Анна Ярославна

Анна Ярославна (Анна Руська, Анна Київська) королева Франції в XI ст.

2010 року минуло рівно дев’ять з половиною століть з того часу, як 4 серпня 1060 р. помер король Франції Генріх I, наступником якого отав його старший син Філіпп I, що був ще дитиною. Перед смертю король-батько довірив опіку над юним королевичем та керівництво державою впливовому феодалу, графу Балдуїну Фландрському який мав допомагати Філіппу I своїми порадами та виховувати його. Однак була ще одна постать, що брала участь в управлінні Французьким королівством, маючи всі законні підстави для цього. Це була королева Анна, дочка великого князя київського Ярослава Мудрого. Початок її правління без чоловіка є однією з небагатьох точно відомих дат у її загадковій біографії.

Мабуть жодна французька королева не викликала у вітчизняних дослідників такого жвавого зацікавлення, як Анна. Це не дивно, якщо врахувати ту обставину, що вона єдина королева Франції, яка виросла й виховувалаояв Києві. Образ цієї, безперечно, цікавої особистості увічнений в численних літературних творах та кінематографії. В українській літературі про неї писали драматург Іван Кочерга у своїй п’єсі «Ярослав Мудрий», письменники Павло Загребельний в романі «Диво» та !ван Филипчак у повісті «Анна Ярославна - королева Франції» [11], композитор Антін Рудницький створив оперу «Анна Ярославна», серед російських письменників головною героїнею своїх творів Анну Ярославну зробили Антонін Ладинський [6], Олена Озерецька [7], Олена Арсеньєва [1] та ін. Цікавою ця королева є й для французьких літераторів. Про неї писали французькі письменниці Рєжін Дефорж «Під небом Новгорода» [15], Жаклін Доксуа «Анна Київська, королева Франції» [14], Марі-Клод Моншо «Анна з Києва. Маленька

принцеса з країни снігів» [19] тощо. В 1978 р. вийшов фільм режисера Ігоря Масленникова «Ярославна, королева Франції» (в головній ролі Олена Коренєва).

Єдинне достовірне зображення Анни Ярославівни

Яскравий образ королеви Анни є не лише джерелом натхнення для багатьох діячів мистецтва, але й справив величезний вплив на історичне уявлення про цю жінку. Нині дуже часто художні вигадки про дочку Ярослава Мудрого, які абсолютно не підкріплюються жодними фактами та джерелами минулого, сприймаються на віру як речі, що мали місце в реальності, й не лише аматорами історії, але й професійними дослідниками минулого.

Мало хто задумується про причини, чому серед трьох відомих дочок Ярослава Мудрого, така велика увага приділена саме Анні. Адже Єлизавета - королева норвезька та Анастасія - королева угорська є постаттями не менш цікавими. Вплив їхніх держав на європейську політику в XI ст. не тільки не поступався вагомості французького престолу, а можливо й перевершував її. Посиленна увага саме до Анни Ярославни має не більше ніж двохсотрічну історію, коли зав ’язалися тісні франко-російські відносини й особливої популярності постать цієї жінки набула наприкінці XIX ст. з утворенням потужного військово-політичного альянсу цих держав. На той момент, як і зараз, політичний авторитет Франції та Росії у світі був надзвичайно великим. Тоді як Норвегія та Угорщина в той час навіть не мали окремої державності. Після тяжкої поразки у війні 1870-1871 рр.

Портрет Анни Ярославни, гравюра невідомого автора XVIII ст. 

Французька республіка отримала надійного союзника в обличчі Російської імперії. У французькому суспільстві поширювалися ідеї франко- російської дружби та співробітництва, з’явилося безліч популярних публікацій, що доводили історичну традиційність такого зближення. Одним із зручних образів, що підкріплювали ідею альянсу двох держав, була королева Анна. Єлизавета й Анастасія Ярославни не стали об’єктом такого великого зацікавлення, як їхня сестра в Парижі. Єдина серед українок на чужині, що не поступається Анні Ярославні за своєю популярністю, а може навіть й перевершує її, це хіба що славнозвісна Роксолана.

