Родове дерево Мономаховичів

З середини XII ст. на північному сході Київської княжої держави розпочалося піднесення нового владного центру — Ростово-Суздальської землі на чолі з молодшою гілкою династії Мономаховичів. Засновником цієї гілки є Юрій Володимирович (1090—1157), один з молодших синів Володимира Мономаха. У літописахкнязь відомий під прізвиськом «Юрій Довгорукий» — через постійні прагнення захопити Київ. З 1125 р. Юрій очолював Ростово-Суздальське князівство; у 1132—1135 рр. вів боротьбу за престолу Переяславі, яка закінчилася для нього нищівною поразкою. З 1149 р. тривалий час воював за київський престоліз своїм племінником Ізяславом Мстиславичем; двічі (у 1149 і 1151 рр.) оволодівав Києвом, але обидва разибув вигнаний звідти військами Ізяслава. Втретє Юрій здобув Київ після смерті Ізяслава, у 1155 р., однак уже через два роки був отруєний боярами на бенкеті. Про неприязнь, яку Юрій викликав у киян, свідчать масові заворушення, що відбувалися в день загибелі князяв столиці: повсталі городяни розорили двори самого Юрія та його синаВасилька, а суздальських бояр «побивали по городахі по селах, добро їхнє грабуючи» (за словами літопису).

Син Юрія, Андрій Юрійович (1112—1174), відомийу літописній традиції як «Андрій Боголюбський», продовжував у своїй політиці батькову лінію. Не бажаючи коритися диктату боярства, князь переніс столицю з Суздаля до Володимира на Клязьмі, де заснував систему укріплень та низку храмів, а також спробував (у 1162 р.) створити власну, незалежну від  Києва митрополію. У 1169 р. виникла суперечка між  Андрієм та київським князем Мстиславом Ізяславичем (пов’язана зі спробою Мстислава призначити свогосина Романа новгородським князем). У ході цієї суперечки Андрій здійснив похідна Київ, нещадно розграбувавши місто: за словами літописця,»не було помилування нікому й ніколи — церкви горіли, християн убивали, а других в’язали». Здобувши Київ, Андрій віддав його під номінальну владу свого брата Гліба. Протевже у 1173 р. двоюрідні брати Мстислава Ізяславича — Роман, Мстислав та Рюрик Ростиславичі — вибили Андрієвого намісниказ Києва, повернувши столицю під владу старої київської династії. В ці ж часи (1170 р.) відбулася невдала спроба походу Андріяна Новгород. У 1174 р. Андрій Боголюбский був убитий змовниками на чолі з князівським шваґром, боярином Якимом Кучком.

З 1175 р. на чолі Суздальської землі став брат Андрія, Всеволод Юрійович (1154—1212), відомий під прізвиськом «Велике Гніздо». Основним напрямом його політики стали спроби підкорення Волзької Булгарії; у 1182—1183 та 1186 рр. він проводив вдаліпоходи цю державу, що закінчилися вигідними для князя мирними договорами. З 1206 р. розпочався конфлікт між  Всеволодом Велике Гніздо та чернігівським князем Всеволодом Чермним за впливина Переяславську землю; в ході цього конфлікту суздальського князя зрадилийого союзники — рязанські князі, внаслідок чого суперечка перерослау війну між Суздаллю та Рязанню, що закінчилася нищівною поразкою Рязанської землі.

Правління синів Всеволода, Юрія (1187 або 1189—1238) і Ярослава (1190—1246) припало на початок монголо-татарського вторгнення в північно-східні князівства. Так, Юрій Всеволодович, відмовившись об’єднати свої сили з Рязанським князівством («сам хотів осібну брань сотворити»), у березні 1238 р. прийняв нерівний бій з монголо-татарамибіля річки Сіті, під час якого дістав поразку й загинув. Владуу Володимирі перейняв Ярослав, який у 1243 р. прибув «на поклін» до хана Батия і дістав від нього ярлик «на старшинство в усій Русі». У 1246 р. князьбув отруєний у ході боярської змови на чолі з ФедоромЯруновичем.

Після короткого правління наступників Ярослава — Святослава Всеволодовича (1195—1253) і АндріяЯрославича (р. нар. невід. — 1264), на чолі Володимиро-Суздальської землі став Олександр Ярославич (1220—1263), відомий як Олександр Невський. З 1236 р. Олександр посідав князівський престол у  Новгороді, де розбудував систему укріплень, провів успішні битви зі шведськимвійськом (Невська битва 1240 р., Ємський похід 1256 р.) і лицарями Тевтонського ордену (Льодове побоїще 1242 р.), а також з військами Великого князівства Литовського (1242 і 1245 рр.). У 1252 р., після поразки його брата, Андрія Ярославича, в битвіз монголо-татарами, Олександр отримав від хана Сартака (Батиєвого сина) ярлик на велике княжіння у Володимирі, намагаючись згодомсвоєю лояльністю до татарської зверхності (справною сплатою данини, неодноразовими поїздками до Золотої Орди «на поклін», стримуванням та придушенням повстань — зокрема в Новгородіу 1257 р., у Володимиро-Суздальській земліу 1262 р.) забезпечити певні пільги своїй державі (зокрема дозвілне брати участі в формуванні монголо-татарських військовихзагонів). За словами літопису, князь «багато потрудився… за Новгород, і за Псков, і за все велике княжіння віддаючи життя своє, і за правовірну віру». У 1380 р. Олександр Невський був канонізований православною церквою як «благовірний великий князь».