Гуцульська вишивка

- унікальне явище в мистецькій культурі українського народу. До неї, як до життєдайного джерела, звертаються вчені різних профілів, аби глибше висвітлити давні традиційні основи матеріально-духовного життя гуцулів. їх вишивка розвивалась у загальному руслі еволюції вишивального мистецтва українського народу на базі давньоруської культури. Упродовж віків у цьому етнографічному районі України ішов складний процес кристалізації стійких художньо-стильових канонів вишивання. В розробці орнаменту гуцульські вишивальниці досягли вершин художнього рівня. Це вони створили вишивки, які оцінюються як високомистецькі твори, що здобули визнання і всесвітню славу. Важливо, що вишивка Гуцульщини зберегла давні магічні мотиви-символи. Вона майже нічого не втрачала із своїх надбань, а поступово нагромаджувала орнаментальне багатство. Вивчення архаїчних пластів орнаментального гуцульського мистецтва допомагає аналізувати складні питання взаємозв'язків, взаємовпливів і локальних відмінностей в традиційно-побутовій мистецькій культурі населення Карпатсько-Балканського регіону.

Вишивка гуцулів - це найпоказовіший вид українського народного мистецтва, який має широкі аналогії в культурі сусідніх народів (румунів, угорців, словаків та ін.), що зв'язані етнічними контактами в загальних шляхах розвитку мистецтва слов'янських народів. Художнє багатство вишивок гуцулів визначають численні відмінності, які сформувались під впливом конкретних історичних, географічних, соціально-економічних умов. Гуцульщина славилась окремими центрами, осередками-школами вишивального мистецтва. Приклад: вишивки сіл Космач, ахів, Яворів, а також Путили, Вижниці та ін. В них при спільних ознаках є типові локальні риси, виявлені в орнаменті, колориті, техніках виконання, що сформувались давно і стали традиційними, улюбленими. Як розгадати-розшукати джерельні основи локальних художніх особливостей гуцульської вишивки?

Це актуальне сьогоднішнє завдання мистецтвознавчої науки вимагає комплексного дослідження, залучення опрацьованих відомостей істориками, етнографами, археологами, мовознавцями, соціологами та ін.

Передовсім необхідне глибоке детальне вивчення, картографування орнаменту вишивок в усіх селах, де здавна живуть гуцули. На жаль, мистецтвознавці України не мали можливостей (до проголошення державної незалежності) ґрунтовно вивчати вишивку гуцулів, які живуть за її межами. У вітчизняних наукових працях питання історії, мистецьких вартостей вишивок українського зарубіжжя поки що, в основному, залишилось білою плямою. З початку 90-х років минулого століття в Україні розпочалась нелегка робота над дослідженням матеріально-духовної культури українського зарубіжжя. Зокрема в Інституті Народознавства Національної Академії Наук України готується відповідна програма і створення окремого наукового відділу. Проведене історико-етнографічне дослідження "Лемки і Лемківщина". В ньому ретроспективно висвітлено певну регіональну своєрідність укладу, господарського життя, побуту, традиційну і духовну культуру лемків - цієї етнографічної групи українського народу, які у воєнні лихоліття насильно виселені з рідних земель і тепер живуть поза українською державною територією.

Історики, етнографи працюють над складними проблемами етнографічної науки України, над комплексним дослідженням її численних етнографічних районів. Так, Роман Кирчів, доктор, професор пише: "Визначаючи етнографічні райони і підрайони, не можна обмежуватися лише етнічною територією, окресленою теперішніми державними кордонами України. Звичайно, ми не пропагуємо перегляд існуючих державних кордонів з нашими сусідами, але як етнографи не можемо замовчувати того, що східна частина етнографічної Слобожанщини належить тепер до Росії, а північно-західна частина українського Полісся (Берестейщина) - до Білорусії і Підляшшя - до Польщі; що в межах Польщі опинилися продовження західної Волині - Холмщина, перемисько-Ярославське Надсяння, західна окраїна Бойківщини і вся територія галицької Лемківщини; що південна частина Лемківщини (Закарпаття) знаходиться у Словаччині, а південно-східна частина буковинської Гуцульщини - в Румунії".

Життя українців поряд з румунами в Буковині закономірно позначилось на їх традиційній культурі. Перед наукою стоїть завдання об'єктивного, правдивого узагальнення локальних особливостей, закономірностей традиційної культури українського народу. Це стосується і порівняно молодої в Україні мистецтвознавчої науки. Йдеться про узагальнене цілісне дослідження історії українського народного мистецтва, характеристики всіх його видів і визначення їх науково-художньої цінності та введення в світовий науковий обіг.

Збираючи матеріали про гуцульську вишивку до колективної історико-етнографічної монографії "Гуцульщина" і до книги "Українська народна вишивка"..., я обстежувала вишивальне мистецтво провідних районів Гуцульщини в Україні. Але ж мені бракувало матеріалів про вишивки гуцулів, які живуть поза межами України. Це позначилось на цілісній характеристиці гуцульської вишивки.

Зрозуміло, що в мистецтвознавчих дослідженнях окремих явищ не можна обмежуватися лише етнічною територією, окресленою державними кордонами України. Поза нашими дослідженнями залишився цінний пласт українського народного мистецтва Буковинської Гуцульщини в Румунії.

Виходячи з цих обставин, надзвичайно важлива науково-дослідницька, популяризаційна, практична творча діяльність Мирослави Шандро. Народилась вона 16 травня 1916 р. в селі Стирча Глибоцького району в родині вчителів. Дитинство її пройшло в селі Берегометі над Серетом Чернівецької області. В 1936 році закінчила Чернівецьку вчительську семінарію. Вчителювала в школах сіл Киндешти, Рожешти та ін. Ботошанського повіту. Останні двадцять років учителювала в школі села Нісіпіт Сучавського повіту в Румунії.

