Ф томономічний словник на літеру Ф

Фастів — місто, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Унава, права притока Ірпеня (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Вперше в історичних джерелах згадується під 1390 роком. Походження назви ос­таточно не встановлено. За народними переказами, назва від слова хвости «бунчуки», бо їх тут нібито багато залишилося піс­ля розгрому половців. Однак літописи та інші документи не за­свідчують в р-ні теперішнього Фастова слідів розгрому половців. Тлумачення являє собою типовий приклад народної етимології. Можна при­пустити, що Фастів — назва відантропонімічна і, ймовірно, походить від імені Фауст (Фаст), яке функціонувало в давньоруському, а згодом і в українському іменнику в період з XI по XVII ст., згадуваного в система­тизованому переліку імен акад. І.І.Срезневським. Серед цього алфавітного переліку, виданого у 1863 році, можна зустріти імена — Фа­уст, Феодор, Феодот, Феодул тощо. Подібно до того, як з часом з метою легшої вимови в іменах Феодор, Феодот, Феодул та ін. зникли звуки о, зник, імовірно, і звук у в імені Фауст. Можна припустити, що ойконім Фастів походить від імені Фаст (Фа­уст), утворений за допомогою присв. суф. -ів. Звідси ж по­хідна назва р. Фастівка, права притока Унави (басейн Дніпра), на якій розташований Фастів.

Фащівка — селище міського типу: 1) Антрацитівського р-ну Луганської обл. Роз­ташоване на південному-заході області. Засноване 1773 року як слобода переселен­цями з Фащівки Курської губ. (нині Бєлгородська обл.), які й принесли з собою назву рідного поселення. Гадають, що в основі назви лежить найменування рослини хвощ з роди­ни хвощових. Однак більш ймовірно, що назва антропонімічного походження й утворена від прізвища Фащев та суф. -івк(а); 2) Перевальського р-ну Луганської обл. Розташоване на залізниці Де-бальцеве — Ровеньки та автомагістралі Харків — Ростов. Виник­ло під час будівництва залізниці в другій половині XIX ст. Назву залізнична станція, а згодом і селище перейняли від слободи Фащівка, яка лежить за 7 км на південний-схід.

Федотова коса — коса на узбережжі Азовського моря в За­порізькій обл. Перша частина складного топоніма виникла під час кримського походу, коли одна з військових частин досягла коси, найменування якої було невідоме. Ця подія сталася близько 1774 року, у день релігійного свята св. Федота, іменем яко­го і названа коса. Слово коса означає «вузька низовинна намивна смуга суші з піску, гравію, черепашок, з’єднана одним кінцем з берегом моря».

Феодосія (колишнє Ардабда, Авдавда, Кафа, Кучук Стамбул) — 1) місто республіканського підпорядкування АРК. Розташоване на південному-сході Кримського п-ова, на березі Чорного моря. Одне з найдав­ніших міст України. У 1971 році відзначалося 2500 років. За відомос­тями грецького історика Скілакса Каріанського, на місці Феодосії був населений пункт і пристань таврів. Згодом тут було поселення скіфів під назвою Ардабда, Авдавда, Арданда — «Місто семи богів», у V—VI ст. н. е. — поселення аланів, у кінці VI ст. Феодосія пе­ребувала під владою хозарів. За часів панування генуезців (XIII— XV ст.) місто називалося Kaofa, запозичене арабами з давньоперського, що означало «гірський кряж». Назва за розташування міста біля кря­жа. Турки арабський термін видозмінили на «череп», ні­би за подібність гір біля міста до черепа. Але справа тут не в подібності об'єктів, а в подібності звучання слів: Kaofa — Kafa. Після приєднання Криму до Росії (1783 року) відновлено давньогрецьку назву Феодосія. У перекладі з грецької назва «бог», «дар» і до­слівно означає «щаслива, богом дана». Існує думка, що назву стародавньому місту-колонії дав боспорський цар Левкон на честь своєї близької родички Феодосії; 2) джерело мінеральних вод на південному-сході Кримського п-ова. Назва похідна від міс­та Феодосії. Звідси ж Феодосійська затока — затока Чорного мо­ря, розташована на південному-сході Кримського п-ова. Назва від міста Феодосії та суф. -ська.

Фіалка — ріка, ліва притока Груні (басейн Псла). Вважають за можливе походження назви річки від рослини фіалка, з якою вона асоці­юється і якої в Україні відомо ряд різновидів, зокрема тих, що ростуть у сирих місцях, наприклад, фіалка болотяна, фіалка собача тощо. Річка протікає в болотис­тих місцях, де ростуть названі види. Як вказує дослідник, в ук­раїнських діалектах різновиди фіалки — братки або сокирки, берладинка — також відображені в гідронімах: річки Братениця, Сокирниця, Берладинка.

Форос — 1) мис на півдні Кримського п-ова. Назва від грецького «маяк». За часів панування генуезців (XIII—XV ст.) тут і справді стояв маяк. Проте більш вірогідне тлумачення, за яким назву ви­водять від грецького «данина»; 2) селище міського типу підпорядковане Ялтинській міськраді АРК. Розташоване на південному березі Криму поруч з мисом Форос, за 40 км на захід від Ялти. Назва від найменування мису Форос. У селищі відомий санаторій «Форос».

Фосенка (Хвосниця, Фосниця, Мала Фосня) — ріка, права притока Норина (басейн Прип'яті). Назва від фоса «рів, канава, яма». Апелятив фоса тепер відомий лише на Правобережжі й означає «рів, канава»; на Львівщині він функціонує нині в значенні «болото», у Карпатах — «рів». Назва Фосенка утворилася від кореня фос- за допомогою суф. -енка.

Фрунзе — селище міського типу Слов'яносербського р-ну Луганської обл. Роз­ташоване на р. Лугань, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Виникло в 60-х—80-х роках XVIII ст., коли на землях офіцера у відставці Сентяніна були засновані села Сентянівка, Красногорівка і Новоселівка. На базі цих сіл, а також Таїсівки та декількох хуторів, у 1930 році створено селище Фрунзе. Фрунзівка (до 1927 року — Захарівка) — селище міського типу, районний центр Одеської обл. Розташоване на р. Кучурган, правій притоці Вели­кого Куяльника (басейн Чорного моря). Засноване в другій полови­ні XVIII ст. російськими та українськими кріпаками-втікачами і молдованами. Фрунзівське — озеро на південному-заході Полтавської обл. Наз­ви від прізвища радянського полководця М.В.Фрунзе.

Фул — одна з найцікавіших печер у Кримських горах. Розта­шована в плато Карабі-яйла, на висоті близько 900 м. Назва від грецького «гніздо».

Фундукли — ріка, ліва притока Зуї (басейн Салгиру). Назва від татарського «земляний горіх» + *-lu татарський суф. Дослівно: «горіхова». Оче­видно, в долині річки колись росло багато диких горіхів (арахісу).