Традиційний одяг Галичини

Декоративне оздоблення городоцьких жіночих сорочок вишиванок виділялося у порівнянні з яворівськими використанням орнаментики, яка складалася не з крупних пишних окремих квіток, а зі значно дрібніших геометричних елементів (квадратиків, ромбиків, "колещат", "промінчиків", "стовпчиків", "зигзагів", "кривульок", "вусиків", рисочок), вишитих гладдю, з яких формували хрестоподібні та гілкоподібні орнаментальні композиції, що ними декорували уставки, передні кути виложистих комірів та манжети. На Городоччині у вишивці жіночих сорочок вишиванок вживали складну техніку вишивання — т. зв. городоцький шов.

Своєрідність цієї техніки полягала в поєднанні гладєвих швів з обметуванними петельчатими. Городоцьким швом вишивали на уставці та манжетах горизонтальні ряди, які формували із широкого щільно укладеного зигзагоподібного орнаменту. Колір зигзагоподібних рядів міг бути монохромним червоним або біхромним — порядово змінюючи червоний одного ряду на білий другого. Колір основної вишивки делікатно доповнювали пунктирними лініями, виконаними чорними або синіми нитками. Своєрідно городоцьким був і прийом "петельчастого" викінчення краю окремих складових жіночої української сорочки вишиванки — виложистого коміру та манжетів — у вигляді широких повітряних петель, обметаних кольоровою заполоччю. Миколаївські жіночі сорочки вишиванки виділялися своєрідним прийомом розташування орнаментальної смуги по низу рукава на невеликій відстані від манжету.

Крім того, оздоблення поликів та рукавів цих українських сорочок поліхромною заполоччю виконували з перевагою чорного кольору та хрестикової техніки вишивки у поєднанні зі стебнівкою. Таким чином, для галицьких жіночих сорочок як безуставкового типу ("пліч", "плі-чат", "плічків"), так і уставкового ("кошуль", "кошулейок"), показовою була вишивка плечової частини рукавів ("вуставок") та манжетів ("бух", "зарукавець", "зарукавни-ків") і відсутність вишивки попереду на грудях, оскільки перед сорочки вишиті прикривався безрукавкою. Уживаним був також прийом вишивання по зморщеній приполиковій частині рукавів сорочки — бриж. Вишивку "жалібної" сорочки, яку вдягали жінки — родички небіжчика чи небіжчиці, виконували переважно синіми, фіолетовими або чорними нитками.

Вишита сорочка вишиванка з доморобного полотна мала назву "рисована", а з фабричного —"картанова". Чоловіки носили лляну сорочку вишиванку "підоплічку" випущеною поверх полотняних білих штанів. У якості поясного одягу у галицьких жінок побутували широкі спідниці — "полотнянки", "полотінки" — з домотканого полотна, фарбованого домашнім способом ("вибиванки", "мальованки") або з штампованим орнаментом ("вибійки", "друкови-ці"). Поширені були спідниці з подвійною розмальовкою ("дубельтівки", "димки") з білим орнаментом по темному тлу та спідниці з фабричної бавовняної тканини ("дрелюхи").

В якості святкових слугували спідниці "шорц", ткані у вовняні кольорові смуги, а також спідниці з домотканої вовняної тканини. Для обшиття спідниць використовували фабричне нитяне мереживо — "фарботи". Галичанки Яворівщини носили широку, з чотирьох пілок, полотняну спідницю з нанесеним штампованим вибійчастим орнаментом. Передню пілку переважно лишали гладкою, а три збирали у дрібні складки "збиранки". Верхній край спідниці вшивали до широкого полотняного пояса, який зав'язували, або застібували на гаплик.

Широкі святкові спідниці "шорц" також шили з чотирьох полотнищ домотканої, у поздовжні кольорові смуги тканини, витканих льняними, бавовняними чи вовняними нитками. Кольорові червоно-жовто-білі вертикальні смуги тканої спідниці з нижньою горизонтальною червоною лінією на місці традиційної підтички надавали композиції строю логічного завершення.