Вона перша в Румунії розпочала детальне вивчення народного мистецтва цього краю. Зацікавлення до нього у Мирослави Шандро виникло в юнацькі роки. Розповідала: "Все моє дитинство та юнацькі роки пройшли в горах, між гуцулами. Я ознайомлювалась з їхніми звичаями, побутом, зуміла заглянути в їхню щиру душу. Відтоді плекала до них глибоку і сердечну симпатію, захопилася матеріальною і духовною культурою верховинців... Упродовж 40 років вивчала щоденне життя гуцулів.

У цій околиці записувала все те, що було гарне: пісні, колядки, перекази, повір'я, примовки. Окремо збирала матеріали про гуцульське весілля. Завжди іще та іще раз переконувалась, що гуцули - доброзичливий, поетичний і життєрадісний народ, з природи кмітливий і чутливий, з багатою творчою уявою і все це відбувається у його фольклорі... Мною керувало бажання, щоб не пропали безцінні скарби народного мистецтва. Вона була ретельним та невсипущим записувачем афористичного, влучного, запашного, дзвінкого и дотепного. її записники ще чекають своїх дослідників.

Копітка наукова праця. Майже двадцять років Мирослава Шандро записувала пісні переважно в околицях села Нісіпіт Сучавського повіту, про яке говорила, що воно "неначе колиска, опутане віковими смерековими лісами, бистроплинною річкою Сучава". її збиральницькою роботою цікавились науковці Румунії, України. В 1974 р. видавництво "Критеріон" у Бухаресті видало окрему книгу упорядкованих Мирославою Шандро пісень під назвою "Ой ковала зозулечка" (відповідальний редактор Микола Корсюк). Обгрунтовану передмову до неї написав Михайло Михайлюк. Висока оцінка опублікованої праці, схвальні відгуки читачів спричинились до оформлення, підготовки другої книги, в якій вміщені легенди, балади-бувальщини, записані Мирославою Шандро в селах Ульма, Нісіпіт, Бродина, Рогожешти та ін. Назва книги "Співаночки мої любі". Вона опублікована в 1977 році з підібраним епіграфом: "Співаночки мої любі, кілько вас умію, хіба піду в полонину, по шварі посію". В передмові до книги Мирослава Шандро пише: "З часу заселення цих околиць пісня, народившись, супроводжувала людей у їхнім щоденнім труді, в боротьбі за існування, розкривши їх болі та радощі, сміх та тугу. І була вона, народна пісня, чи не єдиною їх розрадою та порадницею. Насамперед, гадаємо, слід відзначити неперевершеність творіння, життєвість і силу народнопісенних традицій, адже майже в кожному селі цих околиць є прекрасні знавці і носії української народної творчості різних фольклорних жанрів".

Вважаю, що ця оцінка поетичної творчості гуцулів, шана їх мистецького генія була своєрідним кредо Мирослави Шандро у ставленні до різних видів народного мистецтва: вишивки, різьблення і випалювання на дереві, взагалі деревообробництва, писанкарства, кераміки, художньої обробки шкіри тощо. Адже Мирослава Шандро безперервно поруч із словесним фольклором збирала твори народного декоративного мистецтва. її колекція має важливу науково-мистецьку цінність. Фахово скомплектовані збірки кераміки, різьблення дерев'яних виробів, тканин, вишивок, писанок, жіночих прикрас - ґерданів, тобівок таін. На особливу увагу заслуговує кераміка із села Кути, що біля м. Косова: миски, тарілки, куманці, плесканки та ін. В колекції є численні авторські твори. Індивідуальна манера розпису керамічних виробів фарбами білого, жовтого, коричневого кольору з цікавими мотивами трилисників, квітів, завитків притаманна творчості відомого майстра з м. Радівці К. Колібаби. Ним створені оригінальні, неповторні композиції з кониками, птахами, їздовими, виконані технікою рижування і розпису.

З дерев'яних воробів виділяються вишукані за формою бочівки, коновки-близнята, пасківники, плоски-фляги, ложки, полички, тарелі, сопілки - "флоєри, телєнки", топірці, скопці, кужівки тощо. Вони виготовлені з різних порід дерева, продумано оздоблені випаленими орнаментальними мотивами; рельєфним, плоским різьбленням; інтарсією - викладанням кольоровим деревом; інкрустацією - викладанням перламутром, металічними пластинками, скрученим дротиком. Переважають у колекції за кількістю експонатів тканини одягового призначення - запаски, пояс: та ін. і тканини інтер'єрного призначення - ліжники-джерги, килими, скатерті, коци та ін.

До окремої групи віднесені одяг, вишивки і писанки. Знання давнього краю, матеріалів всіх компонентів складних ансамблів одягу, вироблених, встановлених методів їх композиційного конструювання, силуетного окреслення та різновидного прикрашання (вишиванням, мереженням, аплікацією та ін.) посприяли зібрати рідкісні пам'ятки мистецтва гуцульського народного моделювання.

Мирослава Шандро на основі укомплектованої колекції творів народного мистецтва проводила різні заходи для їх популяризації, підтримання добрим і веселим словом творчості народних майстрів, які працювали переважно в селах Нісіпіт, Ульма, Бродина та їхніх околицях. Вона часто організовувала виставки-свята, на яких експонувались твори народного мистецтва, демонструвались моделі традиційного одягу, де лунали мелодії пісень, коломийок. Горнулись до Мирослави Шандро її учні, односельці.

В своїй науковій, збиральницькій і популяризаційній роботі Мирослава Шандро завжди мала добру підтримку, допомогу, глибоке розуміння її справи, слушні і вчасні поради свогс чоловіка Данила Шандро, вчителя, активного громадського діяча. В пресі Румунії часто публікувались статті про подружжя Шандро, праця і талант яких повсякденно поставлені на службу людям.

