Національний український одяг Опілля

Етнографічний регіон Опілля запозичив свою назву у географічного краю, який неширокою смугою простягається вздовж передгір'я Карпат. Сама назва означає місцевість, вільну від лісу. За історико-географічним районуванням Опілля відноситься до Галичини. За сучасним адміністративно-територіальним поділом Опілля охоплює південну частину Старосамбірського, Самбірського, Дрогобицького, Стрийського та Жидачівського районів та крайню північ Сколівського району Львівської області, північну частину Долинького та Рожнятівського, Калуський, Галицький, Рогатинський райони Івано-Франківської області, Бережанський, Зборівський, Козівський, Підгаєцький та Монастириський райони Тернопільської області. Опільський регіон на півночі межує з Галичиною, на південному сході — з Західним Поділлям, на південному заході — з Бойківщиною. Межею регіону на заході є державний кордон з Польщею. Опільський комплекс вбрання" виявляє ознаки переходового типу між галицьким на півночі, бойківським на півдні та лемківським на заході. Сорочки вишиванки опільських жінок були переважно уставковими, з "крискою" (невеликим стоячим комірцем) або невеликим виложистим коміром, які здебільшого оздоблювали вишивкою.

Призбираний низ рукава викінчували манжетом. Майже всю площу високої уставки оздоблювали густою геометризованою вишивкою, яка композиційно складалася з трьох орнаментальних частин, як і в західноподільських сорочках. Відмінною ознакою вишиванок був композиційний прийом оконтурювання рослинною орнаментальною смугою кольорових мережаних швів, які поєднували уставку зі станом та рукавом. Виділявся також і орнаментальний прийом викінчення манжетів. На відміну від галицьких опільські жіночі вишиті сорочки оздоблювали на грудях довгою, майже до пояса, вишитою орнаментальною смугою. Чоловічі вишиванки сорочки були переважно уставкового типу, довгими (до колін і навіть нижче), і носились, як правило, навипуск. їх вишивали переважно на обшивці, комірі, уставках та по низу.

Вишиті Чоловічі сорочки Опілля вишиванки були позначені своєрідними прийомами оздоблення. Смугасту орнаментальну композицію на вишиванках уставки виконували переважно чорними нитками з делікатним доповненням її тонкими смужками червоного кольору; так само, як і в жіночих сорочках, їх оконтурювали кольоровим мережаним швом лінії з'єднання уставки зі станком та рукавом. Такою самою вишивкою декорували стоячий комір та манжети. Поверх спідниці одягали фартухи-запаски, зшиті з двох частин домотканого полотна, з'єднані між собою вертикальним мережаним швом. У західних районах Опілля ці запаски були білого кольору, як у галицькому вбранні, а в центрально-південних — поперечно-смугастими, з дрібноузорною орнаментикою насиченого вишнево-червоно чорного кольору. Крім того, в опільському вбранні та вишиванці побутували запаски, що шилися з фабричної однокольорної чи квітчастої вовни у вигляді одного полотнища, яке призбирували ("морщили").

Лайбики — прямоспинні короткі до лінії талії жіночі безрукавки — в центральних районах Опілля шили з битого білого сукна. Шийний викот, накладні маленькі кишеньки та край лайбика оконтурювали темним сукном га оформляли по контуру смугою квіткового орнаменту, вишитого кольоровими вовняними нитками — волочками. Оздобленням передніх пілок пишними орнаментальними композиціями вазонного типу виділялися лайбики Жидачівщини. Опілянки в якості плечового одягу носили також короткі приталені керсетки на вишиванки шнурівки, які шили з фабричної кольорової однотонної тканини.

Крім того, були в ужитку й довгі безрукавки з овечого хутра, з круглим смушковим виложистим коміром, поли яких лише прилягали одна до одної, скріплюючись гачками. Чоловічі камізельки на вишиванки шили переважно з купованої тканини темних кольорів, на підкладці, довжиною трохи нижче пояса, із застібкою на ґудзики по центру грудей. Передні поли оздоблювали рядами машинною строчкою у вигляді кольорових смужок, виконаних нитками контрастних до кольору тканини камізельок кольорів. Верхнім плечовим одягом як жінок, так і чоловіків Опілля були свити: прямоспинні, з вшитими по боках клинами та невеликими розрізами у долішній частині, і приталені сіряки, з відрізною спинкою та двома вставними від лінії талії клинами, які поширювали свиту донизу.

Хоча в різних районах Опілля побутували свити різних кольорів (брунатні, темно-сірі), пріоритетним був білий колір. Варіативними були прийоми оздоблення країв піл, нагрудної частини, коміру-стійки, вилог, викінчення рукавів та лінії поясу. їх декорували обшивкою кольорового сукна або чорними чи кольоровим шнурами чи поліхромною вишивкою на вишиванці рослинної орнаментики. Найбільш пишно були декоровані жіночі свитки та вишиванки Жидачівщини.