Поверх спідниці або "шорца" галичанки Яворівщини носили білу запаску — "фартушок", пошитий з двох, з'єднаних мережкою, пілок тонкого полотна, яке в поясі укладали доволі широкими складками. Нижній край запаски оздоблювали широким розрідженим узором. Широкі спідниці галичанок Городенщини шили переважно з купованого вибійчастого, у дрібненькі квіточки полотна світлих тонів. Спідницю так само, як і на Яворівщині, збирали у дрібні "збирачки", а по низу викінчували "фарботами".
Поверх спідниці вдягали з тонкого білого купованого полотна запаску, нижню частину якої порядово оздоблювали прошвами з купованого білого мережива та горизонтально закладеними складочками. Галичанки Миколаївщини перевагу надавали однотонним кольоровим спідницям з купованої крамної тканини. їх також шили широкими, оздоблюючи в нижній частині горизонтальною смугою плису або оксамиту.

Поверх спідниці одягали запаску з купованої тканини в контрастних до кольору спідниці тонах. Тло запаски вишивали, а низ викінчували тороками. Нагрудним жіночим одягом галичанок служили безрукавки "лай-бики". їх шили прямоспинними з нефарбованого домотканого полотна чи битого сукна й обшивали вовняними кольоровими шнурками. В північних та центральних районах Галичини були поширені керсети з клинцями в талії — т. зв. герсаги і лапцями, В яворівських і гроях лайбики * білої о лляної о поло мі. і ( переду прикрашали вишивкою у вигляді парного вертикального стрічкового узору, який розташовували з обох боків центрального розрізу. Широкі орнаментальні смуги формували із вишитих гладдю великих квіток, які обрамовували гонкими, дрібно орнаментованими смужками. Нижній край викінчували або орнаментальною ні, або щільним рядом клинціи "лапців".

А в південних районах центральної частини Галичини (на півночі Дрогобиччини) їх шили приталеними з купованої матерії зелених чи синіх кольорів. Передні поли, викоти рук та шиї, а також нижній край цих лайбиків оздоблювали .шиною кольоровою тасьмою, якою у вигляді рослинної орнаментики оформляли центральну частину. У східних районах Галичини були поширені приталені лайбики. Крім короткого безрукавного одягу з полотна та сукна, галичанки носили і і короткі безрукавні кожушанки — "бруслі", орнаментально оздоблені й обшиті іхрою бунди тальовані або бунди квітовані, а також довгий безрукавні ні одяг з сукна, який ще мав назву "брусля". Верхнім жіночим вбранням галичанок служили різноманітні форми одягу з рукавами - прямоспинні "полотнянки", "каптани" та приталені "кабати" з великим вирізом на грудях, які шили з лляного полотна, доморобного й купованого сукна та фабричної тканини.

 Стоячий комір і краї рукавів викінчували іншим вузьким узором. Поли кабата гаптували квітчастим узором. Вертикально-стрічкові композиції оздоблення жіночого одягу та пишність яскравих "квіткових" орнаментальних мотивів вишивки виділяють жіночий одяг Яворівщини. Кабат мав декілька субрегіональних термінологічних означень. Приміром, у Городоцькому районі носили — те саме, що й кабат, але з фабричної тканини, на підшивці, оздоблений по низу зубчиками. Яворівська жіноча кофта з рукавами з фабричного матеріалу переважно зеленого кольору, оздоблена машинною технікою "у кривульки", "у стебнівки", називалася "бархан". Своєрідністю крою виділявся яворівський полотняний чоловічий кабат. Його кроїли , склавши полотно удвоє, вирізували отвір на шию та розтинали поли. Звужували боки і лишали вгорі коротенькі рукави, до яких доточували довші. Виріз шиї викінчували коміром "стоячком".

