Я топономіка Україна на літеру Я

Яб-Як

Яблуницький (Яблуньки, Ясінський, Татарський) перевал — один з найзначніших перевалів в Українських Карпатах. Прохо­дить між Горганами і Покутсько-Буковинськими Карпатами. Зв'язує залізницею і шосейною дорогою Рахівщину і Надвірнянщину. Назва від с. Яблуниця Надвірнянського р-ну Івано-Франків­ської обл., розташованого на початку перевалу, і утворена за допомогою суф. -цьк-ий. Найменування села від яблуня. Дана за по­ширення в цій місцевості диких яблунь. Паралельна назва Ясінсь­кий від селища міського типу Ясіня Рахівського р-ну Закарпатської обл.; Татарський — від татари. Цим перевалом ішла татарська орда на Закарпаття.

Яблуниця — вершина в Українських Карпатах. Розташована в Покутті. Назва від яблуня, утворена суф. -иц(я). Назва за поширення на її схилах диких яблунь (див. Яблунівка).

Яблунів — селище міського типу Івано-Франківської обл. Розташоване на ліво­му березі р. Лючка (басейн Дунаю) біля північно-східного підніжжя Карпат. Зас­новане наприкінці XVI ст. як село, що належало магнату Яблоновському. У цій місцевості багато диких яблунь. Звідси й назва. Утворена за допомогою суф. -ів від основи яблун-. Прізвище магнат взяв собі, очевидно, від свого поселення. «Модний» спо­сіб, поширений у ті часи.

Яблунівка — річки: 1) ліва притока Золотої Липи (басейн Дністра); 2) права притока Західного Бугу. Назва від яблуня — рід дерев, рід­ше кущів з родини розоцвітних. У долинах річок в минулому бу­ли поширені дикі яблуні.

Яворів — місто, районний центр Львівської обл. Розташоване в верхів'ї р. Шкло, права притока Сяну (басейн Західного Бугу). Перша згадка відноситься до 1408 року. Назва від явір, утворена суф. -ів; можливо, через антропонімічний проміжок від прізвища Явір.

Ягорлик (Яурлык, Егорлык, Паскова) — ріка, ліва притока Дністра. Що­до походження назви існує кілька тлумачень. Найбільш імовірним є припущення, за яким назву виводять від тюркського «кри­вий», «кривизна». Форма Егорлык — вторинна, є зближенням з іменем Єгор. Найменування Паскова (XVIII ст.) — прикм. (неприсвійне) утворення від пасок «пояс»: у ті часи Ягорлик був межевою прикордонною річкою.

Ягорлицький лиман — затока на півночі Чорного моря, в Миколаїв­ській і Херсонській обл. Про походження назви див. Ягорлик.

Яготин — місто, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Супой, ліва притока Дніпра. Вперше згадується в середині XVI ст. як miasteczko Jachotyn. Походження міста невідоме. Припускають, що така наз­ва, як найменування поселення, існувала задовго до того, як даний населений пункт став містом. Назву виводять від особового імені Яго > Ягота праслов’янського походження, бере свій початок від праслов’янського «плід», «ягода», «рости», «збільшуватися». Утворилося, оче­видно, від власного імені Ягота з присв. суф. -ин.

Яйла (Джайляу) — плоске, безлісе вершинне плато головної (південної) гряди Гірського Криму, гірське пасовисько Криму. Назва з тюркського «літнє пасовисько».

Якимівка — селище міського типу, районний центр Запорізької обл. Розташоване неподалік від лиману Молочного на залізниці і автомагістралі Москва — Сімферополь. Заснували мордовці, переселенці з Тамбовської гу­бернії 1833 року, на місці ногайського селища Азберду. Назва Якимівка за ім'ям справника Якима, що керував переселенцями. Утворена за допомогою суф. -івк(а).

Ял-Яри

Яланець — ріка, ліва притока Савранки (басейн Південного Бугу). Назва від тюркського «степ, рівнина, долина», утворена за допомогою українського суф. -ець. Дослівно: «Степова ріка».

Яловичора (Яловичера, Яловичірка, Єловичірка, Єлочірка) — ріка, права притока Білого Черемошу (басейн Дунаю). Назва являє собою румунське ут­ворення від українського Яровиця — найменування гори, біля якої протікає річка. Оронім Яровиця пов'язують зі словом яровий «весняний». Назва річки — румунський демінутив на -oara, з дисиміляцією р-р > л-р. Форма Єловичора виникла в гуцульських говірках внаслідок заміни початкового я на є. Звідси назва Яровиця (Єровиця) — ріка, ліва притока Яловичори.

Ялпуг — 1) озеро на південному-заході Одеської обл. Розташоване в долині Дунаю, поблизу м. Болграда; 2) ріка, впадає в оз. Ялпуг. Назву ви­водять від тюркського «цукровий», за білі, як цукор, береги озе­ра. Не виключений зв'язок з турецьким «мілке неспокійне місце в воді».

