Віслюкова шкіра - казка з завданнями
admin
блог автора
інші дописи автора
Жив якось багатий і могутній король. Золота і вояків у нього було стільки, що жодному королеві навіть уві сні не привиділось. Дружина у нього була найвродливішою і найрозумнішою в світі.
Король з королевою жили дружно і щасливо, проте часто журилися, що нема у них дітей. Нарешті вирішили взяти яку-небудь дівчинку, мовляв, виховаємо як рідну дочку. І нагода така трапилась. Один близький друг короля помер, і залишилась його дочка, молода принцеса. Король з королевою зразу ж забрали її у палац.
Дівчина росла і з кожним днем ставала все чарівнішою. Раділи з того король з королевою і, врешті-решт, забули, що у них нема своїх дітей.
Та трапилось так, що королева тяжко захворіла. Король ні вдень, ні вночі не відходив від її ліжка. Вона все слабшала і слабшала і, передчуваючи смерть, сказала йому слабким голосом:
Я знаю, що незабаром помру. То ж хочу перед смертю попросити вас лише про одне: якщо ви вирішите одружитися, то виберіть собі за дружину жінку, яка буде красивішою і кращою від мене.
Король пообіцяв виконати її бажання.
Одного разу, коли король сумував і плакав у своїй кімнаті, до нього прийшли міністри і почали запевняти його в тому, що йому необхідно одружитися вдруге.
Я обіцяв покійній королеві одружитися, якщо знайду жінку, яка буде красивішою й кращою від неї, але ж такої жінки немає в світі. Отже, я ніколи не одружуся.
... що нема у них дітей. 
Одна маленька дівчинка не знала, як називають дитинчат деяких тварин та смішно їх називала. Знайди помилки та виправ їх: у кобили — кобиленя, у собаки — собаченя, у вівці — вівченя.
Проте міністри раділи, що король хоч трохи піддався, а найголовніший міністр сказав:
— Невже ваша вихованка і за красою і за розумом гірша від вашої покійної дружини? Одружіться з нею!
Усі при дворі були задоволені, та принцесі це здалося жахливим, їй зовсім не хотілося бути дружиною старого короля. Проте король не визнавав її заперечень і наказав терміново готуватися до весілля.
Молода принцеса була у відчаї. Та раптом згадала про чарівницю Бузок, свою тітку, і вирішила порадитися з нею. Тієї ж ночі вона вирушила до чарівниці у золотій колясці, у яку був запряжений великий старий баран, який знав усі дороги.
Перш за все попроси у короля сукню, блакитну, як небо. Такої сукні він не зможе тобі дістати,— сказала чарівниця.
Наступного ранку принцеса сказала королю, що не погодиться вийти за нього заміж доти, доки не матиме сукні, блакитної, як небосхил, оточений золотими хмарами.
Та король виконав її прохання. Не минуло й доби, як майстри принесли сукню.
Побачивши її, принцеса зажурилася ще більше. Вона знову поїхала до чарівниці і запитала, що їй тепер робити. Чарівниця сама засмутилася, та веліла попросити сукню такого кольору, як місячне сяйво.
Король виконав і це прохання.
Дивлячись на цю прекрасну сукню, принцеса зажурилася ще більше.
Подивимось, чи вдасться йому зробити це тепер, коли ти попросиш у нього сукню, блискучу, мов сонце. Навряд чи він дістане таку. А ми виграємо час, — сказала тітонька-чарівниця.
Принцеса зажадала від короля дістати таку сукню. І король без роздумів віддав усі діаманти і рубіни зі своєї корони заради того, щоб сукня блищала, мов сонце. Тому коли принесли їіі розгорнули, усі мимоволі заплющили очі: вона й справді блищала так, як справжнє сонце.
Не раділа лише принцеса. Вона пішла до своєї кімнати, сказавши, що в неї від блиску заболіли очі, й почала гірко плакати. Чарівниця Бузок була дуже засмучена тим, що її поради не допомогли дівчині.
Тепер, дитино моя, попроси у короля шкуру його улюбленого віслюка, який щоранку замість гною встеляє свою підстилку золотими блискучими монетами. її вже він точно тобі не дасть!
Принцеса зраділа. Вона була упевнена, що король нізащо не погодиться вбити віслюка. Весела принцеса побігла до короля з таким дивним проханням.
Король хоч і був здивований, вислухавши бажання принцеси, без роздумів виконав його. Але тут знову з'явилася чарівниця Бузок. їй було прикро, що вона не захистила свою племінницю.
Не сумуй, мила! — сказала вона. — Можливо, для тебе це на краще. Загорнись у віслюкову шкуру і мерщій тікай з цього палацу.
А скриня з твоїми сукнями піде за тобою під землею. Ось тобі моя чарівна паличка. Коли тобі буде потрібна скриня, вдар паличкою об землю, і вона з'явиться перед тобою. Але тікай скоріше, не зволікай.
Принцеса поцілувала чаклунку, натягла на себе мерзенну віслюкову шкуру, вимазала обличчя сажею, щоб ніхто не впізнав, і втекла з палацу. 
Зникнення принцеси викликало справжній переполох. Король розіслав у погоню за нею тисячу вершників і багато піших стрільців. А принцеса тим часом йшла дорогою й заходила в багато будинків з проханням взяти її хоча б служницею.
Нарешті вона підійшла до якогось великого будинку. Господиня погодилася взяти бідну дівчину до себе робітницею. Дівчина подякувала й запитала, що вона має робити. Господиня пояснила, що робітниця має прати білизну, доглядати індиків, пасти овець і чистити свинячі корита.
