У словник топономіки України на літеру У

Уб-Уз

Убідь — річки: 1) права притока Десни (басейн Дніпра); 2) права притока Леглича (басейн Дніпра). Стосовно структури логічно зіставити обидва гід­роніма з сербсько-хорватським Dв., родовий відмінок Dва, завдяки чому в Убідь виділяєть­ся фінальне -ідь. Гадають, до ряду фонетично подібних можна віднести Ублю, нині Ублянка — ріка, права притока Ужа (басейн Тиси), яка постала з Уб-j-а. Сучасна назва Ублянка утворилася від основи за допомогою суф. -янка.

Уборть — ріка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назву виводять від давньоруського борть «бджолиний рій (вулик) у дуплі». Слов'яни, головним чином ті, що жили по берегах річок, починаючи з VII ст. займа­лися бортництвом — збиранням меду диких лісових бджіл. Дехто у назві вбачає слов’янське утворення за типом ландшаф­тних термінів «у борів» (біля борів), що менш віро­гідно.

Угольський масив — див. Українські Карпати.

Уда (Уди, Удли, Удой) — ріка, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назву виводять від індоєвропейського «вода»; давньоіндійського «вода, хвиля». Звідси ж Удава — ріка, ліва притока Псла (басейн Дніпра). Назва від давньої топооснови ud- «вода» та українського суф. -ава; Удай (Уда, Уданье) — ріка, права притока Сули (басейн Дніп­ра). Вперше згадується в документах під 1390 роком; назва утворена від тієї ж основи ий- «вода» та суф. –ай; Удиця — ріка, притока Сейму (басейн Десни), суф. утворення на -иця; Удич — річки: 1) (Удичь, Удич) ліва притока Південного Бугу); 2) ліва притока Удичу (басейн Південного Бугу). Утворення від основи Уд- за допомогою суф. -ич. Не виключено походження від ірано-авестійського «джерело», давньоіранського «хвилі», «вода», «потік».

Удачне — селище міського типу Красноармійського р-ну Донецької обл. Розта­шоване на залізниці Красноармійськ — Синельникове. Заснова­не в 1890 році у зв'язку з будівництвом залізничної станції, названої Удачне, що в перекладі з російської «вдале, щасливе». Назва від російського прикм. удачный, утворена за допомогою закінчення -є, що служить слово­творчим засобом. Дана за вдалий вибір побудови станції на гар­ній мальовничій місцевості.

Уж — річки: 1) ліва притока Лабірця (басейн Дунаю). Про походження гід­роніма є кілька версій. Найвірогіднішим є припущення, за яким назва утворилася від давньоукраїнського терміна ужина «вузьке місце» (русло річки вузьке, звивисте, затиснуте горами); 2) (Уша, Ужа) права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Походження назви неясне. Дехто вважає можливим зв'язок її з балтійським «ясен» (див. Усок) і слов’янським переосмисленим уж (вуж) — рід змій родини вужевих, у значенні «вузька і покручена ріка».

Ужгород (колишнє Онгвар, Гунгвар, Унгуйвар, Унгвар, Унгород) — місто, обласний і районний центр Закарпатської обл. Розташоване на р. Уж. Одне з найдавніших слов'янських міст. Час заснування невідомий. Ар­хеологічні дані та документи свідчать про існування тут у VIII— IX ст. слов'янського поселення навколо Замчища — центру кня­зівства племені білих хорватів. Початкова назва міста до нас не дійшла. На рубежі IX—X ст. Ужгород зазнав нападу кочових угорських племен, а наприкінці XI ст. остаточно підпав під владу угорсь­ких феодалів. Це призвело до мадяризації як населення міста, так і його назви. Воно стало називатися Унгвар — від угорської р. Унг (Уж) і вар «город, фортеця». Поряд з цією назвою були слов'ян­ські і напівслов'янські назви — Суггород, Унгоград, Ужгород. Вважаємо, що остання назва, яка набула найбільшого поширен­ня, виникла від назви р. Уж, на якій лежить місто, в розумінні: «Укріплення на Ужі».