Ялта — 1) місто республіканського підпорядкування АРК. Порт на Чорному морі. Центр курортного р-ну Південного берега Криму. Час заснування невідомий. В античний період існувало грецьке місто Яліта. У XII ст. поселення належало половцям (кримським), про що згадував арабський географ Ібн-Едрізі, називаючи його Галітою, або Джалітою (1145 рік). У XIV ст. італійці називали місто Калітою, Палітою, Еталітою. Назва від грецького ялос «берег». Звідси ж Ялтинський гірсько-лісний державний заповідник, у якому здійснюється вивчення і охорона природного комплексу Головної гряди Кримських гір; 2) селище міського типу Першотравневого р-ну До­нецької обл. Розташоване на березі Білосарайської коси Азовського моря. Засноване 1780 року переселенцями з Кримської Ялти.

Ямпіль — селище міського типу: 1) (колишнє Янушпіль, Янпіль) Білогірського р-ну Хмельницької обл. Розташоване на р. Горинь (басейн Прип'яті), по­близу городища літописного м. Тихомль, котре входило до складу Київ­ської Русі. Засноване на початку XVI ст. Магнат Сенюта продав поселення і городище єпископу віленському князю Янушу, який і назвав його Янушпіль. Згодом ойконім трансформувався на Янпіль, Ямпіль. Назва утворена від кореня Ян та елемента -піль від слова поле. Сучасна назва виникла, очевидно, під впливом терміна ям, ви­дозмінене татарське дзям «поштова станція», якою в свій час був Ямпіль; 2) (до 1618 року — Клин, до 1935 року — Янпіль) районний центр Сумської обл. Засно­ване в XVII ст. Розташоване на р. Івотка (басейн Десни). Гадають, що назва Ямпіль принесена переселенцями з Ямполя (нині Ямпіль Бі­логірського р-ну Хмельницької обл.); 3) Краснолиманського р-ну Донецької обл. Розташоване на правому березі Чорного Жеребця (басейн Сіверського Дінця). Вперше згадується в документах 1665 року. Заснова­не на місці сторожового запорізького пікету. Назва остаточно не з'ясована. Існує думка, що вона також принесена переселенцями.

Янгул — озеро на півночі Кримського п-ова. Щодо походження наз­ви існує кілька версій. Найбільш вірогідна, яка вказує на утво­рення її від татарського «обабіч, сторона, збоку» і «вода, озеро». Дослівно: «озеро обабіч» (поблизу Сиваша).

Янчокрак (Сухий Янчокрак, Карачокрак, Чекра, Янчукрак, Анчикрак) — ріка, ліва притока Дніпра. Щодо походження назви існує ряд тлумачень. Дехто пов'язують її з тюркським «но­вий» і «джерело» чи «жива здорова вода». Виводять також другий елемент гідроніма з тюркського «густий чагарник, зарості шипшини, тернівника». Існують відомості, що 1680 року на берегах Янчокраку росли густі чагарники, що менш вірогідно. Також є гіпотеза, за якою назву виводять з турецького «збоку, сторона» і кримсько-татарського «джерело», очевидно, в значенні «тогобічний чокрак, зачокрак»

Янчур (Янчул, Янчуль, Юнчул та ін.) — ріка, права притока Гайчуру (басейн Самари). Назва від тюркського означального слова «сторона, бік» і «степ збоку» — на відміну від головного кочови­ща ногайців. Як вказує дослідник, форма Янчур виникла внаслідок розподібнення: в минулому Янчур і Гайчур були відомі під однією назвою — Янчул. Щоб відрізнити їх, і виник­ло розподібнення на Гайчур і Янчур, причому остання могла ви­никнути під впливом татарського антропоніма — імені Янчур.

Яремче (Яремча) — місто Надвірнянського р-ну Івано-Франків­ської обл. Розташоване на р. Прут (басейн Дунаю), на автошляху Івано-Франківськ — Ужгород. Виникло з хутора, заснованого на початку XVIII ст. За народним переказом, назва Яремче походить від імені Ярема — сина старшини із с. Ямне, якому батько наділив тут угіддя, де й було засновано хутір. Назва утворена від основи Ярем- за допомогою суф. -че. Впродовж довгого часу ойконім був відомий як Яремче. Згодом невиправдано змінено родову форму на Яремча. Зараз назві міста повернуто її первісну форму.

Ярилгач — бухта Чорного моря біля Кримського узбережжя; 2) озеро на Чорноморському узбережжі в АРК. Назва від тюркського «порятунок, визволення, перемога, торжество».