В багатьох історико-популярних нарисах можна прочитати, що юна золотоволоса красуня з Києва приїхала до Франції, щоб стати дружиною старого та нємічного короля Генріхаї й подаруватийому довгоочікуваного спадкоємця. Анна виділялася не лише вродою, розумом та освітою, але й твердим характером. Всупереч вимогам двору вона зберегла православну віру та свого духівника. Перші роки на чужині для молодої жінки виявилися надзвичайно важкими. Париж не йшов ні в яке порівняння із золотоверхим Києвом. Анна писала батьку до Києва: «До якої варварської країни ти мене відправив. Тут житла похмурі, церкви потворні, а нрави жахливі» [3; 9, с.23; 10, с.67; 12, с. 111].Розраду королева знаходилау доброчинних справах, за що її дуже любили піддані. А папа Миколай II написав їй листа, де зазначив: «Чутка про вашу доброчинність, чарівна дівчино, дійшла до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже християнській державі свої королівські обов’язки з похвальним завзяттям та видатним розумом». Зауважимо, що ці рядки з листів дуже часто цитуються в різноманітних біографічних розвідках про Анну Ярославну [9, с.23; 10, с.67]. Після смерті чоловіка вона керувала Францією за малолітства сина, а згодом, коли той підріс, передала йому владу над королівством і вийшла заміж за могутнього графа Рауля де Крепі де Валуа. Важливою культурною пам’яткою про королеву Анну стало так зване «Реймське євангеліє», привезене нею до Франції, на якому з того часу присягали всі французькі королі. Загальна любов французів до Анни відгукнулася добром через багато століть і на її батьківщині. Після повернення української столиці до Києва в 1934 р. сталінське керівництво з метою соціалістичної перебудови міста планувало знищити Софійський собор. Один з інтєлігєнтів- патріотів,      історик,      археолог та

мистецтвознавець Микола Омелянович Макаренко (1877-1938) повідомив про це відомого французького письменника Ромена Роллана, який тоді гостював у Москві. Той особисто зустрівся із Сталіним. Під час цієї зустрічі французький літератор наголосив, зокрема, на тому, як цінує та шанує його народ пам’ять королеви Анни, дочки великого князя Ярослава Мудрого. Роллан сказав, що французи не зрозуміють нищення архітектурного творіння батька королеви їхньої держави, яке стоїть вже дев ’ять століть. Так свята Софія булаврятована від сумної долі багатох інших культових споруд [4].

Портрет Анни Ярославни в монастирі Санліс, Франція, 1643 р.

Події пов'язані з Анною Ярославною:

Подія 1. Образ Анни Ярославни, шанованої французами, завдяки втручанню Ромена Роллана врятував від знищення сталінськими сатрапами Софію Київську у середині 1930-х рр.

Ця літературна вигадка з’явилася в 1988 р. і належить письменникам Віктору Киркевичу та Олександру Білодіду, які використали її в якості реального епізоду з життя українського мистецтвознавця Миколи Макаренка, що був репресований і загинув через відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору. В 1988 р., готуючи історико- літературний нарис про цю героїчну особистість, Білодід і Киркевич приписали Макаренку ефектний подвиг, якого він не здійснював, але цей художнійтрюк дозволяв

привернути більше уваги до збереження історичних пам’яток і сприяти зверненню до постатей репресованих українських Інтелігентів. Пізніше один з авторів цього «московського епізоду» з біографії Макаренка за участю Роллана Віктор Киркевич кількаразово зізнавався у цій історичній містифікації, однак на той час вона вже набула величезного поширення й почала перекочовувати з сторінок одних видань до інших та популяризуватися екскурсоводами Києва [5].

Подія 2. Анна Ярославна мала руде чи золотаве волосся.