Наукові працівники різних музеїв Румунії - Бухареста, Сучави та ін., студенти, журналісти, всі, хто цікавився гуцульським мистецтвом, вивчали збірку творів Мирослави Шандро, завжди отримуючи фахові консультації, поради. Вона працювала над науковими розвідками про окремі види народного мистецтва. Так, у статті: "Гуцульська писанка в Сучавському повіті" дослідниця звертається до теми: фарбовані яйця-символи, історія їх виникнення. Описує технологію розгшсу, аналізує орнаментальні мотиви, класифікує їх за змістом, подає аналогії зображення в інших видах, жанрах народного мистецтва. В цьому плані цікаві її роздуми над зображенням у писанках оленів. Вона пише: "Найдавнішим і найпоширенішим мотивом гуцульських писанок в гірських околицях Сучавського повіту є зображення оленя. Воно зустрічається і у вишивках на жіночих сорочках, на килимах, внутрішніх і зовнішніх розписах гуцульських хат... З ним пов'язано багато легенд, казок, повір'їв, в яких олень виступає як доброзичлива тварина. Невипадково його зображення можна зустріти на начільних місцях гуцульських хат" . Що це за явище? Чому мотиви-олені так поширені в гуцульській творчості, улюблені народними майстрами? Що це: олені-символи, що зійшли на землю до них з неба?! Такі здогадки про давній людський світогляд мають учені з питань макрокосмосу в мікрокосмосі. Тож, очевидно, місцеві назви орнаментальних мотивів: кругів - "сонечка", ромбів - "вічка", прямокутників - "віконця" невипадкові.

Мирослава Шандро записувала місцеву термінологію, назви мотивів тощо. Зібрані нею матеріали допомагають глибше осягнути розуміння-розгадку таємничої символіки багатющої орнаментальної мови гуцульського мистецтва, що беззаперечно заслуговує на окреме дослідження. В методі скрупульозного вивчення орнаменту Мирослави Шандро ключові питання детальний аналіз, зіставлення-порівняння різню відомостей з інших видів, жанрів народного мистецтва. Зокрема, як певні напрямки її пошукових роздумів звучать в одному ряді слова пісня - вишивка - писанка. Виняткове враження справили на неї творчість і розповіді вишивальниць Аспазії Гетеш (Нісіпіт), Анни Дарійчук (Бродина), Олени Шитрюк (Ульма), Марії Москаль (Нісіпіт), Олени Корійчук (Рогожешти) та інших.

Замальовувала вибрані її серцю милі узори і самг вишивала багато і творчо, не копіюючи мотиви, а постійно компонуючи нове, що подобалось людям. Вони просили її рушники, скатертини, серветки, щоб "відшити" узори.

Авторські вишивки Мирослави Шандро з традиційними мотивами і колоритом наділені новизною композиційного укладу. Певне полегшене розміщення складних архаїчних узорів з пробілами білого фону, Мирослава Шандро сміливо вводила у порівняно молоду за функціональною роллю вишивку інтер'єрного призначення - рушники, скатертини, наволочки на подушки, завіси тощо.

У вишитих нею доріжках, серветках різної форми (прямокутної, квадратної, круглої) на центральних площинах скомпоновані широкі узори з ромбових, розеткових, хрещатих мотивів Навколо них вишиті в ряд на певній віддалі не з'єднані між собою мотиви, елементи, які є в основному узорі. Вони неначе розсіяні на білому полі. Краї доріжок-серветок обметені широкими кольоровими стрічками, в яких позмінно повторюються - "перекладаються" усі кольори ниток, які є в узорі. Мирослава Шандро часто в своїх роботах застосовує важливий принцип залишає малі пробіли білого фону в середині широких орнаментальних смуг і обабіч них, між ними, аби виділити зміст і колір вишитого орнаменту. Для її авторських творів характерна чітка геометрія узорів, вишукана кольорова гамг тонка техніка виконання.

Талант Мирослави Шандро, винахідливість виявлені в інших видах народного мистецтва: мереженні, мережевоплетінні, виготовленні жіночих нагрудних, шийних прикрас - ґерданів. Це вузькі стрічки, зроблені технікою "силяння" -нанизування з допомогою голки на дуже тонкі нитки дрібних скляних намистин-бісеринок. З допомогою густо нанизаного, спеціально закріпленого бісеру формується фон стрічок (чорний, оранжевий, сріблястий), а на ньому "насилені" в різнокольоровій гамі розеткові, ромбові узори. Композиція, орнамент, колір ґерданів - неначе правдиве відлуння, що перегукується з традиційними жіночими прикрасами гуцулок. Вони продумані щодо декоративного акцентування в ансамблях жіночого одягу.

Заслуговують на увагу дослідників авторські вироби, виготовлені технікою ручного плетінні гачком. В її скатертях, доріжках, серветках цікаві орнаментальні мотиви - зорі, сонечка, ромби, квіточки - ажурно, проглядово виділені рельєфно окреслені розмаїтими петельчастими обрамленнями.

Працьовитості, винахідливості Мирослави Шандро, здавалось, не було меж. Це засвідчує ще одна оригінальна її колекція: дерев'яні вироби (тарілки, писанки, бочівки, касети, берівочки, вази та ін.) прикрашені різнокольоровим бісером. Непроста техніка їх виготовлення. Спочатку, згідно із замовленням, майстри-деревообробники виточували, вирізьблювали відповідні форми. Готові дерев'яні вироби Мирослава Шандро занурювала в розтоплений віск, який покривав зовнішні площини. На теплий грунт воску з допомогою голки щільно-густо викладала різнокольорові бісеринки, заповнюючи всю площину і зображуючи (малюючи бісером) стрічкові, концентричні композиції. Мотиви - розетки, ромби, квіти.

Беззаперечно, що цікава, важлива творча, практична діяльність Мирослави Шандро. Свої роботи вона радо показувала людям, заохочувала їх до праці, навчала всьому, що сама знала. Вона настирливо працювала, поповнюючи музейну збірку як творами народного традиційного мистецтва, так і власними авторськими роботами.

Та найулюбленішою її справою була вишивка. Завжди знаходила для неї час, незважаючи на нелегке багаторічне вчителювання в школі та домашні турботи. Часто любила повторювати: "Робота над вишивками - для мене справжня радість".

