Війна за корінь «Русь»: Чому час повернути Московію в її історичні межі.

У своїх попередніх матеріалах я часто вживав традиційний термін «русифікація» для опису багатовікового тиску на українську культуру. Проте мої уважні читачі не раз справедливо апелювали до мене в коментарях, поправляючи та зауважуючи, що значно правильніше вживати терміни «зросійщення» або «змосковлення». 

Я хочу щиро подякувати своїй аудиторії за цю дискусію. Вона не просто лінгвістична — вона світоглядна. Поглибившись у суть нашої нинішньої екзистенційної війни, яка точиться за сам корінь «Русь», я повністю приймаю ваші аргументи. Використовуючи слово «русифікація» (хоч воно і є міжнародним науковим стандартом), ми мимоволі потрапляємо в пастку ворога.

 Цей термін досі легітимізує крадіжку нашого імені, яку Петро I вчинив у 1721 році. Він створює ілюзію, ніби нас намагалися зробити «руськими». Але ж русини, русичі — це наші предки, це корінне населення України-Русі! Насправді же імперія століттями намагалася перетворити нас на підданих Кремля, стерти нашу пам'ять і підкорити своїй волі. Еволюція процесу деколонізації в Україні досягла тієї межі, коли вона перестала бути просто кабінетною політикою чи директивою «згори». Сьогодні ми спостерігаємо її найвищий етап — еволюцію суспільної свідомості.

 І одним із найяскравіших елементів цього розвитку є те, що наше суспільство усвідомлено починає відмовлятися від терміна "русифікація", переходячи на питомі поняття "зросійщення" або "змосковлення". Коли громадяни самі вимагають лінгвістичної чистоти, це означає, що ми більше не дозволяємо ворогу ховатися за етимологічним щитом нашої давньої Русі. Пасивність дипломатії та виклик сьогодення. Проте ми мусимо чесно визнати: поки українське суспільство демонструє дивовижну еволюцію свідомості, міжнародна політика України у цих питаннях залишається абсолютно неналежною.

Наша дипломатія досі перебуває в парадигмі оборони, а не наступу.

Ми досі дозволяємо Москві купувати західних академіків, фінансувати кафедри «російських досліджень» у Гарварді чи Оксфорді й трактувати історію нашого Києва як свою власну. В умовах екзистенційної війни ми не маємо права пасти задніх. Нам потрібна агресивна історична дипломатія. Саме тому громадська організація «Якісне суспільство» наполягає на тому, що Україна має негайно перейти від пасивної оборони до рішучого наступу. Делікатний фронт: Наші території та люди в окупації. У цьому контексті ми не маємо права мовчати про ще один делікатний, але принциповий момент. 

Сьогодні у межах Московської Федерації досі перебувають історичні українські етнічні території та мільйони людей із нашим корінням. Ми не забуваємо про них — ні про наші землі, ні про наших людей, які опинилися відрізаними від материнського лона. Проте і вони сьогодні повинні усвідомити свою історичну відповідальність. Перебуваючи під гнітом Кремля, у фактичній багатовіковій окупації, вони мають стати нашим внутрішнім щитом і мечем у цій інформаційно-психологічній та дипломатичній війні. Настав час відстоювати інтереси саме України-Русі, а не Московської імперії. Найголовніше, що мають осягнути люди там і весь світ: сама московицька мова маркує цю підміну. Корінне населення нашої держави історично називало себе іменником — русини або русичі. Натомість московити взяли собі назву-прикметник — «русскіє», що граматично означає лише приналежність до Русі, її похідне. Але похідне ніколи не має права вважати себе корінним, узурпувати корінь і диктувати волю першоджерелу.

Те, що є лише тінню Києва, не може володіти самим Києвом.

 І цей ментальний спротив проти змосковлення має спалахнути всюди, де б не жили нащадки справжньої Русі. Три стратегічні кроки від ГО «Якісне суспільство». Для повернення історичної справедливості наша держава на найвищому рівні повинна зробити три системні кроки:

Крок перший: Офіційна нота та дипломатичний виклик. Україна має офіційно повідомити Москву про те, що ми категорично не згодні з використанням нею кореня «Русь» і вважаємо, що Кремль не має на це жодного історичного, юридичного чи морального права. Так, міжнародне право не змусить їх перейменуватися завтра. Але цей крок потрібен нам як офіційна юридично-дипломатична фіксація претензії. 

Це руйнування самого статусу-кво. Ми маємо першими вголос заявити ворогу на міждержавному рівні: «Ви — не Русь, ви — Московія, яка триста років незаконно користується нашою назвою».

Крок другий: Тотальне внутрішнє переформатування. Ми повинні розгорнути масштабну внутрішню політику, яка б максимально висвітлювала цю позицію. Цей наратив має утверджуватися на всіх рівнях: від Міністерства освіти до Держгеокадастру, повністю витісняючи старі імперські маркери. Заміна застарілих назв на терміни «змосковлення» та «зросійщення», поява офіційних мап із написом «Московія» чи «Московська Федерація», реформа шкільних підручників — усе це має стати нормою. Завдання інституцій — інституціоналізувати свідомість громадян, зробивши її частиною державної ідеології.

Крок третій: Глобальний інформаційний наступ. Необхідно розгорнути наступальну міжнародну політику щодо інформаційної роботи на глобальному рівні. Світ має бути належно поінформований про масштабну історичну маніпуляцію 1721 року. Україна повинна системно працювати в напрямку розвитку цієї тематики на міжнародній арені: через ООН, через тиск на західні університети з метою ліквідації імперських кафедр «російських студій» та відкриття повноцінних програм Ukrainian Studies, через масштабні англомовні проєкти про Русь-Ruthenia.

 Громадська організація «Якісне суспільство» переконана: тільки виконавши ці три кроки, ми зможемо остаточно розбити ідеологічний фундамент імперії, повернути ворога в його історичні межі — у Московію, та захистити наше питоме ім'я України-Русі.

--

Автор: Тодор Пановський.