Який тютюн палили козаки?
admin 16 899 4
Ніде правди діти: козаки янголами не були. Мед-пиво пили, горілочки не цуралися. Що ж до тютюну та люльки - до них приязнь особлива була. Згадаємо гегелівського Тараса Бульбу, який головою наклав, кляту люльку шукаючи. А він же з реальної людини списаний. Навіть іноземці, буваючи на Січі, потім свідчили: козаки люльки з рота не випускають...
А тепер поміркуємо. При отій "загальній тютюнізації" випадки легеневих хвороб серед козаків були дуже нечастими. Тут ідеться про риси здорового побуту, які ми забули. По-перше, козаки ніколи не палили в хаті, у курені, навіть у землянці. "Бо там - Бог", - казали вони. Тобто - висіли ікони.
Отже, дим не їв їм легенів у закритих приміщеннях. Але ж палити вкрай хочеться!
І козаки знаходили компроміс: більшу частину доби перебували на свіжому повітрі. Від ранньої весни й до глибокої осені спали надворі. Тютюн тримали не в кисетах, а в маленьких міцненьких гарбузянках (званих "діжечками", "турчанками", "таракуцками"). З часом гарбузянка міцніла, ставала ніби костяна.
Тютюн зберігався сухим. Не пліснявів, як, приміром, у нашої "Прими". То ж врахуймо ще: палити люльку здоровіше, ніж сигарети чи цигарки. Люлька часто гасне. Доводиться знов розпалювати, а заразом поміркуєш: чи не забагато палиш?
Головна ж таємниця була в самому тютюнові. Чистий турецький був дуже дорогий. Завзяті тютюнники добували його в різний спосіб: коли - за гроші, а частіше - шаблею, як трофей. А коли і як мито за перевіз через пороги.
 |
| Козаки добавляли в тютюн деревій, чебрець, полин, будяк, а подекуди і коноплю ! |
Оскільки тютюну не вистачало, козаки примудрилися додавати в нього полину, а то й більше трав. У першу чергу - деревій, чебрець, полин, будяк, сухе листя валеріани, м'яти, борщівника. Усі ці трави мають лікарські властивості: заспокоюють нервову систему, знижують кров'яний тиск, поліпшують апетит та сон.
Отже, розважливість і мужність воїнів інколи залежала від тютюну. І коли запорізькі вояки майже не хворіли на астму, бронхіти, трахеїти, то це теж завдяки козацькому тютюну.
Хтось може заперечити: скільки ж шкідливих речовин у тому диму ж лишалося! Але ж і вплив гарячого диму через слизові оболонки бронхів та носової порожнини досить цілющий! Та й чи багато треба? Знову згадаймо про гомеопатію. І наукова медицина стверджує: не така страшна доза, як постійний вплив.
Нарешті, досвід адигейців, ульген, нівхів доводить те ж саме: вони самим лише димом лікують понад 200 хвороб. І досить успішно. Це підтвердила наукова експедиція Хабаровського інституту ще у 1975 році. ; Слід підкреслити: паління в козаків було розвагою, відпочинком. Воно заважало ані в походах, ані в селянській праці. Ще й лікувало. Хіба погано?!
А прадідівська традиція шанування хати та церкви й нашим курцям завадила б. Було б непогано, коли в боротьбі з наркоманією та токсикоманією наші лікарі застосовували б хоч подекуди й козацький досвід.
Адже серед козаків нічого подібного не було!
Пристрасть до міцних напоїв та тютюну, на перший погляд, не дозволила б козакам мати добре здоров’я, та не варто поспішати з висновками. Середня тривалість життя тогочасного пересічного європейця – 60 - 70 років, що поступається тривалості життя запорожця, якого оминула загибель в бою. Його вік сягав 80 - 90 років. І нерідко траплялося, коли козак жив більше за сторіччя і навіть у глибокій старості зберігав дієздатність і вміння піклуватися про себе самостійно.
Вприміщенні козак ніколи не курив (бо в курені, хаті чи землянці – Бог), а тому більшу частину доби проводив на свіжому повітрі, і шкода від диму послаблювалась. Та головне - козаки додавали корисні трави до тютюну, отже, паління ставало засобом, що покращує стан здоров’я, а не навпаки. Полин, чебрець, м’ята, борщівник – такі компоненти входили до вмісту козацької люльки, саме тому запорожці майже не хворіли на астму і бронхіти, до того ж вважається, що таке куріння було здатне знизити тиск, заспокоїти нерви, поліпшити апетит, сон і навіть зір. Тож сучасний курець не може порівнюватися із козаком!
А щодо алкоголю, то п’яниць на Січі не було, хоч у мирний час козаки не відмовлялися від чарочки. Та вжити міцний напій, наприклад, у морському воєнному поході означало покинути палубу посеред неосяжного моря. П’яничку просто викидали за борт. Тож кожний запорожець протягом тривалого часу не вживав алкоголю взагалі – поки займався своєю професійною справою, тобто перебував на війні. Горілка використовувалась у походах лише як ліки. Від лихоманки допомагав напій з горілки і гарматного пороху чи попелу.
Справжні люльки:
------ козаки, побут