Ужоцький перевал — один з найбільших перевалів в Українсь­ких Карпатах. Розташований між горами Бескидами і Верховин­ським хребтом, у верхів'ї р. Уж, правої притоки Латориці (басейн Дунаю), побли­зу кордону із Словаччиною. Тут же лежить с. Ужок, назване по імені річки. Від неї через проміжне найменування села і походить назва перевалу. Утворена за допомогою суф. -цьк. Через перевал проходить автошлях і залізниця Ужгород — Самбір — Львів.

Узин (Узка, Узиня, Гудзинь, Узинь, Узень, Уза) — 1) ріка ліва притока Вузької (басейн Росі). Літописна назва Безяниця — 1161 року. Походження найдавнішої форми Бьзяниця пов'язують з назвою рослини бзина «бу­зина». Назва, ймовірно, виникла у зв'язку з язичницьким віруванням про «мешкання» чортів у бузині. Сучасна назва Узин (Узень) не є первинною, а тюркизована форма первісної слов’янської назви Бьзяниця. Приклад утворення псевдотюркизмів; 2) місто Білоцерківського р-ну Ки­ївської обл. Розташоване на р. Узин (басейн Росі). Час заснування невідомий. Вперше згадується під назвою Узеніца. З 1773 року Узеніцу почали називати Темберщиною. Сучасна назва від р. Узин.

Узунларське озеро — на півдні Керченського п-ова. Назва від тюркського «ріка, долина». Формант -lar на означення множини.

Ук-Ун

Україна — територія, суверенна і незалежна, демократична держава. Україна розташована на південному-заході Східної Європи, на якій жили східні слов'яни і була розміщена їхня держава Київська Русь та суміжні з нею землі. На півдні її територія обрамлена Чорним та Азовським морями, нижньою течією р. Дунай, верхньою течією р. Тиса, басейном Дністра, схилами Карпат, а на півночі — басейн Прип'яті і Десни. Із заходу на схід простяглася від Сяну і майже до Дону. Впер­ше назва Україна, у формі Оукраина, була зафіксована в Іпатіївському літописі під 1187 роком стосовно до окраїн Переяславської зем­лі. Крім Переяславської згадуються й інші україни. В тому ж Іпатіївському літописі під 1189 роком знаходимо у графічній формі Оукраина Галичькои. У 1213 році назва виступає стосовно Галицько-Волинського князівства. Про походження назви Україна існує кілька версій. Більшість дослідників вважає, що вона походить від слова край — «кінець», а точніше — від прийменникової будови у крон, що первісно оз­начало «погранична територія». Інші дослідники назву Україна виводять від слова край у понятті «країна» при первісному зна­ченні його «рідний край, країна, земля, населена своїм народом і пов'язана з порубіжним положенням території стосовно всієї східнослов’янської землі». Таке тлумачення вірогідніше. Слово край похо­дить від праслов’янського krajь первісне значення якого було «відрізок, шматок, шматок землі». Від krajь за допомогою праслов’янського суф. -ina був утворений ім. krajina — «теориторія, що належить племені», Іменник україна на відміну від іменника країна виник після розпаду праслов’янської єдності. Спільносхіднослов’янське слово Україна утворене за до­помогою того ж суф. -ina та праслов’янського ім. ukrajь — «украй», від якого було утворено дієслово ukrajati — «відрізати, відділити». Первісне значення ім. украй слід встановити як «відрізок від шматка і відділена частина території племені». Існу­ють інші тлумачення походження назви Україна. Заслуговує на увагу одне з них, а саме походження назви Україна від скіфсько-аланської мови — мови скіфської цивілізації. Скіфське Uv-kira-ina означає «Підніжжя гір» (Карпат). У XIV—XV ст. починає вживатися термін Литовська Україна стосовно переважно Середнього Наддніпров'я, загарбованого литовським князівством, а в XVI польським коро­лівством, коли назва міцно закріплюється за Середньою і Ниж­ньою Наддніпрянщиною, де жили українці. Одночасно з поси­ленням провідного значення цієї території в суспільно-політич­ному житті українського народу, в його боротьбі за незалежність назва (Україна) розповсюдилась на всі землі, на яких формувався український народ, стала його етнічним, національ­ним іменем. Остаточно назва Україна закріпилась і відбилась в офіційних документах, в народній творчості і літера­турі XVI—XVII ст. Поряд з назвою Україна ще довго зберігалася назва Русь, зокрема в Галичині. У XIV ст. з'явилася назва Мала Русь, спочатку стосовно Галицько-Волинського князівства, а згодом і всієї Південної Русі, або Украї­ни. Від терміна Мала Русь виникла похідна назва Малоросія, яка з середини XVII ст. стала офіційною. Назва Україна спочатку за­твердилась як народна і розмовна у Середньому Наддніпров'ї, а в Запорізькій Січі як офіційна.