Інформація про колір волосся базується на свідченнях «Вандомських анналів» початку XII ст., де під 1051 р. позначено, що Г енріх король франків привів собі руду жінку - скіфку. «МЫ. - Неіпгіеиз гех Ргапеогит ихогет бихіТ 8еуіЬіеат еТ гиРат». Втім, можливо, словом «гиРа», яке можна зрозуміти як «руда» чи «червона» (гиза), хроніст просто позначив походження королівської нареченої - «руська» [17; 13, с.549]. Пізніше ця теза з «Вандомських аналів» перекочувала до «Сен-Мексанської хроніки» середини XII ст. Хоча, якщо зважити на ту обставину, що в її жилах текла кров скандинавів і північних слов’ян, можна цілком сприймати на віру високий зріст, довгі золотисті коси та світлі очі Анни. Непрямим свідченням її вроди є той факт, що навіть по десятиріччю подружнього життя, народивши принаймні чотирьох дітей, овдовіла Анна залишалася настільки привабливою жінкою, що граф Раульде Крепі де Валуа викрав її та обвінчався з нею, не дивлячись на те, що був уже в законному шлюбі, та знехаявши можливість відлучення за це з боку церкви.

Подія 3. Анна Ярославна вийшла заміж за старого Генріха I.

Насправді, королю Франції тоді ледь перевалило за 40 (він народився в 1008 р., ця інформація, підтверджена джерелами, міститься практично в усіх біографічних нарисах про нього). Якщо шлюб між ними відбувся в 1049 р., він мав вік 40-41 рік. Якщо ж королівське одруження мало місце в 1051

р., то вік Г енріха I був би відповідно на два роки більше.

Подія 4. Анна писала батьку до Києва: «До якої варварської країни ти мене відправив. Тут житла похмурі, церкви потворні, а нрави жахливі».

Насправді, як справедливо відзначила Наталія Пушкарьова, джерельні відомості про існування такого листа відсутні, хоча його зміст цілкомвідповідає реаліям того часу [9, с.23].

Подія 5. Папа Миколай II звертався у листі до королеви Анни «прекрасна діво», «чарівна дівчино».

Насправді, таке звернення було просто неможливим до дружини та матері в середньовічній Європі. Папа писав Анні, коли після кількох років шлюбу та вже була матір’ю, принаймні, чотирьох дітей - трьох синів і однієї дочки. Тож таке, начебто, звернення голови католицького світу до неї, абсолютно абсурдне з точки зору здорового глузду, виглядає дивно, комічно та незрозуміло. Втім, автори біографічних нарисів про Анну «нічтоже сумняшеся» використовують цитовані рядки, ігноруючи їх безглуздість. I це після того, як самі досить докладно висвітлюють сімейний стан королеви. Згадані слова паразитичним чином переходять зі сторінок одних видань до інших і продовжують множитись. Дехто може припустити, що таке звернення може бути аналогом сучасної ситуації, коли молоду жінку в нашому суспільстві часто називають дівчиною. Проте в середньовічній Європі при трепетному ставленні до цноти, таке звернення до жінки-матері є цілковито неможливе. Безумовно, королева Анна, навіть після стількох пологів, могла зберегти моложавість, дівочий стан і стрункість фігури, проте звертатися до неї наведеними словами Миколай II ніяк не міг. Аналогія з Дівою Марією також безглузда. Спроба виявлення походження такого псевдозвернення папи Миколая II до Анни веде до праці відомої дослідниці Наталії Пушкарьової «Женщины Древней Руси» (1989), яка у свою чергу посилається на одну

російську розвідку кінця XIX ст. (Житиє и хождение Даниила, руськыя зємли иіумєна (1106-1107 гг.) // Православный палестинский сборник. Т.1. Вып.3. СПб., 1885. С.127) [9, с.23]. Намагання знайти відповідні слова за даним посиланням нє увінчалися успіхом При перегляді випусків «Православного палестинського сборника» за 1880-і роки подібний текст виявлений також нє був. Очевидно, якийсь історико- популярний твір, інформація з якого потрапила до Пушкарьової, став відправною точкою нісенітниці про Анну - матір чотирьох дітей як «чарівну діву». Подальші автори бєздумно пєрєписали рядки, до яких Безумовно потрапила помилка. Один з нєбагатох дослідників , хто правильно зрозумів звернення папи до королеви та уник зазначєної помилки був відомий російський історик філософії Володимир Пустарнаков, який замість недолугого «дєвушка» («дєва»), вжє традиційних для російської історіографії, використав слово «дщєрь» [8]. Щоб розібратися з причиною виникнення цього нєпорозуміння, в пєршу чєргу звернемося до оригіналу листа папи Миколая II, надісланого Анні. В ньому читаємо: «Ретуші! диірре ай аигез позігаз, ргаесеїіепііззіта Шіа, зегепіШет Шат іпйі^епІіЬиз типтГісепііа ріае ІіЬегаїїііаііз аШиеге» («Ось дійшло до вух наших, прєкрасна дочко, що милістю своєю нуждєнних щєдро подарунками побожно обдаровуєш») [16, с.11].