Опрацьовуючи зібрану колекцію народних вишивок (понад 1500 зразків), вирішила підготувати альбом з узорами для опублікування. Свій задум пояснила: щоб прекрасні зразки вишивок не втратились (в багатьох місцях вони вже замінюються іншими і несправжніми), вирішила віддати їх знову людям. Вибрала з колекції народних збірок найтиповіші геометричні узори, намалювала їх у кольорах, розмістила на окремих таблицях, написала пояснювальний текст і подала 11 січня 1982 р. у видавництво "Критеріон" м. Бухареста.

Невблаганна смерть 25 березня 1983 р. зупинила енергійну, творчу діяльність Мирослави Шандро. Впродовж 12 років, від часу подання праці Мирослави Шандро до видавництва, її син Остап Шандро постійно турбувався про опублікування маминої праці, щоб зберегти пам'ять про неї і виконати її заповіт - віддати узори людям для відшивання.

В народному мистецтві немає нічого випадкового. Все логічно обумовлене життям людини в аспекті - Людина - Природа - Віра в Бога - Життя. Вишивальниці зображували потаємний всесвіт продуманими формами.

Всі таблиці альбому з упорядкованими узорами переконливо засвідчують, що вершин художньо-образного рішення зазнав найпоширеніший у вишивці гуцулів геометричний орнамент, створений із простих прямих, скісних, ламаних, хвилястих і зубчастих ліній. їх перетинання, комбіноване розміщення обумовлює створення як простих, так і складних геометричних форм. Як провідні виступають квадрати. Обрамлені вони прямими, одинарними, попарними, потрійними лініями або із зубцями, цяточками, завитками, меандрами. Внутрішні площини заповнені хрестами, ромбами, розетками.

Трапляється, що обрамлення звучить сильнішими акцентами, ніж стриманіше заповнення площини квадрата меншими мотивами. Типовим у таблицях є те, що прямокутники і ромби зображені поруч із продуманою системою вписування однієї фігури в іншу або ж рядового розміщення.

Мирослава Шандро логічно подає в таблицях різноманітні контури ромбів. Це переважно виступаючі назовні сторони, загнуті під прямим кутом; чи спрямовані до їх центра; ромби із всіченими кутами чи з окресленням, пересіченні рисочками, зубцями, кружальцями, дугами тощс Майже в усіх намальованих узорах на таблицях ромби подані в супроводі кругів-розеток (цими графічними символами сонця). Вони в одних композиціях звучать рівномірно, в інших - ледь підпорядковані домінуванню зображених розеток і хрестиків. Розетки - хрестоподібні, зірчасті, чотири-восьмипелюсткові, інколи настільки трансформовані, що наближаються до квіткових мотивів.

Цікаві також композиції узорів з домінуючими мотивами хрестів. Вишивальниці своїм талантом, ерудицією, з допомогою ліній і кольор) опоетизували його. Хрести - рівнокінцеві -грецькі, скісні, хрещаті та ін. з розмаїтим окресленням, завершенням, обрамленням -звучать як велична святість, як символи життя і вічності.

За змістом основних орнаментальних мотивів виділені в таблицях хрещаті, ромбові і розеткові узори, а за характером їх розміщення - стрічкові сітчасті, концентричні композиції.

Найпоширеніші - стрічкові композиції. Вони скрупульозно відтворені з оригінальних зразків народної вишивки. Як правило, в кожній таблиці, в різних за висотою стрічкових смугах рапорт побудований з одного, двох або кількох мотивів. Вони розміщені строго симетрично згідно з орнаментальною сіткою, що складається з комплексу горизонтальних, вертикальних, скісних і прямих ліній. Різний темп орнаментального ритму створюють ширин; і висота смуги, провідні мотиви, характер їх розміщення, витягнення по вертикалі чи горизонталі, густота, кількість введених інших доповнювальних елементів. Все це визначає художню образність орнаменту.

В кожній таблиці альбому виділені широкі орнаментальні смуги і вузенькі стрічки з оригінальним зображенням пландрів, зубців, завитків, "кочел" та ін. Всі вони засвідчують графічну вишуканість, культуру народної декоративної лінії як домінанти вишивального мистецтва. Бо ж з неї починається безперервний процес творення - від простих елементів до складних мотивів, орнаментальних форм і їх строга організація в лінійно-стрічковому ритмі. Щодо кольорової гами, то в окремих узорах, здавалося б, занадто незвично для нас в багряно-оранжевих тонах звучить зелений та чорний кольори. Та це виправдовується численним фактичним матеріалом - зібраними конкретними вишивками-оригіналами.

В кожному узорі детально розроблені композиції з численними елементами, мотивами; показано, яка є закономірність їх лінійно-кольорового узгодження. Як своєрідний акорд-заспів усіх узорів у таблицях є виокремлений на видному місці головний мотив. Це переважно - квітучий ромб або сяюча розетка-сонце. Узори вишивок у таблицях логічно скомпоновані з порахованими хрестиками у відповідних кольорах та відтінках. Відчутний лад та зручність для відшивання. В цьому полягає пізнавальна цінність клопіткої роботи Мирослави Шандро.

Вона подає в пояснювальному тексті альбому описи узорів, рекомендує, як їх вишивати, радить молоді творчо працювати-думати, як і що прикрашати для хати, для одежі, згідно з теперішніми тенденціями розвитку мистецтва моделювання одягу. Не подані в таблицях анотації вишивок. Може, дослідниця не встигла, поспішила, а може, мала на увазі лишень популяризацію справжніх гуцульських узорів...

Мирослава Шандро сердечно дбала про чистоту, правдивість узорів, вболівала за долю вишивок, народного мистецтва, піклувалась про його сучасний стан і дальший розвиток.

її високомистецькі авторські твори, архівні матеріали бережуть-леліють син Остап і його дружина Лідія Шандро в м. Бухаресті, їх квартира - своєрідний музей народного мистецтва. Серед різних експонатів (тканин, кераміки, писанок, дерев'яних виробів та ін.) як дорогоцінні релікти бережуть вони мамині вишиті рушники, скатертини, завіси, серветки та ін. Окремі фрагменти узорів, оправлені в рамки під скло, висять у кімнатах на стінах, як живописно-орнаментальні твори. Експонати із збірок народного мистецтва часто демонструють на виставках у музеях Бухареста.

