ТАЄМНИЦІ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АБЕТКИ

В часи незалежності постало питання, чи дійсно нинішня українська абетка є етапом розвитку візантійської кирилиці, яку так наполегливо нам нав'язувала Москва? Чи, як кажуть дослідники, вона є прямою спадкоємницею велесовиці, багато тисячолітнього, давньослов'янського, давньоукраїнського сакрального письма? Спробуємо з ясувати...

Кирилиця  це штучна і мертва мова, яка не мала великого поширення в Європі, окрім Московії та церковного провізантійського середовища. Не зва­жаючи на популяризацію та нав’язування, вона так і не стала загальновжива­ною мовою слов'янського розселення.

Відомо, що основа кирилиці була скомпільована у 9 ст. н.е. візантійськими ченцями крилом та Мефодієм за нака­зом візантійського імператора Михайла ІІІ.

У 11-18 СТОЛІТТЯХ вона мала чудерна­цький алфавіт в якому існувало від 49 до 54 знаків!

Метою створення кирилиці стало  протиставлення скомпільованного мона­хами письма сакральній абетці слов'ян (рахманській абетці), нині відомій як велесовиця.

БАГАТОТИСЯЧОЛІТНЯ ВЕЛЕСОВИЦЯ У ПОРІВНЯННІ З СУЧАСНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ АБЕТКОЮ

Візантійські монахи сформували ки­рилицю з метою розгортання імперією тиску на слов'янський світ; посилен­ня боротьби з давнім рахмановолхвів православним світоглядом, з пра­давньою вірою у Праву (Права  систе­ма управління Всесвітом на чолі з Тво­рцем), яка тисячоліттями домінувала у наших предків.

Як новотвір, кирилиця дивувала сло­в'ян нагромадженням знаків, схожістю звучання багатьох букв, їх графічною чудернацькістю, що надзвичайно ускла­днювало відтворення простого  ЛОГІЧ­НОГО СЛОВЯНСЬКГО звукового ряду.

До кирилиці були привнесені літери, ЯКІ не мали звукових відповідностей у давньословянській мові. Серед таких літери «псі, йота, едо, ета, ень» та інші.

Складним виявилися і правила користування буками і звуками.

Проте, найбільшої плутанини принесло різночитання кириличної букви «оук».

Кириличний "оук" копіював зобра­ження велесовичного «О», як овалу з двома лініями догори, проте способами прочитання вводив читача у суцільну оману.

На відміну від велесовиці, де буква чітко читалась як "О", кириличний "оук", вимовлявся по різному, як "у", "оук" та "о", що дозволило пізнім Рюриковичам, а і далі московитам, трактува­ти назву держави РОСЬ (9-14 ст.н.е.) на СВІЙ лад, уже як РУСЬ.

З 18 СТОЛІТТЯ Москва продовжила тиск на народи зростаючої імперії відкинувши кириличну абетку з суспільного вжитку (схоже тут не обійшлось без впливу українського чинника), поступо­во нав'язавши новій абетці, яка імітува­ла велесовицю, гражданському шриф­ту Петра 1, назву кирилиця.

Але заміна кирилиці на «гражданс­кий» шрифт так і не наблизила його до гармонійного відтворення слов'янського звукового ряду. Не зважаючи на це, імперія наполегливо поширювала цю абетку.

А яка доля спіткала велесовицю?

Давньослов'янське, духовно вивірене рахманське письмо, здавна мало у своє­му складі не більше 20-25, а надалі, в нові часи, 30 знаків. Воно надзвичайно гармонійно передало слов'янський звуковий ряд, що було важливим для словотворення та абревіатурної передачі смислу православного світогляду...

У велесовицю, задовго до нової ери, були закладені усі необхідні принципи сакрального письма. Найперше два най­головніших:

• окремому звуку повинна відпові­дати тільки одна окрема буква (знак)!
• окремій букві (знаку) повинен від­повідати ТІЛЬКИ один єдиний звук! .

Ознакою сакральності велесовиці була однозначність і повнота передачі буквеннозвукової інформації давньо слов'янської мови. Це дозволяло створювати слова-абревіатурн які, через утримання глибинного духовного змісту, легко читались з плином тисячоліть.

У велесовиці, як і нині в українському алфавіті, звуки та букви чітко пов’язувались між собою, що давало письму ТИСЯЧОЛІТНЮ СТІЙКІСТЬ, бо:

 -як пишеться  так і говориться!

Саме тому носіям української мови нині не складно читати велесовичні те­ксти та абревіатури, серед яких і ті, які відтворені на металевих речах, яким не менше 23 тисяч років.

Дослідники велесовичних текстів і абревіатур впевнені: Українська абетка це онов­лена форма давньої велесовиці!

Не вступаючи в полеміку стосовно автентичності текстів так званої "Велесової книги", дослідники звертають увагу на опубліковані в різних джерелах ве­лесовичні тексти на інших носіях (пере­важно металевих).

Аналізуючи поширені в інтернеті фо­тографії цих металевих речей (орієнтовно 1 тис. до н.е. -  1 тис. н.е.) стає зро­зумілим, яким унікальним скарбом є велесовиця та її наступниця, українська абетка!

На одному з фото ми бачимо нанесе­ну вертикальною в'яззю на металевому шипу назву давньословянської держа­ви  РОСЬ.

Дослідники переконують, що абреві­атура РОСЬ має наступний давньослов'янський сакральний зміст  Рівні От­ців Святих Ь (Ь — знак множини або свя­тості).

ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСБКА МЕТАЛЕВА ПЛАСТИНА З ВЕЛЕСОВИЧНИМ НАПИСОМ В’ЯЗЗЮ  РОСЬ

Натомість, у провізантійському сере­довищі Східної Європи 14-18ст., та головно на теренах Московії, в прочи­танні "оука" вбачається кириличний звук «У».

Через це велесовичний напис РОСЬ московити, як і церковний клір москов­ського улусу Золотої Орди, читали ви­ключно як РУСЬ, у такий спосіб руйну­ючи сакральний зміст слова, закладене в ньому духовне значення.

Але чи є підтвердження тому, що "оук" у давньослов'янській велисовиці читався виключно як "О"?

Відповідь лежить на поверхні.

ВЕЛЕСОВИЧНИЙ НАПИС – «СОУРЕНЖ»

На фото пластини дулібських часів (часів Дулібського Союзу 18 ст. н.е.), де є зображення трьох плодів, бачимо велесовичний напис  СОУРЄНЖ.

На думку дослідників перед нами да­вній герб міста Соуренж, духовної сто­лиці центр давнослов'янського об'єднан­ня та символ Першої Рахманської Трояні.

Унікальність напису в тому, що в од йому слові порад стоять дві велесовичні букви  О та У . Тому іншого прочи­тання букв ніж "О" та "У" тут бути не може.

Абревіатуру СОУРЕНЖ дослідники розшифровують як  Святість Отця У Рівнях Є Народу Живого (народу словян, ВСІХ православних, шанувальників Прави).

І це ще не все.

Вповні зрозуміло, що подібні написи  це ВІКНО у давньослов’янське минуле, цінний матеріал для вивчення слов'янсь­кого суспільства минулих тисячоліть!

Сакральні написи велесовнцею да­ють нам ширше розуміння тисячолітньо­го слов’янського православного устрою, письма та мови предків.

---------------------------

Більше на сайті - волхв