Отже, «дочка». Цє звернення є цілком логічним з вуст архіпастиря до християнки. Звідки тоді взялося «дівчина», «діва». Очевидно, виникнення неточного пєрєкладу пояснюється тим, що лист папи на російську пєрєкладався нє з латинського оригіналу, а з французького відповідника. Як ужє зазначалося, наприкінці XIX ст. постать королеви Анни стала дужє популярною та навіть модною у французькій історіографії, тож існували пєрєклади латиномовних документів про нєї на французьку, які нєодноразово пєрєвидавалися. Мабуть один з таких пєрєкладів і був використаний при написанні російської історичної розвідки. У французькій мові аналогом латинського «ії1іа»-«дочка» є слово «їіііе», якє у свою чєргу може означати й дівчину. Нєправильно витлумачивши французький текст, російський пєрєкладач створив помилку, яка вжє протягомдовгого часу кочуєпо сторінках історичних творів.

Подія 6. Анна на чужині збєрігала вірність православній вірі.

Побожність Анни була відзначєна всіма західноєвропейськими сучасниками, зокрєма, й духовними особами, а значить, королєва постійно відвідувала богослужіння за латинським обрядом. Вона сприяла розвитку рєлігійних установ, брала участь у заснуванні цєрков і монастирів у Франції, зокрєма, цєркву святого Вінсєнта, дє її щорічно поминають 5 вересня. Якби вона дотримувалася іншої рєлігійної обрядності, цє могло б бути витлумачєнє як відступ від істиної віри й навіть як єрєсь.

Подія 7. Анна була регентом при Філіппі I після смєрті чоловіка.

Цє, частково, правда. Хоча офіційно визнаним регентом був граф Балдуїн Фландрський, спочатку, після смєрті чоловіка, авторитет Анни був дужє високий і вона здійснювала Безпосередній вплив на сина та французьку політику. Проте після одруження з Раулєм дє Крєпі в 1061/1063 рр. повага до нєї була підірвана, вона майжє весь час проводила в замку другого чоловіка, вплив її на сина став обмеженим, згадки про нєї майжє зникають з дєржавних документів. Тож умовнє самодєржавство Анни було нетривалим і складало нє Більше двохроків.

Подія 8. Французи завжди дуже любили й шанували королеву Анну.

Після другого шлюбу вона втратила той авторитет, яким раніше користувалася. Французький історик Франсуа Ед дє Мезере пише, що другий шлюб “зневажив її” [18, с.399]. Про Анну досить швидко забули. Згодом їй присвячували лише кілька рядків в історичних нарисах про середньовіччя, зважаючи на екзотичність її фігури у французькій історії. Інтерес до нєї серед французів посилився лише в XIX ст. на фоні зростання могутності Російської імперії. Після укладення франко-російського військово-політичного альянсу постать Анни з політичних мотивів була піднесена на високий рівень.

Подія 9. Анна привезла до Франції Євангеліє, на якому відтоді присягали всі королі, так зване Реймське Євангеліє.

Насправді, цей старовинний манускрипт постійно знаходиться на терені Франції лише з середини XVI ст. Т очно відомо лише, що він був переданий імператором Свящєнної Римської імперії Карлом IV в середині XIV ст. Емауському монастирю, потім вивезений гуситами до Константинополя, а вже звідти через Італію потрапив до Франції. Присягати на ньому могли королі лише з кінця XVI ст. [2]. Приналежність євангелія Анні припустима, але дискусійна.

Отже, підводячи підсумок, можна констатувати, що постать Анни, як і будь- якої видатної особистості минулого, обросла міфами та вигадками. Завдання історика - встановити правдиві факти, а значить, спростувати твердження, що не відповідають реальності.