Українка — місто Обухівського р-ну Київської обл. Розташоване при впадінні р. Стугна в Дніпро. Перша згадка відноситься до XV ст. Назва від Україна, утворена за допомогою суф. -к(а).

Українськ (до 1963 року — Лісівка) — місто Донецької обл., підпоряд­коване Селидівській міськраді. Розташоване неподалік від заліз­ниці Донецьк — Красноармійськ та автошляху Донецьк — Дніп­ропетровськ. Виникло на місці невеликої слободи Лісівки у 1963 році в зв'язку з будівництвом шахти, названої спочатку Лісівка, а нев­довзі перейменованої на Україна, від якої перейняло назву і міс­то, що швидко росло. Нова назва шахти на честь України. Назва міста утворена від топооснови за допомогою суф. -ськ. Походжен­ня колишньої назви Лісівка невідоме.

Українське Полісся — одна з фізико-географічних зон Украї­ни. Ім. частина Полісся означає: «лісова сторона, край, дрібний ліс, зарослий чагарником». Прикм. частина складного топоніма від Україна, утворилася за допомогою суф. -ськ(е). Подібне утво­рення назв: Український степ, Український лісостеп.

Український кристалічний щит — підняття кристалічного фун­даменту південно-західної частини східноєвропейської платформи. Простяга­ється з північного-заходу на південний-схід від р. Горинь, правої притоки Прип'яті, майже до Азовського моря загальною довжиною більше 1000 км і шири­ною близько 250 км. У минулому — висока гірська країна, яка внаслідок процесів руйнування перетворилась на височину, до складу якої нині входять: Волинська, Подільська, Придніпровська і Приазовська височини. Ім. частина складного топоніма щит означає: велика ділянка земної кори, на якій дуже давні (докембрійські) крис­талічні породи виходять на поверхню. Якщо на Скандинавсько­му кристалічному щиті вони виходять на поверхню всюди, то на Українському — тільки по долинах річок. Прикм. частина від то­поніма Україна, утворення за допомогою суф. -ськ(ий).

Українські Карпати, Карпати (Карпати Українські, Карпати Лісисті) — складова частина гірської системи Карпат на заході Ук­раїни в межах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької обл., простягаються з північного-заходу на південний-схід. Походжен­ня назви Карпати не встановлено. Вона вперше зустрічається у творах грецького історика Геродота (V ст. до н. е.) як назва однієї з приток Ду­наю — Капріс. У стародавніх римлян — Сарматські гори. Як назва гір слово Карпати вперше згадується у Клавдія Птоломея (II ст. н. е.). Зі стародавньої Греції назва потрапила до творів арабських вчених як Карбад. У давньоугорських літературних пам'ятках Карпати відомі під назвою Руські гори. Щодо походження ороніма Карпати існує кілька гіпотез. Одні назву виводять від слова хрб, харбат «хребет». Інші пов'язують з племенем карпів, які, за даними античної географії, жили на території Східних Карпат. За найновішими досліджен­нями, вихідним словом для ороніма Карпати є слов’янське. Словотвірною базою є kьrpa- з генетичним значен­ням «щось криве, вигнуте; вигин, виступ». Реконструкція праформ здійснюється на основі слов’янського матеріалу. Східні Карпати майже повністю лежать на тери­торії України, тому їх і називають Українськими Карпатами, а за розкішні ліси, які вкривають цю частину гір, — Лісистими Карпатами. Звідси ж Карпатсь­кий заповідник — державний заповідник, розташований на За­карпатті східніше м. Хуст, на південному-сході Українських Карпат. Має три фі­ліали: 1) Угольський масив, розташований на лівому березі Теребліки, північніше с. Уголь, від якого перейняв назву. Охороняються рід­кісні асоціації чистих бучин; 2) Говерлянський масив в р-ні с. Го­верли. Охороняються типові природні комплекси високогірного ландшафту Карпат; 3) Чорногорський масив в р-ні Чорногори (Івано-Франківська обл.). Збереглися природні комплекси висо­когірного ландшафту Карпат, здійснюється охорона рідкісних і зникаючих рослин і тварин.