Наприкінці хочу висловити щиру подяку директору видавництва "Критеріон" п. Дюла Сабо за піклування про народну мистецьку культуру українців у Румунії.

автор матеріалу: Раїса Захарчук-Чугай
джерело матеріалу: Шандро Мирослава "Гуцульські вишивки" - Клуж-Напока: Критеріон; Чернівці Видавничий дім "Букрек", 2005. - 104с.;

Як співанки, так і вишивки є надзвичайно яскравим та глибоким проявом творчих сил народу, вершин його мистецького хисту. Вони переходили від матері до дитини, постійно розвивалися, збагачувалися новими мотивами, способами виконання та композиційною структурою, дійшовши до наших днів.

У народній вишивці, як і в інших видах мистецтва, зливаються в гармонійну цілісність виконавська майстерність, природний талант і тонкий естетичний смак. Гуцули - люди поетично-емоційні. Люблять життя, вміють шанувати старовину і замилувані своїм краєм.

Краса сільських пейзажів з вічнозеленими ялинами та смереками, гірськими бурхливими потоками, пташиним співом та барвистими квітами завдяки умілим рукам карпатських вишивальниць відтворилась на полотні. Наші прабабусі, мабуть, не знали письма, але в рідкісні хвилини перепочинку від нелегкої господарської праці шили, вишивали, як кажуть гуцули, "виписували" голкою дивовижними орнаментами сорочки, весільні хустини- "шириньки", рушники тощо. Живучи між гуцулами понад чотири десятки літ (бо ще зовсім малою дитиною приїхала в гори з батьками, які там учителювали), мала достатньо часу прислухатись, придивитись до всього, що мене оточувало. Поряд з піснями, які полонили мене, тільки-но почула і зрозуміла їх, почала цікавитись чудовими яскраво-барвистими гуцульськими вишивками. Любов до них ще в ранньому дитинстві прищепила моя мама Ольга Копачук. Вона завжди у вільний від роботи час брала до рук голку-чарівницю і вишивала дрібненькими стібками, розсипаючи на полотні казкові візерунки. Ще й досі зберігаються в мене і створені любою ненькою рушники, доріжки, портьєри тощо. Вони для мене - неоціненний скарб. Часто дивлюся на них, продумую до деталей зображення різних узорів і пригадую, як мама вчила мене вишивати, розуміти красу і оберегове значення рукотворного дива.

Це чудове мистецтво захоплювало якоюсь чарівливою силою. Ніби таємничо вабило до себе, закликало, вело туди, де саме можна було натрапити на найкращі витвори. А бачила я вишивку на кожному кроці: в одязі гуцулів -жіночих, чоловічих і дитячих сорочках, поясах, кептарях, сердаках, кожухах, весільних платниках; у церкві - на священичому облаченні, хоругвах, покрівцях, рушниках, завісах тощо. Пізнавши чарівний світ гуцульських вишивок, не могла пройти мимо, тим більше забути їх. Почалась моя нелегка праця з вивчення різних узорів, усвідомлення їх функціональної ролі. Спочатку вишивала зразки, які найбільше подобались. А було їх дуже багато. Виникла думка збирати клаптики полотна з узорами зі старих зношених чоловічих та жіночих сорочок, весільних хустин- "шириньок" тощо. Минали роки. Жодні життєві незгоди не могли перешкодити улюбленій справі. Я розшукувала щораз нові і цікаві узори.

Нині у моїй колекції понад 1500 різних зразків. Я їх поділила за часом виготовлення, технікою виконання та змістом орнаментальних мотивів. Характерною рисою гуцульської вишивки є геометричний орнамент. Майже кожен узор складається з ромбовидних, трикутних та прямокутних форм, у яких уміщені головні й додаткові елементи. Різноманітна техніка виконання. Найбільш поширені хрестики, колідки, низинка - "низинне". Менше використовуються чисельна гладь, так зване "поверхне", позад голки - "позаіглиця права" та "позаіглиця у скриньки". На жаль, у 1970-х роках вишивальниці перестали вишивати швом "позаіглиця у скриньки".

Кольорова гама карпатських вишивок - це своєрідна картина з яскраво-гарячих барв і чорним розводом, який окреслює контури узору. Вона доповнена червоно-жовтою гамою фарб, підсилена немовби зеленими смереками, та мало в якому узорі побачимо синій колір. Це, на мою думку, мабуть, смереки заступили небо, і тому блакить з її відтінками на гуцульському полотні трапляється вряди-годи. Майстрині здавна ретельно добирали різні кольорові нитки для вишивання. Мені вдалося зібрати вишивки з мотивами геометричного, флорального орнаменту.

Геометричні узори - це своєрідні письмена. Тому вишивальниці говорять: "Я цю сорочку випишу!" У "виписаному" орнаменті є зображення сонця, зірок, квітів, оленів, дерев, людей та ін.

Вивчаючи геометричні форми орнаменту, класифікуючи їх за подібністю, я вирізнила певні групи вишивок і почала замальовувати їх на папері. В альбом для опублікування вибрала зі своєї колекції тільки частину геометричних узорів хрестиками і колідками, які масово вишивали гуцулки з давніх-давен по 1930-і роки. їх виконували на домашньому вибіленому конопляному або лляному полотні, з якого шили жіночі, чоловічі і дитячі сорочки. Вишивання сорочок - прадавня загальнослов'янська традиція. Особливого розвитку воно набуло в гуцульському краю. З правіків збережені давні форми їх пошиття - крій, моделювання, принципи розміщення оздоб на окремих частинах-площинах сорочок, техніка їх вишивання, узори, кольорова гама. Гуцули свято шанували місцеві звичаї, з роду в рід передавали повір'я про сорочку, яка, крім всього, виконувала ще й роль оберега, захисника здоров'я, вірили, що вона віщує кращу долю. Характер вишивання- "виписування" сорочок зумовлений усталеними нормами життя, народним етикетом, звичаями, обрядами.