Постать Анни Ярославни унікальна тим, що рівною мірою є своєю для французького та вітчизняного суспільства. Образ цієї жінки є тією сполучною ланкою, що виступає в якості чинника до зближення двох націй, розташованих в різних кінцях Європи. Не дарма, єдиний в Україні навчальний заклад, що дає середню освіту, яка визнається Міністерством національної освіти Франції, - це Французький коледж Анни Київської (Colkge Fraœais Anne de Kiev), діючий з 1994 р. у Києві.

Звичайно, Україна, як незалежна держава повинна мати безумовні політичні зацікавлення у « розкручуванні» видатних постатей світової історії, що безпосередньо пов’язані з нашою Батьківщиною. Однією з них є, поза сумнівом, Анна Ярославна. Багато кроків в напрямі популяризації нашої держави та її минулого в світі було зроблено в період президентства Віктора Ющенка. Лідер «Помаранчевої революції» відвідав у червні 2005 р. Францію і взяв участь у відкритті пам’ятника Анні Ярославні в Санлісі. Це скульптурне зображення стало останнім витвором відомого українського митця Валентина Івановича Зиоби (19292006), який також брав участь у цій урочисті церемонії. У Франції XXI ст. дружину Генріха і все більше називають не «Анною Руською (Російською)», а « Анною Київською», що є корисним для покращення міжнародного іміджу України.

Пам’ятник Анні Ярославні у Санлісі, автор В. І. Зноба 

Життєпис королеви Анни сповнєний білих плям і загадок, з приводу яких до сих пір точаться дискусії між істориками. Ось лише невеличкий перелік дискусійних питань в історіографії щодо Анни Ярославни, на які не можна дати однозначної відповіді:

1.   Якими є рік і місце її народження: 1024/1036 – Новгород чи Київ?

2.   Чи дійсно на фресках Софії Київської можна бачити Анну Ярославну посеред сестер? Хто з них вона?

3.   Скільки посольств і в яких роках було відправлено до Києва Генріхом I - одне чи два, 1044/1050рр.?

4.   Чи пропонував Ярослав Мудрийруку Анни німецькому імператору Г енріху III?

5.   Коли Анна прибула до Франції?

6.   Коли відбулося одруження Анни та Генріха I - 1049 чи 1051 р.?

7.   Коли народився Філіпп I - 1050 чи 1052 р.?

8.   Чи дійсно Анна привезла до Франції так зване “ Реймське євангеліє”?

9.   Чи існував інтимний характер взаємин між Анною та Раулем де Крепі до смерті Генріха I?

10. Викрадення Анни Раулем - узгоджені дії чи самостійна акція графа?

11. Коли відбулося одруження Анни та Рауля - 1061/1063?

12. Коли помер Раульде Крепі - лютий чи вересень 1074 р.?

13. Чи дійсно Анна мала у Франції друге ім’я - Агнеса?

14. Чи відвідувала Анна Русь після свого одруження з Генріхом I?

15. Де та коли померла Анна -у Франції чи на Русі, 1075/1089 рр.?

16. Чи існує зв’язок між походом Володимира Мономаха та Олега Святославича в Чехію із зникненням у Франції свідчень про Анну та появою в Баварії святої Едігни?

17. Чи сприяла Анна шлюбу між Володимиром Мономахом і Гітою Англійською?

18. Де поховано тіло Анни - абатство Вільє, церква Санліс чи один з монастирів Києва?

19. Чи дійсно свята Едігна Баварська є Еммою, дочкою Генріха і та Анни?

Брак джерельних свідчень не дає можливості точно відповісти на ці запитання, а дозволяє лише висловлювати 6ільш-мєнш логічні судженняз різною мірою ймовірності. Проте можна цілком справедливо спростувати низку історичних міфів про Анну, що накопичилися в історіографії протягом століть.

Можна лише сподіватися, що нинішні українські посадовці не забуватимуть своїх земляків, як померлих, так і живих, що волею долі опинилися на чужині та зробили свій внесок до скарбниці людської цивілізації.

Ключові солова: деміфологізація, Анна Ярославна, історичні дослідження, Україна, Франція, історіографія.