Улу-Узень — річки: 1) (Західний Улу-Узень) басейн Чорного моря протікає по Кримському п-ову; 2) (Східний Улу-Узень) басейн Чор­ного моря, знаходиться на схід від першої, за що колишня назва. Назва від турецького «великий», «річка, рукав річки».

Уманка (літописна Ума) — ріка, ліва притока Ятрані (басейн Південного Бугу). Де­які дослідники назву тлумачать як похідну від найменування м. Умань, посилаючись при цьому на суф. здрібнілості -к(а), за допомогою якого вона утворилася. Однак літописна форма Ума го­ворить про первинність гідроніма, походження якого залишаєть­ся не ясним. Можна припустити, що вона походить від давньоруського умания «покинута земля; закуток, небезпечний для життя». Назва, очевидно, зумовлена частими набігами кочівників. Нова форма гідроніма — Уманка виникла після заснування міста Умань, йо­го зростання, значення якого було значно більшим від невеликої мілководної річки.

Умань — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване при злитті р. Уманка і її притоки Кам'янки (басейн Південного Бугу). Вперше в історич­них документах місцевість з поселенням, назва якого не відома, згадується на початку XV ст. Згодом поселення, мабуть, було зруйноване татарами: в акті польського сейму від 1609 року згадуєть­ся «пустош Умань», яка була пожалувана брацлавському старос­ті Калиновському. Слово умань походить від давньоруського умания «поки­нута земля; закуток, небезпечний для життя». У першій полови­ні XVII ст. на пустоші виросло м. Умань. Воно вперше згадуєть­ся в судовому документі 1616 року. Назва міста, очевидно, від пустош Умань через найменування р. Ума > Умань > Уманка, яка Супрасльським літописом згадується під назвою Ума. Від неї, віро­гідно, походить і назва пустоші. Пізніше назва річки видозміни­лась як похідна від найменування міста, за допомогою суф. -к(а). Досить типове явище в топоніміці.

Унава (Унья, Уновь, Унова) — ріка, права притока Ірпеня. Перша згадка під 1159 роком у формі Унья, пізніше як Оуновь, Унова (1686 рік), згодом Унава. Назва Унава в басейні Ірпеня є реліктовою індоєвропейською назвою, що походить від індоєвропейського кореня, давньоруської основи «юний» з допомогою кінцівки -ва, у розумінні «чиста, прозора, не вкрита заростями». Кінцівку -ва, гадають, слід шукати у мові племен, які колись населяли ці землі, і при­пускають, що в одній з їхніх мов вона означала «вода», «ріка», «течія», «потік». Звідси Удава, Вирва, Гуйва та ін. Створена на слов’янському чи протоукраїнському ґрунті.

Ур-Ус

Уразова — ріка, ліва притока Осколу (басейн Сіверського Дінця). Назву принес­ли селяни-переселенці зі слободи Уразової Воронезької губернії. Назву слободи виводять від тюркського ураз, урас «щастя», утворена суф. -ова.

Урало-Кавказ — селище міського типу, підпорядковане Краснодонській міськ­раді Луганської обл. Розташоване за 2 км від залізниці Лутугине — Ізварине. Виникло 1914 році у зв'язку з початком будівництва ву­гільної шахти Урало-Кавказьким акціонерним товариством. Звід­си й назва.

Урвихвіст — річки: 1) ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону); 2) ліва притока Сквирки (басейн Росі). Назву можна пов'язувати з українським апелятивом вирви-хвіст «багно, іржава вода. Звідси ж Вирвихвіст — назви невеликих рік у басейні Росі і Дніпра.

Усок — ріка, ліва притока Івотки (басейн Десни). Назву виводять з балтійського «ясен» — рід рослин з родини маслинових. Гідронім Усок утворився, ймовірно, внаслідок перенесення назви переселенцями з Білорусії і являє собою демінутивне ут­ворення за допомогою суф. -ок від основи Ус-.