Яро-Ят

Ярова — селище міського типу Краснолиманського р-ну Донецької обл. Розта­шоване на лівому березі р. Сіверський Донець (басейн Дону). Засноване 1670 року переселенцями з-за Дніпра. Перші будівлі біля глибокого яру. Назва від яр за допомогою суф. -ов(а).

Яровиця — див. Яловичора.

Ясенець — ріка, права притока Словечної (басейн Дніпра). Назва від ясен, утворилася за допомогою суф. -ець. Звідси ж Ясениця — річки: 1) права притока Дністра; 2) права притока Стривігору (басейн Дніст­ра), назва утворилася від основи ясен- за допомогою гідроніміч­ного суф. -иця; Ясеницький Рів — ріка, права притока Західного Бугу (басейн Вісли). Назва першого компонента від основи за допомогою фор­манта -ицький. Назва другого компонента від апелятива рів, що перейшов у власну назву; Ясенка — ріка, права притока Стрия (басейн Вісли), назва від основи, утворена суф. -к(а).

Ясинувата — місто, районний центр Донецької обл. Розташоване неподалік від верхів'я рік Кальміус (басейн Азовського моря) та Кривий То­рець (басейн Сіверського Дінця). Виникнення міста пов'язане з будівницт­вом в 1869—1872 роках Константинівсько-Оленівської залізниці. Назву залізнична станція, а згодом і селище дістали від слободи Ясинівки, розташованої за 4 км, котра виникла 1690 року на місці запорізького займища. Най­менування слободи — від поширення в минулому ясена. Утворена за допомогою суф. -увата. Звідси ж назва селище міського типу Ясинівка, підпорядкованого Макіївській міськраді.

Ясіня (Ясиня) — селище міського типу Рахівського р-ну Закарпатської обл. Од­не з наймальовничиших поселень Карпат. Розташоване поблизу карпатських вершин Говерли, Петроса і Близниці на р. Чорна Тиса (басейн Дунаю). Перша писемна згадка про Ясіню відноситься до 1555 року. У районі багато ясена — рід рослини з роди­ни маслинових. Звідси й назва. Закінчення -я відіграє роль сло­вотворчого засобу. Звідси Ясінський перевал — див, Яблуницький перевал; Ясінянський Менчул — див, Менчул.

Ясна Поляна — селище міського типу, підпорядковане Краматорській міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Маячка, лівій притоці Казенного Тор­ця (басейн Сіверського Дінця). Перша згадка відноситься до 1767 року. Слобода виникла край лісу, на відкритій підвищеній поляні Звідси назва. З 1962 року віднесене до категорії селище міського типу.

Ясне (колишнє Наркевичі) — селище міського типу Волочиського р-ну Хмельниць­кої обл. Розташоване між верхньою течією р. Південний Буг та заліз­ницею Тернопіль — Хмельницький. Засноване 1950 року в зв'язку з будівництвом цукрового заводу. Назва від прикм. ясний в розу­мінні «гарне, красиве». Колишня назва посесивна — виникла від прізвища землевласника Наркевича.

Ясногірка — селище міського типу, підпорядковане Краматорській міськраді До­нецької обл. Розташоване на р. Казенний Торець (басейн Сіверського Дінця), у підніжжі одного з відрогів Донецького кряжа, відомого здавна як урочище Ясна гірка. Дослівно: «Освітлена сонцем гірка». На До­неччині підвищення називають горами. Поселення виникло у 1865 році.

Яськівка — правий рукав Дніпра в Нікопольському р-ні Дніпропет­ровської обл. Назва, імовірно, етнонімічного походження, на що вказує суф. -івк(а). Вихідним, ймовірно, є слово ясько, яськи — літописний синонім алан, алани — вихідців з Північного Кавказу, що жили по сусідству з Київською Руссю. В одному із записів літо­писець розповідає про те, що син Київського князя Володимира Мономаха Ярополк одружився з донькою аланського князя: «Приведе собе жену красну вельми, яського князя дщерь». Утворився гідронім за допомогою суф. -івк(а). Звід­си, очевидно, назви кількох сіл: Яськи на Одещині, Яськове на Чернігівщині, Яськівщ на Хмельниччині; утворені через проміж­ний антропонім — прізвище або ім'я Ясько.

Ятвяги — село Мостицького р-ну Львівської обл. Розташоване на автошляху Львів — Самбір. Уперше згадується під 1448 роком. Наз­ва пов'язана з ятвягами (судовлянами) — західно-балтійським народом, — які жили з кінця X по кінець XIII ст. у цих місцях і були актив­ними учасниками східнослов’янської історії.

Ятрань (Єтрань, Ятран) — ріка, права притока Синюхи (басейн Південного Бугу). Назва не зовсім розгадана. ЇЇ виводять з фракійського «швидкий» та слов’янського суф. -ань(-ан).