На пошиття добирали найкраще полотно, виткане з тонких рівненьких ручнопрядених лляних або конопляних ниток. Знали добре, як вибілити його з допомогою води і сонця. Функціональна зручність визначала крій. З кінця XIX ст. збереглися сорочки прямого крою з двох частин: верхньої - "станок" чи "стан" і нижньої - "підточка" чи "підтичка". При шиї станок збирали в дрібні складочки до обшивки. Широкі рукави вишивали до станка. Під рукавами вставляли клинці - невеличкі полотнинки прямокутної форми. їх називають "алтичка" або "лиштва". Вони збільшували пройми і забезпечували вільні рухи.

У сорочках вишивали чітко визначені частини -рукави, пазухи, поділ підточок. Гуцульській народній вишивці минулого властива певна масивність, щільність заповнення густо розміщених узорів, насиченість і строгий колорит теплих тонів. Узори на домотканому полотні рельєфно виділені, образно помітні здалеку. Беззаперечний високий мистецький рівень має старогуцульська вишивка, яку ульминці, нісіпітці та бродинці називають "старовіцькою" або "старовіцьким шитєм". Здавна в оздобленні застосовувалась мережка. Нею прикрашали пазуху, обрамлення навколо шиї, низ рукавів та підточки. Вузенькими стрічками мережива, тобто "циркою", з'єднували станок, рукав та вставки під рукавами - "алтички". В загальній конструкції сорочок мережки мають практичне і декоративне значення. Вони білими ажурними ефектами виділяли, посилювали барвисте звучання кольорової гуцульської вишивки. Залежно від функціональної ролі, для сорочок добирали відповідні узори і вишивальні нитки.

На, так званих, "світошних" або "пролюдних" жіночих чи чоловічих сорочках вишивали складні узори, більші за розмірами, а на "буденних" -скромніші на вузеньких смугах. На "світошних" підточки в долішній частині прикрашали орнаментом, а в "буденних" їх лишень мережили, "циркували". З кінця XIX - початку XX ст. збереглися як жіночі, так і чоловічі сорочки, вишиті вовняними нитками - волочкою, "бав'єнком" і бавовняними - заполоччю. Вишивка кольоровими вовняними нитками дрібненькими стібками на тонкому домотканому полотні в одязі виглядає надзвичайно гарно. Густо розміщені складні візерунки вражають розмаїттям кольорових відтінків. Прикметно, що вовняними нитками вишивали густі, килимового характеру узори, що заповнювали всю площину рукавів, широку смугу на пазусі і були вужчими на манжетах- "брацарах". Втім, "бав'єнок" мав надто грубі нитки, якими важко вишивати, їх потрібно було ділити на тонші, а тому не кожна вишивальниця вміла ними користуватись, причому для відтворення геометричного орнаменту. Згодом жінки перестали вишивати вовняними нитками, бо від прання сорочки кольорова волічка линяла і фарба розповзалася одна на одну. Вишивка спотворювалась, і вся сорочка псувалась. А щоб цього не сталось, потрібно було вміти прати - обережно, в холодній воді, тільки в літню пору, ще й сушити у спекотний вітряний день, щоб якнайшвидше сорочка висохла і фарби вишивальних ниток не встигли розпливтись і затекти одна на одну.

В моїй колекції є дві сорочки, вишиті кольоровими вовняними нитками - волочкою. Рік їх виготовлення - 1910. Місце - села Ульма і Нісіпіт. З'ясувати, хто автор, не вдалося, бо жінки сперечались і запевняли, що таких виробів колись було багато.

Одна сорочка із села Ульми пошита з тонкого домозгрібного лляного полотна. Крій - до підточки, вставка по основі, зібрана біля шиї на білу лляну нитку - "із моршінкою", з неглибоким пазушним вирізом. Волочкою червоного, вишневого, жовтого, коричневого, чорного кольорів вишиті рукави, вона має дві широкі смуги на погрудді і вузьку стрічку обабіч неглибокого пазушного розрізу. Вишнево-оранжевий колір - домінуючий. Техніки вишивання - хрестик, поверхниця, обмітки, цирка. Орнамент - геометричний. Головні мотиви - хрестик, ромб, кучері. Вся площина рукавів густо зашита прямокутними "віконцями", в яких позмінно розміщені хрести. Лишень на горизонтальній смузі під уставкою, "перерукав'ї", на жовтому тлі - узор із пересіченими ромбами. Вишивки на рукавах і погрудді гармонійно поєднуються. Масивніша на рукавах вона виглядає витонченішою завдяки подібним узорам, укладеним двома смугами на погрудді. Друга сорочка із села Нісіпіт, з тонкого домотканого лляного полотна. Крій до підточки, призбирана при шиї на білу нитку - "із моршінкою", без пазушного розрізу. Вона без уставок. Має цільнокроєні рукави. Вишита на рукавах і погрудді, на місці пазухи - одна широка орнаментальна смуга. Кольори вишивальних ниток: червоний, оранжевий, вишневий, жовтий, коричневий, чорний. Техніки вишивання: хрестик, обмітка. Орнамент геометричний. Домінуючі мотиви - "сонечка", розміщені одне за одним у прямокутних площинах. Вузенькі пробіли білого полотна немовби звеселяють багряно-оранжеву гаму.

Ці дві сорочки - унікальні пам'ятки вишивання вовняними нитками. Вони справляють враження святкової урочистості, вирізняючись у складному ансамблі гуцульського вбрання. Вишивки на них засвідчують багатство орнаментальної, колористичної народної винахідливості. При цьому між ними є відмінності в крої та розміщенні узорів на окремих площинах. Але збережено типові давні ознаки гуцульського вишивання.

Я мала можливість вивчити сотні сорочок. Це допомогло узагальнити найхарактерніші ознаки вишивання і виділити локальні відмінності. Так, у 20-х роках XX століття на околицях сіл Ульми та Вродини Сучавського повіту шили жіночі сорочки з лляних і конопляних полотен. З 1930-х вже набувають попиту білі сорочки з вовняного фабричного полотна. Переважно вони мали крій - до підточки, широкі рукави, вставкові по основі, з "моршінєм" - зібрані біля шиї лляною білою або фабричною червоною нитками.