Успенка (колишнє Успенське) — селище міського типу Лутугинського р-ну Луган­ської обл. Розташоване на правому березі Вільхівки (басейн Сіверського Дінця). Засноване 1755 року селянами-кріпаками, що тікали сюди з різ­них місцевостей Росії та України. Пізніше тут була побудована церква Успенія, від назви якої і походить топонім. Згодом до Успенки приєдналися поселення Малюки, Водяне, Куцурбівка.

Устилуг — місто Володимир-Волинського р-ну Волинської обл. Розташоване в гирлі р. Луга, правій притоці Західного Бугу. Звідси й назва. Устилуг — одне з міст Київської Русі. В IX—XII ст. тут було укріплення. Перша згадка про Устилуг в руських літописах під 1150 роком, коли великий князь київський Ізяслав Мстиславович під час міжусобної боротьби послав Устилуг «на покори» своїх союзників угорців.

Устимівський дендропарк — парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва, розташований біля с. Устимівки Глобинського р-ну Полтавської обл., від якого й перейняв назву. Засновано в 1893 року у маєтку місцевого поміщика Устимовича В.М. Звідси наймену­вання села. Один із кращих в Україні дендропарків.

Уступ — річки: 1) правий рукав Дніпра (в Херсонській обл.); 2) права притока Переводу (басейн Сули). Зміст той самий, що і в семеми «ка­мінь» (див. Кам'яна). Назва від терміна уступ «виступ або виїм­ка в чомусь, що нагадує східець». Слово уступ пов'язують з ідеєю затримки води — stop < stomp.

Усть-Чорна — селище міського типу Тячівського р-ну Закарпатської обл. Роз­ташоване при злитті р. Брустурянка і Мокрянка, які дають поча­ток р. Тетерев (басейн Дунаю). Місцеві жителі здавна називають це місце Устям. Звідси перша частина складного топоніма. Друга частина походить від назви потоку — Чорний потік, який протікає через селище. Походження назви потоку пояснюють тим, що він витікає з тінистого смерекового («чорного») лісу. Виникла Усть-Чорна у 60-х роках XVIII ст.

Устя — річки: 1) ліва притока Горині (басейн Прип'яті); 2) ліва притока Південного Бугу; 3) ліва притока Собу (басейн Південного Бугу); 4) права притока Гатки (басейн Ірпеня). Назва від апелятива устя (гирло) — «місце, де зливаються дві річки.

Ут-Уш

Утка — річки: 1) (Удка) ліва притока Удаю (басейн Сули); 2) ліва притока Остра (басейн Десни). Назву виводять від Уда, утворена за допомогою суф. -ка. Дослівно: «Маленька Уда»: д > т перед к. Підтримане народно-етимологічним зближенням зі словом утка.

Утківка — селище міського типу Харківського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на лівому березі р. Мож (басейн Дону). Виникло в середині XVIII ст. Перша письмова згадка відноситься до 1785 року. Назва від прізвища поміщика.

Утлюк — ріка, притока Утлюцького лиману. Азовського моря. Про по­ходження назви див. Великий Утлюк.

Утлюцький лиман — затока Азовського моря, відгороджена від нього косою Федотова і її продовженням — косою Бірючий о-ів. Розташована у Запорізькій і Херсонській обл. Назва від р. Великий Утлюк, яга в нього впадає. Утворилася за допомогою суф. -цький.

Учан-Су — див. Водоспадна.

Ушиця — ріка, ліва притока Дністра. Літописна назва Оушица. Назву виво­дять від старослов’янського «по лівий бік, ліворуч» в означенні «ліва притока». В імені Ушиця вбачають споріднення з гідронімом Ужа балтійського походження, ще інші виводять від литовського, діалектного «ясен». Не виключено, що назва могла утворитися від поширення на її берегах рослини оушь, ушь — так наші пред­ки називали один з видів дягелю — багаторічну трав'янисту рос­лину з родини зонтичних, яку з давніх часів вживали в їжу і як. Звідси Ушка — назва двох правих приток Ушиці. Найменування утворилося від топооснови Уш- і суф. відпо­відно -иця і -ка.

Ушьскь — літописне місто в Київській землі. Ототожнюють з с. Ушомир Коростенського р-ну Житомирської обл. Перша згадка в Іпатіївському літописі під 1150 роком. Назва від р. Уша (Уж), правої притоки Прип'яті, на якій було розташоване. Утворилася від топооснови Уш- і типового давньоруського суф. -ск.