 Опільське верхнє жіноче вбрання Стрийського району у вигляді сукмана (кафтана) шили з купованого тонкого кольорового сукна, переважно синього кольору. За кроєм цей тип опільського вбрання був подібним до галицького, з рясними складками позаду, з невеликим виложистим або шалеподібним коміром, вилогами та вертикальними кишенями. Нагрудну частину іноді прикрашали декількома рядами накладних петлиць. Варіативними були прийоми оздоблення сукманів. Деякі прикрашали лише ґудзиками, які розташовували в ряд вздовж поли від викоту шиї до лінії талії, на клапанах кишень та хлястику на лінії талії, а деякі декорували кольоровою тасьмою або шнуром по коміру, нагрудній частині, полах та кишенях. Чоловіки носили капоту — довгополий кольоровий, переважно синій, верхній одяг типу довгої свити з високим коміром-стійкою і вилогами, які обкладали кольоровим сукном, та прямими рукавами з манжетами. Комір, вилоги, краї піл та долішню частину капоти оздоблювали кольоровими кантами. Капоту підперезували тканим поясом. Білий довгополий чоловічий верхній одяг за кроєм аналогічний крою свити з прохідкою, а характер його оздоблення подібний до прийомів декорування капоти. комірами й вилогами, га оздоблені на грудях декількома рядами горизонтальних накладних петель, а також короткі куртики, підбиті лисячим хутром, з великим хутряним коміром та манжетами. Чоловіки носили кожухи з виложистим хутряним коміром і відворотами на рукавах, вишитими квітковим мотивом з кольорових "волічок". Як і скрізь на Україні, опільські дівчата прикрашали голову вінками з живих квітів, які накладали поверх обв'язаної навкруги голови м'якої вишитої квітами стрічки — галунки. Позаду до вінка чіпляли різнокольорові стрічки, які спускали по спині.

Дівчата завивали голову хусткою, складеною по діагоналі у вигляді смуги, залишаючи традиційно відкритим тім'я голови. Один кінець хустки спускали по спині, а другий на ліве плече. Відкрите волосся прикрашали косицею з упліток і стрічок, яку укладали впоперек від однієї до іншої скроні. За верхній край хустки закладали квіти. Варіантом вив'язування складеної у вигляді смуги хустки було викладення центрального її кута з китицею на відкритій потилиці та зав'язування двох інших позаду і спускання їх кутів по спині. Головними уборами опільських жінок були намітки, обруси та хустки. Намітки пов'язували по очіпку по-різному: обрамляли кінцями обличчя; закидали один кінець наперед через праве плече (другий звисав за спиною); обидва кінці утворювали на спині "цибу" — петлю, яка сягала пояса. Одним кінцем обрусу — досить широкого та довгого шматка білого тонкого полотна — жінки обвивали голову в очіпку, обрамляючи обличчя. Інший кінець на потилиці протягали знизу доверху між обвиваною навколо очіпка частиною обруса і очіпком та, перегинаючи, спускали його у вигляді широкої та довгої, майже до пояса, пелерини на спину. Своєрідністю вирізнялися способи комбінованого пов'язування намітки і хустки. Один з них полягав у тому, що разом з наміткою використовували білу хустку з домотканого полотна, обрамлену по контуру вишивкою, з прикріпленими на кінцях червоними китицями. Цю хустку складали косинцем і пов'язували навколо шиї поверх традиційно вив'язаної намітки так, що трикутник зі здвоєних кінців хустки з китичками спадав на груди, сягаючи талії, а два інших кінці зав'язували позаду. За іншим способом, разом з наміткою використовували великі тонкі квітчасті хустки фабричного виробництва.

Таким чином, жінка спочатку пов'язувала голову великою квітчастою хусткою, довгі (аж до пояса чи майже до колін) кінці якої спускала по спині. А зверху по хустці могла вив'язувати намітку, або обрамляючи нею обличчя. Трохи вище потилиці його кріпили на голові. Або поверх очіпка циліндричної форми вив’язували однотонну велику хустку вузлом на потилиці, спускаючи один кінець позаду, .і інший на груди через праве плече. Поверх хустку обкручували наміткою — завійкою, пінкою, — обрамляючи обличчя та спускаючи частину полотнища по грудях, а кінці позаду. (Способи вив'язування опільськими жінками хусток були також варіативними. Найчастіше кінці хустки перехрещували на шиї і зав'язували їх ззаду над здвоєними кінцями, опущеними на спину. Іншим способом кінці хустки, і кладеної по діагоналі трикутником, зав'язували на потилиці під двома центральними кінцями, які вільно спадали на спину. В якості головних уборів у чоловіків побутували шапки і овечого хутра, фетрові та солом'яні капелюхи. Чоловічі шапки мали циліндричну форму з квадратним або круглим верхом, що виступав над тулією як дашок.

Також з овечого хутра шили чоловічі шапки у вигляді високого конуса або у вигляді циліндра — високого, з розрізом у верхній частині, чи невисокого, розширеного догори. Верх таких шапок циліндричної форми покривали чорним або кольоровим сукном. Волосся, розділене прямим проділом на дві частини, дівчата заплітали в одну косу, яку викінчували звисаючим бантом із кольорової, переважно червоної, стрічки. Чоловіки носили пряме довге волосся. Шию жінки та дівчата прикрашали червоним кораловим намистом, склянчиною — скляним намистом, або блискавками — скляними блискучими коралями сріблястого й золотистого кольорів. Взувалися ополяни у шкіряні ходаки, більш заможні — у чорні гостроносі чоботи, а деякі із заможних жінок навіть у туфлі.

________________________

Галичина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.34-45
Опілля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.47 - 53
Поділля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 55 -73
Середнє Подніпров'я // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 75 - 89
Полтавщина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.С.91 - 105
Слобожанщина // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.  С. 106 -114
Степ // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 117 - 131