Кабат прикрашали декоративним швом. Нагрудним одягом галицьких чоловіків були'як сукняні, так і бавовняні смугасті чи пістрядні безрукавки "камізельки" на полотняній підкладці. Застібували камізельки по центру круглими мідними чи скляними ґудзиками. З обох сторін пришивали накладні кишені, які по краю у святкових камізельках обшивали чер воним сукняним кантом. Верхнім плечовим одягом у жінок і чоловіків були "портянка", "кабат", "ві трак", "габлик" та "лейбик". "Портянка" — демісезонне вбрання з домотканої лляної тканини; могла бути довгою, з клинами по боках, або короткою. Виши ваний "кабат" чи "вітрак" — коротке (до стегон) вбрання, з фабричної тканини, на підшивці; спереду застібувався на ґудзики. "Габлик" — довгий верхній одяї і тонкого сукна.

Різновидом "сіряка" виступав "лейбик", "лейбик довгий", "лей бик короткий" із домотканого сукна, довжиною до талії, з рукавами. "Лейбики" з чорної тканини називалися "фрачками". В якості верхнього святкового одяї у служив приталений "жупан", або "жупанок", з синього сукна; якщо він був підби тий шкірками, то називався "жупанє". Була поширена також і "капота" з широки ми і дрібними фалдами, яку підперезували крайкою. Жіночі "капоти" обшивали чорною тасьмою. Верхнім жіночим одягом була полотняна "плахтина", "плахтяк" — одяї і рукавами, без стану і коміра. Жінки також носили лляні та сукняні "капоти" і широким коміром, відрізні та зібрані по лінії талії у дрібні фалдами, обшии чорною тасьмою. їх підперезували тканими крайками. Верхнім сукняним при таленим та розширеним донизу одягом галичанок слугував т. зв. кафтаник, або кафтан з колами. Спинку "кафтаника" робили відрізною, до якої припій вали призібрану нижню частину. Широкий виложистий комір доповню»,їли отворотами. Застібували "кафтаник" по центру дерев'яними ґудзиками,званими "баривки". Галичанки носили також "бекешу" — хутряний одяг, покритий синім сукном. Плечовим верхнім одягом у чоловіків служив "сердак", "сіряк" різновид довгої свити з темнокоричневого або чорного сукна з овечої вовни. Його шили завуженим в талії та розширеним до низу, з високим стоячим або широким виложистим коміром «Капюшоном» або обшлагами на рукавах.

Комір поли та обшлаги рукавів обшивали в’язаними шнурами (переважно з синьої вовни) або декорували вали білими нашивками "обшевами". Комір, спину, рукава й одну полу в деяких районах прикрашали рослинною вишивкою, яку виконували різнокольоровими вовняними нитками. Сіряк на дві фалди носили селяни, на шість — шляхтичі; "мадярський сіряк" шили з синього сукна. Літом носили полотняний кафтан "полотінку". Поширеними були "камізоля" — безрукавка з фабричної тканини, і "габлик" — довгий верхній одяг з тонкого сукна. Широко вживаною у чоловіків була "чемерка" — коротка куртка із домотканого сукна, з хлястиком на спині та "чуя" — чоловічий накидний одяг. Жінки носили широке пальто "полька".

Своєрідним верхнім сукняним одягом чоловіків (типу свити) була приталена "капота" з висячим на спині капюшоном "каптуром". Лінії швів капоти оздоблювали ручно крученими шнурами (переважно червоного кольору), а комір і вилоги на рукавах робили з сукна (переважно синього кольору). Особливість яво-рівській чоловічій капоті надавав спосіб її застібання: з допомогою поздовжніх горизонтальних повітряних петель та шнурових ґудзиків. Зимовий одяг із сукна, з вузьким стоячим коміром і клинами "вусами", довжиною до колін і підбитий баранячим білим хутром на Львівщині був відомий під назвою "юпка", а кожушок із кольоровими нашивками — "кожушниця".