Вишивка у верхній частині широких рукавів називається "вуставкою" (вставкою). Таку назву вона отримала через те, що нібито вставляється в рукав. У жіночій сорочці вставка займає основне місце, через це вишивальниці надають їй найбільшого значення, намагаються вкласти в горизонтальну смугу якнайкращі узори. Недарма хтось сказав: "Вуставка - це поезія на полотні".

Гуцульські вишивальниці в уставкових вишивках показали своє обдаровання, вміння досягти вершин мистецької досконалості. Вони дуже вимогливо ставились до вибору, укладання узорів. Коли орнамент уже підібраний, продуманий до деталей, тоді вишивальниця на прямокутному окремому відрізі полотна шиє одну, а потім другу вставки. Спочатку "розводить" узор, який переважно вишиває чорними нитками. Цим задає контури. Закінчивши "розвід", вільні поля окреслених мотивів заповнює згідно із задумом нитками, традиційно червоно-оранжевих, жовтих, зелених з різними відтінками кольорів.

Вставки бувають різної ширини і висоти. Це залежить від узору, підібраного до сорочок відповідного призначення: "пролюдної" чи "буденної". "Пролюдні" сорочки призначені на вихід з хати у село, до церкви, в гості, на весілля. Кожна гуцулка прагнула мати найкраще вишиту сорочку, показати людям, як вона вміє поєднувати яскраві барви. Вишивці вставок приділяється особлива увага як основному акцентові в усій системі декорування сорочок. Коли вишивальниця закінчує уставкові узори на окремих прямокутних площинах полотна, вона обрамлює їх двома-трьома рядками півхрестиків з трьох сторін, так званими "снурками", і тільки після цього пришиває до рукава. Важливо, що майже кожна вставка має окрему назву, яка походить від домінуючого на ній елемента. Наприклад, найбільш поширені "баранячі роги", "в скриньки", "кучерєві", "у віконця", "звіздаті" та інші.

Гуцульські вуставкові вишивки - своєрідні мистецькі твори, які відзначаються вишуканою гармонійністю, узгодженістю матеріалів, технік виконання, орнаменту, композицій і кольорової гами. Вони - найголовніші в усій вишивці сорочок.

Зразу під уставкою на рукаві вишивають "перерукав'є". Це вузенький, обов'язково геометричний узор 5-12 см завширшки, який переважно шитий нитками одного кольору -блідо-жовтого, оранжевого, зрідка зеленого. Важливо, що вишивають "перерукав'є" обов'язково лишень однією технікою, подібною до лічильної гладі - "поверхнім".

Нижче горизонтальної підуставкової смуги "перерукав'є" вишивають всю широку площину рукавів. Орнамент - геометричний. Головні мотиви співзвучні з вишивкою вуставок. Розміщення узорів на рукавах залежить від вишивальниці, найпоширеніше - по вертикальній, горизонтальній або скісній лініях.

Широкі рукави внизу дрібно збирають у манжети, так названі "брацарі". їх вишивають горизонтально розміщеними орнаментальними мотивами і кольорами ниток такими, які є на вставках і рукавах. Вишивки на "брацарах" обрамлені, як і на вставках "снурками". Різношарова по вертикалі і горизонталі вишивка рукавів складає узгоджену образну композиційну цілісність.

Вишивки нагрудних частин гуцульських сорочок - "пазух" - на відміну від румунських, менш складні. Вони обов'язково мають узори зі вставок по краях пазушного розрізу. Якщо на румунських сорочках вишивають по дві-три орнаментальні смуги, розміщені в нагрудній частині сорочки і на спині, то в гуцульських сорочках на спині не вишивають нічого.

І до сьогодні в гуцульському одязі збережені переважно давні основи крою і принципи -системи розміщення вишивок в окремих його частинах чи компонентах. Чоловічі сорочки кінця XIX - початку XX ст. вишивали такими ж нитками, як жіночі, та й подібними узорами. Втім, суворо зберігалася традиція застосовувати тільки геометричні орнаменти.

На грудях уздовж пазушного розрізу по обидва боки вишивальниці розміщували вертикальні кольорові смуги завдовжки майже до пояса. їх називають нагрудниками. А якщо в нагрудній частині чоловічих сорочок вишивали суцільний широкий узор, який цілком накривав пазушний розріз, тоді його називали "калиткою". На прямокутній полотнині завширшки 5-8 см і завдовжки залежно від товщини шиї чоловіка, вишивали узор з пазушної вишивки, а пізніше пришивали до розрізу довкола шиї. Це стоячий комір, так звана "прошивка". Рукави довгі, зібрані манжети - "брацарі". Вишивки на комірах- "прошивках", пазухах, "нагрудниках", манжетах- "брацарах" обрамлені, "обведені" вузенькими стрічками - "снурками". Комір застібають зісподу ґудзиками, а зверху зав'язують кольоровими скрученими нитками - "стінками". Звідси і вислови - "застінкати", "застінкай сорочку!" Описані вишиті жіночі й чоловічі сорочки -найтиповіші. Вони масово побутували в буковинських гуцульських селах. Аналіз збережених численних пам'яток кінця XIX ст. - 20-х років XX ст. підтверджує, що у жіночих і чоловічих сорочках гуцулів вишивка розміщувалась у строго визначених місцях: на рукавах, пазусі, брацарах. Колір, орнамент, композиційна будова - все мало логічне обґрунтування, сталі традиційні закони, які неохоче піддавалися змінам. Гуцули ревно зберігали старосвітське. Це сприяло тому, що досі маємо надзвичайно цінні пам'ятки народного орнаментального мистецтва.