 Автор - Є. Луняк

Бібліографічні посилання:

1.   Арсеньева Елена. Браки совершаются на небесах. Исторические новеллы о любви. - М.: Эксмо, 2003. - 381 с.

2.   Ганка Вацлав. Сазаво-Эммаузское святое благовествование. Ныне же Реймское. - Прага: Книгопечатьсынов Богумила Гааза, 1846. - С.У-ХІ.

3.   ИсторикВячеслав Корниенко «В Софийскомсоборе я обнаружил автографы знаменитой княжны Анны Ярославны, ставшей впоследствии королевой Франции» // Факты. - 2010. -24 марта.

4.   Киркевич В.Г. Забытый ученый, спасший Софию Киевскую // Киркевич В.Г. Киевское содружество Рерихов. - К.: ООО «ИшертекстЬТО», 2005. -125с. - С.81-93.

5.   Киркевич В .Г. Рерихи. Из материалов к книге // Междуиароднаянаунно-практическая конференция «Рериховскоенаследие»: ТомП : Новая Россия на пути к единству человечества - СПб., Вышний Волочёк: Рериховский центр СПбГУ; Издательство «Ирида- пресс», 2005. -С.328-351.

6.   Ладииский Антонин. Анна Ярославна - королева Франции. - М.: Эксмо, 2007. - 672 с.; Ладииский Антонин. Когда пал Херсонес; Анна Ярославна - королева Франции. - Николаев: Частна фирма «Академия», 1994. - 600 с. та іи.

7.   Озерецкая Елеиа. ЗВеиитславав Киеве. -Л.: Детская литература 1974. - 158с.

8.   Пустариаков В. Ф. Предысториярусско-фраицузских культуриыхвзаимосвязей / РаН Ии-т философии ; гл. ред. Н.В. Мотрошилова [и др.]. // Историкофилософский ежегодник 2000. Сбориикстатей - М., 2002. - С. 328 - 341.

9.   ПушкареваНЛ. ЖенщиныДревней Руси. М.: Мысль, 1989. - 286 с.

10. Серяков М.Л. Любовь и власть в русской истории. - СПб.: ИздательскийДом «Нева»; М.: «Олма-Пресс Образование», 2002. - 320 с.

11. Филипчак Іван. Анна Ярославна - королеваФранції. —Дрогобич Відродження, 1995. — 176 с.

12. Холодилин А.Н. Автографы Анны Ярославны - королевы Франции // Русская речь. - 1985. - №2. - С.111.

13. Bauthier, Robert-Henri. Anne de Kiev reine de France et la politique royale au Xle srncle // Revue des Etudes Slaves. - Vol.57. - 1985. -Р.539-564.

14. Dauxois Jacqueline. Anne de Kiev, reine de France. - P.: Presses de la Renaissance, 2003. - 300 p.

15. Deforges Rfigine. Sous le ciel de Novgorod. - P.: LGF - Livre de Poche, 1990. - 379 p.

16. Labanoff de Rostoff Alexandre. Recueil de pinces historiques sur la reine Anne ou Agms, apouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. - Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. -

62p.

17. Marchegay P., Mabille Em. Chroniques des aglises d’Anjou. - P.: Renouard, 1869. - P.167; reproduit par la Chronique de Saint-Maixent, ibid. -P.398.

18. Mezeray, Framois Eude de. Histoire de France depuis Faramond jusqu’a maintenant. Tome I. - Paris: Chez Mathieu Guillemot, avec previlege du Roy, 1643. -1392 P

19. Monchaux Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges. - P.: Pierre Tequi, 2009. - 62 p.

Посилання:

Вікіпедія - дивитись

Вистава - дивитись

Аратта - дивитись

Інкогніта - дивитись

Мислиневе дерево - дивитись

Сильні українки - дивитись

Author studies evolution of Anna Y araslavna’s image in the French historical research as well as in the Ukrainian and Russian historiography. Anna Yaroslavna (Anne of Russia, Anne of Kiev) was the queen of France in the XI century.

Keywords: demythologization, Anna Yaroslavna, historical research, Ukraine, France, historiography.