Одного разу, сидячи на березі струмка, дівчина подивилась у воду, як у дзеркало. Глянувши на себе у мерзенній віслюковій шкурі, вона перелякалась. їй стало дуже соромно, що вона така брудна, і, скинувши з себе шкуру віслюка, дівчина викупалась у струмку. Щоправда, коли вона поверталась додому, їй знову довелося натягнути на себе мерзенну шкуру.
На щастя, наступного дня було свято, і принцесу не примушували працювати. Вона скористалася цим і вирішила вдягтися в одну із своїх розкішних
суконь.
Принцеса вдарила по землі чарівною паличкою, скриня з одежею постала перед нею. Дівчина дістала блакитну сукню, яку одержала від короля, пішла до своєї кімнати і стала прикрашатися.
Вона подивилась на себе у дзеркало, замилувалась вбранням і відтоді на кожне свято вбиралася у свої чарівні сукні. Але, окрім овець та індиків, ніхто про це не знав. Усі бачили її у мерзенній віслюковій шкурі і прозвали — Віслюкова Шкура.
Трапилось так, що молодий королевич повертався з полювання і заїхав відпочити в будинок, де Віслюкова Шкура була робітницею. Ненароком він зазирнув у щілину. Яке ж було його здивування, коли він побачив у маленькій тісній кімнатці прекрасну гарно вбрану принцесу! Він побіг до господині дізнатися, хто живе у цій кімнатці.
Йому сказали, що там живе дівчина — Віслюкова Шкура, яка замість сукні вдягає віслюкову шкуру, до того ж таку брудну, що ніхто не хоче ні дивитися на неї, ні розмовляти. Взяли ж Віслюкову Шкуру пасти овець та чистити свинячі корита.
Більше королевич нічого не дізнався. Він повернувся до палацу, але не міг забути красуню, яку ненароком побачив у щілину дверей. Він жалкував, що не познайомився з нею.
Думаючи безперервно про чарівну красуню, королевич тяжко захворів. Мати й батько скликали лікарів, але й вони не могли зарадити горю. Та коли королева впала на коліна і почала плакати, син сказав:
— Я хочу, щоб Віслюкова Шкура спекла пиріг і принесла, коли він буде готовий.
Придворні пообігли до Віслюкової Шкури і переказали їй прохання королевича.
Принцеса зачинилась у своїй кімнатці й почала готувати пиріг. Борошно вона взяла найкраще, а масло та яйця — найсвіжіші.
Замішуючи тісто, навмисне чи ненароком, вона упустила з пальця перстень. Він упав у тісто та там і залишився. А коли пиріг був готовий, принцеса віддала його придворному, і він побіг з ним до палацу.
Королевич вихопив пиріг з рук придворного і став їсти його з таким поспіхом, що лікарі тільки хитали головами та розводили руками.
— Мало втішного обіцяє така поспішність! — говорили вони.
А королевич їв з такою жадібністю, що мало не подавився перснем, який виявився в одному із кусків пирога. Та королевич швидко вийняв його з рота і після цього став їсти пиріг неквапливо. Він довго розглядав перстень. Він був такий маленький, що підійшов би тільки маленькому гарненькому пальчику. Королевич раз по раз цілував перстенець, ховав його під подушку і витягав щохвилини, коли переконувався, що на нього ніхто не дивиться.
Весь час він думав про Віслюкову Шкуру, та говорити про неї боявся. Тому хвороба його ускладнювалась, і лікарі не знали, що й думати. Нарешті вони повідомили королеві, що син її захворів від кохання. Королева прийшла до сина разом з королем, який теж був стурбований і засмучений.
Сину мій,— сказав зажурений король, — назви дівчину, яку ти кохаєш. Обіцяємо, що оженимо тебе на ній, навіть якщо буде вона простою служницею!
Королева, обнімаючи сина, підтвердила обіцянку короля. Королевич, вражений сльозами і добротою своїх батьків, сказав їм:
Дорогі мої мамо і тато!
Я й сам не знаю, хто та дівчина, яку я так палко покохав. Я одружуся з тією, якій цей перстенець підійде, хто б вона не була.
І він витяг з-під подушки перстенець Віслюкової Шкури і показав батькам.
Король наказав бити в барабани та розіслав в усі куточки міста гінців, щоб вони скликали до палацу усіх дівчат приміряти перстенець.
Спочатку до палацу прибули принцеси, потім — придворні дами, але ж як не намагалися вони зробити свої пальці тоншими, жодна не могла надіти перстенька. Довелося запрошувати швачок, та пальціїхні були надто товсті і не пролазили в перстенець.
Нарешті дійшла черга до служниць, але й на них чекала невдача. Тоді королевич наказав покликати кухарок, посудоми- йок, свинопасок. їх привели, але огрубілі в праці пальці не пролазили в перстенець далі нігтя.
— А приводили цю Віслюкову Шкуру, яка недавно спекла пиріг? — запитав королевич.
Яке ж було здивування короля та королевича і всіх придворних, коли з-під чорної, забрудненої шкури показалась маленька ніжна ручка, і перстенець вправно вмостився на її пальчику.
Тут принцеса скинула з себе віслюкову шкуру. Королевич, вражений її красою, забув про свою хворобу і кинувся до її ніг, не приховуючи своєї радості, а король і королева швидко одружили молодих.
Весілля святкували пишно. Та королевич і його молода дружина мало уваги звертали на багате весілля: вони дивилися тільки один на одного і лише один одного бачили.