Мої дослідження показують, що певні зміни в системі вишивання гуцульського одягу почали виникати в 30-х роках. Тоді щораз частіше з'являються сорочки нових фасонів-кроїв з іншою архітектонікою розміщення узорів. Власне, в ті часи традиційна гуцульська геометрична вишивка поступово витісняється квітковими (флоральними) мотивами. Вишивали ними рукави і погруддя. Пролюдні сорочки густо всіювали великими, а буденні - дрібнішими квітами. Подібним змінам піддалася і вишивка гуцульських чоловічих сорочок. У них на погруддях і "брацарах" почали розміщувати квіткові узори. Найбільшого розповсюдження зазнали квіткові, рослинні мотиви: троянда - "ружа", виноград, різні "чічки" тощо. Спільне життя румунів з гуцулами (в одному або сусідніх І селах) позначилося певним взаємовпливом у моделюванні окремих компонентів одягу та їх художньому оздобленні. Як-от вплив сусідніх румунських сіл Стража та Віков.

Техніка вишивання квіткових мотивів у гуцулів - хрестик, а в румунів - "поверхне" (лічильна гладь). Наприкінці 30-х років гуцули також почали вишивати квіти "поверхнім". У цій вишивці використовували більше різнокольорових ниток. Крім червоних, оранжевих, жовтих та зелених з різноманітними відтінками, з'являються сині, голубі, фіолетові та коричневі (гуцульські назви фарб - сина, голуба, свиклова, дублена). Тоді ж гуцулки почали вишивати бісером - "цітками", шовком, металічними срібного чи золотистого кольору нитками, так званими "хір", дрібними металічними кружальцями - "лелітками". Це все І перейшло із сусідніх румунських сіл і вплинуло на І гуцульську вишивку.

Складні процеси еволюції орнаментально-композиційної будови вишивок відбувались і тривають нерівномірно. Вишивка гуцулів то активно зазнає сусідніх впливів, то знову повертається до прадідівських традицій. З початку 40-х років до сьогодні вона, як говорять гуцули, перебула багато змін. Зразу ж після війни жінки почали знову вишивати на домотканому, конопляному і лляному полотні геометричні та зрідка рослинні узори. Через нестачу потрібних ниток, узори на сорочках, зазвичай, втрачали специфічний гуцульський колорит.

У 50-х роках чимраз частіше домоткане полотно на сорочки замінюється тканинами фабричного виробництва. На сорочки із фабричних білих тканин жінки наносили нитками геометричні узори поряд з рослинними. Цікаво, що геометричними узорами вишивали, в основному, святошні сорочки, а буденні - рослинними. І в ті роки відчутний вплив сусідніх румунських майстринь, переважно в доборі кольорової гами. Геометричні узори гуцулки почали вишивати тільки чорними нитками, а рослинні - розводили (окантовували) чорними і заповнювали коричневими та зеленими нитками. Такою вишивкою захоплювалась, переважно, молодь. Одначе "старовіцьке шитє" було поширене у людей старшого віку, на сорочках, а також рушниках, скатертях, диванних подушках, шириньках, серветках тощо. Через нестачу фабричної конопляної, лляної та бавовняної тканин, на яких можна було добре вишивати і які мали б гарний вигляд, молоде покоління почало шити сорочки, занавіски, фіранки, серветки із нейлонових ріденьких тканин і оздоблювати різнокольоровими нитками. Орнамент - тільки геометричний, досить ускладнений різними формами. Зрозуміло, що вишиті нейлонові сорочки лишень пролюдні, а одягають їх улітку. На жаль, вони, незважаючи на трудомістку вишивку, не мають ні тривалого життя, ані краси та привабливості, властивих "старовіцькій" гуцульській сорочці.

Працюючи над цією передмовою, я глибоко вболівала за традиційну гуцульську вишивку. Мусила дати правдиву відповідь на питання: чи люди, бува, не відвернулись від первозданних місцевих узорів. Я знову поїхала в села Нісіпіт, Ульму, Бродину, де збирала зразки вишивок і змальовувала орнаменти. З радістю стверджую, що про забуття старих традицій говорити рано. Бо часто мала нагоду бачити, як старші і молодші жінки одягають сорочки зі "старовіцьким" геометричним гуцульським "шитєм". Зрозуміло, що тепер є нові численні варіанти, комбінації давніх узорів, вишитих на фабричних, часто навіть на домотканих бавовняних полотнах Але приємно здивувало й потішило, що майже в кожній хаті пошанована "старовіцька" вишивка. Вона світлим усміхом переливається в райдузі кольорів на рушниках, скатертинах, наволочках, подушечках, доріжках і навіть на карпетах -коротеньких вишитих коциках, які вішають на стіни. З'явились новинки - зазнає розвитку вишивка інтер'єрного призначення.

Це найкращий доказ того, що витвір народу, зроджений потребою прекрасного в житті, не може згинути безслідно. Цим завершую короткий опис гуцульської вишивки, яка своїм мальовничо-барвистим колоритом та багатством орнаментальних мотивів філософського змісту свідчить про художній смак і природний розум, з яким цей народ прикрашав і І прикрашає одяг, побут і своє життя на землі.

Я підібрала геометричні узори головно із сіл Ульма, Нісіпіт, Бродина. До перемальованих мною оригіналів вишивок не потрапив жоден флоральний орнамент, бо мрію окремо підготувати збірку квітково-рослинних узорів.

Мій задум - допомогти тим, хто хоче вишивати. Я не поділила вишивки за призначенням, але вказала, на чому і як вишивати той чи той узор. Кожен можна вишити на чому завгодно. Це залежить від вишивальниці, її фантазії та кмітливості. Одну і ту саму вишивку можна застосувати як на жіночій, так і на чоловічій сорочках, дитячому одязі, рушниках, серветках, весільній хустині та ін.

Подаю узори, аби довільно вибирали для вишивання, щоби фантазували над їх розміщенням і знали: це правдиві узори гуцулів, які живуть у Румунії. Присвячую цей альбом пам'яті моїх батьків, Ольги та Івана Копачуків, які з раннього дитинства зуміли виховати в мене любов до народного мистецтва.

______________________________

Галичина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.34-45
Опілля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С.47 - 53
Поділля // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 55 -73
Середнє Подніпров'я // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 75 - 89
Полтавщина //  Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.С.91 - 105
Слобожанщина // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008.  С. 106 -114
Степ // Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.:Балтія-Друк, 2008. С. 117 - 131