гирлі р.Усерду. Фортеця
мала важливе стратегічне значення, бо перекривала Кальміуську сакму [9]. 1638 р.
до Усерда прибули українські переселенці з Запоріжжя на чолі з В.Іваникієвим.
Усердська українська громада відома своїми демократичними звичаями, бо вже 1638
р. козаки переобрали собі керівника [10].
З 1644 р. в Усерді отаманує Іван Сірко. Крім поданої тут чолобитної, існує ще
кілька документів про діяльність цього усердського отамана. Зокрема, І.Дмитрієв,
як зветься І.Сірко в московських документах, очолював побудову Ольшанського
острогу (м. Ольшанська), постійно відбиваючи татарські напади [11]. В 1645 р.
усердським козакам на чолі з І.Дмитрієвим видали царське жалування. Цікава
характеристика окремих усердських переселенців: “земли не пашут и хлеба не сеют,
или которые бражничают и наше царское жалованье пропивают и зернью проигрывают”
[12].
Наступний виявлений документ – неопублікований свого часу матеріал для
збірника “Воссоеденение Украины с Россией”, що зберігається в Науковому архіві
Інституту історії Національної Академії наук України. Документ підготовлений до
друку, копія звірена з ориґіналом. Це джерело дозволяє пролити світло на факти
біографії І.Сірка 1646-1647 рр. Ці дані дозволяють черговий раз спростувати
твердження про участь І.Сірка в облозі Дюнкерка 1646 р. та про його французьку
службу [13]. В 1646 р. московський уряд організовував великий похід з Дону на
улуси ногайських татар. З цією метою до Воронежа було послано московського
дворянина Ждана Кондирєва з великою грошовою сумою. До загону Ж.Кондирєва, крім
донських козаків та служилих із московських прикордонних міст, зійшлося чимало
українських козаків [14]. У січні 1647 р. серед людей, що отримували царське
жалування на Дону, згадується “Ивашко Сериков” [15]. У цьому ж місяці в Москві
подано чолобитну від усердських “черкас”, що ходили із Ж.Кондирєвим під Азов, на
чолі з Іваном Дмитрієвим. Цю чолобитну і наводимо тут. Подальша доля І.Сірка
пов’язана з іншою частиною України і з подіями Визвольної війни [16].
Додатки
№ 1
1644 р. – Чолобитна усердських українців про надання пільг
Царю … Михаилу Федоровичу… бьют челом… усердские черкасы, челобитчик Ивашка
Серик с товарищи. По твоему Государеву указы устроены мы на Усерде и служим твои
службы безпристанные… И которые …наша братя, продает хлеба на торгу или лошад
или корову или ину скотину или хто в степи зверишка убет лисицу или куническу и
с нас…со всево тово емлют…воеводы пошлины в твою …казну. Да и нам же …на Усерде
и с украинных городов* с Белгорода и с Яблонова и с Корочи…воеводы ни с каким
товаром торговых людей не пропускают…Пожалуй нас…для нашей бедности и татарсково
разореня, невели на нас своим… воеводам с продажново хлеба и з зверя и с лошадей
и со всякой животины своих…пошлин имат. И вели…и нам из своих… украиных городов
торговых людей на Усерд со всякими товары пропускать чтоб нам дешевле искупит.
№ 2
1647 р. , січень. – Справа про видачу грошового жалування усердським
українцям
Царю, государю и великому князю Олексею Михайловичу всеа Руссии бьют челом
государь холопы твои бедные и безпомошные усердьские черкасы Ивашка Дмитриев с
товарищи восмь человек.
В прошлом государь во 154-м году по твоему государеву указу как прибирали на Воронежи на Дон вольные козаки и мы холопы твои с Усерда ходили на твою
государеву службу на Дон и будучи на Дону мы государь всякую службу служили на
моря и под Озов и в степь для поиску крымских и ногайских людей многожды ходили
и на многих боях были и с крымскими и ногайскими людьми билися не щадя головы
своей и языков побрали и многих татар побили и переранили и всякую нужю и голод
терпели и та государь наша службишка ведома Ждану Васильевичу Кондыреву, а
служили мы холопы твои тебе государю покаместа у нас был запас, а как у нас
запас не стала и по твоему государевому указу поехал з Дону к тебе государю Ждан
Васильевич и мы холопы твои после Ждана Васильевича з бедности и з голоду неделю
спустя после Покрова пошли с Дону и пришли на Усерд, а твоего государева денежнова жалованья нам холопем твоим за донскую службу на Воронежи и на Дону не
дано ничево, а которые государь, наша братья были в донских козаках и тем давано
по пяти рублев с полтиною человеку. Да после нас холопей твоих как мы были на
твоей государевой службе на Дону давана нашей братьи усердьским черкасом
годового денежного жалованья по пяти рублев человеку, а нам холопем твоим на
Дону и на Усерде годового денежнова жалованья недано ничево и теперя государь мы
будучи на Усерде вконец погибли и з женишками и з детишками помираем голодною
смертью.
Милосердный, государь, царь и великий князь Олексей Михайлович всеа Русии
пожалуй нас холопей своих бедных и безпомощных для нашей бедности и за нашу
службишку вели государь нас пожаловать своим царьским денежным жалованьем за
донскую службу против нашей братии вольных казаков, чтоб нам холопем твоим
вконец не погибнуть и твоей царьской службы впредь не отбыть.
Царь, государь смилуйся, пожалуй…
От царя и великаго князя Алексея Михайловича всеа Русии на Усерд стольнику
нашему и воеводе князю Федору Никитичю Борятинскому по нашему указу велено усердским черкасом на нынешней на 155 й год дати наше денежное жалованье по
окладом их сполна и наш указ о том на Усерд к Ивану Чемоданову послан и ныне
били нам челом усердские черкасы Ивашко Дмитриев с товарищи осмнадцать человек,
а сказали – в прошлом де во 154 м году были они на нашей службе на Дону з Жданом
Кондыревым и на Дону нам служили с крымскими и с ногайскими людьми бились, а з
Дону пришли на Усерд, а нашего де жалованья на Дону у Ждана Кондырева они не имали и на нынешней на 155 й год против их братьи не дано и нам бы их пожаловати
для их службы велети им дать наше денежное жалованье на нынешний на 155 й год и
как к тебе ся наша грамота придет, а будет усердским черкасом Ивашке Дмитриеву,
Сеньке Павлову с товарыщи осминадцати человеком, которые были на Дону нашего денежново жалованья на нынешней на 155 й год дал по нашему указу против их
братьи усердских же черкас.
Писан на Москве лета 7155-го генваря в 29 день.
Которые усердские черкасы из нашей службы в 154 м году с Усерда сходили на
Дон и на Дону побиты и померли после их на Усерде остались жены и дети сыновья и
ты б тех черкас женам дал нашего жалованья по два рубли и ту дачу велел написать
в расходные книги. Да о том к нам отписал и расходные книги прислал за своей
рукою.
|
